Ну скажіть тепер, що ці кляті натівці не дивляться ніби у воду і не прораховують все ніби наперед. Вони років десять тому не кого-небудь, а саме мене запросили з України на спеціальний «США-НАТО європейський журналістський тур» (US-NATO European journalist tour). Там десятка, якщо не помиляюся, два журналістів з європейських країн цілою групою їздили до Сполучених Штатів, де нам спадкоємці Дядька Сема намагалися представити себе у найкращому світлі.

На той час вступ України до Альянсу здавався настільки далеким і навіть нереальним, наче це була ідея перенесення нашої території на австралійський материк. І тоді я не дуже багато зробив матеріалів на цю тему. Хіба що використав чимало ідей у своїй книжці «Третій Президент. Політичний портрет Леоніда Кучми». Зате ось тепер Медіа-центр «Розмай» запросив саме мене написати сценарій десятисерійного документального фільму про НАТО. Таке враження, ніби вони з тим НАТО змовилися…

Насправді ж ніхто ні з ким не змовлявся, а просто «Розмай» виграв тендер Міністерства закордонних справ на висвітлення цієї теми. А до мене по сценарій звернулися – я хотів би вірити – тому, що я маю вже три сценарії документальних фільмів. Та в це, мабуть, ніхто не повірить, а вирішать, що все, як завжди, робиться в нас по блату, бо ж продюсер кінорежисер і телеведучий Вадим Кастеллі мій давній і добрий приятель.

А я в свою чергу відповім усім скептикам: ви самі такі, адже, збираючи матеріал до фільму, я виявив, що ну дуже багато наших співгромадян досі ставиться до НАТО так, як його змальовували радянські газети і особливо «Правда» - ним, мовляв, керує озлоблений дядечко у смугастих штанях і багатозоряному циліндрі, який дуже за своєю символікою нагадує американський прапор. Тим часом я виявив, що Альянсу, либонь, можна багато що закидати, але аж ніяк не консерватизм і застиглість у минулих формах.

Пригадується, коли під час вищезгаданого американсько-європейського журналістського туру ми відвідували найбільший у світі авіаносець «Джордж Вашингтон», то перестріли там офіцера-жінку. Її засипали запитаннями. Ну а я , каюся, звернувся до інтимної сфери: на кораблі стільки чоловіків і вони стільки в морі вдалині від жіночої ласки, невже ніхто навіть не намагається домагатися її прихильності? Вона мене твердо запевнила, що якби таке сталося, то вона б дала відсіч. Але перед початком військового вторгнення до Іраку в пресі з`явилося повідомлення, що якийсь з американських капітанів усунутий з посади саме через стосунки з підлеглою жінкою. Мені тоді подумалося: чи не моя знайома замішана в цій історії? Якби це відбувалося в старі добрі часи, то радянська преса не відмовилася б від того, щоб затаврувати цей факт як зразок буржуазної розпусти. А як до цього поставитися сьогодні? Хто зна… Я оце вирішив написати сценарій так, щоб відважні журналісти медіа-центру «Розмай» добре покопалися в цьому НАТО і розповіли про нього нашим співгромадянам. А наші співгромадяни хай самі зроблять свої висновки.

Я запропонував журналістам, а вони погодилися: колеги намагатимуться взяти за горлянку підступних політиків і вибиватимуть з них відповідь на запитання: чому вони не живуть собі тихо-мирно, а створили блок, який багато хто з українців називає агресивним? Вони прориватимуться у їдальню до натівського солдата, аби подивитися: чим його, сердешного, харчують? вдиратимуться до спальні натівського матроса: з ким він, бідолашний, розмовляє уві сні? і розпитати їх: чи не легше б їм служилося в армії нейтральної країни? Українські журналісти планують вивідати, чому на території країн-членів НАТО падають літаки, скільки заробляють генерали, як почуваються серед чоловіків численні жінки у погонах... А також з`ясувати багато-багато інших аспектів, що цікавитимуть українського глядача.

І після всього цього десь восени ми скажемо глядачам: «Нате вам НАТО». Дивіться, що воно таке. Може, він і страшний вовк, але вже зовсім не такий, яким його малювала радянська преса.

Юрій Луканов.