Балтійські орієнтири для медіа України
«Детектор медіа» після публікації доповіді Freedom House “Свобода преси-2006: глобальний огляд незалежності медіа” вирішила проаналізувати деякі висновки поважної громадської організації з точки зору уроків для України. Сьогодні ми публікуємо - в контексті доповіді - статтю про досвід країн Балтії.
Нагадаємо, що доповідь Freedom House “Свобода преси-2006: глобальний огляд незалежності медіа” підготовлено на основі набору методологічних запитань, поділених на три категорії: правничу, політичну й економічну. Відповідь на них (з оцінкою певним числом пунктів) дає уявлення про те, чи зазнають обмежень друковані, електоронні ЗМІ та Інтернет-видання, і якщо так, то якою мірою. Чим менше пунктів набирає країна, тим вищий в ній рівень свободи преси. За цим критерієм американська правозахисна організація уклала світовий рейтинг 194 країн, поділивши їх на три групи: вільних, частково вільних і не вільних.
На пострадянському просторі до категорії вільних потрапили лише 3 держави - колишні балтійські республіки.
Місце у світовому рейтингу –17
ЕСТОНІЯ
Статус: вільна
Правові умови: 5
Політичні умови: 5
Економічні умови: 6
Загальний підсумок: 11
Уряд поважає свободу слова і преси. В Естонії функціонують численні ЗМІ, свобода преси охороняється чинним законодавством.
У карному кодексі скасовано статтю про наклеп, хоч він, як і раніше, може бути предметом судового розгляду. Новий закон про дифамацію, проект якого 2005 року розробило міністерство юстиції, передбачатиме покарання осіб, які розміщують наклепницькі коментарі у павутині Інтернету і відповідальність власників медіа за зміст сайтів.
Три національні телестанції, зокрема, дві, що перебувають у приватних руках, ведуть мовлення як естонською, та і російською мовами. Зважаючи на чисельність російського населення в Естонії, обсяг російськомовних програм лишається порівняно невеликим.
Стверджується, що газети в Естонії повністю незалежні від політичних партій і уряду. У переважній більшості випадків це відповідає дійсності.
Приватний медіа сектор значною мірою контролюється скандинавськими компаніями і приносить прибутки. Однак суспільний телеканал “Еесті Телевізіон” зазнав фінансової скрути, відколи 2000 року перестав транслювати рекламу. В Естонії ще не розроблено досконале законодавство, яке забезпечувало б стабільне фінансування суспільного мовлення на державному каналі.
Влада дозволяє вільний доступ до Інтернету, що використовується надзвичайно широко. Цьому сприяють численні громадські Інтернет-точки та зони вільного бездротового доступу.
Місце у світовому рейтингу - 26
ЛИТВА
Статус – вільна
Правничі умови: 5
Політичні умови: 7
Економічні умови: 6
Загальний підсумок: 18
Уряд дотримується свободи слова і преси.
Наклеп вважається у Литві злочином.
Правничі органи можуть постановити, щоб журналіст розкрив конфіденційні джерела інформації, якщо це необхідно для захисту інших конституційних цінностей.
Будь-яке сприяння розпалюванню національної чи релігійної ворожнечі заборонено. У липні незалежну щоденну газету ”Respublika” оштрафували за публікацію карикатури, що була визнана образливою для єврейської громади. Однак у вересні вищий адміністративний суд країни відхилив справу проти видавця цієї газети щодо видрукуваної 2004 року іншої нібито антисемітської та людиноненависницької статті.
Медіа у Литві вільно критикують уряд. Це засвідчило висвітлення корупційних скандалів у 2004-2005 роках.
В країні виходять друком різноманітні приватні газети, транслюють програми декільна незалежних і суспільних теле- й радіостаній.
Закордонні компанії, переважно з Норвегії та Швеції, роблять великі інвестиції в аудіо-візуальні медіа, менші -в друковані медіа.
Уряд не обмежує доступ до Інтернету. Однак у вересні Верховний суд підтвердив рішення про заборону вебсайту групи чеченських повстанців, які взяли на себе відповідальність за різанину у Беслані.
Місце у світовому рейтингу –31
ЛАТВІЯ
Статус: вільна
Правові умови: 6
Політичні умови: 7
Економічні умови: 6
Загальний підсумок: 19
Конституція захищає свободу слова і преси, а уряд дійсно поважає ці права. 2004 року було покінчено з кримінальною відповідальністю за дифамацію урядовців. Однак наклеп, як і раніше, вважається порушенням закону.
У березні 2005 року уряд порушив судову справу проти впливової газети “Chas”, що активно виступає на захист прав російської меншості. Її звинуватили у розпалюванні етнічної ворожнечі після публікації статей про злочини “Ваффен СС” і заклики заборонити проведення щорічних маршів ветеранів. Деякі джерела натякали, що це, ймовірно, є складовою частиною урядової кампанії проти газети “Chas” та її виданичного дому “Petits”, в якому упродовж десяти місяців було проведено двадцять сумнівних фінансово-податкових перевірок. Член парламенту Александер Кірштейнс, який виступав нібито з антиросійськими заявами, намагався порушити проти газети декілька кримінальних справ за розпалювання національної ненависті. “CHAS” вважає, що це було відповіддю на публікацію критичних статей про нього.
Латвійські медіа розмаїті й конкурентоспроможні, вони представляють широкий спектр політичних поглядів. Однак головний регулятор мовлення - Національна рада з питань радіо і телебачення (NRTP) - нібито перебувала під впливом політичних партій і різних приватних інтересів. В одній доповіді стверджується, що упродовж декількох років Рада навмисно зволікала процес надання ліцензії другому комерційному телеканалу.
В Латвії два суспільних телеканали. Один з них транслює програми винятково латвійською мовою, інший відводить 20 відсотків ефірного часу російськомовним програмам. Через обмежений вибір росіяни, які становлять близько 30 відсотків населення, часто користуються кабельним телебаченням, що пропонує широкий вибір російських передач.
Друковані медіа в Латвії незалежні й перебувають у приватній власності. Та рівень монополізації ЗМІ високий: 6 компаній володіють 60 відсотками друкованих ЗМІ.
Уряд не обмежує доступ до Інтернету.
Резюме. Чому Freedom House включив Естонію, Литву і Латвію до категорії вільних країн, а постпомаренчеву Україну до частково вільних? Такий підхід може здатися дещо суб”єктивним, оскільки оцінка рівня свободи преси у трьох балтійських державах надто лаконічна і дещо суперечлива. Та факт лишається фактом: Естонія посіла однакове місце зі Сполученими Штатами, Литва - з Канадою, а Латвія- однакове місце з Великою Британією й Австралією.
Як на мене, то ми й балтійці у зовсім різних вагових категоріях з трьох причин.
По-перше, через функціонування у маленьких країнах Балтії суспільного мовлення і його відсутність у 47-мільйонній Україні.
По-друге, через наявність у наших не таких вже й далеких сусідів друкованих медіа, незалежних від політичних партій і приватних інтересів, і на проти вагу цьому - фактичну відсутність незалежних друкованих ЗМІ в Україні.
По-третє, ні в Естонії, ні в Литві, ні в Латвії не було справи, подібної до вбивства Гонгадзе, що набула світового розголосу і лишається ганьбою для України. Поки її не буде розкрито, поки замовники злочину й убивці не зазнають справедливого покарання, Україна не підвищиться до рівня вільних країн ні в очах Євросоюзу, ні в очах світових громадських організацій.
У доповіді Freedom House не має відповіді на всі запитання. Для американської правозахисної організації країни Балтії були лише трьома зі 194 об”єктів дослідження. Та для України, яка проголосила курс на євроатланичну інтеграцію, досвід Естонії, Литви й Латвії надзвичайно важливий і повчальний. Очевидно, що, не домігшись західних стандартів у медіа-сфері , вони не змогли б приєднатися ні до Євросоюзу, ні до НАТО.
