Запорізька обласна незалежна медіа-профспілка відлічує свій вік з кінця 2003 року і за короткий час стала однією з найбільших у країні – об’єднує близько 350 працівників редакцій. У 2005 році вступила колективним членом у незалежну медіа-профспілку України.

Нещодавно голова обласної медіа-профспілки Олександр Воротілов представив редакторам комунальних газет нову програму - створення громадської наглядової комісії за дотриманням державними органами вимог законодавства при роздержавленні ЗМІ. Перше зауваження випливає з логіки реалій: якщо законодавства щодо роздержавлення ще немає (і навряд чи це буде першочерговим завданням нового парламенту й уряду), то і наглядати нема за чим. Однак комісія створена, і пан Воротілов аргументує, навіщо.

- Той факт, - каже пан Олександр, - що закон про роздержавлення буде прийнято, не викликає жодного сумніву. Не може преса, як один з найважливіших інститутів демократії, відставати від поступу суспільства. У той же час не варто сподіватися, що процес роздержавлення проходитиме гладко, і закон нам піднесуть готовим на блюдечку. Створюючи комісію, ми мали на меті безпосередню участь у підготовці пропозицій до законопроекту, що, власне, вже робиться. Ми вважаємо, що чекати державної програми реформування, нічого не роблячи, не можна. Вже зараз треба закладати й апробовувати базу життєдіяльності редакційних колективів у нових умовах. Думаю, у багатьох виникнуть непорозуміння з приміщенням, у яких знаходяться редакції, тож слід завчасу розібратися, на чиєму воно балансі. Не зайве зробити експертну оцінку нерухомості та матеріально-технічної бази. Уже сьогодні варто прорахувати свій річний бюджет без дотацій і міркувати, як збалансувати доходи і витрати, оптимізувати діяльність. Для всього цього редакціям будуть потрібні консультації.

Якщо врахувати, що більшість комунальних газет виходять у сільських районах, де не завжди можна знайти кваліфікованих фахівців із таких специфічних питань, ця потреба є вкрай нагальною. Тому ми включили в комісію широкий спектр спеціалістів: журналістів, які знають специфіку газет ізсередини, юристів, представників влади з питань преси, економістів з питань приватизації тощо. Консультативні функції – це й буде основний напрямок роботи комісії на цьому етапі. А наглядові – цілком погоджуюся – провадитимуться у процесі роздержавлення і впевнений, що це буде складна й копітка робота.

До речі, щодо своєчасності створення такої комісії виключно позитивно висловилися редактори комунальних видань. Загалом, її поява була б проблематичною без достатнього обґрунтування – вона реалізована за підтримки та в рамках програми малих проектів Посольства Королівства Нідерландів в Україні.

- Олександре, як ви оцінюєте готовність – економічну, психологічну, професійну – редакційних колективів до роздержавлення? Адже щодо необхідності реформування навіть на рівні дискусій нема одностайної думки.

- У чому я абсолютно впевнений – то це у необхідності розлучення органів державної влади і преси на всіх рівнях. Переконані у цьому і багато журналістів. За не такий вже й тривалий період роботи медіа-профспілки ми фіксували численні конфліктні ситуації, коли керівники райдержадміністрацій безцеремонно, на правах господарів, втручаються у редакційну політику, чинять тиск на журналістів, особливо на керівників. Лише за останній рік нам довелося відстоювати двох редакторів районок, яких владне керівництво намагалося незаконно, власним розпорядженням звільнити. Звичайно, принципові, сповнені власної гідності журналісти психологічно до роздержавлення, як кажуть, дозріли і готові до випробувань. Хоча, звісно, є й пристосуванці до будь-якої влади, яким не потрібний зайвий головний біль, що неминуче при реформах.

До економічного самостійного плавання готові, на жаль, не багато засобів масової інформації. Але, на мій погляд, тут більше ментальності, страху змін. Ми вивчили стан фінансування районок своїми засновниками і були дуже здивовані: у багатьох випадках це мізерні, економічно невмотивовані дотації, які навіть не покривають інформаційні послуги газети з висвітлення діяльності органів влади. І це ще питання, яким ніхто не задається, – хто кого дотує. Здавалося б, відповідь на поверхні: заключайте угоди на висвітлення діяльності і живіть дружно. Та можновладці у більшості принципово цього не хочуть, бо це буде означати послаблення короткого повідка.

Доходить до парадоксу. Наприклад, комунальна газета у місті Бердянську “Південна зоря” вже багато років не отримує ні копійки бюджетного фінансування. Але при цьому має співзасновниками і міську, і районну Бердянські ради з відповідними обов’язками щодо висвітлення. Зрозуміло, що цей редакційний колектив двома руками “за” роздержавлення, на підтвердження чого добровільно погодився взяти участь у Пілотному проекті реформування комунальних друкованих ЗМІ, який просуває Національна спілка журналістів. Залишається сподіватися, що уряд дасть йому хід уже цього року.

- Раніше чи пізніше роздержавлення дійсно розпочнеться. З упевненістю можна сказати, що одним з найболючіших питань буде право власності на редакційні приміщення. Перша ластівка, яка це „підтвердила” – експертна оцінка Міністерства економіки, у якій вказується, що запропонована Концепцією роздержавлення передача приміщень редакційним колективам безоплатно або їх викуп за балансовою вартістю суперечать закону „Про приватизацію державного майна”. Тобто, згідно з законом, приміщення мають бути виставлені на продаж за конкурсом, на аукціоні тощо. Що це означає, доступно розтлумачить будь-який журналіст. Адже більшість редакцій для зручності розташовані у центрі міст і є ласим шматком нерухомості. Тож у разі проведення конкурсу чи аукціону „бідні журналісти” не мають жодного шансу у змаганні з „грошовими мішками”. Чи є у вас пропозиції виходу з цього правового кута?

- Ми абсолютно згодні з пропозицією Концепції про право викупу редакціями майна на пільгових умовах. Хоча я особисто, як журналіст зі стажем, який сягає радянського минулого, переконаний, що редакції, теле- і радіокомпанії давно розрахувалися за все рухоме і нерухоме майно. Для тих, хто не знає або забув, нагадаю: практично всі нинішні комунальні і державні ЗМІ є правонаступниками колишніх органів – обкомів, райкомів, які в умовах монополії преси були надприбутковими. Але своїми прибутками редакційні колективи не розпоряджалися, надвисокі премії не отримували, літаки і „майбахи” не купували. Тож і приміщення, і технічне устаткування, і столи зі стільцями редакційні колективи заробили і відробили з лихвою. Це я розмірковую з позицій елементарної справедливості.

З позиції закону, на якій стоять чиновники мінекономіки, теж не бачу безвиході. Якось незручно повчати чиновників від економіки, що при приватизації (роздержавленні) кожної галузі враховуються її особливості (а преса є дуже специфічною галуззю), розробляються підзаконні акти, підпрограми, які мають і можуть виписати лише висококваліфіковані фахівці. Але замість копіткої роботи триває улюблена бюрократична гра в пінг-понг: Мінекономіки пропонує Держкомтелерадіо доопрацювати проект Концепції, комітет „спускає” на місця директиву „надати пропозиції”. До слова, наскільки Держкомтелерадіо цінує пропозиції „з низів”, проілюструю таким прикладом. 8 грудня 2005 р. електронною поштою надійшло запрошення регіональним журналістам взяти участь у „круглому столі” з обговорення Концепції у Києві... 9 грудня. З усього цього напрошується невтішний висновок: чи то до реального роздержавлення нема політичної волі, чи виконавці підміняють процес формалізмом.

- Як писав поет, нам своє робить, зокрема, думати про соціальний захист „роздержавлених” журналістів. Це також одна із суттєвих проблем, яка відлякує від реформування. Чи є тут якісь напрацювання у медіа-профспілки?

- Слід розуміти: при будь-якій реформі неминуче будуть втрати і будуть скривджені. Наприклад, наскільки мені відомо, багатьох журналістів влаштовує норма щодо пенсійного забезпечення, запропонована у Пілотному проекті: ті, хто відпрацював у комунальній пресі не менше 15 років, мають право на оформлення пенсії як держслужбовці. Але ж обов’язково знайдуться такі, що не вписуються у цю цифру – комусь забракне півроку, місяць і для такої людини це буде драматично. Тому наше завдання на місцях – мінімізувати негативні наслідки для редакційних колективів і окремих працівників. Зокрема, для цього знадобляться й послуги нашої комісії.

Але я проблему соціального захисту журналістів розглядав би у загальному контексті, не поділяючи на комунальних і решта. Саме у цьому напрямку ми зараз працюємо. Ми вивчали досвід журналістських профспілок Великобританії, США, Голландії і можемо позаздрити їхнім повноваженням – вони мають право на страйки, на відстоювання своїх працівників у судах. Ми ж наразі – роз’єднані: хто - в медіа-профспілці, хто – у профспілці працівників культури, держслужбовці ще у якійсь, а хтось взагалі ніде. Був випадок, коли до нас звернувся по допомогу не член нашої профспілки, а на наше втручання нам ввічливо пояснили, що ми не маємо на це повноважень. Тому головне завдання на цьому етапі – залучити і об’єднати якомога більше журналістських колективів області, стати потужною організацією. Що це дасть? Медіа-профспілка України, а ми з нею тісно співпрацюємо, підготувала проект Галузевої угоди між центральним органом виконавчої влади, організацією роботодавців та незалежною медіа-профспілкою України, яка є, якщо без конкретизації, зведенням чітких правил гри, взаємних прав і обов’язків. А це і зарплата, яка, чого гріха таїти, деінде досі видається у „конвертах” - а відтак і майбутнє пенсійне забезпечення, і відпустки, і система стимулювання, і все інше, що називається соціальним захистом, викликає безліч запитань.

- Коли ми вже згадали про страйки і суди, не можна оминути значну подію у запорізькому медіа-середовищі – перемогу трьох редакцій (МИГ, “Наше время плюс”, “Суббота плюс”) у суді з повернення Будинку преси у власність громади м. Запоріжжя. За великим рахунком, це безпрецедентна перемога журналістів над потужним фінансово-промисловим кланом, щоб не сказати, господарем міста. Природно, що медіа-профспілка у цій справі чітко виступила на боці журналістів. Які фактори, ви вважаєте, стали визначальними?

- Тут переплелися кілька чинників, об’єктивних і суб’єктивних. Оскільки об’єктами протиправних дій стали журналісти, спрацювала професійна солідарність. Ця тема тривалий час не сходила з регіональних телеекранів, радіоефіру, сторінок газет і набула широкого резонансу. Мабуть, уся Україна бачила, як народний депутат Ярослав Сухий “болгаркою” розрізає заварені до редакції двері. На початок тих подій у спину дихала виборча кампанія і багато політиків охоче робили собі на захисті журналістів демократичний імідж.

Та головну роль зіграла непохитна позиція самих журналістів, насамперед, зацікавлених газет. Поки тривала судова тяганина, вони не сиділи склавши руки. Редакції трьох газет спільно провели розслідування і саме вони встановили, що приватизація Будинку преси відбулася незаконно, що, власне, й підтвердило судове рішення. Варто підкреслити, що у цьому журналісти проявили не лише професійність і настирливість, а й, я б сказав, громадянську мужність, відкрито виступивши проти владних людей. Цей прецедент важить більше, аніж просто повернення Будинку преси громаді. Це наочна демонстрація того, що ми можемо ефективно відстоювати свої права навіть у, здавалося б, безнадійних ситуаціях. Але щоб це не було від випадку до випадку, не залежало від суб’єктивних причин нам треба гуртуватися, налагоджувати системну роботу на професійній основі.

- Якщо не заглядати далеко у майбутнє, які плани, конкретні програми має медіа-профспілка на найближчий час?

- На сьогодні працюємо з редакціями щодо підписання Угоди про засади редакційної політики. Наразі про готовність її підписати заявили газета МИГ, кілька районок, радіо “Великий Луг”. Окремо з цього питання будемо працювати із Запорізькою міськрадою і її газетою “Запорозька Січ”, оскільки після виборів тут склалася специфічна ситуація. Вибори мера виграв Євген Карташов, а більшість у міськраді, як це вже очевидно, формується на чолі з його основним конкурентом Володимиром Кальцевим. У разі виникнення протистояння між ними газета може стати заручницею. По закінченню всіх післявиборчих процедур ми маємо намір запропонувати міськраді підписати з газетою угоду.

Та як не крути, у центрі уваги залишається роздержавлення, точніше, підготовка редакцій до нього. У найближчих планах – проведення зустрічей, семінарів за участю керівників тих видань, які вже працюють на самоокупності і зможуть консультувати колег, як виживати в нових умовах. На стадії розробки нова програма з навчання менеджерів для ЗМІ. Це серйозна програма, розрахована на журналістів комунальних видань, яка ставить завдання підготовки медіа-менеджерів, що зможуть після роздержавлення оптимізувати діяльність своїх редакцій. Маємо намір запустити її з осені, після відпускного сезону.

Говорячи про роздержавлення, ми зосереджуємося, в основному, на пресі. А є ще другий учасник процесу – засновники, з якими також треба працювати. Наскільки я зрозумів з досвіду спілкування, більшість керівників органів влади, делікатно кажучи, не прониклися ідеєю роздержавлення і сприймають її майже як посягання на власність. Я вважаю, що до реформування треба готувати не лише комунальні ЗМІ, а й владу, доводити їй переваги вільної преси. Двісті років тому журналіст зумів переконати Наполеона, що якщо люди дізнаються, що газета підконтрольна уряду, вони тут же перестануть їй довіряти. Тепер, коли до влади прийшли політичні сили під демократичними гаслами, саме час і нам це зробити, перетворивши засновників в особі органів влади із противників роздержавлення у свідомих партнерів. Тоді розлучення відбудеться цивілізовано і з найменшими втратами. Цією “просвітницько-пропагандистською” роботою мають зайнятися, на мій погляд, громадські інституції, зокрема і медіа-профспілка.