"Детектор медіа" вже відгукувалася реценціями своїх авторів: Романа Горбика , Тетяни Монтян  та Андрія Кокотюхи на вихід в український прокат кінострічки "Прорвемось" виробництва кінокомпанії "ПРЕ", анонсованої як "перший український блокбастер". Сьогодні до нас надійшов лист сценаристів, що працювали на фільмом - Андрія Гарасима та Павла Солодька. Публікуємо його повністю. Висновки, як завжди, за читачами.

Ми, Андрій ГАРАСИМ та Павло СОЛОДЬКО, двоє з трьох заявлених у титрах авторів “першого українського блокбастеру” „Прорвемось!”, а також двоє з шести його сценаристів, мусимо заявити наступне.

Наш колега, третій заявлений у титрах „Прорвемось!”, автор ідеї фільму, продюсер та режисер Іван Кравчишин якось сказав у коментарі “5-му каналу”, що “деякі сценаристи зі мною не здороваються”. Очевидно, він мав на увазі саме нас, оскільки ми ніколи не соромилися відкрито висловлювати свою незгоду з продюсером під час роботи над сценарієм. Тому ця заява є водночас коментарем до продюсерових слів.

Нажаль, ми погоджуємося з критичними висловлюваннями і підтверджуємо, що ФІЛЬМ НЕ ВДАВСЯ. Ми також погоджуємося із твердженнями, що основою невдачі стала неякісна сценарна та режисерська робота. Не знімаючи із себе відповідальність за фактичний провал фільму, в той же час ми мусимо оприлюднити деякі факти, які, на нашу думку, стали причиною цього провалу.

У лютому 2005 року нами було прийняте рішення написати сценарій та ініціювати зйомки фільму. В основу фільму мала лягти реальна історія кількох хлопців, які їдуть у провінційне містечко спостерігачами і зіштовхуються там з адмінресурсом, бандитами, коханням, зрадою. Було визначено жанр фільму – пригодницька комедія з елементами гротеску. Було визначено ідею фільму – протистояння звичайних громадян і політиканів (незалежно від партійного забарвлення).

Така досить проста концепція мала свої переваги, оскільки ми розуміли, що в українських умовах досить важко забезпечити масштабність зйомок і спецефектів, як через брак коштів, так і через брак відповідного досвіду. З іншого боку, ми чітко розуміли, що нормально виписаний літературний сценарій із напруженим сюжетом, цікавою драматургією, смішними діалогами та яскравими національними типажами мав усі шанси отримати прихильність глядачів.

Але, оскільки самої ідеї і сценарію було замало, потрібні були ще гроші й команда, на початку березня 2005 року нами був запрошений до співпраці Іван Кравчишин, знаний по роботі у “Закритій зоні”.
Івану сподобалося все – й ідея зняти фільм, й ідея зняти його саме в іронічному стилі, й ідея аполітичності. Одразу ж було визначено коло обов’язків – ми мали доробляти сценарій і розробляти PR-стратегію, Іван узяв на себе продюсерську, мабуть, чи не найважчу, функцію по знаходженню грошей. Одночасно проходило формування команди.

До честі Івана, йому вдалося сформувати досить професійну команду, в якій усі мали займатись своїми справами: Солодько і Гарасим -писати сценарій, Іван - знаходити гроші, звукорежисер – готувати потрібний музичний супровід (до речі, що йому і вдалося, на нашу думку, повноцінно зробити), другий режисер і оператор – вести підготовку до зйомок фільму. І основне, майже фантастичне - Іванові вдалося знайти гроші на фільм. Здається, на той момент у нас були всі шанси зробити якісний продукт.

Проте трохи згодом, під час роботи над фільмом, трапилась одна річ, яка мала абсолютно негативний вплив на подальшу його долю. Поступово, з чисто продюсерських позицій – за які, до речі, Кравчишину треба поставити п’ятірку, Іван почав перетворюватися на беззаперечного творця всього фільму. Мається на увазі, що він вирішив усе робити сам. Бути в одній особі і продюсером, і режисером, і головним по сценарній ідеї. Між іншим, абсолютно природне, як для режисера, бажання. Лише з однією обмовкою - для режисера, який має досвід зйомок фільмів. Іван, на жаль, такого досвіду не мав…

Спершу Кравчишин вирішив доповнити сюжетну лінію. У нього виникає ідея, що хлопці-екстремали мають перетворитися на аполітичних хуліганів, “бомбанути” в Києві бандитів, і вже внаслідок цілого ланцюжка подій потрапити на вибори у провінційне містечко. Десь із місяць у нас пішло на переробку сценарію. Було перероблено близько 40 його відсотків. Проте Іван продовжує далі свою “арифметику успіху”. Це цитата з його режисерського кредо – мовляв успіх стрічки залежить від правильного підбору і розстановки елементів. Абсолютно вірне кредо, але елементи стрічки змінювалися ПОСТІЙНО, без чіткої системи. Було забуто про початкову ідею і жанр, при цьому нового не визначено – все змінювалося “по ходу”. За два місяці ми написали кілька варіантів сценарію. Спершу вони зустрічалися “на ура”, потім Кравчишин знову вирішував усе поміняти.

Саме тоді Іванові приходить ідея створити головного негативного героя – інтелігентного маніяка, який захоплюється виробами з людської шкіри. Переконати продюсера в тому, що подібний гібрид Фантомаса і доктора Но є вже просто перебором, було неможливо. Наслідком тижневих суперечок про подальший розвиток сюжету і характерів став остаточний конфлікт, після якого ми вирішили – над ТАКИМ сценарієм працювати не будемо. Один із двох перших авторів ідеї фільму зосередився винятково на копірайтерській роботі з просування кіностудії “ПРЕ продакшн”, а другий взагалі покинув штат кіностудії і повернувся в журналістику.

Іван ще з більшим завзяттям продовжив переробляти сценарій, для чого створив сценарну групу з чотирьох осіб, яким замовляв варіанти сценарію. Ці варіанти потім “нарізалися” Іваном у довільних обсягах, з яких він потім, за його словами, “варив борщ”. Борщ мав вийти, на думку Кравчишина, “суперовим”. Проте “зварений” Іваном зі шматків шести сценаріїв “борщ” було важко зрозуміти навіть самим сценаристам.

Потім був період зйомок, під час якого продовжувалися всі ті речі, яке проявилися ще при підготовці сценарію. Іван і на зйомках намагався працювати за всіх, замість пояснити професіоналам режисерське бачення. Він був то оператором, то освітлювачем, то актором, то каскадером. І сценаристом – як же без цього! Сюжетний перебіг подій змінювався просто на майданчику – так що до кінця зйомок частину вже відзнятих сцен можна було просто викидати, а частину довелося дознімати в авральному порядку.

У питанні щодо успішності „Прорвемось!” було поставлено “жирну” крапку – відсутність сюжетної, жанрової і драматургічної єдності призвела до прогнозованої еклектичності, яку зараз списують на експериментальність і арт-гаус. Але не буває арт-гаусних блокбастерів.
Звичайно, можна було б попуститись, дотримуватись олімпійського спокою, зрештою, сталося як сталося. Якби не одне “але”.

Аналіз і визнання помилок чомусь замінюються гарними, але такими пустими і шкідливами фразами, що це “вперше в Україні” тощо. Все, що ми вже неодноразово чули. І це - замість того, аби зрозуміти, що хтось має бути продюсером, хтось - режисером, хтось - сценаристом. І хтось має трошки наступити на горло своїм амбіціям.

Головний режисер стрічки «Прорвемось» Іван Кравчишин повідомив «ТК», що не буде коментувати заяву своїх колишніх колег.