У вас немає відчуття, що ми виховуємо збоченців? Думаємо, що ми інформуємо, розслідуємо, спростовуємо, а насправді результат наших дій - збоченці двох типів?

Перший - мазохісти. Цей тип з ранку до ночі стежить за нашими викривальними сюжетами та статтями, лайкає та пише в коментарях: «Кати, віділлються вам наші криваві сльози». І далі стежить. За межі інтернету їхні зусилля не виходять.

Другий тип - асексуали. Ці люди кидають дивитися новини, і чути не хочуть про розслідування. Мабуть, це їхні заявки піднесли Україну до світового лідерства за участю в розіграші грінкард.

Обидва типи точно не те, що нам хотілося б мати результатом нашої роботи. Влада тримається на обох. Другий тип, як зауважив один політтехнолог, взагалі є мрією будь-якого режиму. З такими виборцями навіть возитися не треба, підкуповувати там чи фальсифікувати їхні голоси. Вони вже емігрували, не важливо, фізично чи ментально.

Звісно, таке суспільство - не лише наша, журналістська провина. Але ми можемо зменшити множення таких збоченців. А ще важливіше - збільшити кількість громадян, які скажуть собі одного дня: «Все, суки, ви мене дістали. Це моя країна і я створю в ній успішну державу, де ви або змінитеся, або сядете».

Задля цього, мені здається, нам варто змінити цілі в наших матеріалах. Замість «і тут вони вкрали» перейти до «а ось хто бореться з цим пограбунком». Таких людей, які почали свою революцію, які творять нову державу вчинками, насправді вже тисячі. І вони заслуговують, щоб ми їх популяризували. Той закрив наркокіоск, ці відвоювали сквер, а ті зробили затишним двір. До речі, паростки нової (а точніше, просто справжньої) еліти особливо яскравою зеленню проростають якраз в ОСББ та ОСН-ах.

Таких революціонерів почасту треба не лише пропагувати, але й захищати. Колеги, зробімо топ-темою слідство проти фанів київського «Динамо». Зустрічаймося на судах над податковими майданівцями та «ніжинськими робінгудами». Вони й такі як вони - це ж і є справжня опозиція, справжні герої опору.

А ще, здається, нам самим час ставати громадськими активістами. Ірина Федорів із СТБ блискуче проклала маршрут. І немає тут ніякого порушення журналістських стандартів. Ідеться ж не про те, щоб замовчувати точку зору влади чи підтасовувати факти під власну думку. Треба лише поєднувати свої журналістські зусилля з іншими небайдужими людьми, з правниками, з громадськими організаціями - з усіма, хто прагне вирішити проблеми, які ми описуємо. Досвід «Сяйва», Жовтневої лікарні, сайту osvita.com мене переконав - такі коаліції перемагають.

Ліна Василівна Костенко назвала нас очима нації, яка спить. Якщо ми зможемо не лише описувати, а домагатися вирішувати проблеми, то й нація підніметься, і наша журналістика поверне собі силу, втрату якої ми всі переживаємо.

Єгор Соболєв, бюро журналістських розслідувань «Свідомо», спеціально для ТК