Попередні результати виборчої кампанії, відомі на цей момент, дають підстави прогнозувати створення в майбутньому парламенті оновленої коаліції «помаранчевих» сил. Отже, прихильники Майдану в Україні можуть зітхнути з полегшенням, – анонсованого реваншу опозиції, скоріше за все, не буде. Проте вже зараз очевидними стають труднощі переговорного процесу між БЮТ, «Нашою Україню», СПУ, іншими вірогідними переможцями виборів з однієї сторони та Президентом України з іншої. До того ж, узгодження принципів внунтрішньої та зовнішньої політики між партнерами також викличе масу проблем.

Першим, але далеко не єдиним каменем спотикання,  є кандидатура майбутнього прем’єр-міністра. З високою долею вірогідності можна прогнозувати, що «НУ» буде  погоджуватися  на прем’єра від БЮТ, але не з прізвищем Тимошенко. Принаймні,  на це натякала в ефірі каналу ICTV чильна представниця «НУ» Ксенія Ляпіна. Вимога ж БЮТ щодо першого крісла в Уряді для свого лідера буде, можна не сумніватися, «залізобетонною». Цілком вірогідно, що вирішальною тут виявиться позиція третьої сторони – соціалістів, можливо, - інших партнерів.

По-друге, на порядок денний ще не створеної коаліції вже виноситься «газове» питання. Юлія Тимошенко після оголошення результатів екзит-полів заявила, що скасування газових домовленостей і є, власне, одним з мотивів формування нової парламентської більшості. Як в цій ситуації БЮТ буде знаходити спільну мову з  «Нашою Україною»  і Президентом, які вважають підписану 4 січня угоду з «Газпромом» якщо не своїм досягненням то, беззаперечно, успіхом, відповісти доволі складно.

Очевидно, що будь-яке з означених питань здатне розвалити майбутню коаліцію, чи, як мінімум, суттєво ускладнити її створення. 

Але не тільки труднощі переговорного процесу дають сьогодні поживу для роздумів.

Коаліція БЮТ-НУ-СПУ ще має виробити спільні принципи економічної політики. У всіх на пам’яті різні підходи цих політичних сил до вирішення кількох енергетичних та продовольчих криз, реприватизації, вступу до СОТ тощо.

Що ж не викликає сумнівів – це те, що політика нового уряду внесе зміни у відносини із зовнішньополітичними партерами. Зокрема, з високою долею вірогідності можна прогнозувати, що зазнає корекції політика України щодо НАТО.

Сьогоднішній міністр оборони Анатолій Гриценко зробив чимало для інтеграції України у Північноатлантичний Альянс. Озвучена навіть дата можливого вступу України – 2008 рік.

Проте більшість у можливій коаліції БЮТ-НУ-СПУ складатимуть представники політичних сил, що декларують або обережне, або й негативне ставлення до інтеграції України у цей військовий  блок.

Соціалістична партія неодноразово заявляла, що виступає за позаблоковий статус України, хоча і є прихильником вступу нашої держави в ЄС.

Представники БЮТ зі свого боку озучували тези щодо того, що в Україні ще треба провести роз’яснювальну кампанію з цього питання (Микола Томенко), що НАТО саме в недалекому майбутньому зазнає змін (Дмитро Видрін). До того ж,  в інформаційному просторі вперто курсує інформація, що Юлія Тимошенко має певні домовленості з Володимиром Путіним, однією зі складових яких є заморожування вступу України до НАТО.  До речі, явно позитивне ставлення деяких  «речників Кремля» (як то, наприклад, відомого московського політолога Сергія Маркова) у вчорашніх телеефірах  до другого місця БЮТ у  виборах (за даними екзит-полів)  кидалося у вічі… 

Отже, нова «помаранчева» більшість, як це не парадоксально звучить сьогодні, може виявитися антинатівською. І це, вірогідно,  не єдиний сюрприз, який принесе нам ця виборча кампанія.