Запитання «Детектор медіа»: - Всі розуміють, що інформація щодо наявності в Україні таємних тюрем ЦРУ, яку поширюють російські ЗМІ, недостовірна. Як ви вважаєте, навіщо вона поширюється?

Відповідають: Олесь Доній, Валерій Чалий, Андрій Окара,  Сергій Таран, Валерій Іванов, Олег Єльцов, Ігор Куляс, Дмитро Тузов, Олексій Бєлишев, Сергій Дацюк, Віктор Заболоцький, Дмитро Лиховій,

- Частина російської політичної еліти (так звані «яструби») всерйоз сподівається, що в наступній верховній Раді утвориться «антипомаранчева» більшість. Соціологія показує, що поки що голосів для створення такої більшості не вистачає. Та і «Партія регіонів» хитається між опозиційністю та співпрацею з «Нашею Україною». Для реалізації проекту «антипомаранчева більшість» російські «яструби» всіляко намагаються допомогти Блоку Наталії Вітренко прорватися до наступного парламенту. Електорат у Вітренко маргінальний, антизахідний, шовіністичний і готовий сприймати різноманітні провокації. Саме на мобілізацію електорату Вітренко і розраховані фальшивки московських політтехнологів.

- Звісно, всім зрозуміло, що це повна маячня. Те, що це провокація - також ясно. На мою думку, цілей такої провокації є декілька. Тут є цілі, які стосуються більш широкого політичного контексту, відносин України і Росії. Є питання, що пов’язані з опосередкованою підтримкою тих чи інших маргінальних політичних сил, або, принаймні, створення відповідних інформативних приводів. Перша мета, зовнішня – псування міжнародного іміджу України. Друга, внутрішня – підіграти тим політичним силам, які можуть на цьому пропіаритись в останні дні перед виборами.

- Я думаю, для дискредитації нинішнього українського політичного режиму. Це інформаційна війна, і на ній «все средства хороши», що ми якраз і побачили.

- По-перше, для того, щоби допомогти, підіграти тим політичним силам, які зараз, під час парламентських виборів, використовують національну карту й карту протистояння між Заходом і Сходом на терені України. Оскільки нинішнє керівництво нашої країни асоціюється із західним вектором української політики, а теми тюрем та Іраку є надзвичайно популярними для українського суспільства, то цією інформаційною качкою її організатори намагалися зіграти проти нинішньої влади.

Другим чинником є внутрішня ситуація в Росії, оскільки там є зараз проблема утримання Путіним влади. Як показує досвід усіх перехідних демократій, найкращий спосіб для авторитарного лідера утримати владу – це підігрівати тему наявності зовнішньої загрози. А тому інформація про те, що така загроза є буквально поряд – в Україні, – звичайно, дуже мобілізувала б російських громадян навколо недемократичного президента Путіна.

- Ну, по-перше, не треба в питання ставити такі речі, як «всі розуміють». Хто розуміє? Цілком можливо, що є частина населення, яка цілком довіряє цій інформації, яка традиційно довіряє російським каналам. Не треба, так би мовити, виключати ту частину. А щодо мети - це цілком зрозуміла мета. Зараз україно-російську політику важко назвати дружньою. І Росія, переслідуючи свої цілі, хоче вплинути на український вибір. І робить це за допомогою ось такої антиукраїнської пропаганди. В історії міждержавних стосунків таке трапляється дуже часто. Я не бачу, чому тут дивуватися.

- З огляду на джерело, яке поширює цю інформацію, можна зробити висновок, що це державна політика Росії. Така інформаційна атака пов’язана, звичайно, із виборами в Україні, з бажанням, так би мовити, «підтузлити» українську владу.

Викид такої інформації розрахований на певний електорат, я б визначив його як довірливий електорат, і результат буде досягнуто. Зокрема, частина проросійські налаштованих виборців не стане перевіряти і відслідковувати цю звістку, а сприйме її за достовірну.

Але водночас очевидним тут є і незадоволення зовнішньополітичним курсом сьогоднішньої України на європейську інтеграцію.

Мені доводиться час від часу бувати в Росії і дивитися подібні програми. «Гуру» російського ТБ роблять продукт, розрахований на масового глядача. Я думаю, що наше ТБ те ж еволюціонує в цьому напрямку. Тотальну «дебілізація» ефіру ми побачимо найближчим часом і в Україні. Принаймні, розвиток ситуації в медіа за нової влади переконує саме в цьому.

Ігор Куляс, тренер з новинної журналістики, МГО „Інтерньюз-Україна”:

- Практично всі російські ЗМІ – це пропагандиський інструмент. Відомо, що влада контролює їх практично на 99%. Якщо влада дає замовлення на якусь кампанію, ЗМІ це виконують.

Навіщо розкручується ця тема? Зрозуміло, що для того, щоб дискредитувати нинішню владу України. З особливою інтенсивністю це почали робити напередодні виборів, для того, щоб допомогти перемозі партії „Регіонів”.

Дмитро Тузов, шеф-редактор служби новин телеканалу «Тоніс»:

Це нормальна інформаційна війна. І не потрібно цьому дивуватися. Хоча методи впливу на наші вибори все-ж стали значно витонченішими. Зрозуміло, що в`язниці ЦРУ ідуть в контексті питання про вступ до НАТО. Ось, мовляв, маєте те, що замовляли. Приєднання до євроатлантичної спільноти починається з тюрем і катувань. Далі буде більше. А як вам «лист» генерала Пукача російській газеті? Уявляю собі, як хлопці-політтехнологи, які «зрубили» на українських виборах не один мільйон, закинувши ноги на столи, вмирали від реготу, переглядаючи українські новини та абсолютно серйозні коментарі (з почуттям чесно виконаного професійного обов`язку) наших журналістів, які, ніби стадо диких слонів на водопій, кинулись серйозно коментувати те, що розробляють і вкидають на «живця» люди типу Павловського або Гельмана. Причому часто в цьому не існує якоїсь «зради Батьківщини». Тут – тупий провінціалізм, який не дозволяє людям відрізнити – коли над ними кепкують, а коли говорять серйозно. Один з наших каналів на повному серйозі почав випуск з цієї «новини» і тягнув її 16 (!!!) хвилин у своєму ефірі – з розгорнутими «бекграундами» і нагадуваннями про обставини смерті Гонгадзе. (Бідна мама Георгія, сподіваюсь лише, що вона не дивиться «ящик»). Лише наступного дня, ніби прокинувшись, цей телеканал поставив під сумнів «інтерв`ю генерала Пукача». Я балдєю, дорогая рєдакція! У нас теж була жвава дискусія – ставити чи не ставити це «повідомлення» в ефір. Поставили. Але назвали речі своїми іменами. Навіть в межах інформаційної програми це можна робити цілком законними методами – проти будь якого лому завжди існує ефективна техніка захисту.

- Очевидно, що ми маємо справою з черговою передвиборчою провокацією. В даному випадку заслуговує уваги той факт, що вперше такі повідомлення з’явилися в прибалтійських ЗМІ, а потім вже було тиражування його російськими ЗМІ. Така схема не однократно використовувалася під час передвиборчих кампаній в Росії.

Значна частина українського населення налаштована проти НАТО, і, особливо, проти війни в Іраку та будь-якого втручання в неї з боку України. Акцентування уваги виборця на будь-яких реальних чи вигаданих контактах між українською та американською владою в даному контексті буде бити, в першу чергу, по НСНУ.

Щодо ефективності такого піар-ходу, як одного із засобів для подальшої демонізації української влади, у мене є певні сумніви. Навряд чи він зможе істотно вплинути на формат передвиборчої боротьби, а, отже, і вплинути на її результати. В Центральних та Західних регіонах України він сприймається населенням лише як черговий передвиборчий анекдот із розряду «наколотих апельсинів», та «заражених валянків». Що ж стосується Сходу та Півдня, то навряд чи є необхідність в саме такому способі мобілізації електорату для «біло-блакитних».

Ще один аспект цієї проблеми – це нагнітання антипомаранчевої істерії в самій Росії. І ось тут подібні закиди є дуже доречними.

- Всім зрозуміло, що це спланована акція російського уряду, перш за все, російського президента, яка є інформаційною атакою, або навіть інформаційною війною проти України. Але, перш за все, я хотів би висловити свій коментар щодо програми, яку роблять росіяни в Україні. Я маю на увазі Савіка Шустера. Мені нема діла до того, що робить Росія. Але мені є діло до того, як це роблять російські тележурналісти, які працюють в Україні, в тому числі Савік Шустер. По-перше, я вважаю непрофесійним те, що з програми в програму відбувається одне й те саме – приїздять росіяни і звинувачують українців у тому, що вони говорять українською мовою. Вважаю не професійним і те, що досі на таких програмах, як „Свобода Слова”, не надається перекладач. Коли сюди приїздять іноземці: англійці, німці, французи, вони не дорікають тим, що я не знаю англійської чи німецької. То чому ж, коли приїздять росіяни, ведучий Савік Шустер не надає їм можливості користування перекладачем?

Друге питання – чому в програмі Савіка Шустера такі політики, як Жириновський або Павловський, є постійними гостями. Це що, люди, які найкраще представляють Росію? Як раз навпаки – ці політики є дуже суперечливими постатями навіть у самій Росії. То чому ж в „Свободі слова” постійно виступають політики, яких потім доводиться робити персонами нон-грата? Тобто, мова йде саме про непрофесійність російського ведучого, який робить програму і не виконує своїх елементарних функцій. Непрофесійність – бо нас, глядачів, не цікавить, робить він це з певною метою, яка насправді не має

нічого спільного з суспільним інтересом, або ж «по недоумству»…

Я вважаю, що причина того, що в Росії проти нас ведеться інформаційна війна – це небажання української влади, а загалом і опозиції говорити з Росією принципово. Тобто, просто заключити меморандум або чітку угоду про інформаційні відносини, яка б передбачала чітку і не двозначну кількість участей президента України, інших офіційних осіб у таких державних програмах, і, відповідно, участь президента Росії та офіційних російських представників в таких передачах. Тому що коли ми абсолютно нормально допускаємо участь російського президента, це зовсім не означає, що Росія так само буде допускати участь українського президента в офіційних програмах або у новинах, які повідомляють офіційну частину інформації. Тут є абсолютна несправедливість і несиметричність. З погляду на це складається враження, що українська влада просто не розуміє, що потрібно заключати таку інформаційну угоду.

Остання причина – це те, що політичні партії у виборах, критикуючи один одного, іноді стають на непатріотичними рейки чи займаються непатріотичними речами. Це все російські ЗМІ використовують для внутрішньої політичної агітації. Я вважаю, що це просто аморально. Але з огляду на те, що вибори завжди є аморальними, треба подумати про якісь більш жорсткі законодавчі норми, ніж ті, що існують зараз, щодо того, що жодна партія не може використовувати інформаційний простір інших країн для своїх партійних інтересів. І що це не може відбуватися в інтересах будь якої партії… І якщо за партією будуть помічені такі дії, вона просто буде зніматися з реєстрації. Хоча зрозуміло, що навіть жорсткі закони можна обійти…

- Я впевнений, що це чергова PR-атака на Україну з боку Росії. В ній задіяні журналісти, які вже довели свою корисність таких ситуаціях. Не випадково тут використовується програма пана Мамонтова. Адже ми пам’ятаємо, що саме за допомогою цього журналіста розкручувався нещодавно шпигунський скандал в Москві із звинуваченнями на адресу британського дипломата, де під ударом опинилися неурядові організації, що їх так не любить Путін. Питання зараз в тому, наскільки Україна готова відповідати на такі ситуації.

Думаю, що викид цієї інформації пов’язаний з виборами. Не секрет, що в Україні є маріонеткові політичні сили, що можуть використати цю тему в своїй пропаганді, особливо на Сході.

З іншого боку, це спроба вплинути на процес європейської інтеграції України. Оскільки останнім часом, особливо після газового скандалу, в українських політиків розв’язані руки і з’явилося багато підстав пришвидшити відхід від Москви.

- Я думаю, що це очевидно, тим більше, що ця інформація була вкинута, фактично, за два тижні до виборів, тобто, тоді, коли на неї був попит. Мета була – показати вигідну нинішній опозиції спрямованість «помаранчевої» влади в бік НАТО, до тих його яструбів, якими Партія регіонів, блоки «Не так» та Наталії Вітренко почали лякати українського виборця, хоча ще не так давно сприйняття Північно-Атлантичного Альянсу було значно спокійнішим.

Розглядаються, як я чув, також версії про те, що для росіян було б цікаво таким чином потрапити на цей секретний об’єкт, до якого вони втратили доступ.

Швидше за все, основний розрахунок був геополітичний – показати натівську сутність Ющенка, Грищенка й усієї «Нашої України», яка зараз представлена в уряді, й підсилити таким чином ту антинатівську риторику, яку ми бачимо в політичній рекламі того ж таки блоку «Не так», Вітренко та Партії регіонів.