Відгукуючись на заклик «Детектор медіа»,  хочу приєднатись до дискусії довкола фільму «Прорвемось».


Отже, з приходом весни календарної в Україну прийшла весна кінематографічна. Складається враження, що, попри мокрий сніг у березні, вітчизняний кінопростір нарешті почав квітнути й пахнути. Окрім «Помаранчевого неба» (прем’єра 2 березня) і «Прорвемось» (прем’єра 9 березня),  в прокат вийшов іноземний мультик про Карлсона, дубльований українською. Що подається рекламщиками як неабияка подія.
Коли говорити про два повнометражних фільми національного виробника, то білборди вивішені на вулицях і кінотеатрах на однакових правах із «Бумером. Фільмом другим» чи яким-небудь «Іншим світом – 2. Революцією». Тобто, якщо в росіян і американців криза ідей і вони знімають сіквели, то українці,  нарешті, прорвалися: в нас усі стрічки в першому, можна сказати – ексклюзивному екземплярі. Сіквелів не буде. Ви можете собі уявити «Помаранчеве небо – 2» чи «Прорвемось-4»? Я – ні.
Емоційно реагуючи на «Прорвемось», Роман Горбик в статті у «Телекритиці» припустився однієї досить суттєвої помилки, якої припускаються практично всі патріотично налаштовані українські громадяни. З його слів виходить, що головна проблема першого українського блокбастера – саме мовна. Тобто, варто всім героям, головним і другорядним, перейти на державну мову, як решта недоліків відійде на другий план. Отже, основний зміст поняття «прорвемось» для Романа Горбика – це мовний прорив.
Насправді це не так. Фільм «Іван і кобила», знятий в першій половині 90-х років уже минулого століття приватною кіностудією «Рось» (вона розсипалася після передчасної смерті відомого українського мецената Олександра Чумака – А.К.) повністю тонований українською. Це не заважає згаданій стрічці бути одній із найгірших в новітній історії українського кіно. Визначення, до речі, не тільки моє.
Справа таки в сценарії. Спочатку дійсно було Слово. А у випадку з фільмом «Прорвемось» спочатку був набір слів та речень, абсолютно невиразних і неосудних («осудний» російською мовою означає «вменяемый» - А.К.). Звідси – всі інші проблеми, окрім саундреку, який звучить ніби окремо від фільму. Складається враження, що жоден із шести авторів сценарію не має уявлення про лексичне значення слів «блокбастер», «сюжет», «смак». Так само переконаний: про закони масової культури і принципи жанрового кіно сценаристи не обізнані. Хоча виправданням для них почасти може служити та обставина, що «Порвемось» - продукт, вироблений за участі 5 каналу. Канал «чесних новин» принципово відмовився від кінопоказів, а дивитися кіно регулярно по інших каналах сценаристам, видно, просто в лом. Словом, традицій дружити з кіно в замовника немає.
Нк а якщо серйозно – то підбір  сценаристів дуже дивний. Наприклад, серед них фігурує Андрій Гарасим, молодий письменник, котрий визначає себе як фантаста. Його перу належить невеличкій роман «Одні» - про те, як українці лишилися самі на планеті. Для того, аби стати сценаристом, однієї учнівської книжки, погодьтеся, замало. Що б там не говорили про Юрія Рогозу як сценариста, але він перед тим, як написати сценарій свого першого бойовика, дивився чужі бойовики з дня в день. А Тарантіно – той взагалі працював у відеопрокаті.
Ще один із авторів «Прорвемось» - Павло Солодько, який написав антиутопію «Четверта революція» (відзначено увагою Бі-Бі-Сі). Далі по персоналіях проходитися не варто, наочний факт – жоден із них не працює в пригодницькому жанрі чи жанрі екшену. Більше того – явно зневажає таку попсу. Між тим, саме ці жанри заявлені в рекламних буклетах фільму «Прорвемось».
Правда, певне кіно сценаристи все ж таки дивилися, і це помітно. Прийом, коли події коментує закадровий голос, що є внутрішнім монологом одного з учасників подій, явно не новий, але саме він найбільше проявив себе в культових фільмах Гая Річі «Карти, гроші, два стволи» та «Великий куш». До речі, принцип побудови ніби головної сюжетної лінії «Прорвемось» схожий: є четверо друзів, є головний бандит, у якого один із друзів краде чемодан із грошима, є відморожений поплічник головного бандита – неголений дебіл із бейсбольною битою, є таємнича речовина, що згубно впливає на людській організм. Та сценаристи «Прорвемось» явно запізнилися: подібну схему вже відтворили з перемінним успіхом російські кіношники, знявши фільми «Навіть не думай» і «Навіть не думай-2». Таким чином, наші справді пішли за модою «стьобного та стильного кіно», проте вийшло ось що: одні шиють натуральні фірмові джинси, інші – штани з джинсової тканини під фірму з відповідними лейблами, треті – штани з мішковини, на які так само чіпляють лейбли і готові порвати кожного, хто скаже, що це – не справжні джинси. На жаль, «перший український блокбастер» поки що зроблений третіми людьми. Тож маємо третій сорт, який, як відомо, не брак, але все одно ні в тин, ні в ворота.
 
Щойно ми приймемо цю істину, всі невиразності фільму «Прорвемось» відразу стануть зрозумілими. Молоді хлопчики, які сиділи біля мене в залі, прокоментували побачене так: «Казали – блокбастер, а це реально комедія». Дійсно, навіть не комедія, а пародія, фарс, замішаний на темі виборів. У слові «фарс» не слід вбачати жодного негативного підтексту – є такий жанр мистецтва. І належить він не до масової культури, а тяжіє до тієї, яку прийнято називати «елітарною». Добре, що наш глядач уже підготований і з залу ніхто не виходив, прийнявши правила гри митців із 5 каналу. Відтак є небезпека, що вдруге, коли в Україні,  нарешті,  знімуть міцне жанрове кіно, на цю цукерку публіку вже не заманиш.

Через відсутність більш-менш виразного літературного матеріалу режисерові нема чого знімати. Він не може, навіть не має права ставити акторам надзавдання. Акторам так само немає з чого ліпити образи. У виграшному становищі лише оператор і каскадери. Пейзажі Кам`янця-Подільського не зіпсуєш жодним сценарієм, і камера фіксує красоти і кінематографічну натуру цього міста. Ну а трюкові сцени треба сприймати, як музику, окремо від фільму. Вони підтверджують реальний потенціал для розвитку в Україні видовищного кіно і, мабуть, з`їли вагому частину «блокбастерного» бюджету. Хоча обійшлися мінімумом пострілів (кілька черг із «шмайсера» по «біло-блакитних» агітаторах), хороші трюки – справді дорого.

Фільм «Прорвемось» відбувся б, на мою думку, в тому випадку, якби основний сюжет справді будувався на особливостях національного передвиборчого процесу. Без парашутистів-екстремалів, викрадених грошей та неголених дебілів. Нехай би це була агітка, зате – чесна і витримана в «чистому жанрі» політичної комедії, драми чи фарсу. Люди б зрозуміли, для чого це знімається. Адже зрозуміли ж вони «Помаранчеве небо», котре, попри всі недоліки акторської гри і натяжки сюжету, являє собою чітко прописану історію кохання на фоні «помаранчевої» революції. Саме побудований за всіма правилами масової культури сюжет відволікає від натяжок, риторики та ляпів, присутніх у стрічці. «Прорвемось» не прикрився сюжетом – тому недоладності буквально кидаються в очі, навіть якщо з патріотичних міркувань намагаєшся їх не помічати.
Але хочу  погодитися  з Романом Горбиком – нехай це все будуть хвороби росту. Кіно все одно вже не перезнімуть. Врятувати і виправити ситуацію може лише максимально відкрите обговорення «першого українського блокбастера».