“Карикатурна війна”: карикатурне висвітлення?
Переконаний, що абсолютна більшість українських телеглядачів небайдужа до конфлікту, який за останній час набув глобальних розмірів і поштовхом до якого стала торішня публікація в данській пресі карикатур, частину з яких можна сприйняти як образу для мусульман. Проте чи має вітчизняна аудиторія достатню і всебічну інформацію про деякі дуже важливі аспекти цього конфлікту? От у цьому є великі сумніви. Особливо щодо його “бекґраунду”, як зараз модно висловлюватися.
Можливо, я щось пропустив, але всі канали українського TV, здається, ані словом не згадали про “генеральну репетицію” подій, коли 2003 року у Нігерії, де розпочався конкурс “Міс світу” і місцева газета “This Day” згадала у зв‘язку із цим ім‘я Мохамеда – мовляв, конкурсантки настільки гарні, що, можливо, пророк узяв би когось із них за дружину. У відповідь на це “ісламська вулиця” кинулася громити, палити і вбивати. Тих, хто трапить під руку, головним чином – християн. За два дні були вбиті близько 200 людей, понад 1000 поранені, понад 10 тисяч залишились без дому. Фундаменталісти проголосили, що таким чином вони поборюють не лише “образи пророка”, а і конкурси краси, які є елементом “аморальної західної культури”. Скандал закінчився тим, що організатори конкурсу краси перенесли його до Лондону, а влада Нігерії заарештувала винуватців подій. І зовсім не організаторів погромів, а редакторів газети “This Day”.
Як бачимо, перед нами той самий алгоритм: “образа з боку християн” – “гідна відсіч” (тобто погроми, вбивства і боротьба проти “аморального Заходу” – “примирення” (капітуляція світської влади й покарання незалежної преси). У випадку з Данією останнє не спрацювало, точніше, спрацювало лише частково, як і належить у Європі, на рівні вибачень від уряду і журналістів. Тому, видається, нігерійський прелюд варто було згадати, тим більше, що конфлікт навколо данських карикатур навряд чи можна вважати стихійним.
І тут спливає ключове ім‘я, яке, здається, тільки раз пролунало на українському телебаченні, – імам Ахмад Абу Лабан. Палестинець за народженням, котрий одержав політичний притулок у Данії, перевіз туди сім‘ю і став одним із лідерів ісламської громади. Лідером дуже своєрідним – таким, котрий на проповідях закликає не лікуватися у лікарів-християн, не купувати товари у “невірних”, не ремонтувати у них автомобілі тощо. А у вересні 2001 року, після знищення терористами Всесвітнього торговельного центру у Нью-Йорку, Абу Лабан на молитві у мечеті гаряче підтримав талібів і погрожував Америці та всьому західному світові. Його ж вихованці, - молоді “політемігранти” з Палестини, - коли ще курилися руїни ВТЦ, вже виїхали на вулиці даньських міст, вітаючи один одного, регочучи і розмахуючи палестинськими прапорами...
Чи не змальована сакраментальна карикатура – ота сама, з бомбою в чалмі пророка, - саме з імама Абу Лабана, який тривалий час на очах політкоректної Данії проводить таку “душпастирську” роботу?
Далі – більше. Саме Абу Лабан, за повідомленнями ряду західних газет, здійснив “круїз” країнами Сходу, куди привіз не тільки 12 опублікованих карикатур (не всі, вони, до речі, стосувалися пророка Мохамеда), а й деякі інші – цього разу відверто блюзнірські – малюнки невідомого походження, які не можуть не викликати огиду не лише у мусульман, а й у християн та атеїстів. Як потім заявив сам Абу Лабан, ініціатива бойкоту данських товарів виходила саме від нього: “Ми дуже жалкуємо про те, що змушені були вдатися до таких заходів, але іншого виходу з ситуації, на жаль, не було”, - передає ВВС слова Абу Лабана. Щоправда, першого лютого він же публічно закликав закінчити бойкот, бо, мовляв, успіх досягнутий, але чи правдиві ці слова? Чи у спілкуванні з “невірними” припустимі будь-які хитрощі? Невідомо. Адже Абу Лабан і його прихильники вимагають законодавчо заборонити в Євросоюзі “ісламофобію”, тобто будь-які критичні виступи щодо дій мусульман.
А українське телебачення тим часом не прагне дослідити мотивацію ініціаторів конфлікту; взагалі, дуже схоже, що певну частину журналістського корпусу навіть тішить складна ситуація, в яку потрапив демократичний Захід у зіткненні з ісламськими радикалами. Мовляв, зажерлися, тепер будете знати!
І при цьому український глядач позбавляється можливості знати про позицію поміркованої частини ісламської громади Данії, яка з самого початку вважала достатнім простого вибачення з боку як журналістів, так і урядовців. “Ми мусимо робити все для того, щоб відновити нормальні стосунки”, - передає агентство France-Presse слова одного із речників цих мусульман імама Ахмада. Чи помітило це вітчизняне телебачення? І чи показало воно демонстрації, хоча і нечисленні, данських мусульман проти гонінь на карикатуристів?
Ну, а ця позиція взагалі майже невідома в Україні, тому я просто процитую фрагмент із опублікованих на сайті ВВС слів британської журналістки Муніри Мірзи: “Британським газетам теж варто було надрукувати ці малюнки. Мусульмани повинні мати можливість їх бачити і виносити присуд самостійно – для цього й існує свобода слова. Багато які мусульмани прагнуть такої ж свободи, яка є у інших, свободи обговорювати, критикувати, не погоджуватися зі своєю релігією. Вони прагнуть мати можливість сказати: “Гей, ми не діти, ми впораємося з критикою, нам не потрібний особливий захист, ми рівні”. Багато хто не хоче, щоб із ними поводилися наче із якимись особливими людьми, щоб їх вважали такими, хто потребує особливого захисту від критики внаслідок якогось їхнього статусу... Якщо ми не виступимо на захист свободи слова, ми не зможемо вільно спілкуватися і підтримувати систему вірувань – усіх вірувань. Ми не повинні грати за правилами екстремістів”.
Чи бачили ми сюжет про це на нашому телебаченні? Буду дуже радий, якщо він таки проскочив бодай на якомусь каналі.
Тож чи не грає де-факто за згаданими Мунірою Мірзою правилами більшість вітчизняних телеканалів? Не тому, звичайно, що симпатії їхніх журналістів на боці ісламських радикалів, а просто з лінощів чи непрофесіоналізму?
P.S. Після того, як ця стаття була написана, відображення нових подій “карикатурної війни” українськими телеканалами підтвердило її висновки. Скажімо, великими людськими жертвами обернулися маніфестації ісламістів у Нігерії. І як же про це повідомив “канал чесних новин”, тобто 5-й, уранці 19 лютого? “Кількість жертв карикатурного скандалу стає чимраз більше. У Нігерії під час протестів загинуло 16 людей”. Щедро, нічого не скажеш. Трохи менш скупим виявився канал 1+1 уранці 20 лютого: “Війська патрулюють кілька міст у Нігерії після того, як вихідними тут у хаосі загинули 15 людей. Протестуючі палили церкви, авта, готелі та магазини. Заарештовано понад сто людей. У Нігерії майже половина населення – мусульмани”. І все!
Панове, краще б ви мовчали, ніж верзти з екрану “політкоректну” напівбрехню, яка гірша за повну брехню. З ваших “повідомлень” випало головне: що більшість загиблих була християнами, що їх “ісламська вулиця” забивали до смерті або спалювали живцем, що спалена 31 церква і резиденція єпископа, що серед жертв – католицький священик, що у лавах маніфестантів діяли заздалегідь підготовлені бойовики, оснащені холодною зброєю та каністрами і пляшками з бензином. І, зрештою, що кількість жертв, за повідомленнями нігерійської преси, становить понад 50 осіб.
Але українці про все це мусять дізнаватися звідки завгодно, тільки не з вітчизняних телеканалів. Останні роблять усе можливе, щоб правда про тих, кого ще м‘яко називають “екстремістами”, була в Україні невідома.
Сергій Грабовський, заступник головного редактора журналу “Сучасність”, для "Детектор медіа"
