Москва програла інформаційно-психологічну війну проти Києва на Заході. Та має намір виграти парламентську виборчу кампанію в Україні.

      У радянський час діяло правило: якщо хочеш дізнатися, що насправді відбувається чи відбувалося за кордоном і навіть у твоїй країні, слухай ворожі голоси або мандруй за її межі! Пам”ятаю, у період перебудови й гласності Горбачов публічно висловлював сумнів щодо існування таємного протоколу до радянсько-німецького пакту. Багато хто в СРСР за браком інформації сприймав цю політичну кумедію серйозно. Тоді я якось зайшов до районної бібліотеки у Рівердейлі, у передмісті Нью-Йорка, й  ознайомився там з текстом протоколу.

      Сьогодні для того, щоб бути у курсі подій в Україні, не обов”язково вирушати за закордон. До  послуг допитливих - Інтернет. Безмежна світова павутина охоплює й українські online видання та закордонні публікації про Україну. Ймовірно, саме з інтернет-видань вперше стане достеменно відомо про все приховане щодо  “Соглашения об урегулировании отношений в газовой сфере”, що було оприлюднено не  підписантами – російським “Газпромом” і Нафтогазом України”, а опозицією, й спричинило політичну кризу в країні.     

       Та зараз я маю на увазі інше -  резонанс, який викликала на Заході газова атака Росії проти України і пов”язану з цим інформаційно-психологічну війну Москви проти Києва. Чи багато дізналися ми про це на провідних телеканалах України? Упродовж перших двох тижнів нового року  там взагалі не було інформаційно-аналітичних програм. Причина - не цензура, а звичайні професійні й людські лінощі. Святкового настрою в усій країні й, зокрема, на TV, не порушила навіть енергетична війна, що заледве не штовхнула Україну у прірву економічної катастрофи..

       На противагу цьому, західні медіа серйозно переймалися проблемою. Серед численних статей в Інтернеті, присвячених газовій суперечці між Москвою і Києвом, я знайшов тільки одну, пройняту духом українофобії. Ось її резюме: “Рік тому Захід вітав Помаранчеву революцію і відродження України як демократичної держави. Цього разу, однак, прихильники вільних ринків і свободи торгівлі повинні стати на бік Росії”.

      Статтю видрукувала близька до Республіканської партії консервативна газета “Вашингтон таймс”. Це  могло б викликати подив, зважаючи на осуд представниками адміністрації США дій Кремля щодо України. Та все стає зрозумілим, коли врахувати, що її автор –  директор вашингтонської “Ар-Джей-Ай Кепітал корп.” Рон Вагід, який займається міжнародними оборудками в енергетичній сфері. Його діяльність пов”язують з інституцією очолюваною Глєбом Павловським. Тож опус,  швидше за все,  було проплачено.

       Решта серйозних американських та британських видань (до речі, й “Вашингтон таймс”) засудила дії Кремля й водночас висловила симпатії до України. З цього погляду на особливу увагу заслуговують серії аналітичних статей у двох провідних ділових газетах Заходу – британській “Файненшл таймс” та американській “Волл-стріт джорнел”. Їхня оцінка цілей і методів ініційованого  Москвою російсько-українського енергетичного конфлікту співпадає.

      “Його (Путіна. – Прим. А.С.)  позиція була чіткою. Якщо Україні не подобається ціна, нехай зупиняються фабрики, нехай тьмяніє світло, нехай мерзнуть люди”, - пише “Файненшл таймс”. В іншій статті британська газета зазначає: “Ми стали свідками того, що російський президент використовує величезні газові поклади своєї країни як найбрутальніше знаряддя зовнішньої політики. Москва має законне право домагатися ринкової ціни на свій газ. Однак її прагнення негайно домогтися чотирикратного збільшення ціни було спричинене більшою мірою бажанням Путіна звести рахунки з Ющенком, який орієнтується на Захід, аніж фінансовими міркуваннями”.

      “Волл-стріт джорнел” не стримується у висловах. “У старих гангстерських стрічках мафія встановлювала повний контроль над бізнесом, вимагаючи надмірних цін, - пише американська газета. - Відмова платити призводила до страхітливих для жертви наслідків. Такий по суті підхід Росії в енергетичній  битві проти  України”. “Волл-стріт джорнел” вважає, що “справжня мета Кремля – не гроші, а політичний вплив над її демократичною, вільнодумною й колись підлеглою сусідкою”, що “енергетичний шантаж – це спроба Путіна взяти реванш”  за поразку проросійського кандидата  на президентських виборах в Україні 2004 року…

      Однак масштабна інформаційно-психологічна війна  Росії проти України рикошетом вдарила по ній.  Стереотип “України, що краде газ”  не спрацював, утвердився інший – “Росія – ненадійний енергетичний партнер”. Під тиском Заходу Кремль змушений був припинити газовий бліцкріг і після відмови Президента України згодитися з новою ультимативною ціною сісти за сіл переговорів. “Підписана угода, - робить висновок “Файненшл таймс”, - дає можливість обом сторонам стверджувати, що вони  домоглися комерційного успіху. Та з політичного погляду оскандалилася Москва. Саме Росія підвищувала ставки під час скандалу, показуючи наживо по телевізору момент, коли “Газпром” припиняв поставки газу Україні. Російський президент  Владімір Путін,  вочевидь,  намагався принизити Київ і покарати українського Президента за Помаранчеву революцію. У даному разі Київ уникнув приниження, а Москва опинилася у незручному становищі, змушена була пояснювати свої дії. На подив Путіна,  світ справедливо висловлював свою стурбованість, киваючи не в бік Києва, а в бік Москви”.

       Але це навряд чи особливо втішає нині Президента й виконавчу владу України. Тим більше, що оцінки нової російсько-української газової угоди на Заході так само, як і в Україні, суперечливі. Так, Данієл Єргін, який очолює консалтингову фірму “Кембірідж енерджі рисерч ассоушіїтс”,  переконаний: Москва “вийшла переможницею у суперечці з Україною, уклавши оборудку, що ізолювала її від інших постачальників і домігшися дспропорційного  підвищення цін на газ проти збільшення плати за транзит”.

  Багато хто ставить під сумнів і ділову репутацію “РосУкренерго”.

       Від висновків закордонних експертів Президент та його оточення могли б абстрагуватися. Та чи можливо абстрагуватися від гострого внутрішньополітичного конфлікту, каталізатором якого стала газова суперечка, від висунутих опозицією звинувачень у зраді національних інтересів, відставки уряду й загострення протистояння між законодавчою та виконавчою гілками влади?  “Безладдя, що виникло, схоже, спонукає президентську адміністрацію посилити кампанію за скасування нещодавно запроваджених змін до Констититуції. Та це ще більше сприятиме політичній нестабільності”, - прогнозує американське видання “Економіст інтеллідженс юнит”.

      Російський чинник знову став серйозним фактором виборчих перегонів в Україні і привернув до себе увагу західних політологів. Аріель Коен – провідний науковий співробітник Фонду спадкоємства - вважає, що Москва намагається вплинути на результати  майбутніх виборів в Україні й “завдати вирішального удару по Президенту Ющенку, якого вона вважає проамериканьским і антиросійським”.

       Юджін Румер – провідний науковий співробітник Інституту національних стратегічних досліджень вашингтонського Національного оборонного університету -  робить висновок, що Москва не винесла уроків з попередніх власних помилок. “Наскільки можна зрозуміти російську логіку, - пише він, - раптовий стрибок цін на енергію має стати чітким сигналом виборцям в Україні: ваші нові керівники схибили, а Помаранчева революція була помилкою. Якщо політична логіка Москви така, вона нехтує головним уроком Помаранчевої революції: втручання з-за кордону може призвести до протилежних наслідків. Промислова база в Україні зосереджена на Сході, де живе багато етнічних росіян. Тягар підвищення ціни за газ ляже переважно на їхні плечі. Чому це має викликати любов мешканців цих реогіонів чи деінде в Україні -  незрозуміло. Схоже, дії Росії справлять протилежний ефект, як це сталося під час Помаранчевої революції”.

Протилежний прогноз висловлює у британському тижневику “Віклі стендард”  Даніел Твайнінг: “Наслідком кризи, що плямує теперішнє керівництво України, може стати обрання у березні цього року більш проросійського парламенту”.

       Та не  будемо займатися ворожінням на кав’яній гущі. Реальний вплив російського фактора визначать підсумки березневих парламентських виборів.