9 січня в Україні було сплюндровано правосуддя, свободу преси і пам’ять загиблого в муках Георгія  Гонгадзе.

Того дня ганебний початок у Київському апеляційному суді після  більш як 5-річного зволікання – розгляду найрезонанснішої справи про вбивство, що так і не відбувся, став на телебаченні темою №1. Репортажі з місця події відтворили, як гвалтували українську Феміду:  зіткнення між охоронцями порядку й репортерами, що відрізнялися від фронтових лише  незастосуванням зброї. 
     
Щоб отримати адреналін, українським журналістам не обов’язково вирушати у гарячі точки планети. Досить з’явитися у гарячий час на порозі Апеляційного суду європейської столиці (дякувати богові, там поки що не зносять голови). Тож можна стверджувати, що в сьогоднішній Україні утверджується  політично-кримінальний  жанр журналістики. Ось декілька взірців…
    
“1+1”, ТСН, 9 січня, 19:30
      
РЕПОРТАЖ: Процес відкритий, але двері зачинені. Попри обіцянку головуючої у процесі Ірини Григор’євої допустити пресу, журналістів до зали так і не впустили. Таке рішення ухвалив начальник конвою. І журналісти штурмують судову залу”.    
     
”НТН, “Вчасно про головне”, 9 січня, 19:00
      
РЕПОРТАЖ: Відбулася сутичка між журналістами та військовим конвоєм. Репортери більшості ЗМІ почали продиратися до залу суду. Процес відкритий, а це означає, що діє норма Конституції і закону про інформацію. 
      
СИНХРОН: НЕ ТИТРОВАНО: “Возьмите мой телефон. С Геращенко кто поговорит?”
     
“СТБ, “ВІКНА- НОВИНИ, 9 січня, 22:00
      
СТУДІЯ: Преса сьогодні не змогла подолати сили правосуддя. Відкритий розгляд справи Гонгадзе виявився  для журналістів закритим. Слова “Гонгадзе” і “скандал” вкотре опинилися поруч.
    
РЕПОРТАЖ: Найгучнішу в Україні карну справу знову розглядали в закритому режимі Як і два тижні тому (йдеться про її попередній розгляд в Апеляційному суді Києва 19 грудня. – Прим. А.С.)…”
       
В якій же Україні ми живемо і куди поділися ідеали Помаранчевої революції? Начальник конвою може забороняти журналістам виконувати їхній професійний обов’язок, а кримінальну справу з сильним політичним присмаком, вже оголошену на весь світ Президентом Віктором Ющенком “розкритою”, судді можуть утаємничувати і  знову відкласти у довгий ящик?  Та спробуємо обійтися без емоцій.
     
Справу Гонгадзе можна розглядати у різних вимірах. По-перше, у вимирі внутрішньої політики. Сьогодні багато хто, мабуть, вже не пам’ятає, а багатьом здається історією, та мученицька смерть Георгія сколихнула країну. З його іменем пов’язане виникнення опозиційних  рухів “Україна без Кучми” і “Повстань, Україно!”, що розхитали підвалини авторитарного кучмівського режиму. Гонгадзе став символом і  водночас знаряддям політичних амбіцій. Та якщо, на переконання багатьох, політика і мораль загалом несумісні, то це ще більшою мірою стосується української політики. 
     
В українському політикумі, навіть у тій його частині, що свого часу всіляко підносила Гонгадзе на щит, схоже, вважають його справу відіграною платівкою. Виняток:  деякі гострі міжпартійні конфліктні ситуції, пов’язані з боротьбою за вплив на виборців, скажімо, між СПУ та Народною партією Литвина. 

Та хіба не проявом цинізму є те, що жодна політична партія не висловила свого ставлення до судового фарсу 9 січня? Дієвим знаряддям у теперішньому жорсткому раунді боротьби за владу обрано іншу тему - суперечливу газову угоду між Україною і Росією, яку влада проголошує своїм успіхом, а опозиція - поразкою і зрадою національних інтересів.
     
Слід з гіркотою відзначити, що інтерес  до справи Гонгадзе в українському суспільстві великою мірою згас. Причини  зрозумілі: правниче тупцювання на місці, глибока недовіра до правосуддя й частково байдуже ставлення до цінності людського життя. Показові щодо цього результати  проведеного 5 каналом опитування “Як ви вважаєте, кого  буде покарано внаслідок судових розглядів справи Гонгадзе?” У ньому взяли участь трохи більше, ніж 800 глядачів, і половина з них вважає, що буде покарано “невинних”.           
     
За зовнішньополітичним виміром “справа Гонгадзе”, навпаки, лишається такою ж актуальною, як від самого початку. Свідчення цього – нові публікації в американській  пресі – від “Нью-Йорк таймс” до “Даллас морнінг ньюс” і в європейських медіа, пов’язані зі скандальним початком судового процесу у Києві. “Ставлення України до цієї справи розглядається як тест  на отримання вірчих демократичних грамот для інтеграції  в Європу, до якої готується країна”, - наголошує лондонська “Гардіан”. Цього випробування Україна не витримує.
      Широкого розголосу набула заява уповноваженої ЄС у справі Гонгадзе Сабіни Лойтгойссер-Шнарренбергер. “Початок судового процесу передчасний, - сказала вона. - Слід зважати на те, що це буде процес, під час якого чинитимуться спроби отаточно закрити справу Гонгадзе”. Рада Європи чітко заявляє, що вважатиме справу Гонгадзе закритою лише тоді, коли всіх замовників та всіх причетних до вбивства справді притягнуть до відповідальності” (Німецька хвиля”, 9 січня). Захід, особливо Європа, нагадує владі в Україні про те, про що вона забула чи робить вигляд, що не забуває.
    
У правничому вимірі справедливе вирішення справи  Гонгадзе, у кращому разі, проблематичне. Я цілком поділяю песимістичний погляд адвоката Андрія Федура. “У нас є сьогодні 3 міліціанти, які сидят на лаві підсудних,  - пояснює він реальну правничу ситуацію. - Але у нас немає жодного слова про замовників, організаторів цього злочину. Поки ми не вирішимо, поки ми не поставимо крапку у  справі, що ж насправді відбулося, хто це замовив, хто організував,..ми будемо вважати, що це є наша позиція, це позиція потрепілої Лесі Гонгадзе і її адвокатів як представників процесу”. Федур переконаний, що “насправді ефективного розслідуваня справи Гонгдзе в Україні не проведено на сьогоднішній день і ніколи не буде проведено (5 канал, 9 січня).
      
Схоже, інакше міркує Мирослава Гонгадзе, яка прилетіла на перше судове засідання з Америки, однак не зможе бути присутньою на розгляді справи, перенесеної на 23 січня. "Вони, - говорить вдова журналіста, - виконали злочинний наказ…Вони вбили Георгія і вони повинні понести покарання. Подальший крок – це щоб на лаві підсудних сиділи замовники злочину”.
     
Мила Мирославо, хотілося б, щоб так сталося, та насправді цього, на жаль, ніколи не буде! Подивіться, як з самого початку ховають кінці у воду. Підсудні вказують на головного виконавця – генерала Пукача, та він у бігах як людина-невидимка. Торік у березні, того дня, як мав давати  свідчення у генеральній прокуратурі, наклав на себе руки (згідно з офіційною версією) генерал Кравченко, якого вважали головним організатором злочину. Подробиця, що виходить за межі формальної юридичної казуїстики: підсудним не висунуто звинувачення за статею 93-ою, тобто,  у вбивстві на замовлення.
     
Суперечлива ситуація виникла з плівками Мельниченка, які не фігірують і не фігуруватимуть у суді як речові докази. Згадаймо, як спільно дали відкоша опальному майору, котрий приїхав в Україну надати свідчення черговому Генеральному прокурору у справі  Гонгадзе і сподівався взяти участь у виборчих перегонах. Андрій Федур (і не тільки він) пояснює це  просто й переконливо: замовники убивства Георгія сидять “на печерських пагорбах”.
      
Однак, крім судового дня, є інший. Я – не релігійна людина. Та вірю: тим, хто відмолює сьогодні у церквах свій страшний гріх, доведеться відповісти за вбивство Георгія Гонгадзе у судний день. Їм  неодмінно віділлються материнські сльози Лесі і вдовині сльози Мирослави Гонгадзе, гіркота у вразливих душах її дітей. Україна вже не стане їм Батьківшиною, бо вона віддала на поталу їхнього батька й не покарала убивць. Тож людський вимір справи Гонгадзе найважливіший…     

СПРАВУ ГОНГАДЗЕ РОЗГЛЯДАТИМУТЬ ПО СУТІ. З НОВОГО РОКУ

Суд по справі Гонгадзе почнеться з порушення закону?