Коли на телеекранах України замість совкового «Богдана Хмельницького» та водевільної «Рокслани» з'являться документальні серіали з національної історії?

«Сьогодні, 150 років тому, країна розпалася», - так починалася одна з квітневих програм вечірніх новин на телемережі ABC. Тема громадянської війни, під час якої загинуло більше американців, ніж під час Другої світової, стала однією з провідних на американському ТБ. Від репортажів про відтворену з історичною достовірністю битву за Форт-Самтер, де 12 квітня 1861 року пролунали перші залпи братовбивчого конфлікту, до аналітичних програм - такий діапазон висвітлення теми.

PBS: десятки мільйонів телеглядачів і понад сорок нагород

Пальму першості я віддав би телемережі громадського телебачення, що влаштувала новий показ документальної історичної епопеї «Громадянська війна». Це найбільш рейтингове шоу, які будь-коли демонструвалися на PBS, відзначене понад 40 теле- й кінонагородами, серед них двома престижними преміями «Еммі».

Телесеріал триває понад 10 годин. Програму веде найпопулярніший сучасний американський історик Девід Маккалоу - автор книг, що виходять мільйонними накладами, відзначений найвищою у США цивільною нагородою - Президентською медаллю Свободи та двома преміями Пулітцера. Події коментують його колеги, а відомі актори озвучують висловлювання Авраама Лінкольна, Уліса Ґранта, Роберта Лі, Волта Вітмана та інших історичних постатей тієї буремної епохи. Назви серій говорять самі за себе: «Історія, що спливає кров'ю», «Просто вбивство», «Долина тіні смерті», «Війна - це суцільне пекло».

За словами режисера і продюсера Кена Бернса, на відтворення громадянської війни у 9-серійному документальному фільмі пішло більше часу, ніж тривала сама війна. Він називає свій фільм «емоційною археологією». Як зазначають американські Детектор медіа, з професійного погляду це вдалий синтез (особливо після римейку) використання архівних документів із найсучаснішими досягненнями кінематографії. Бернс використав понад 16000 знімків, картин і газетних матеріалів, а війну відтворив переважно через людські історії. Його інноваційні методи здобули назву «ефект Кена Бернса».

Актуальність фільму він пояснює важливістю відтвореної в ньому історичної події. «Тоді ми збагнули, як бути єдиною нацією», - наголосив Бернс в інтерв'ю ABC. Під час першого показу фільму 1990 року його дивилися 40 мільйонів глядачів. Новий перегляд викликав зливу схвальних відгуків на форумах сайтів. У мене коментар іншого ґатунку: коли на телеекранах України замість совкового «Богдана Хмельницького» та водевільної «Роксолани» з'являться документальні серіали з національної історії?

ABC: справа Джессіки Бойл

На телемережі ABC показали сучасний сюжет, що перегукується з минулим. Щоби зробити урок про Громадянську війну дохідливим, учителька історії початкової школи Джессіка Бойл імітувала аукціон з продажу рабів. Відокремила темношкірих та дітлахів змішаних рас від білих школярів. Одні грали роль рабів, інші - рабовласників.

Історія спричинила ажіотаж. «Чому я збентежена? Бо я афро-американка. Я можу уявити собі, як мене перед всіма висміюють», - заявила в інтерв'ю ABC матір темношкірого школяра. Скарги надійшли й від інших батьків. Адміністративний висновок: імітація вчителькою аукціону вийшла за межі використання візуальних та усних презентацій, передбачених міністерством освіти штату Вірджинія. А в листі, розісланому батькам, пояснювалося по-людськи: у вчительки були добрі наміри, та учні, які виконували роль рабів, опинилися в принизливому становищі.

З психологічного погляду реакцію темношкірих батьків легко зрозуміти. Прикрий випадок стався у м. Сьюелл-Пойнтс, штаті Вірджинія, адміністративний центр якого Річмонд був столицею Конфедерації. Тут, як і всюди на Півдні, торгували невільниками. А спомини про минуле травмують їхніх нащадків.

CNN: відлуння Громадянської війни

Це немов продовження попередньої історії. Громадянська війна й досі поділяє американців, стверджувала мережа цілодобових теленовин. Згідно з опитуванням CNN/Opinion Research Corporation Poll, приблизно один із чотирьох американців, оцінюючи події минулого, симпатизує не Союзу, а Конфедерації. На Півдні це співвідношення різко міняється: майже чотири з десяти - симпатики конфедератів. Відповідаючи на запитання про причини Громадянської війни, 52 відсотки респондентів заявили: керівники Конфедерації відокремилися від Союзу, щоби зберегти рабство. Водночас чисельна меншість (42 відсотка) вважає: рабство не було головною спонукою до сепаратизму. За критеріями політичних симпатій більшість демократів дотримується думки, що південні штати відокремилися, аби зберегти рабовласницьку систему, республіканці не вважають це головною причиною, а голоси незалежних поділилися. «Результати опитування свідчать, що й через півтора століття все ще існують расові, політичні та географічні розбіжності стосовно Громадянської війни», - заявив директор центру опитувань CNN Голланд Кітінг.

Консолідована єдність у демократичному суспільстві виявляється переважно під час випробувань, як це було після вересневого терористичного акту 2001 року. Натомість американські медіа, що є невід'ємною часткою громадянського суспільства, схильні перебільшувати масштаби наявних проблем, що в кінцевому підсумку сприяє їхньому подоланню. Та минуле - минулим, і ставлення до нього - не визначальний фактор політичного життя в сучасній Америці.

Інакше як пояснити той факт, що президентом понад 300-мільйонної держави, в якій темношкіре населення разом із представниками змішаних рас становить лише 13,5 відсотка населення, став Барак Обама? Хоча його предки по батьківській лінії не афроамериканці і не гнули спину на рабовласницьких бавовняних плантаціях Півдня Америки, вони належали до тієї ж раси, що в не такому вже й далекому минулому була жертвою работоргівлі в державі, в якій він зійшов на політичний Олімп.

До речі. Метью Брейді та його колекція

Громадянська війна в Америці (1861-1865 рр.) - найширше відображений на камеру мілітарний конфлікт ХІХ століття. Вона стала провісницею фотожурналістики періодів двох світових, корейської та в'єтнамської воєн.

У 40-х роках Х1Х століття талановитий і підприємливий син ірландських іммігрантів Метью Брейді заснував приватну студію світлин у Нью-Йорку і набув слави одного з найкращих фотографів-портретистів. Збагачений професійним досвідом, за п'ять років до початку Громадянської війни він відкрив студію у Вашингтоні, окрузі Колумбія, щоби знімати національних лідерів та видатних закордонних державних діячів. Та вершиною його діяльності стала участь у висвітленні Громадянської війни.

Брейді сформував корпус військових фоторепортерів, які робили зйомки на полях битв, і сам, ризикуючи життям, часто з'являвся там, де пахло порохом. Особисто він зробив небагато знімків. Виявивши себе більшою мірою менеджером проекту, він стежив за роботою фоторепортерів, зберігаючи їхні негативи, і водночас скуповував їх у приватних фотографів, які поверталися з полів битв. Він поставив собі за мету зібрати якнайбільшу колекцію. Коли публікувалися дібрані з неї знімки чи використовувалися як гравюри в книгах, їх позначали як «світлини Брейді».

1862 року він шокував американців, влаштувавши фотовиставку загиблих вояків і вивісивши на дверях своєї нью-йоркської квартири напис «Загиблі в Антьєтамі», де відбулася одна з найбільших битв Громадянської війни. New York Times писала, що Брейді «показав нам жахливу реальність».

Після того, як Громадянська війна закінчилася, американці перестали виявляти цікавість до знімків, що відображали нещодавній кривавий конфлікт. Вклавши у ризиковану гру всі свої гроші - астрономічну як на той час суму 100000 доларів, Брейді збанкрутів. 1875 року Конгрес придбав увесь його величезний фотоархів із 5712 фотопластинок за 25000 доларів (замість 125000 доларів, які він просив). Тож йому заледве вдалося розплатитися за рахунок цієї суми з боргами.

Метью Брейді помер 1896 року всіма забутий у злиднях. І тільки коли почалося осмислення найдраматичнішої сторінки національної історії, його колекція стала важливим джерелом жорстокої правди про Громадянську війну. За визнанням Кевіна Бернса, на створення документального серіалу його надихнула фотоколекція Брейді. Цінним для істориків виявився і його військовий щоденник.

Фото - mikelynaugh.com