Це, взагалі, традиційна тактика всіх авторів протизаконних і антиконституційних переворотів – особливо тих, які проводяться “повзучими” засобами, шляхом маніпуляцій нібито демократичними процедурами. Як тільки такі перевороти доводяться до логічного кінця –наприклад до оголошення неправдивих результатів виборів,- одразу від нелегітимних “переможців” звучать заклики до толерантності, тої ж таки стабільності і національного примирення. Зараз ми бачимо точне слідування цій тактиці з боку команди Януковича: її головного пропагандиста В’ячеслава Піховшека, та її речників, на зразок Гавриша, Коновалюка чи Шуфрича. Згадаємо також посилання Леоніда Кучми на вибори в США, де розрив між переможцем та переможеним теж, мовляв, був невеликим, що не завадило визнати їх результати. Порівняння з американськими виборами виглядає особливо цинічно на тлі грандіозного розмаху фальсифікацій в Україні.

Те, що ці вибори будуть “унікальними” за рівнем використання брудних технологій та адмінресурсу, було очевидно давно і не тільки президенту Кучмі. Наведу на диво вичерпне передбачення народного депутата від “Нашої України” Павла Жебрівського, яке він зробив ще влітку цього року: ”Сценарій, за яким проходитиме виборча кампанія, буде ганебним. Вибори 2004 року – це Рубікон: як ми його перейдемо, такою і буде Україна. Або прямуватиме до розвитку демократичних традицій, або для нас “третій світ” стане взірцем демократії”.

Тепер уже можна з певністю твердити - принаймні на європейській території досі не було подібних за розмахом масованих тотальних, спланованих владою, фальсифікацій. Щось подібне можливо вдасться знайти хіба в історії якихось африканських чи латиноамериканських диктатур. Власне кажучи, зважаючи на безпрецедентний масштаб і характер порушень закону навіть не дуже зручно вживати термін “фальсифікації”. Насправді йдеться про неоголошену війну влади проти власного народу. Спочатку у формі тривалого психологічного терору, коли за допомогою контрольованих телеканалів у масову свідомість закладалися стереотипи міжнаціональної ворожнечі і культивувалася загроза громадянської війни. Адже саме ці деструктивні ідеї були визнані провладними технологами та їх замовниками єдино придатними для звернення до російськомовної, маргінальної та досі ностальгуючої за “совком” частини населення Півдня та Сходу. Не буду твердити, що ці технології зовсім не спрацювали, але показовий факт – із наближенням другого туру голосування влада відчула, що масштаб багаторічної психологічної обробки українських громадян переступив певну грань. За якою ця обробка вже не могла викликати ніяких емоцій окрім відрази. Голосування українців у першому турі 31 жовтня фактично зруйнувало міф про всесилля тотальної пропаганди і вигадливих маніпуляцій високооплачуваних імпортних і місцевих політтехнологів.

Очевидно, з цієї причини влада і прийняла рішення про застосування в ході другого туру елементарного примусу, абсолютно неприхованої фальсифікації і прямого й безсоромного обману. Йшлося не просто про значні порушення виборчого та кримінального законодавства, а про повну зневагу до закону та ігнорування народного волевиявлення.

Ось лише короткий перелік порушень, які влада та її емісари навіть не надто намагалися замаскувати, і кожне з яких в будь-якій цивілізованій країні стало б невідпорним аргументом для відставки і відкриття кримінальних справ проти всіх чиновників, причетних до них.

Активна включеність всієї адміністративної вертикалі –від міністрів до начальників ЖЕКів і дільничних міліціонерів, безпосередньо задіяних, як в агітації за провладного кандидата, так і в забезпеченні “потрібних” результатів голосування – а це надзвичайно грубе порушення виборчого законодавства, на яке ніяк не прореагувала ні ЦВК, ні Генпрокуратура, ні інші правоохоронні органи. І це не дивно. Не могли ж вони відкривати кримінальні справи проти самих себе? До речі, все, що відбувалося під час виборчої кампанії і безпосередньо в дні голосування і ночі після них, і те, що відомі всім факти правопорушень не знаходять відповідної правової оцінки, зайвий раз засвідчило – в країні немає фактично жодної правоохоронної структури, яка б елементарно стояла на позиціях закону і захищала б її. Чесні працівники є, і їх, очевидно, немало, а структура відсутня. І хоч дехто пов’язує надії із несподівано розважливою позицією, яка прозвучала в заяві СБУ, де служба безпеки дистанціювалася від жорстких заяв Генпрокуратури та МВС, – твердити, що ця структура вже остаточно визначилася з вибором зарано.

Ще кілька слів про відносно “свіжу”, але від цього не менш незаконну і брудну технологію цих виборів. Сотні “бригад” так званих “волонтерів” чи “спостерігачів” із східноукраїнських областей з десятками відкріпних талонів на руках, яких розвозили десятками спецпоїздів і автобусів – цікаво за чий рахунок? – по Центру і Заходу, де вони по кілька разів голосували на різних дільницях, або запускали так звані “каруселі”. Не буду заперечувати, спостерігачі з Івано-Франківська, Луцька чи Тернополя також приїжджали до Харкова чи Миколаєва. Але їм і не снилося мати в кишені пачки відкріпних талонів чи фальшивих бюлетенів.

Для забезпечення так званої “високої явки” на Донеччині та Луганщині широко використовувався прийом масового виїзду додому до виборців – на багатьох дільницях кількість “важкохворих” перевищувала неймовірну позначку в 10 відсотків. Зазначу, що така технологія вже використовувалася цього року на довиборах у парламент на Полтавщині. Цікаво, що й там переможцем став представник партії Януковича – Партії регіонів.

Не забудемо, що крім перманентних мандруючих “голосувальників”, по містах і селах центральних та західних областей промишляли кримінальні групи, які намагалися провокувати конфлікти, нищити урни і бюлетені, вкидати фальшиві бюлетені (саме в тих регіонах, де у першому і в другому турі першість отримав Віктор Ющенко). Назвати ці численні факти випадковістю насміляться хіба їх організатори або ідіоти.

Все це було частинами одного плану, координованого з одного центру. Так само, як координувалося голосування військовиків, міліціонерів, яких змушували до одностайності тими ж методами, що і ув’язнених, і пацієнтів закритих і відкритих медичних установ. Так само, як змушували здавати відкріпні талони працівників бюджетних установ та великих підприємств.

Маючи достатньо вичерпну інформацію про методи, які застосовувала влада уже в ході підготовки до другого туру, я, відверто кажучи, очікував навіть значно гірших результатів.

Але та мізерна перевага, яку почав малювати ЦВК провладному кандидату в ніч на понеділок по суті стала лише свідченням того, що реальна перевага Віктора Ющенка цілком відповідає показникам екзіт-полу – тримільйонний розрив який він показував, якраз і був вкрадений за допомогою грандіозних фальсифікацій в тому числі масованим вкиданням бюлетенів на Донбасі і Луганщині, де місцева влада створила ідеальні умови для зловживань, силою усунувши з комісій навіть поодиноких опозиційних та міжнародних спостерігачів та журналістів.

Три мільйони “мертвих душ”, назбираних фальшивими відкріпними талонами і бюлетенями і найманими “карусельниками” та голосуванням під примусом в’язнів, військовослужбовців та міліціонерів, приплюсованих до інформаційно-зомбованої частини електорату, – якраз і склали “електорат” Януковича, основу його так званої „перемоги”. Якщо хтось і хотів би визнати Януковича президентом, то хіба що „президентом мертвих душ”.

У зв’язку з цим особливо цинічними виглядають і запевнення діючого президента у переддень виборів про те, що йому нічого невідомо про грандіозний масштаб порушень закону з боку влади. Так само нам невідомо, якими міркуваннями керувався Леонід Кучма, фактично погодившись на роль “криші” кримінального розгулу своїх підлеглих і тим самим поставивши жирну брудну кляксу у своїй, і без того не надто блискучій, президентській біографії. Поки що у нього залишається шанс цю брудну пляму відтерти. Але це залежить від того, чи зможе ще діючий президент зважити на волю реальної більшості українського народу і вжити необхідних заходів для того, щоб не перетворити національну ганьбу у національну трагедію.

А воля цієї реальної більшості очевидна хоча б через порівняння масштабів публічної підтримки двох конкурентів уже після виборів – три тисячі примусово зігнаних начальством робітників і студентів на підтримку Януковича у Харкові і вісімдесят тисяч дійсно добровільних учасників у протестній акції у Львові на підтримку Ющенка. Абсолютно очевидно, також, кому віддали перевагу і чию перемогу визнала переважна більшість інтелектуальної та мистецької еліти цієї країни.

Чого можна очікувати зараз від збанкрутілого політичного режиму? Як висловився в ефірі „5-го каналу” заступник голови партії „Трудова Україна” Юрій Мірошниченко, в команді Януковича є „яструби”-прихильники силового вирішення ситуації і „голуби” – які виступають за переговори з опозицією. Але задамось питанням, на базі чого можуть вестися такі переговори? Для опозиції, зрозуміло, - на базі визнання владою фальсифікації виборів і перегляду їх результатів. Припустити, що Янукович і його прихильники добровільно відмовляться від узурпованої ними влади – нереально. Різниця між „голубами” та „яструбами” швидше за все полягає в тому, що перші готові довше очікувати, коли мороз і втома зажене повсталу „вулицю” по домівкам, а тим часом, сам факт переговорів з опозицією перетворить їх з елементарних злочинців і учасників державного перевороту у легітимну політичну силу. Зараз прихильники силового варіанту, як відомо, вже розпочали серйозну підготовку до його реалізації, підтягуючи до столиці спецназ і споєних хуліганів. За деякими свідченнями, влада готова використати для боротьби з демонстрантами навіть російські спецзагони, чим прямо загрожує національній безпеці держави. Одним із елементів війни проти власного народу стане спроба інформаційної блокади акцій протесту, першим кроком якої було сьогоднішнє відключення трансляції „5-го каналу” у ряді західноукраїнських міст. Чи піде влада до кінця в прагненні нейтралізувати народний спротив, чи їй вистачить глузду зупинитися і сприйняти справедливі вимоги українських громадян – дізнаємось вже найближчим часом.