Мову ведуть про “примальовування” голосів, укидання до скриньок фальшивих бюлетенів, неможливість спостерігання за виборами представників українських громадських організацій, тощо й тощо. Станом на сьогоднішній день усе це – припущення. Не позбавлені підстав, але все ж таки припущення. Є набагато визначеніші речі, які, за ідеєю, мали б бути прописані в новій редакції Закону України “Про вибори президента України”. Але прописані не стали.

Автор цих рядків був членом дільничної виборчої комісії п’ять років тому, під час президентських виборів 1999 року. Найперше, що стало неочікуваним сюрпризом – це те, що голови комісій, як правило, – це люди “досвідчені” й “перевірені”. Ті, що були головами дільничних комісій ще з радянських часів. І зберегли до всіх пов’язаних із виборами процедур незнищенну “повагу”. Тож, коли члени комісії – представники того чи того кандидата – пробували вимагати перевірити всі бюлетені, що були підраховані, голова комісії прямо казала: “А ви що, не вірите своїм колегам? А ви що, хочете нас затримати, щоб ми так і не пішли додому?” І всім своїм виглядом демонструвала, що ви тут затесалися випадково й не вписуєтеся в колектив. Тепер, нібито, голови комісій визначаються комп’ютером за процедурою датчика випадкових чисел. Але чи є гарантія, що скрізь по Україні саме так і буде і комп’ютерам ніхто ніде не підказуватиме?

Але все це – вибрики комісіанток. Існують більш істотні, судячи з законодавчого боку, вибрики. Як, скажімо, здавна звикли гасити невикористані бюлетені? Відриваючи лівий верхній куток. А як гасять бюлетені з корінцем, який тепер є невід’ємною частиною виборчого бюлетеня? Так само – відривають лівий верхній куток. Від корінця. Власне бюлетень виявляється абсолютно цілим і неушкодженим. Надалі з ним можна робити все, що завгодно. Хтось це перевірить? А хто? От відсилають невикористані бюлетені до окружної комісії. Чи зможе хтось сказати, що там із ними робитиметься?

Нарешті, візьмемо Закон України “Про вибори президента України”. Стаття 85 (частина 4) засвідчує: “Якщо кандидат подав до Центральної виборчої комісії письмову заяву про зняття своєї кандидатури з балотування або Верховний Суд України за поданням Центральної виборчої комісії... прийняв рішення про скасування реєстрації кандидата.. пізніше строку, зазначеного у частині 3 цієї статті... повторне голосування проводиться щодо однієї кандидатури”. Частина 9 тієї самої статті каже: “Якщо до виборчого бюлетеня для повторного голосування було включено лише одну кандидатуру, кандидат вважається обраним Президентом України, якщо він одержав більше половини голосів виборців, які взяли участь у голосуванні”. Отже, припустимо ситуацію: до другого туру виходять Ющенко та Янукович. Уявімо, що менше, ніж за 10 днів до другого туру, Янукович знімає свою кандидатуру. А всі державні засоби масової інформації, підконтрольні владі, твердять: Ющенко – то нацист, західний запроданець; щоб урятувати Україну від Ющенка, проголосуйте проти нього! Знаходиться достатня кількість людей, які приходять і голосують проти нього. Результат? Краще про нього не вести мову.

Чи не могли депутати від опозиції передбачити такі наслідки, ухвалюючи нову редакцію закону? Невже справді не могли?