Борис Бахтєєв, „Детектор медіа”

Кілька днів тому мешканці київського Лівобережжя знайшли у своїх поштових скриньках газету „Украина и США против Лазаренко&Тимошенко”. Саме цей заголовок – на тлі портретів названих політиків та пачки стодоларових банкнотів – був єдиний на цілу першу сторінку. Усього в зовсім непогано виданій газеті – 32 сторінки, але там теж нема жодної іншої назви. І лише на останній сторінці, у самісінькому куточку, дрібненькими літерами, можна прочитати: „Газета „Уикенд”. Спецвыпуск”.

Навряд чи ця назва є такою вже відомою для більшості читачів. Уміщена там само адреса редакції навіть не в кожного фахівця викличе якісь асоціації. Лише реклама на тій самій, останній, сторінці закликає „7 газет в одной!”, а під цим гаслом – фотографії семи газет, перша з яких – „2000”. Саме як додаток до цієї газети і виходить газета „Уикенд”, що спецвипустилася добіркою про Лазаренка з Тимошенко. Навряд чи, втім, пересічний читач, отримавши спецвипуск, буде сушити собі голову над рекламним ребусом – він просто проковтне (якщо стане сил) запропоновані 32 сторінки. І повірить їм. Або не повірить. Залежно від своєї політичної налаштованості – але зовсім не через знання того факту, від кого виходить надана інформація. Довелося вже розмовляти з людьми, які з повагою ставилися до Тимошенко, але після прочитання цієї газети засумнівалася і в ній, і в Ющенкові.

Є, до речі, в цьому своєрідне ноу-хау. Адже ніхто, ніякий суд не звинуватить газету в тому, що її видано без вихідних даних. А з іншого боку, вихідні дані ці є... неочевидними. І навряд чи пересічний читач стане дошукуватися, хто й звідки ту газету видав. Нічого тому пересічному читачеві не скаже назва „Уїкенд” – бо газета „2000” з усіма своїми додатками позиціонує себе як ледь не елітарна. Не зрозуміє пересічний читач, що газета ця близька до СДПУ(о), деякі відомі діячі якої, поміж іншим, мають свої бізнесові інтереси в тій самій, що й Лазаренко з Тимошенко, галузі – в енергетиці. А отже, можуть не бути незацікавленими особами.

Газета рясніє фотографіями. Лазаренко. Тимошенко. У різних ситуаціях, з різними виразами обличчя, Тимошенко – як правило, у не найвигідніших ракурсах. Часто – в темних окулярах, навіть не зрозумієш: вона це чи ні. Віла в Каліфорнії, що належить „чи то Лазаренкові, чи то його помічникові Кириченку”. Лазаренко, Тимошенко та „група товаришів” десь у залі засідань. Знову – кілька сторінок – самий Лазаренко. Тимошенко. Тимошенко з Ющенком. Якась бабуся, що йде біля якогось паркану навколо якогось будівництва (А вона тут до чого?). Тимошенко з Порошенком. Тимошенко з Онопенком. Завалена паперами кімната з підписом: „Персональна справа Юлії Володимирівни”. Тимошенко, що для чогось задирає ногу на стілець. Просто Тимошенко – вона їсть попкорн (новий символ буржуазного розтління?), виходить з автомобіля, щось комусь доводить. І все в такому самому дусі. Остання фотографія – на ній лідер БЮТ вийшла найкраще з усіх. От тільки дуже сумна. Й ніби розгублена? Мабуть, за задумом редакції, фотографія ця мала символізувати закономірний фінал.

Текст газети розділений навпіл: перша половина – про Лазаренка, другий – про Тимошенка. Через деякі сторінки повторюється набраний великими літерами слоган: «Мы говорим Павел – подразумеваем Юлия, мы говорим Юлия – подразумеваем Павел». (Пунктуацію збережено.) Слоган цей, власне, ні з чого, ні з якого газетного тексту безпосередньо не випливає. Наведені також два подання Генпрокуратури до Верховної Рали стосовно Тимошенко – чомусь не датовані.

Ще одна характерна риса: матеріали газети найчастіше не підписані. „Підготовано з використанням публікацій журналу „Профиль”. Або: „Для підготування сторінки використано публікації Олега Єльцова”. Які публікації, хто готував сторінку – це лишається невідомим.

Власне, попри фотографію Ющенка про нього в газеті майже не згадують. Хіба що побіжно – про те, що він запросив Юлію Тимошенко до свого уряду, та про те, що Тимошенко, за словами Володимира Боровка (її помічника, що „здав” її прокуратурі), просила його збирати на Ющенка компромат, щоб потім шантажувати. Що називається, нате вам на будь-який смак: для супротивників Ющенка – перше, для його симпатиків – друге. Проглядає тут ще й інша мета. А саме: судячи з того, що супротивники Ющенка досі не оприлюднили даних, які б його компрометували, можна припустити, що таких даних не знайшли. І от тепер читачам навіюють: оскільки навіть близька соратниця збирала компромат на Ющенка, отже – такий компромат існує. Ніякий Ющенко не чистий і не порядний, він – як усі. А що ми (газета) не маємо компромату – то його має Тимошенко. Бризки від чорного піару летять у лідера „Нашої України” не лише через Тимошенко, але й безпосередньо.

Щоправда, ще ім’я Ющенка згадується в листі пенсіонера Михайла Бутрименка. (Виявляється, пенсіонери тепер пишуть листи до зовсім не дешевої газети „2000”?) Його автор наголошує, що саме уряд Ющенка – Тимошенко позбавив пільг ветеранів військової служби, а ще закликає кріпити дружбу з Росією та Білоруссю та застерігає: „Перед ЄС запобігати однаково, що метати бісер перед відомими тваринами”. Інтелектуальненько собі так висловлено. А ще пенсіонер звинувачує Тимошенко в тому, що вона хоче позбавити Україну „російського олігархічного капіталу” й таким чином залишити її без інвестицій. „А що, припустимо, західноєвропейський капітал кращий?” – питає пенсіонер. Редакція, мабуть, сподівається, що ніхто з читачів не скаже ствердно: „Так, кращий”. Лист цей, до речі – то єдиний в усій газеті матеріал, присвячений політичній позиції лідера БЮТ.

Незважаючи на назву газети (тобто, спецвипуску), з її тексту аж ніяк не зрозуміло, які претензії мають до Тимошенко Сполучені Штати. Але це й не важливо. Читаючи 32 сторінки газети, де всі матеріали присвячені одному ракурсові однієї теми, читач навряд чи вже зможе аналізувати прочитане. Він, якщо й дочитає газету до кінця, навряд чи пам’ятатиме, що там було на початку. А от заголовок у пам’яті залишиться: якщо сказано, що США проти Тимошенко, тож, мабуть, проти. Про те, яким чином пов’язані Тимошенко з Лазаренком станом на сьогодні, у газеті не сказано. Читачі мусять просто вірити: якщо сказано, то сказано.

Більшість присвячених лідерці БЮТ матеріалів рясніють цифрами, що зрозумілі лише економістам, та розрізненими фактами, зокрема й ледь не з дитинства Юлії Тимошенко, схемами її бізнесу. В усе це можна або вірити, або не вірити. Утім, ознайомившися з усіма публікаціями газети, людині, яка ще зберегла здатність аналізувати, дуже важко сказати: чи є в усьому змальованому склад злочину. Недарма, мабуть, питання про винність чи не винність тієї чи тієї особи у скоєнні злочину вирішує суд і тільки суд. Хоч який би резонансний був злочин – а виносити вирок не пропонують громадськості шляхом чи то референдуму, чи то „всенародного обговорення”. У даному разі має місце саме така спроба: на суд читачів винесено інформацію – до того ж, вочевидь не повну – й запропоновано їм самим робити висновки щодо винності чи невинності Тимошенко.

Точніше, щодо винності, бо на кожному кроці читачеві підказують це. Є в цій газеті рубрика „На замітку” (сторінка 23), де подано статтю „Важко запідозрити красиву жінку у некрасивих учинках”. Ідеться в ній – боронь Боже! – не про Юлію Тимошенко, а про те, що шулери, шахраї, гравці в наперсток та інша подібна публіка дуже часто використовують красивих жінок для приваблювання, утримування, а потім обдурювання клієнтів. „Чоловіки часто просто не в змозі запідозрити красиву жінку у поганих намірах”, - виділено в тексті. Після того виникає два запитання. Перше: якщо вся газета присвячена Лазаренкові й Тимошенко, а Лазаренко вочевидь не тягне на звання красивої жінки, то чи не має права лідер БЮТ розцінити надруковане як наклеп, поширений через засоби масової інформації? Адже, якщо її ім’я фігурує в назві спецвипуску, то не треба зайве доводити очевидний факт: замітка „на замітку” має на меті переконати читачів, що Юлія Тимошенко є саме такою жінкою, про яких ідеться. І друге. Судячи з замітки, красивих жінок використовують. Лазаренко давно вже не має змоги когось в Україні використовувати. То хто ж використовує Тимошенко як приманку для своїх темних справ? Чи не той, кого вона підтримує у президентських перегонах? – мусить замислитися читач. Утім, очевидним є кричущий прорахунок упорядників газети. Вони повсякчас застосовують відомий пропагандистський прийом – натягнутість висновків: висновки ніяк не випливають із наведених аргументів та фактів. Але такий прийом може бути розрахований на аудиторію, яка все сприймає на віру й сама нічого не аналізує. Пропонувати такій аудиторії робити якісь самостійні умовиводи означає ставити під сумнів усю логічну (чи то квазілогічну) конструкцію, яку з таким трудом було вибудовано.

На сторінці 31 внизу подано примітку: „У даній підбірці використано власні матеріали газети „2000”, сайтів „Главред”, „FLB”, газет „Известия”, „Комерсантъ”, журналу „Профиль”, а також публікації ряду інших (??? – Б.Б.) вітчизняних та закордонних видань... Ми вибачаємося перед авторами використаних публікацій за певну творчу корекцію (!!! – Б.Б.) їхніх робіт, яка знадобилася для зведення матеріалів в одну тематичну брошуру. Ми не ставили за мету навмисне викривити індивідуальний стиль написання та манеру подання фактів (а як щодо власне фактів? чому про них нічого не сказано? – Б.Б.)”. Подальші коментарі, мабуть, недоречні. Вибачаючися перед авторами, газета могла б їх, до речі, хоча б назвати.

Борис Бахтєєв, „Детектор медіа”

З цієї теми читайте також:

"Свободу слова" задарма роздавали в метро