Про оцінку, яку дадуть або вже дали міжнародні та вітчизняні спостерігачі,  експерти, політики місцевим виборам, що відбулися в Україні минулої неділі, ми дізнаємося зі ЗМІ. Автор цієї статті власними зусиллями оцінив агітаційну складову виборчої кампанії.

Бориспіль

Трасу з Києва було рясно прикрашено численними білбордами. Так, щоб вони ані на мить не зникали з поля зору водіїв та пасажирів. Більшість із них були сині з червоною смугою знизу, але траплялися й сині з жовтою смугою. Одні запевняли, що «будуємо нову країну!», інші - що «через стабільність до процвітання», ці два гасла чергувалися через один білборд без найменших винятків. Але всі вони закликали голосувати за № 1. Лише декілька - менше десятка - рекламних щитів, що стояли окремо, агітували голосувати за «Сильну Україну». Утім, виконані вони були в тій самій синьо-червоній кольоровій гамі з білими написами й сприймалися як ще один різновид білбордів ПР.

Утім, були на трасі декілька щитів, що вигідно вирізнялися з-поміж синьо-червоно-білої регіональної одноманітності. Яскраво-переливчасті, вони закликали: «Любіть Україну! Віктор Янукович».

В'їзд до Борисполя. Найпершим вітав подорожніх білборд біло-жовто-салатових кольорів. Після півгодини споглядання суцільної холодно-синьої агітаційної маси на душі одразу ж теплішало. Це тривало рівно мить - поки не доходив до свідомості зміст гасла: «Голосуй за № 1!».

У самому місті теж домінували плакати Партії регіонів, у вітринах магазинів траплялися їхні ж (і лише їхні) листівки. Лайтбокси натомість було віддано «Сильній Україні» - цілком за ранжиром. На одних - п'ятеро людей із Тігіпком на передньому плані та напис: «Сильна команда - сильна країна». На інших - якийсь добродій та гасло: «Сильний керівник - сильне підприємство, сильний Бориспіль - сильна Україна». Що таке «сильний Бориспіль», які змістові глибини можуть ховатися в цій фразі, збагнути, звісно, важко - так само, як і перетравити зміст гасла «Сильна Бориспільщина». Залишається тільки сподіватися, що десь на безкраїх українських просторах були й білборди «Сильна Мала Виска» та «Сильна Гола Пристань». Не кажучи вже про «Сильний Кривий Ріг».

Що ж до агітації за ПР, то, на відміну від траси, в місті з'являлися зображення - то синьо-жовта мапа України, то якісь позбавлені архітектурних принад новобудови, то усміхнені діти - немов із плакатів 1930-х років про «спасибі товаришу Сталіну за наше щасливе дитинство!», то сім'я - батько, мати та дитина, мати ніжно поклала голову на плече батька. Але ж Партія регіонів тут до чого? Мається на увазі, що всі ми повинні вважати її за колективного члена наших родин? Чи, може, тільки члени Партії регіонів здатні мати такі люблячі сім'ї? А чи в будованій «новій країні» кожна сім'я являтиме собою первинну парторганізацію ПР?

Та й до отого «Через стабільність до процвітання» - купа запитань. Воно, звісно, привабливо: он, у європейських країнах панує стабільність - і живуть же як, мерзотники! Запанує в нас стабільність - і заживемо й ми так само. От тільки стабільність у європейських країнах є РЕЗУЛЬТАТОМ процвітання, а не шляхом і способом його досягнення. Громадяни не заклопотані пошуками хлібу насущного, їхні стосунки з державою є неконфліктними, їхні права є захищеними - от вам і стабільність. Тільки-но виникають проблеми з процвітанням, як одразу ж стабільність кудись зникає. От саме в такій послідовності, й аж ніяк не навпаки - саме так було цього року у Греції, саме так відбувається у Франції.

Пригадуються часи Кучми: тоді було модним вести мову про деполітизованість суспільств у європейських країнах на противагу політизованості суспільства в Україні - мовляв, досягнемо й ми такої деполітизованості й заживемо щасливо. Влада тоді докладала всіх зусиль для досягнення омріяної деполітизованості. Власне, нинішня «стабільність» і кучмівська «деполітизованість» насправді є різними термінами для позначення однієї й тієї самої мети - політичної делегітимації суспільства, позбавлення його права на волевиявлення та впливу на державу. Позбавлення суспільства права голосу - щоб не заважало «стабільності» влади.

Тут хотілося б згадати про зміст нинішніх виборів. І про телевізійну рекламу регіоналів. «Тільки ми об'єднаємо владу всіх рівнів!» - скажіть на милість, чи можна в цьому побачити бодай натяк на самоврядування?

Українка

Увесь шлях від Чапаївки аж до самої Українки являє собою територію безперервної забудови - ну, хіба що за винятком ділянок лісу, огороджених височезними глухими парканами. Що ж до наочної політагітації, то її було значно менше, ніж на Бориспільській трасі. Воно й зрозуміло: тут вам не міжнародна вітрина України, тут можна й скромніше. Безперечним лідером перебувала Партія регіонів із «Будуємо нову країну разом» та просто «Будуємо нову країну».

На другому місці за поширеністю був «Фронт змін» із різними варіаціями на тему «Зміни своє майбутнє». Почесне третє місце за кількістю агітації посідала «Сильна команда - сильна Україна». На її білбордах фігурували люди, роздивитися яких з вікна маршрутки було геть неможливо. А пішки трасою - і хто б це міг гадати? - майже ніхто не ходить. Тож і виходили чергові гроші на вітер.

На четвертому місці був «Єдиний центр» із його «Чистим довкіллям», «Якісною медициною», «Реальними тарифами» й таким іншим. Нарешті, замикали п'ятірку лідерів білборди «Поверни собі Україну» без підпису, але зрозумілої всім кольорової гами.

Траплялися й рекламні щити, ідентифікувати належність яких мені не вийшло: «Економічний розвиток України», наприклад, або «Інтеграція та єднання». Зустрічалися портрети якихось діячів, чиєї партійної належності з вікна було зовсім не розібрати, декілька разів трапилися білборди, зверху донизу заповнені дрібним текстом, прочитати який - вище від людських сил. Політтехнології форевер! Утім, усі вони були підозріло темно-синього кольору з білими написами. Як і на Бориспільській трасі, ця кольорова гама домінувала й тут, її спільними зусиллями створювали ПР, «Сильна Україна» та «Єдиний центр». Хотіли того лідери та політтехнологи цих політичних сил чи не хотіли, а враження зі схожих між собою білбордів складалося таке: вони виступали на виборах єдиним фронтом. 

На центральній площі Українки, просто перед міськрадою, стояли поруч три намети: Партія регіонів, ПЗУ та «Удар». «Сильна Україна» вирішила не встановлювати намети, її агітатори з купами партійної літератури стояли просто неба й час від часу ховалися від холодного дощу під дахом усіх трьох конкурентів. В інших куточках міста - лише поодинокі намети регіоналів.

Білборди в місті віддали Партії регіонів. Єдиний бачений лайтбокс був її ж. «Прийди на вибори й обери майбутнє громади», - ледь не вмовляли з плакатів регіонали. «У громаді, як у родині», - запевняв регіоналівський кандидат у мери.

«За підтримки Партії регіонів віддалимо окружну!», «За підтримки Партії регіонів здобудемо статус обласного значення!», «За підтримки Партії регіонів розширимо межі міста!» - закликали інші рекламні щити. Довго й наполегливо розпитував, у чому там проблема, в чому конфлікт, чому таким актуальним є це питання. Ніхто не знав. Агітатори в наметах Партії регіонів теж не знали. Одна жіночка припустила: «Це щоб мерові більше землі було дерибанити». Нарешті пощастило: пенсіонерка, до якої я звернувся, знала все. «Облрада пороздавала землю депутатам, багатіям, - зі знанням справи розповіла вона, - он уже два роки міськрада судиться за цю землю. А тепер її хочуть віддати місту й будувати на ній ще одне, нове місто - Українку-2. Щоб для людей було». З такою вірою сказала вона це, що не схотілося вже роз'яснювати: коли міськрада два роки судиться за землю, то земля ця вже належить їй, до чого ж тут розширення меж? От і проголосувала, мабуть, та жіночка за оте «для людей», і не лише вона одна. Чи дочекається коли-небудь Українки-2?

Що ж до «конкретики», то перелічені обіцянки об'єднує єдина річ: усі згадані проблеми неможливо розв'язати на рівні міськради. Усі вони - у компетенції облради, а то й Верховної Ради, як от зміна статусу та розширення меж. І питання ці давно бентежать далеко не лише регіоналів. Цікавий прийом виходить, погодьтеся, - своєрідне шантажування виборців: оберете нас до міськради - підтримаємо у Верховній Раді, не оберете - не ображайтеся. Владна вертикаль у дії.

Ще один цікавий білборд від Партії регіонів - портрет добродія з підписом: «Він захищатиме Українку в обласній раді». Невже обласна рада хоче здійснити агресію проти цього мирного міста?

У вітринах міста бавили погляди листівки ПР. Щоправда, на продовольчому ринку ледь не на кожному кіоску були «агітки» кандидата у мери від УСДП. Були там і листівки партії «Народна дія - Надія» з набором гасел, які свідчили: ця партія хотіла, прийшовши до міськради, щонайменше переоблаштувати світ.

Обухів

У цьому місті на подорожніх чекав сюрприз. Безперечними лідерами за кількістю тут були білборди «Голосуйте за Єдиний центр». (Щира подяка: бодай одна партія розмовляла з виборцями не як барин із холопами, не «тикала» їм.) Слідом за «ЄЦ» ішли регіонали та тимошенківці (справжні? фальшиві?). Білборди тимошенківців були однотипні («Поверни...»), у регіоналів - декілька типів: на одних «Будуємо...», на інших п'ятірка списку; портрет кандидата-мажоритарника до обласної ради від регіоналів прикрашало зізнання: «Вірю в силу духу народу». На багатьох темно-синіх щитах із білими написами були чиїсь портрети без жодних розпізнавальних знаків партій. На самотньому білборді Української народної партії - група чоловіків та жінок у вишиванках, лише крайній справа - у військовій формі, а крайній зліва - у піджаку та краватці. «Здобули волю, здобудемо долю», - запевняла УНП. В одному окремо взятому місті Обухові, треба сподіватися.

Наметів у місті було не видно. Ходили лише, немов мандрівні філософи, агітатори «Сильної України». Розклеєні листівки агітували за «Надію», такі самісінькі, як і в Українці, та ВО «Свобода» з якимсь до нестями абстрактним гаслом. А чому б і ні - не гірша ж ВО «Свобода» за всіх решту!   

Васильків

На Одеській трасі, як і годиться, домінувала агітація ПР. Загальні гасла то на чистому полі білбордів, то поруч із портретами якихось кандидатів. Один з них запевняв з білбордів: «Вірю в силу народного духу». Бодай пояснив би, що воно таке - отой «народний дух»! Незабутнє враження справляли два щити біля розв'язки у Глевасі, що стояли поруч «розкритою книжкою»: на одній її сторінці - «Партія регіонів. Будуємо нову країну», на сусідній - «Нова лінія. Все для ремонту». Збудовану «нову країну» одразу доведеться ремонтувати?

Утім, чимало було й інших білбордів: окрім усюдисущих «Сильної України», «Фронту змін» та «Батьківщини», ще й УСДП («Єднаємо країну»), християнських демократів (щось на зразок «Новій якості - нову владу»), СПУ. Хтось закликав вірити в Бога, якийсь щит мав кольори латвійського прапору. На багатьох було по двоє добродіїв, вони чи то тиснули один одному руки, чи то стояли поруч напівобійнявшись.

На в'їзді до міста агітація ПР ставала ледь не єдиною й раптом зникала: ані в центрі, ані дорогою до залізничної станції білбордів було більше не побачити. Окрім самотнього намету УСДП, ніщо в центрі Василькова не нагадувало про наближення виборів - повна стабільність.

Боярка

Площа біля вокзалу зустрічала приїжджаючих облізлими щитами на кожному стовпі: «Молодь до влади! Голосуй за № 7!» Назву партії завбачливо було не зазначено. Справжньою окрасою площі були яскраві намети «Удару» та Партії захисників Вітчизни. Інших у місті було непомітно.

Ближче до центру з'являлися лайтбокси - так само на кожному стовпі; агітаційні чергувалися зі звичайними рекламними - магазинів жіночої білизни чи ще чогось такого, що надавало агітації особливого колориту. Дещо переважали регіоналівські, хоча вистачало й інших - тігіпківських, яценюківських, батьківщинівських («Боярці - нову владу!», з серцем, але без слова «Батьківщина»). Були й безсумнівні раритети - лайтбокси Партії захисників Вітчизни та «Української платформи». Декілька з-поміж зовсім нечисленних білбордів було віддано регіоналам, на одному з них зазначено: «Досвід, стабільність, перспектива», на іншому на тлі п'ятірки: «Не словом - а ділом. Дисципліна, стабільність, професіоналізм». Що ж, щодо дисципліни справді немає жодних сумнівів. Написали б уже прямим текстом: «Ходитимете всі строєм». Ще один регіоналівський агітаційний щит, на ньому - якийсь чоловік вельми неосяжних розмірів із суто чиновницьким виразом обличчя, а перед ним - щасливі усміхнені діти. «Діти - наша надія!», - проголошував чоловік із білборда й широко розставляв руки, ніби обнімав «нашу надію». Одна лише дивина: усміхнені щасливі діти дивилися всі в один і той самий бік, тільки зовсім не на добродія, що їх обнімав. Дивні якісь діти, чи не знаходите? Непевна якась надія. Але це зовсім не позбавляло креативності зміст самого гасла: «Діти - наша надія, тож голосуйте за Партію регіонів».

Буча

Перше, що зустрічало гостей цього охайного міста біля вокзалу, - це великий паркан, з гори до низу обклеєний однаковими листівками Партії регіонів - немов шпалерами.

Поблизу вокзалу стояв намет КПУ, а на паркані висів транспарант ВО «Свобода» на тому самому набридло-синьому фоні: «Шануємо Україну, цінуємо свободу, любимо рідну Бучу». На центральній вулиці просто неба тремтіли від холоду агітатори за «Сильну Україну». Напевне, аби зігрітися, вони відловлювали випадкових перехожих і, взявши в кільце, читали їм лекції про політику рідної партії. Ще траплялися таксі з постерами УСДП у вікнах. У самісінькому центрі лайтбокси агітували за Партію регіонів і за «Сильну Україну». Ще були барвисті лайтбокси, які агітували за чинного мера: як вони повідомляли, він був позапартійним, але його кандидатуру висунуто від Партії регіонів за підтримки «Батьківщини», «Нашої України», «Сильної України», «Єдиного центру», партії «За рідне місто», Народної партії «та інших партій».

Ірпінь

Місто вразило кількістю й розмаїттям агітації. На самому в'їзді до нього гостей зустрічав рекламний щит «Удару», який закликав: «Сила - у порядних людях. Ми наведемо порядок!» Коротко й зрозуміло: порядна влада - це та, яка наводить порядок. Далі білборди та банери переслідували на кожному кроці, лідером була ПР, але її домінування являлося відносним. Ноу-хау ірпінців - зональний принцип агітації: от, протягом метрів двісті іде суцільна агітація УСДП («Справедливість влади»), потім на протязі метрів трьохсот - ПР, потім - «Сильної України». Зустрічалися й неідентифіковані банери, зокрема, якогось світло-оранжевого кольору.

Намети в Ірпені тулилися один до одного. От п'ять наметів, три з них остогидло-сині. Невже все ПР? Аж ніяк: тут вам і Народний Рух, і ще хтось з націонал-демократів, і «За Україну!». «Вас же здаля за регіоналів сприймають», - не втримавшись, сказав я агітаторці. Вона відповіла: «Та які регіонали? Синій - це наш колір!» Ну, хай собі, аби лише спрацювало. Аж раптом з намету Європейської партії вискочив добродій, тицьнув мені під самий ніс взірець бюлетеня й голосом прапорщика наказав: «Голосувати от за цей номер! Зрозуміли, от за цей! Берете ручку й ставите позначку отут!» Тут само від групи підтримки «Сильної України», що, як і годиться, стояла біля чужих наметів просто неба, підтюпцем підбіг інший добродій і тицьнув під ніс свій взірець бюлетеня: «Голосувати треба отут! От, бачите, тут!» - і він так загрозливо почав сувати листок просто в обличчя, що мимоволі довелося відсторонитися. «Чи ви розумієте, що ображаєте мене?» - спитав я. - «Та ні, я ж вам підказую, ви ж поки оце все будете читати, заплутаєтеся, не розберетеся! А так прийдете й спокійно проголосуєте!»

Інша група наметів, уже біля вокзалу. Тут їх було майже з десяток. «Партія „Три сили"! Партія „Три сили"!» - невтомно вигукувала політично грамотна агітаторка з намету партії «Третя сила». Чоловік з сусіднього намету Європейської партії на прохання дати агітаційні матеріали коротко відповів: «Три гривні!», не задовільнився цим - і пропонував агітацію за три гривні аж доти, поки я не зник йому з очей. З іншого боку залізниці політичне життя просто-таки вирувало. Тут уже наметів було й не злічити. Але на них ніхто не звертав уваги: на почепленому на дверях екрані демонстрували виступ міського голови, він же - кандидат у міські голови. Той він мову щось про демократію, свободу малого бізнесу й інші дуже привабливі речі - особливо як для місцевих виборів. Поруч якийсь молодик роздавав повітряні кульки від іншого кандидата у мери - директора якогось магазину. «Від кого ви?» - спитав його. «Як від кого? Від директора магазину!» - відповів той. «Та ні, від якої партії?» - спробував я уточнити. Агітатор щиро здивувався: «Партії? Не знаю. Зараз зателефоную, дізнаюся».    

Містом роз'їжджали легковики, з вікон яких стирчали прапори партії «Райдуга». З мегафону розносилося: «Порядок, відповідальність, стабільність, енергія! Молоде покоління - у владу! Перспектива та молодість, чесність та порядність!» Розвішані на вулицях білборди та банери інших політичних сил постачали «Райдузі» вдосталь гасел.

«Місцевій громаді - контроль над владою!» - таке гасло прикрашало маршрутки, що прямували з Києва до Вишневого. На центральній площі Броварів увечері передвиборної п'ятниці відбувся концерт на підтримку чинного міського голови. Лише з сьомого разу вдалося дізнатися у випадкових перехожих: висунуто його було від Партії регіонів. А новини на телебаченні, радіо і в інтернет-виданнях перед виборами повідомляли: ухвалено рішення про будівництво тролейбусної лінії з Броварів до Києва! Навіть солідні видання купилися на цю новину. Чому купилися? Бо проект цієї лінії почали розробляти ще 1984 року. Але стався Чорнобиль, і роботи було припинено - кошти знадобилися для іншого. З тих пір от уже 20 років тема про тролейбус виникає перед кожними виборами, усіма без винятку, з тим, щоб одразу після того зникнути - до нових виборів. Хоч у кого я питав - жоден броварчанин не відповів мені без гіркого сміху. А загальноукраїнські ЗМІ сумлінно розтиражували передвиборчу обіцянку-цяцянку міської влади під виглядом справжньої новини. Так само було широко розтиражовано ЗМІ новину про чи то електричку, чи то дизель, що ходитиме з Києва до Вишгорода. Насправді про це точаться розмови от уже років зо три - а віз і нині там. До того ж, залізниці є екстериторіальними, й міська влада, навіть у Вишгороді, насправді не має повноважень ухвалювати рішення про залізничне сполучення.

Підсумки

Отже, вибори минули, увійшовши до історії небувало низькою активністю виборців. Одна з причин того - повна відсутність агітації з бодай натяком на змістовність, повна відсутність у партій не те що свіжих - хоч якихось ідей. І ще повніша, абсолютна незацікавленість партій місцевими проблемами. Недаремно ніде в агітації не зустріти було слова «самоврядування» - лише «влада», «влада», «влада»! Хоча... Принаймні, партії були чесними й без зайвої сором'язливості розписувалися в тому, що місцеві проблеми їх цікавлять лише з погляду влади.

Заслуговує на увагу гасло, бачене лише з екранів телевізора: «Ми зробимо в країні євроремонт!» Християнсько-Демократичного Союзу. Те, що в нас заведено звати євроремонтом, зазвичай має такий самий стосунок до Європи, як стабільність до процвітання.

Перший висновок - це кричуща нерівномірність агітації, кричуща її незбалансованість і не менш кричуще застосування адмінресурсу. На «офіційних» носіях політичної реклами виразно домінували Партія регіонів та її владні союзники. Другий висновок є ще більш невтішнішим: передвиборна агітація навіювала враження, ніби змагалися на виборах самі лише «ксерокопії» Партії регіонів без жодного винятку. Її клони, близнюки. Чекати на свіжий вітерець змін нема звідки, а отже, та система стосунків держави та суспільства, що встановлюється сьогодні, - таки надовго.

Ще під час президентських виборів - 2004 та парламентських виборів - 2002 з наочної, телевізійної та друкованої агітації можна було робити висновки про природу та характер політичних сил. Зокрема, про міру їхньої демократичності. Власне, можна було безпомилково відрізнити демократичні партії від номенклатурних та олігархічних «партій влади». Що абстрактнішими та симулятивнішими були гасла тієї чи іншої партії, що загальнішими були її меседжі, то було зрозумілішим: перед нами - «партія влади», для якої влада є самоціллю; ніяких інших ідей, окрім досягнення влади, ця партія не має. От саме звідси й випливали ті абстрактність та симулятивність. Була в агітації на тих виборах ще одна прикметна риса: за змістом гасел можна було безпомилково виокремити маргінальні політичні сили з-поміж усіх решти. 

З тих пір демократичні партії, напевне, провели в себе євроремонт. Послухайте рекламу Партії регіонів та «Батьківщини», й вас ще довго не полишатиме враження, що авторами її є одні й ті самі люди. Мало того, що реклама і ПР, і «Батьківщини» містить агітацію від протилежного, яка змальовує не так власні чесноти, як вади опонентів, - вона ще й змальовує їх навіть не однотипно, а майже однаково. Нині за змістом агітації не відрізнити демократичні політичні сили від олігархічних. Не відрізниш і маргіналів.

Те, що ми бачимо з агітації, є тотальною та всезагальною підміною сутності, змісту, мети та характеру виборів. Так, це була, по суті, перша загальноукраїнська суто місцева виборча кампанія. Перший млинець, як і належить, вийшов глевким? Але щоб отак, в усіх без винятку партій, і щоб уже під час кампанії вони найменшим чином не прагнули виправляти помилки? Щоб жодна партія не мала зеленої гадки про те, що воно таке - місцеві вибори, й із якого боку до них підійти?

Усі без винятку партії зверталися «до всіх», а не «до кожного», «до народу», а не «до громадян». Тоді як раніше була помітною різниця: олігархічні партії робили ставку на білборди та лайтбокси, демократичні - на листівки та інші «малі» засоби. Білбордова агітація розрахована не так на інформування, як на навіювання: без нас нікуди не подінетеся, ми - всюди. Мимоволі пригадується радянська «Слава КПРС», що 20 років тому переслідувала вас скрізь: нинішня передвиборна агітація виконувала от саме таку функцію. Таке собі всезагальне освідчення партій у любові до самих себе. Як і радянська агітація, нинішня не так обіцяла, як закликала «народ» до якихось звершень; партії не так брали на себе зобов'язання, як покладали їх на громадян. 

А за таких умов очевидна нерівноправність політичних сил у царині можливостей для агітації, очевидна пріоритетність, якою користуються владні партії, вже не має занадто великого значення. Сьогодні тим, хто за інерцією зве себе демократами, просто нема з чим достукуватися до мізків та сердець. Нема чим пробивати адмінресурс, нема чим долати його. Кількості агітації влади вони вже не можуть протиставити якість власної. Прибери з білбордів партійні підписи та портрети лідерів - і вже й не відрізнити «демократів» від «олігархів». Суспільство, цей дратівливий непередбачуваний фактор, спільними зусиллями остаточно прибрано з виборчих перегонів. «На всіх язиках все мовчить, бо благоденствує»: ну хіба ж це не стабільність? Агітацію всіх без жодного винятку політичних сил адресовано не вільним громадянам вільної держави; її адресовано підданцям, головний обов'язок яких - бути вдячними феодалам (політикам), вершителям людських доль за самий лише факт їхнього існування.

Чи не це, серед іншого, стало однією з головних причин того, що понад половина виборців проігнорували ці вибори?

Фото - Ukrainian Media Monitor