- Іване Сергійовичу, ви ознайомлені з концепцією реформування НТКУ та створення чотирьох суспільних мовників?

- Я все це чув і дивився. Відверто кажучи, достатньо скептично до цього поставився, тому що реально тут змішані не просто концепції, ідеї, тут змішані форми власності і змішані власне за визначенням суспільні і державні форми.

Ну візьмемо хоч би таке – Національна телекомпанія має ресурсу 16 годин, правда має потужний перспективний комплекс (який необхідно переоснащувати для того, щоб він справді став конкурентноспроможним), має достатньо сильний творчий колектив і має традиції. Стартово вона насправді може бути базою для будування суспільного мовлення. Але все інше, про що говорив Андрій Шевченко – це вже поза межами НТКУ. З точки зору глобальних поглядів на будування суспільного мовлення можна про це говорити, але канали, про які йшла мова, абсолютно не є базою Національної телекомпанії. Тож давайте розділимо на що спроможні менеджери Національної телекомпанії і що вони пропонують.

У Держкомітету є своя позиція щодо цього. Ми зараз активно працюємо над реалізацією доручень президента і уряду щодо концептуальних підходів в реформуванні системи державного телерадіомовлення і створення передумов, і власне суспільного сегмента в інформаційній сфері. Тож наша позиція полягає в тому, що справді створювати суспільне телевізійне мовлення, як загальнонаціональний проект, потрібно саме на базі НТКУ. Але на відміну від Шевченка, який вважає, що все що рухається в українському інформаційному просторі треба відібрати від держави під суспільні форми, ми вважаємо по іншому.

На базі Національної телекомпанії потрібно виділити окрему творчу, технічну, технологічну складову, і будувати суспільне мовлення, загальнонаціональне, зберігаючи державний канал. Це світова практика. Дуже шкода, що ігнорували нинішні менеджери, які так опікуються проблемами суспільного мовлення, сьому європейську міністерську конференцію, яка відбувалась в Києві, не треба було в Брюссель їхати. А може тому і ігнорували, що не треба було в Європу їхати. Отож, якби вони послухали конференцію, про що там говорилося, які існують тенденції в Європі і в світі, тоді вони б не видумували велосипед, бо він давно вже придуманий і всі нормально їздять. Державний не є рудиментом. Державна інформаційна складова - це інформаційна безпека держави і інформаційний суверенітет, суспільні форми - це вища форма реалізації суспільних інтересів і вища форма суспільного контролю за медіа, який виключає контроль клановий, груповий, вузькополітичний. Це дуже важлива форма, але це лише одна із форм.

І українське законодавство якраз і прописує ці форми - державну складову, недержавну, тобто приватно-комерційне мовлення, та суспільно-громадське. Тому виводити поза закон державний сегмент - ну це вже вибачте «мальчишество».

Така ситуація, коли українська держава має монополізований медіа простір, значною мірою склалася завдяки нерозумному розподілу радіочастотного ресурсу, і це при тому, що ми маємо тільки 27 державних компаній на 1360 виданих ліцензій, а сьогодні мабуть вже й більше, і ми розуміємо, що є цілі медіа холдинги монопольно контрольовані якоюсь однією чи двома бізнесовими групами. Які дуже часто за межею країни фінансуються і відповідно вирішують не тільки проблему як комерційне мовлення, а й проблему ще й політичних впливів.

Це факт абсолютно очевидний, тому залишити Україну без державного медіа ресурсу - це зрадити національні інтереси, це зрадити суспільні очікування. Оскільки ще раз кажу, Україна без інформаційного суверенітету як держава – це фікція. Крапка.

І більш того, всі наші сусіди і далекі і близькі зараз нарощують свою потужність щодо присутності в українському інформаційному просторі. А що ми робимо? Шапку скинули, всю макітру перетрусити і спожити по Райкіну «два пишемо, сім на ум пішло»? - А як щодо перетворення телекомпанії із бюджетної установи в державне підприємство?

Перетворивши в державне підприємство, загнати за борги і втрати цей ресурс? Я не думаю що це є продуктивним. Ми категорично виступаємо проти цього.

Тож, на базі Національної телекомпанії треба, зберігаючи державну складову, будувати суспільний сегмент. Робити це можна спокійно.

Ресурс і так сьогодні поділений і є приклад того, що експлуатуючи технічні, технологічні, ефірні, частотні можливості, в Національній телекомпанії працює недержавна структура. Чому ж НТКУ не може ділити ефір з суспільним мовником? Чому? І потому, зніметься проблема багатьох тисяч людей, чи кількох тисяч творчого колективу, який отримає роботу, отримає відповідне замовлення державне і суспільне.

Тепер там же ж і прозвучало другий канал – державний мовник. А дехто з представників Національної ради, який ні дня не працював в журналістиці, продукуючи і не маючи ніякого уявлення, що це таке, розказує, просторікує про те, що от є державні – тобто «безхозні» компанії. Ну дурниця повна - у нас немає державних «безхозних».

По-перше, я розумію, що дехто з членів Нацради зорієнтований на те, що кожен, хто несе ліцензію, повинен мати за спиною господаря в певному розумінні, бо з таким господарем легше домовлятися. В цьому випадку таким господарем є держава, представником якої є управління Державного комітету телебачення та радіомовлення, нагадаю – Конституційного органу, хоч це навиває нудьгу і набиває оскому багатьом, хто хотів би, щоб не було зовсім, так би мовити, оберега цієї державної складової. А він є і буде!

Адже Верховна Рада, коли приймала таке рішення, ще в 96 році створюючи такий конституційний орган, коли йшлося саме про захист національних інтересів і інформаційного суверенітету, думала про перспективу.

Так от ми, не чекаючи концепції Шевченка, давним-давно цією темою зайнялись. В наших документах ви побачите ще дворічної давності підходи, розробка концептуальних засад, вивчення цього питання, і ми кілька разів , не менше ніж п‘ять разів, розглядали цю проблему на колегії державного комітету теле та радіомовлення, вивчали всебічно цю проблематику на виїзних засіданнях. Наприклад у Львові, коли ми розглядали проблеми транскордонного мовлення і окупованої фактично України з точки зору інформаційної присутності сусідів і з точки зору неадекватної нашої присутності.

Сьогодні ми активно працюємо над створенням прообразу громадського мовлення «Каналу територіальних громад». І тут ну ніякі прожекти не витримують жодної критики, особливо коли хтось хоче відібрати від території і віддати можливо знову НТКУ, щоб потім маніпулювати. Ми самі це створюємо, нам не потрібно підказок з боку! А забрати в загальну макітру не вийде - тому що в переважній більшості областей ми збудували мережі за рахунок територіальних громад. У нас є договори з самоврядними представницькими структурами, тобто з радами, з обласними адміністраціями, і ми технічно оснащуємо, утримуємо компанії, даємо державне замовлення, а будування мереж, придбання передавачів переважно йде за кошти територій, територіальних громад. Ми свідомо на це пішли, розуміючи, що через якийсь час з‘явиться Остап Бендер, якому дуже захочеться під псевдонімом, який буде сприйнятий суспільством, відчужити, забрати. Це вже було. На наших регіональних мережах були наміри щось побудувати у одного загальнонаціонального мовника, іншого, і Нацрада на це погоджувалася, забирала ліцензію і віддавала в приватні, комерційні руки, сьогодні це зробити не можливо. Тому що, я ще раз кажу, – ми заякорили наші компанії у власність територіальних громад. І ми будуємо сьогодні канал територіальних громад справді громадського мовлення, і про це я говорив на парламентських слуханнях, і ми цим шляхом йдемо.

В жовтні місяці можна буде побачити в ефірі спільний програмний продукт, який буде практично праобразом територіального каналу громадського мовлення, так як це є в Польщі. Фактично державні мовники і сьогодні виконують функцію суспільних мовників. Тому, повертаючись до теми обласного мовлення – ми насправді створюємо спільний програмний продукт, якому рівних в Україні не буде. Ніяка поки що, нажаль, Національна телекомпанія не дожене цього рівня і тим більше комерційні мовники. Чому? Тому що в нашому розпорядженні 27 компаній, якщо враховувати 25 обласних і два регіональних мовники, у нашому розпорядженні є Укртелефільм, на щастя я не дав його проковтнути, хоч бажання було дуже велике у тих же медіа олігархів, у нашому розпорядження УТР, у нашому розпорядженні канал «Культура», тобто сумарно ми маємо уже напрацьовані ці програми, і ми хочемо ще зробити серйозний новинний масив. Єдина проблема - це нерівномірність у доступі до ефіру. У нас деякі компанії нажаль не мають власного каналу, і тому дуже проблематично завести ці спільні програми в ту годину мовлення, яка адміністративним шляхом мною, моїм наказом заведена на ефірі Першого Національного.

Канал територіальних громад матиме не менше 4,5 годин стартово. Але фактично це буде сітка мовлення як на цілий канал, де будуть вкраплення загального спільного виробництва і де будуть розміщені місцеві програми. Це насправді буде суспільний канал, де будуть враховані інтереси територіальних громад в цілому України і де ніякий добрий чи злий олігарх не покладе лапу свою, дуже часто не чисту з точки зору фінансових потоків.

- Які джерела фінансування передбачаються?

Ті які існують сьогодні. Це державні мовники, які фінансуються частково державою через загальний бюджет і частково самостійно через рекламні послуги (це десь третина коштів), і потім ці кошти також заводяться до спеціальної частини бюджету. Але це поки що, необхідно випрацювати схему і далі ми підемо на більшу залежність від переплати на це мовлення на територіях, але це потрібно законодавчо внормувати.

Тому нам і підказувати не треба комусь там - ми це вже робимо. І зробимо, і він буде достатньо ефективний, я в цьому переконаний.

Що ж стосується третього каналу – УТР. Ну, знайшли сокирку під лавкою. Намагання прищепити до щербатого ґудзика добротний піджак. УТР – це канал, яким я горджуся, який я створив два з половиною роки тому, хоча доручення ще були 99 року, ще прем‘єром тоді був Ющенко, мені вдалося започаткувати його тільки в 2003 році, і то за відсутності фінансування, мене всі застерігали, як це можна починати такий системний проект без фінансів. Але я розумів, якщо ми не станемо на цю дорогу, Україна і далі буде закрита для всього світу. Про нас в інтерпретації конкурентів будуть небилиці говорити по всіх обширах інформаційних світових, створюючи з нас жупел і звичайно блокуючи інвестиційні, будь які контакти з нами, якщо ми не будемо мати змогу говорити з усім світом. Окрім того, по світах живуть мільйони українців. Треба і на це виходити. Тому цей проект дуже цікавий. Він давно обійшов за всіма показниками НТКУ. Маючи в 12 разів менше фінансування і в 10 з лишком разів менше працівників, він сьогодні в рейтингах глобальних мереж, особливо це було в періоди пікові, в період революційних подій, коли до 2,5 мільйонів було ввімкнень щодня на нашому каналі по всіх світах. Та і сьогодні 400 - 450 тисяч чоловік заходять на програми, канал дивляться у всьому світі і він посідає 4-6 місце в світовій таблиці рейтингів в той час коли у НТКУ – 300-те місце. Кого до кого треба приєднувати? Це один нюанс. Другий – УТР є класичним каналом держави і таким він залишатиметься. У всьому світі де є мовлення на закордон, воно є державне. Воно субсидується державою, воно підтримується, воно оплачується, тому що це завдання іміджевої державної роботи. Цей канал не може гнатися за рейтингами, не може бути каналом специфічним, як внутрішні канали мовлення, пов‘язані гонитвою за рекламою і т.д. Він пропагандист України, він своєрідний Діскавері, принаймні такий тон ми задавали, коли його створювали. Не все там рівнозначно, там багато проблем, але це канал, який вже працює, який має рейтинг, який має світове визнання. Звичайно хочеться такий канал приліпити до себе великих, і винести на прапор, що вони от такі великі діячі. Не дуже великі, хай зроблять хоч щось, що декларувалося в Національній телекомпанії, крім конфліктів, які нажаль створені в колективі, з якими ми зараз змушені розбиратися.

Тому канал УТР буде і повинен працювати як самостійний канал іномовлення, як супутниковий канал і міжнародний.

Це ще й дуже перспективний канал ще й з точки зору технічного оснащення. НТКУ – це суцільно аналогове мовлення, УТР – це цифра, виключно цифра, найсучасніше обладнання. Правда, його не стільки як хотілося, не в такі умови люди поставленні. Але це потужне і сучасне устаткування.

Ось вам три складові. Є ще канал «Культура». Я дивуюся чому його забули, щоб п‘ятим каналом зробити. Знову ж таки, ми його створили по багатьох роках митарств. Ми разом з Укртелефільмом, разом з Олегом Біймою, теж з нуля почали цей канал. І я розумію всю ущербність від того, що ми завели його на нічний ефір, але змушені були це зробити, аби зафіксувати, що він почав откатку і роботу. Дуже багато там проблем. Він ще не став таким каналом як хочеться, але він існує. Він отримав зараз ліцензію на супутник. Він почав виходити в кабеля. І ми його витворимо, це буде справді потужний канал.

Тому з цих проектів що там називалися – 16 годин мовлення НТКУ – оце і є їх власний ресурс. Все інше - це так би мовити притулене із намаганням видати за своє. Переконаний що ми створимо суспільне мовлення. Цілком в цьому переконаний, але при тому, якщо будемо розумні, не зруйнуємо національну-державну складову.

І також не треба забувати, що в нас ще й радо є. Це дуже важлива складова. І не можна тільки телевізійне розглядати. Національний радіокомпанія – найпотужніший мовник із 96 годинами мовлення на добу. В тому числі повноцінне іномовлення. Вони не крали в когось іншого, як дехто намагається зараз зробити з УТР, вони створили своє, це їхня історія. І він фактично виконує функцію суспільного мовника.

Так що я можу тільки вітати намагання знайти якісь формули, якісь підходи, шляхи, але я не хотів би, щоб хтось видавав свої міркування за особливе, ексклюзивне слово. Далеко це не так. Треба згадати, що спеціальна Коаліція була створена, і велика дискусія велася на цю тему. Ткаченко Олександр також має свій проект. Але найцілісніша, найсерйозніша пропрацьовано концепція існує в Державному комітеті телерадіомовлення і ми її реалізуємо.

- Свою концепцію ви подавали на розгляд Президенту?

Ми подавали її до Кабінету Міністрів, бо в нас є певна ієрархія як це робити, і думаю, що вона буде і в Президента.

- Андрій Шевченко вказав точні терміни реалізації свого проекту. Чи можете ви назвати свої строки?

Я так і говорив, що для реалізації такого проекту треба не менше двох-трьох років. Десь в термінах тут є збіг. Бо це не так просто. Але Канал територіальних громад, умовно я кажу канал, тому що регіональні мовники зберігають свій статус юридичних осіб, зберігають свої частотні присвоєння, свої ліцензії. Ми не руйнуємо! Ми реалізовуватимемо цю концепцію суспільного мовника уже цього року. Але реально, щоб наповнити змістом, я думаю, що пройде ще наступний бюджетний рік. Тим більше зараз невдалий час з точки зору виборчих перегонів. Але я б хотів, щоб ми з 2007 року могли в бюджеті передбачати ці люфти і допуски саме для суспільного мовлення. Я думаю що це цілком реально. Якщо при тому не буде зруйновано державну складову це можна зробити дуже швидко. Якщо тільки все таки буде переважати думка що все таки треба лома взяти і розтрощити Мельникова, 42, посадити недержавного мовника, посадити тих, хто наглядати буде.. а ще треба подивитися хто наглядати буде. Я би надав нагляд серйозний над суспільним мовленням представникам опозиції і тим, хто не представлений в парламенті. От на цьому якраз будуть перевірятися слова і діла. Бо зараз є абсолютна різниця між ними. Наприклад, вчора я був на відкритті виставки «Поліграфія 2005», це дуже потужний виставковий заклад, до якого Держкомітет має пряме відношення. І Перший національний писав в мене інтерв‘ю, 5 канал писав. Мені було дуже цікаво, тому що я був переконаний що мені створять режим «благоприятствования». Точно, всі сюжети які знімалися були подані, крім інтерв’ю зі мною. Тобто мені, як керівнику системи, дуже цікаво спостерігати трансформацію у деяких великих патріотів, великих борців за свободу слова. Так що все зрозуміло, і не треба додаткових рекомендацій, щоб зрозуміти хто є хто.

Отже суспільний мовник повинен контролюватися опозицією, тоді це нормально, тоді ми будемо застережені від неадекватних дій на будь-якому владному поверсі за будь-яких обставин.

Ще один механізм, який потребує наглядовості – механізм фінансування. Ми говоримо про те, що без бюджету ми не обійдемось. І от найголовніша теза, яку обходять наші «взрощенные на грантах менеджеры», - будь який суспільний мовник повинен мати в основі власність державну. Контроль – суспільний, громадський, але власність державну! Бо ті хто, говорять які вони патріоти і як вони дбають про державу, а замовлення отримали від олігархічних груп, які собі намалювали, хто їх буде представляти в наглядовій раді, як вони будуть впливати на ситуацію – вони не щирі, вони лукаві, вони фальшиві. Тому, що як тільки він каже ні-ні, державної власності там не треба – вважай, що він уже готує плацдарм для того, щоб на цей канал із назвою «суспільний» мали впливи ті, кому він служить. Тому «грантачів» я б сюди не допускав і на гарматний постріл. Бо той хто звик служити, той так і продовжуватиме.

"Усі матеріали з проблематики створення Суспільного мовлення в Україні та реформування державних ЗМІ „Детектор медіа” публікує за підтримки МФВ „Відродження”"