- Якою, на ваш погляд, є зараз політика нової влади в інформаційному просторі? Зараз складається таке враження, що хто в ліс, хто по дрова… Хтось каже про 29 підприємств у чорному списку щодо приватизації, хтось каже про 3 тисячі… Президент заявляє про бездефіцитний бюджет, Пинзеник каже про 30 млрд. дефіциту бюджету. Коли, хто і як буде формувати поведінку влади в інформаційному просторі? - Дивлячись, як розуміти державну інформаційну політику. Слава Богу, зараз у нас є публічна дискусія. Якби вона не була публічною, було б незрозуміло, що відбулося нового в Україні. Але я переконаний, що точно не буде такої інформаційної політики, коли з одного центру виходитимуть єдині, фільтровані інформаційні повідомлення про те, що відбувається в країні і як про це необхідно говорити в новинах.

Інша справа, що триває дискусія всередині великої команди Віктора Ющенка стосовно того, як реалізовувати задекларовану стратегію побудови України як європейської держави. Водночас не дебатується питання самої стратегії проекту України, запропонованe у передвиборчій кампанії Ющенка (а над програмою всі ми працювали - і Тимошенко, і Томенко, і Мороз, й інші). Але яким чином це робити – ось тут починається дискусія. Вона зрозуміла, тому що склалася така конфігурація влади, де ключові гравці представляють різні політичні сили.....

Раніше, якщо подивитись, уряд не складався з реальної великої кількості амбіційних харизматичних лідерів. Тобто, тоді до коаліційності Кабінету Міністрів було ще далеко. Сьогодні в уряді працюють лідери впливових політичних партій. Тому, коли постає питання, яким чином вирішувати цю стратегію, то щонайменше ліберальний підхід конкурує з соціальним, підхід домінування споживача над виробником конкурує з підходом домінування виробника над споживачем. Це лінія конфлікту. Я не бачу тут великої трагедії. Проблема в іншому, що питання, які дискутуються в уряді чи на нарадах Президента, обговорюється і далі, після того, як рішення прийняте.

Я, як урядовець, мушу захищати позицію уряду, але я знаю, що ми не повинні пропагувати свою думку, якщо питання вже прийнято рішенням уряду чи РНБО. І ще одна обставина грає роль: зараз для журналістів, які відчули свободу, ключовими інформаційними приводами, на жаль, стають не стільки рішення і дії, скільки різні позиції у виконавчій владі.

- Так, внаслідок неузгодженості позицій у владі журналісти починають ділити владу на різні групи впливу, вишукувати між ними скандали... Вас це не лякає? Дійсно, не має бути одного інформаційного центру, який може диктувати. Але, з іншого боку, якась єдність позиції у владі має бути. Як цього досягти?

- Я думаю, вихід тільки один. Якщо рішення прийнято, то ми його коментуємо, якщо з ним особисто згодні. Якщо не згодні - то просто не коментуємо.

- А якщо йдеться не про рішення, а якісь аналітичні викладки, думки… Скажімо, от ті ж різні заяви стосовно кількості підприємств, які мають увійти до чорного списку...

- Я зараз не хочу шукати, хто, так би мовити, був ініціатором цієї помилки. Але, дійсно, існує проблема, коли повний цикл прийняття рішення не пройдений, і на якійсь стадії робляться заяви. Адже об’єктивна ситуація в цьому випадку є такою, що уряд це не розглядав. Якби уряд розглянув, продебатував і, скажімо, було прийнято рішення, точно було б зняте питання. Тобто, є проблема, з одного боку, дисципліни всередині команди, а з другого боку – відсутності чіткого механізму прийняття рішення… На жаль, журналісти з таких проблем роблять ключові події або сенсації.

- Ви можете пояснити громадськості, що відбувається з ЄЕП? Повернення до цієї ідеї Віктором Ющенком виглядає дивним в контексті тих заяв, які і він, і інші опозиціонери робили у 2004 році. Тоді Ющенко заявляв, що участь в ЄЕП - це зрада національних інтересів…

- Тут я не бачу жодної проблеми. Той проект, який нам пропонували – це був політичний проект Росії, який ми не підтримували, і який ніхто ніколи не підтримає. Мова зараз iде виключно про принципи економічної співпраці. Стилістика наших взаємин з Росією, Казахстаном або Білорусією і в межах СНД, і в межах ЄЕП – одна й та ж сама. Тобто, якщо в межах СНД ми не можемо зробити деякі кроки, вигідні для України, а ЄЕП на це готовий піти, то немає різниці, якою буде назва об’єднання. Інша справа – зрозуміло, що характер переговорів є такий, що і в межах ЄЕП ми відстоюємо ідею зони вільної торгівлі без вилучень, обмежень, виходячи з національних інтересів.

- Але Ющенко казав і про можливість створення наднаціонального органу, по-перше. По-друге, скільки ж цих буде зон вільної торгівлі? З Турцією, зазначав Президент, буде зона вільної торгівлі, і з Росією…

- Поки що на рівні документів, на жаль, ми не маємо з жодною країною зони вільної торгівлі без вилучень і обмежень. Більше того, в нас є питання, наприклад, по антидемпінговому законодавству і рішеннях, які Росія приймає стосовно обмеження різного роду імпортнованої продукції з України. Тому в даному випадку ми щирі в своїх намірах, і наш підхід є такий: від економіки – до політики. Підхід Росії - від політики до економіки. Якщо ми не зійдемося на якомусь компромісі, то тоді всі ці проекти будуть нефункціональними. Тобто, насправді ми говоримо однією мовою. Тимошенко, Ющенко... Ми кажемо, що економічний зміст СНД чи економічний зміст ЄЕП – це те, що нам цікаво. Нам цікава економіка. Нам цікавий ринок, цікава взаємовигідна співпраця.

- А це не є методами шантажу ЄС? Мовляв, якщо ви нас не берете в ЄС, то ми підемо в ЄЕП…

- Я такої генеральної лінії не знаю. Генеральна лінія – це підтримка національних інтересів країни. Максимально вигідна економічна співпраця з Росією і СНД – залишається пріоритетом, бо інакше ми просто будемо економічно відчувати себе дискомфортно. Але це не повинно перейти лінію політики, коли рішення приймаються без України або всупереч Україні.

- А чи буде якось влада ініціювати такі загальнонаціональні дискусії стосовно важких, серйозних питань. Ну, наприклад, ми знаємо, що більшість народу України - проти НАТО. У багатьох немає чіткого уявлення, що таке ЄС, що воно дає Україні. Регіональна політика – це теж дуже серйозна проблема. Ми знаємо, що в інших країнах, наприклад, в Польщі, Чехії – коли вони готувалися до вступу в ЄС – саме держава була ініціатором таких національних дискусій, різних заходів, які мали переконати громадян проголосувати на референдумі за євроінтеграцію…

- Я вважаю, що такі загальнонаціональні дискусії - це стабілізуючі речі. Якщо немає дискусії навколо реальної проблеми, завжди виникає штучна дискусія. Скажімо, якщо ми не будемо дебатувати про те, як робити адміністративно-територіальну реформу, то буде штучна дискусія про те, що без другої державної мови країна існувати не може. Тобто, тоді відбувається підміна питань. Так само, як, наприклад, має йти дискусія стосовно забудівлі історичної частини Києва. Це може бути предметом київської дискусії. Вступ до НАТО - це теж серйозна проблема. Треба говорити про пріоритети, про військові стандарти, стандарти безпеки, які є для людей важливими. Я думаю, що цей „синдром” участі в військових натівських операціях сидить в громадянах України, і треба просто дуже чітко пояснити, що нам може дати участь у НАТО.

- Яким чином держава це буде робити? Щоб не втручатися, в той же час, в редакційну політику ЗМІ? Можливо, потрібно застосовувати тендерні програми?

- Може бути. Можлива і підтримка міжнародних інституцій. Адже, на жаль, бюджет для таких інформаційних програм коштів не передбачає, так що, я думаю, передовсім міжнародні інституції, які підтримують демократизацію медіа і країни в цілому, можуть тут допомогти Україні з організацією та проведенням певних інформаційних кампаній.

Але, з іншого боку, я вважаю, що всі серйозні реформи може робити тільки та влада, яка має вищий ступінь суспільної легітимності. Адміністративно-територіальну та інші реформи треба реалізовувати, коли буде вже новий парламент і нова система місцевого самоврядування. Не можна робити серйозні, радикальні реформи за кілька місяців до виборів з фактично суспільно нелегітимними інститутами влади. Умовно кажучи, парламент зараз абсолютно не відповідає вибору людей на президентській виборчій кампанії. Поки не будуть змінені всі структури влади на нові, доти я противник, щоб якась серйозна реформа, наприклад, територіально-адміністративна, почала реалізовуватись в Україні.

Більше того – я вважаю, що необхідно так само ще раз подумати про конституційну реформу. Тому що в мене складається враження, що багато народних депутатів і не пам’ятають остаточної версії цієї реформи, за яку вони голосували під час помаранчевих подій, у запалі... Там дуже багато преференцій Президента збережено, порівняно з варіантом, умовно кажучи, Кучми-Медведчука-Мороза. Наприклад, з точки зору кадрових призначень, на обласному-районному рівні… Сьогодні треба показати, що ж було насправді проголосовано, і потім приймати рішення. Тобто, я вважаю, що можливий компроміс, пов’язаний з тим, що, наприклад, конституційна реформа вступає в силу лише після того, як буде обраний новий склад парламенту.

- А яким чином ви це зробите?

- Шляхом внесення змін до перехідних положень Конституції. Я переконаний, що за це можуть проголосувати 300 народних депутатів. Водночас, це повинно бути предметом дискусії всіх гілок влади, або, спочатку, хоча б усіх інститутів виконавчої влади – і Секретаріату, і РНБО, і Уряду. Поки що це не було предметом системного обговорення, але якби така дискусія відбулася, я б відстоював позицію, щоб вводити політреформу. У всякому випадку, я завжди це підтримував, я ніколи не був за редакцію реформи Медведчука-Мороза, але я підтримував редагований підхід того, що уряд повинен бути урядом і парламентський контроль за ним повинен бути більшим. У всякому разі, я був одним із тих людей, які переконували Ющенка, що це треба голосувати під час революції. Звичайно, якщо наша команда прийме рішення, скажімо, відійти від цього, я буду це виконувати. Але до прийняття рішення буду переконувати, що політична реформа повинна бути реалізована в Україні, і реалізація повинна початися після того, як буде обраний новий парламент, коли керівництво нового парламенту буде формувати уряд під нову Конституцію. Бо тільки цей новий парламент матиме суспільну легітимність, за нього у 2006 році ми будемо вже голосувати, як за той парламент, який матиме більші повноваження, ніж Президент, щодо питань формування уряду.

- Але Литвин дуже різко відреагував на вашу репліку про те, що на чолі парламенту стоїть людина, яка була головою Адміністрації Кучми…

- Я хотів би уточнити свою репліку в ефірі каналу ICTV, оскільки формат телебачення - короткий, він не дає можливості висловити думку в повному обсязі. Проблема в тому, що розквіт політичної кар’єри Володимира Литвина припав на найбільш непрості роки діяльності політичного режиму Леоніда Кучми. Kоли він був главою Адміністрації Президента, я думаю, він вирішував більше, ніж зараз – як Голова ВР і в кадровому сенсі, і в усьому іншому. Я, в усякому разі, як експерт, як політолог, це прекрасно знаю, я думаю, знають і всі політичні гравці. Нагадаю, що Володимир Литвин був главою Адміністрації Президента Кучми з листопада 1999-го по квітень 2002-го року, а до цього працював там на різних керівних посадах з 1995 року.

І моя позиція пов’язана з тим, що зараз голова Верховної Ради з парламентської трибуни займається політичним моралізаторством, розповідає, що нова влада в нас не знає, що робити, уряд не знає, що робити, Президент не знає, що робити… Для того, щоб моралізаторством займатися, треба бути чесним і чистим перед суспільством. Переконаний, що треба мати високі стандарти політичної моралі, щоб вчити весь український народ.

До речі, в силу різних обставин від політичної революції фантастично виграли дві людини – це Володимир Литвин і Олександр Омельченко. Я сказав би більше – вони потрапили не в останній, а у причепний вагон Помаранчевої революції. Не таємниця, що Аграрна партія Володимира Литвина, яка тепер є Народною, не відміняла свого рішення про підтримку Януковича під час виборів-2004. І коли революційний народ стояв перед Верховною Радою, я розумію, що саме цей тиск людей спонукав ті чи інші голосування у парламенті. І цю обставину суспільство повинно пам’ятати. А в той момент, коли воно про це забуває, журналісти, експерти мають нагадувати про те, як приймалися ключові політичні рішення у нашій країні. І за ці рішення, звичайно, треба нести відповідальність.

Я спілкуюсь з тими людьми, з якими пройшов виборчу кампанію, і їм тяжко зрозуміти, наприклад, як на Черкащині політичним активістам можна йти одним списком в обласну, міську чи районну раду з тими колишніми головами райадміністрацій, які, наприклад, звільняли з роботи за симпатії до Ющенка, викидали з бізнесу, палили будинки… Адже в нас, в Черкаській області, більшість голів райадміністрацій були представниками Аграрної партії. Тому, дискутуючи про майбутні конфігурації виборчих блоків, треба не забувати історію ще недавньої Президентської виборчої кампанії.

І я залишаюсь на своїй позиції, що парламентські вибори-2006 вперше дають унікальну можливість зробити предметом дискусії те, як реалізовувати стратегію програми Президента Ющенка. Але якщо Віктор Ющенко буде лідером партійного списку або виборчого блоку, то хто буде предметом критики? Що, другий номер у списку? Та ні, перший номер у списку! Тобто, діяльність Президента України Віктора Ющенка за перший рік стане предметом критики, в той час, коли його п’ятирічна програма вже отримала суспільну підтримку. Предметом не критики, а дискусії має бути програма діяльності майбутнього уряду, як реалізовувати цю стратегію Ющенка, і тому ідеальний варіант – якби всі амбіційні політики, які хочуть бути прем’єр-міністрами, зробили би свої партійні списки, свою команду, написали свою програму діяльності, і українське суспільство дебатувало про те, як краще житлом забезпечити людей, як вирішити питання пенсійної реформи і так далі, як робочі місця забезпечити… Я зараз називаю те, що за опитуваннями є проблемами №1, №2, №3, №4… Це людей цікавить. А виборчу кампанію знову може перетворитись у дискусію про те, чи хороший Ющенко чи поганий, чи хтось інший хороший чи поганий… Навіщо це робити? Тому я ще раз зауважу, що мій підхід в тому, що Президент є гарантом демократичного виборчого процесу і конструктивної дискусії, яка повинна завершитися тим, що українське суспільство обере собі уряд народної довіри, прем’єр-міністра, команду прем’єр-міністра і програму прем’єр-міністра.

Звісно, жодна партія чи блок у цих виборах не набере 50%, це політичний романтизм. Але команда-переможниця буде шукати, з ким блокуватися, щоб сформувати справжній коаліційний уряд. Я переконаний, що якщо ми зважимо всі «плюси» і «мінуси», ми позбавимо цю парламентську кампанію і бруду, і маніпуляцій. Будуть, звичайно, „політичні кілери”, які й були, і будуть їм давати гроші за те, щоб вони когось критикували, але й народ вже, мені здається, виробив таке суспільне „протияддя”. І найголовніше – нинішня влада ніколи не підтримає таких „політичних кілерів”.

- Але якщо канали перейдуть до інших власників, то не буде вже й політичних кілерів?

- Думаю, що „політичні кілери” будуть, але вони не будуть загальнонаціональними. Вони будуть „кілерами” одного каналу. Тому добре, що відбувається процес демонополізації ЗМІ. Ще раз запевню вас, що сьогоднішня влада не буде користуватись брудними технологіями. Тому у нас є унікальна можливість зробити людські і цивілізовані вибори.

- Але в той же час партія, яка уособлює владу, і в якій членами є багато чиновників, надсилає інструкції щодо висвітлення подій... Як ви ставитесь до цього? - На щастя, влада не розсилає і не буде розсилати такі інструкції. Щодо партійних речей – це, напевно, внутрішньопартійні технології. Ми ж не можемо заборонити, щоб партія, скажімо, консультувала когось стосовно власної генеральної лінії… Єдине побоювання пов’язане з тим, щоб партійне не ставало загальнодержавним.

Є проблема партійності у влади. Ви знаєте, що час від часу виникають питання: а може, лідери партій зберуться і порадяться... Я кажу: у нас в уряді партійних груп не повинно бути. Давайте будемо займатися партійною діяльністю в обідню перерву, або, бажано, по закінченню роботи. Я сюди прийшов як урядовець і знаю, що соціальний і гуманітарний блоки точно непартійні. Я вже думаю про те, що, може, мені варто призупинити членство в партії? Я виступаю за позапартійний спорт та аполітичну культуру і науку. Сподіваюсь, що 23-го червня Національний Олімпійський Комітет обере позапартійного голову – Сергія Бубку, який вийшов з фракції «Регіони України» з міркувань того, що він підтримує ідеологію, яку Президент і я запропонували для Олімпійського руху. Годі спорту вже бути партійним.

І така ж наша ідеологія стосовно спортивних федерацій. Ми переконуємо, що їх не можна ділити між партіями. Треба, щоб зіркові люди, спортсмени, очолювали федерації. Якщо якийсь визначний політик хоче фінансово допомагати, нехай іде в наглядову раду. Така сама ситуація в мистецтві. Чи, наприклад, в літературі. Така сама ситуація в соціальній сфері. Я є активним прихильником департизації державної політики. Тобто, при формуванні влади партії як елемент парламенту є дуже важливими. Партизація і структурованість важлива в самому парламенті, бо закон – це є форма компромісу. А виконавча влада за характером прийняття рішень і за змістом діяльності точно повинна бути позапартійною.

- Насправді те, що ви кажете, як ви працюєте, дає підстави багатьом експертам відносити вас зараз більше до команди Тимошенко, ніж Ющенка. Чи це так і що має на те причини, якщо це так? Чи ви незадоволені діями окремих особистостей у партії, чи ви незадоволені можливим власним номером у списку НСНУ?.. У чому причина?

- Стратегом у державі є Президент. І тут я абсолютно в команді Президента, бо цю стратегію я теж виробляв, будучи під час виборчої кампанії однією з п’яти довірених осіб по Україні в Ющенка. Але як стратегія реалізовується? Через програму діяльності уряду, яку я теж писав разом зі своїми колегами. І якщо я делегований в уряд, то, звісно, я повинен в уряді працювати. Не можу я на засіданні уряду, скажімо, послухавши дискусію, вибігати і дзвонити помічникам Президента і питати: що нам робити – голосувати „за” чи голосувати „проти”? - А деякі помічники Президента хочуть, щоб відбувалося саме так?

- В усякому разі, я вважаю, що правильна позиція така: якщо я працюю в уряді, я буду працювати на уряд. Незалежно від того, чи це Тимошенко, чи хтось інший. Був би інший Прем’єр – я працював би так само. Це нормальна ситуація, коли ми бачимо стратегію і ця стратегія реалізовується в уряді. Була, наприклад, дискусія з приводу того, як казати – чий уряд? Звісно, що уряд Тимошенко, бо її обрали на цю посаду абсолютною більшістю парламентських голосів.

Логіка взаємин Президента Ющенка і Прем’єр-міністра Тимошенко абсолютно для мене очевидна, тому що ближчим часом ми знайдемо місце всім структурам в цій країні – і Секретаріату, і РНБО. Наприклад, та ж історія з ЄЕП – це точно не проблема уряду. Це питання Верховної Ради, Президента. Тобто, є такий орган - РНБО, де Президент може зібрати всіх. І він має таким чином функціонувати. Всі решта – допомагають Президенту. Також існує Секретаріат. Я думаю, ми ще пройдемо через дискусію, щоб було зрозуміло всім, що він робить. Це перехідний період, і ми з нього найближчим часом вийдемо… Мені здається, що світ не придумав іншого механізму, як те, що уряд повинен щоденно здійснювати ті практичні дії, що відбивають стратегії Президента. Не може бути двох стратегій – одна урядова і одна президентська. І не може бути паралельної щоденної оперативної економічної роботи допоміжними структурами Президента й уряду. Тут треба чітко все розуміти і спокійно працювати. У стратегічному сенсі я представник великої команди Віктора Ющенка, який на тактичному напрямку в уряді працює як член команди Прем’єра Юлії Тимошенко.

Усі матеріали з проблематики створення Суспільного мовлення в Україні та реформування державних ЗМІ "Детектор медіа" публікує за підтримки МВФ "Відродження"

Читайте також:

Закон України про внесення змін та доповнень до Закону України "Про систему Суспільного телебачення і радіомовлення України"(нова редакція)

Микола Томенко: «В Україні будуть авторитетне і популярне суспільне телебачення і радіо». Частина перша

Микола Томенко: «Два рейтингові канали в руках однієї політичної сили - це теж проблема концентрації або монополізму»

Микола Томенко: «Якщо Держтелерадіо і Іван Чиж готові, то ми надамо їм можливість прозвітувати у Верховній Раді»

Порошенко не покупает «Интер», а посредничает?(обновлено)

Чому влада "у всьому винна"? Анатолій Луциков: „Безсмертемники” заборонили уряд Тимошенко

На запитання «Детектор медіа»: - Як ви гадаєте, чи не спостерігаємо ми повернення в політичну практику сумнозвісних «темників» − у вигляді «Пропозицій до політичної позиції партії», які розсилаються структурами НСНУ?

Ігор Жданов: «Мене цікавить, як внутрішньопартійний документ попав до ЗМІ?»

Постанова Верховної Ради: ще один крок до громадського мовлення