Доки переважна більшість причетних і зацікавлених дискутувала, як привид суспільного мовлення забреде до української медіа-хати через парадні двері нинішньої НТКУ, виявилося, що для цього доброго, але жах як незрозумілого створіння у першу чергу може відкритися віконце регіонального горища.

Підставою для таких міркувань стали слова віце-прем’єр-міністра України Миколи Томенка щодо пріоритетності роздержавлення обласних державних телерадіокомпаній (ОДТРК), сказані в інтерв’ю “Детектор медіа”, та ідея голови Держкомтелерадіо України Івана Чижа про першочергове створення суспільного (громадського) мовлення на базі обласних телерадіоканалів, озвучена на круглому столі “Суспільне та громадське телебачення: світовий досвід і європейські реалії”, що проходив як паралельний захід 7-ї Європейської міністерської конференції з питань політики у сфері засобів масової інформації.

Залишимо поки “за кадром” власні здогадки та коментарі про те, що стало підґрунтям для таких політичних заяв, та те, наскільки пропрацьованими є вони у деталях. Спробуємо з нашої точки зору окреслити ряд проблемних питань та пропозицій стосовно того, яким же чином ці ініціативи можуть бути впроваджені.

Цілі. Безперечно, суспільне мовлення, як таке, що сприяє культурному розмаїттю, у цьому сенсі є найбільш потрібним саме на регіональному рівні. І саме місцева складова будь-якого суспільного телерадіоканалу, що відбиває мовну, національну, релігійну, звичаєву тощо специфіку регіону та його окремих місцевостей здатна забезпечити запити певної людини (іншими словами – кожен має таким чином отримати свою частку суспільного блага, яким і є інформація). Таким чином, ціллю даного проекту дійсно можна вважати досягнення справедливості, що цілком співвідноситься з провідною ціллю, задекларованою нинішнім Урядом. У той же час можемо наразитися тут на конфлікт з такою ціллю-цінністю, як ефективність (а скільки ресурсів треба віддати громадянину на таке телерадіомовлення і чи задовольнить воно його при цьому? чи не забагато треба віддати за мінімум благ? чому я маю платити за те, що мені не потрібно, або за те, що досі отримував задарма?).

Відтак, проектуючи регіональну складову системи Суспільного мовлення України, ці дві мети – справедливість і ефективність, – на наш погляд, постійно мають розглядатися у тісному взаємозв’язку і жодна з них не повинна значно переважити. Будь-яка помітна перевага котроїсь із цілей означатиме загострення існуючих та появу нових проблем, яких тут і так задосить.

Передумови. Сьогодні регіональний рівень державного телерадіомовлення України доволі строкатий. І це стосується як ліцензійних, фінансових, технічних, технологічних, кадрових та інших умов діяльності, так і внутрішноорганізаційних аспектів. Різними є авторитет та популярність ОДТРК у своїх областях, часто навіть в одній області у цьому плані різняться обласне телебачення і обласне радіо (що має під собою масу причин від стану медіа-простору конкретного регіону та характеру стосунків з місцевими елітами до ефективності менеджменту та взаємин у колективах телерадіокомпаній). Відмінним є ступінь технічної оснащеності творчо-виробничих підрозділів та розгалуженості місцевих телерадіомереж, компанії мають різні обсяги мовлення, що оплачується в рахунок державного замовлення. До складу деяких ОДТРК, як і раніше, входять міські редакції радіомовлення, що здійснюють мовлення лише на певні населені пункти, а в структурах Дніпропетровської та Чернігівської ОДТРК є, відповідно, такі окремі утворення, як Криворізьке міське державне телерадіооб’єднання та Сіверська ТРК. Різна освітня підготовка співробітників та їх вікова палітра. І перелік цей можна продовжувати.

Таким чином, створення спільних каналів телевізійного і радіомовлення вимагатиме першочергової та невідкладної уніфікації ряду аспектів діяльності обласних телерадіоорганізацій: правових (ліцензування, журналістські принципи, програмна концепція, сітка мовлення, договірні відносини з партнерами-мовниками тощо), техніко-технологічних (формати і стандарти мовлення, утворення єдиної мережі, система обміну матеріалами і тому подібне), фінансових (джерела фінансування (насамперед місцеві), оплата розповсюдження та інше), організаційних (спрощення структури, гнучкі принципи управління творчо-виробничим процесом, підвищення ефективності телерадіовиробництва і тому подібне).

Другий блок передумов пов’язаний з подальшою долею НТКУ та НРКУ. Відомий фахівець у сфері телебачення і радіо Іван Мащенко на згадуваному вище круглому столі, зокрема, висловив думку про збереження Національних мовних компаній як державних і створення Суспільного мовлення на базі ОДТРК. Таке твердження видається нам надзвичайно дискусійним. Адже, навіть говорячи про поетапне усуспільнення державних мовників, на нашу думку, принаймні у близькій перспективі треба говорити про єдину систему суспільного мовлення, що мала би і загальнодержавну, і регіональну складові, які б ефективно поєднувалися.

Суспільне мовлення у регіонах: основні принципи. Нині вже озвучено кілька підходів щодо створення суспільного телерадіомовлення в Україні, ще ряд проектів перебувають у роботі і, очевидно, будуть представлені громадськості на парламентських слуханнях у квітні. Відтак, ми не ставимо за мету вичерпно описати проект організації регіонального рівня Суспільного мовлення України та свідомо опускаємо тему стосовно творчих принципів суспільного мовлення (вони мають бути стандартними і співвідносними з європейською традицією). Подамо лише окремі міркування щодо базових принципів такого утворення. Принаймні, це буде основа для дискусії.

Організаційні принципи. Система суспільного телерадіомовлення включає регіональну складову, що створюється на базі нинішніх обласних (регіональних) державних телерадіокомпаній шляхом їх об’єднання в Міжрегіональну корпорацію суспільного мовлення (далі – МКСМ). Структура корпорації включає Виконавчу дирекцію МСКМ (Головну телерадіоорганізацію) та обласні (регіональні) телерадіоорганізації, кожна з яких є за статусом організацією суспільного мовлення (форма – державне підприємство). Єдиний телевізійний канал та єдиний радіоканал МКСМ утворюється шляхом об’єднання відповідних обласних (регіональних) мереж ДТРК на засадах єдиної програмної політики та сітки мовлення. Обласні (регіональні) організації МКСМ також мають окремі відрізки мовлення на загальнонаціональних каналах суспільного телебачення і радіомовлення для трансляції тільки регіональних інформаційних програм. Власниками ліцензій на право користування каналами мовлення є винятково обласні (регіональні) організації. Після утворення МКСМ на безоплатній та безконкурсній основі відбувається подовження терміну дії ліцензій, зміна (уніфікація) програмних концепцій діяльності та конкретизація обсягів мовлення всіх цих організацій. Виконавча дирекція (Головна організація) МКСМ забезпечує лише адміністрування спільної діяльності організацій МКСМ та інші функції, покладені на неї Спостережною (громадською) радою Суспільного телерадіомовлення України, виконує координуючу, консультативну та контролюючу функції щодо наповнення спільної складової каналів. Певні функції центральної творчо-виробничої організації (підготовка та технічне забезпечення спільних блоків мовлення, тиражування продукту, дублювання фільмів, створення спільних телерадіопрограм тощо) розподіляються між окремими, найбільш здатними до такої роботи регіональними організаціями.

Принципи взаємовідносин. МКСМ є самостійною структурою суспільного телерадіомовлення України поряд із Суспільним телебаченням України (на базі НТКУ) та Суспільним радіо України (на базі НРКУ). Спостережна (громадська) рада Суспільного телерадіомовлення України є спільною для цих трьох організацій, принципи та порядок призначення (обрання) їхніх виконавчих дирекцій є єдиним. Персональний склад виконавчих дирекцій обласних (регіональних) організацій за поданням керівництва МКСМ узгоджується (затверджується) Спостережною (громадською) радою.

Принципи фінансування. МКСМ має чотири джерела фінансування, що розподілені у такому співвідношенні: 40% – з Державного бюджету України (або Фонду Суспільного мовлення у разі його утворення), 30% – з обласного (республіканського АР Крим, міського Києва та Севастополя) бюджету та місцевих бюджетів, 20% – соціальна реклама та спонсорство (умови спонсорського фінансування суспільного мовлення потребують детального законодавчого унормування), 10% – інша реклама, надання технічних послуг. Відповідні норми обов’язкового бюджетного фінансування (передусім фінансування з обласних та місцевих бюджетів) передбачаються Бюджетним кодексом шляхом внесення необхідних змін. Фінансування з Державного бюджету (Фонду Суспільного мовлення) відбувається через Виконавчу дирекцію (головну організацію) МКСМ.

Програмні принципи. Організації МКСМ працюють на засадах єдиної програмної концепції за європейськими стандартами суспільного мовлення, що чітко виписані і єдині для всіх організацій МКСМ. Канали МКСМ мають єдину сітку мовлення та єдину редакційну політику. Організації МКСМ ведуть інформаційне мовлення (у тому числі на місцевих мережах загальнодержавних каналів суспільного мовлення), а також освітнє та культурологічне. Спільна складова телерадіоканалів МКСМ (централізовано трансльовані програми організацій МКСМ та спільно придбані програми інших виробників, у тому числі загальнонаціональних суспільних мовників) становить 60 – 80%, місцева складова (залежно від потенціалу кожної організації) – 40 – 20%. Формування спільної складової організаційно, фінансово та юридично забезпечує Головна організація, технічно – визначені обласні (регіональні) організації МСКМ. Внесок кожної обласної (регіональної) організації обумовлюється її кадровим, технічним, технологічним потенціалом, інформаційно-тематичними особливостями регіону. На каналах МСКМ інформаційне мовлення складає 20% (при цьому не менше 15% – присвячене місцевим подіям), освітнє (у тому числі спортивні програми) – 40%, культурологічне (у тому числі тематичні програми для національних меншин) – 40%. Мовлення ведеться українською мовою, передачі для національних меншин можуть вестися відповідно їх мовами.

Терміни впровадження та ризики. Говорити про негайну та стовідсоткову здійсненність такого проекту не доводиться хоча б уже через частково згадані раніше особливості регіонів і різні набори проблем, притаманних сьогодні ОДТРК і загалом неоднозначне ставлення до суспільного мовлення та уявлення про його українську модель і з боку громадськості, і політиків, і фахівців.

Головними джерелами ризиків щодо впровадження описаного проекту можуть бути лобістські кола на рівні центральних органів влади (гальмування змін до законодавства, формування Спостережної (громадської) ради, реструктуризації підприємств, переліцензування тощо), регіональні (місцеві) еліти (обмеження місцевого фінансування, зупинка розвитку мереж і т.п.), персонал ОДТРК, що реорганізуються (загроза втрати соціальних пільг, несприйняття принципів суспільного мовлення та нової редакційної політики, невідповідність кваліфікаційним вимогам, небажання ділити “свій” канал тощо).

Вибори народних депутатів України, міських, селищних і сільських голів та депутатів місцевих рад у 2006 році стануть першою суттєвою загальнополітичною перешкодою цьому процесу. Таким чином, якщо на вищому політичному рівні не вдасться досягти принципового рішення про засади перетворень у цій сфері до літа 2005 року та не почати їх впровадження вже до осені цього ж року, коли виборчі перегони почнуть входити у свою активну фазу, реальне становлення суспільного мовлення в Україні має шанс загальмуватися принаймні на рік.

Або ж із успіхом буде замінене вже звичним для української медіа-хати косметичним ремонтом.

Усі матеріали з проблематики створення Суспільного мовлення в Україні та реформування державних ЗМІ "Детектор медіа" публікує за підтримки МВФ "Відродження"