Ще досі немає чіткого розуміння, яким має бути суспільне мовлення, з яких джерел фінансуватиметься, хто контролюватиме його діяльність, а головне – чи потрібне взагалі воно Україні?

Соціологічні опитування засвідчують неготовність українського народу до якісно нового телебачення. Так, саму ідею створення в Україні громадського телебачення, за результатами всеукраїнського опитування населення, представленого „Демократичним колом” 5 березня 2005 р., підтримують 67% опитаних (репрезентативна вибірка – 1000 респондентів віком від 18 років, статистична похибка – з вірогідністю 0,95 не перевищує 4%). Але, з іншого боку, 41% українців заявили, що таке телебачення має повністю фінансуватися державою, а 40% громадян кажуть, що не готові платити за нього навіть 1 гривню на місяць. Тобто люди хочуть бачити якісний продукт, але бажають отримати його так би мовити „в подарунок” від держави.

„Яким повинно бути суспільне мовлення в Україні?” – на це запитання шукали відповідь учасники круглого столу, організованого Інститутом політики, парламентським Комітетом з питань свободи слова та інформації за підтримки Фонду Конрада Аденауера, що відбувся у суботу, 5 березня.

При обговоренні найчастіше звучало слово „політична воля”, яка обов’язково, на думку учасників круглого столу, має бути при створенні суспільного мовлення. Президент Національної телекомпанії України, на базі якої, ймовірніше за все, і буде започатковано суспільне телебачення, Тарас Стецьків заявив, що його позиція однозначна: „Суспільне мовлення Україні потрібне. І всі свої зусилля ми повинні спрямовувати у цьому напрямку”. Водночас більшість експертів упевнені, що необхідно провести широку публічну дискусію стосовно суспільного ТБ в Україні, в якій, за словами пана Стецьківа, готовий взяти участь і Президент України.

Експерти та політики, присутні на обговоренні, погодилися, що неможливо будувати новий телеканал без системного бачення проблем у галузі засобів масової інформації. Віце-прем’єр-міністр з гуманітарних питань Микола Томенко неодноразово заявляв, що „не може бути так, щоб один канал був суспільним, а всі решта – антисуспільними”. За його словами, необхідно комплексно підходити до вирішення проблем у ЗМІ, а не займатися лише перетворенням УТ-1: „сьогодні весь український народ і експерти допомагають Тарасу Стецьківу реорганізувати НТКУ, а 90% медіа-простору залишилося поза увагою”.

Якщо говорити про чітку концепцію створення суспільного телебачення, то сподівання її побачити експерти сьогодні покладають на парламентські слухання, які заплановано на 13 квітня. Микола Томенко заявив, що „на парламентських слуханнях повинен бути запропонований чіткий шлях створення суспільного мовлення. Тоді має бути представлено щонайменше три бачення – Уряду, парламенту та громадськості”. На думку самого пана Томенка, суспільне мовлення має базуватися на реформованому НТКУ: „На першому етапі це має бути оновлений демократичний канал УТ-1 з якісно та змістовно новим телепродуктом, який матиме змішану систему фінансування – з бюджету та бізнесу. Згодом можна буде говорити про фінансування лише на гроші платників податків”. Під час „круглого столу” Микола Володимирович підтвердив думку про те, що Національній телекомпанії варто оголосити конкурс щодо бачення програмної концепції каналу та шляхів його фінансування на перехідний період, який триватиме щонайменше протягом року. А термін призначення топ-менеджерів УТ-1 – на думку Томенка – має бути перенесений на період вже після проведення НТКУ конкурсу Євробачення-2005 (щоправда, поки що так і залишається невідомим, під що саме мають розроблятися ці концепції. Адже поки що нова влада теж не визначилася, що має відбуватися з державним УТ-1 протягом цього так званого «перехідного періоду»: воно має підготуватися до самоліквідації? До поступового реформування у суспільне ТБ? Або до укріплення власних позицій в якості міцного якісного каналу, що фінансується і буде фінансуватися з бюджету? І так далі. Гадаємо, що, власне, саме це може гальмувати процес розробки різних програмних концепцій. – «ТК»).

Учасники обговорення виділили основні проблеми, пов’язані з початком трансляції суспільного мовлення: система фінансування, а також визначення управлінської моделі та принципів наглядової ради. І кожне з цих питань може бути поставлене на перше місце.

Один з ініціаторів створення суспільного телеканалу Олександр Ткаченко («Нова студія») вважає, що головне – почати цей процес сьогодні. На його думку, „громадськості важко зорієнтуватися, про що мова. Тому якщо суспільне мовлення не почне працювати найближчі два-три роки, то ми й не почуємо відгуків від громадськості – чи потрібне людям таке мовлення, чи хочуть вони за нього платити, чи ні. Тому на першому етапі існування суспільного телебачення необхідна підтримка держави. А створювати такий канал не на базі УТ-1, а починати все з нуля – це означає відтягування часу на кілька років”. Але керівник телеканалу ICTV Олександр Богуцький сказав, що „це нічим не підкріплений міф, що на базі УТ-1 можна створити лідера українського телепростору”. Пан Богуцький нагадав, що бюджети кампаній-лідерів – „Інтера” та „1+1” – принаймні в 10-15 разів більші, ніж на УТ-1. У той же час, головний редактор «Детектор медіа» Наталія Лигачова вважає, що пріоритетом громадського мовника має бути не рейтингове лідерство, а задоволення потреб громадян у суспільно-значимій інформації, у політичних дискусіях, інтелектуальному продукті.

Експерти в галузі медіа-права дали свою оцінку ситуації. Так, медіа-юрист Тарас Шевченко вважає, що немає значення, яка форма власності буде у суспільного телебачення. „Насправді, за рахунок багатства української мови у нас з’явилося кілька концепцій, бо слово „public” можна перекладати і як „суспільне” або „громадське”, і як „публічне”, і навіть як „державне”. Але суспільне телебачення – це форма мовлення, а не форма власності. Головне – громадський телеканал повинен бути поза політикою і не обслуговувати інтереси держави або якогось конкретного органу влади – Президента, уряду чи Верховної Ради. Саме цим суспільне телебачення відрізняється від державного”, – сказав Тарас Шевченко.

Олександр Богуцький представив своє бачення виходу з ситуації: „Створення одного каналу суспільного мовлення не вирішує проблем телепростору в Україні. У нас повинні бути канали, пов’язані з регіонами, а також, наприклад, канал „Культура” або „Спорт”, як у Росії. Тому необхідно створювати систему та ставити конкретні терміни”. Наталія Лигачова вважає, що це буде можливо, якщо Україна перейде на закладений у законодавстві форматний принцип ліцензування: „Тоді у нас і комерційні канали стануть більш-менш суспільними. І ми це бачимо на прикладі Росії, де при відсутності суспільного мовлення вдається зробити багато таких програм, яким ми можемо тільки позаздрити”.

На думку члена Національної ради з питань телебачення і радіомовлення Тетяни Лебедєвої, для якісного функціонування нового каналу „необхідна серйозна увага і постійний контроль з боку громадськості”. На суспільному телеканалі повинна діяти наглядова рада. Віце-прем’єр Микола Томенко сказав, що наглядова рада може бути призначена вже зараз, для НТКУ, і її склад на перший період може бути затверджений Указом Президента України. На його думку, „у перехідний період наглядова рада має складатися на 50% з політиків і на 50% з медіа-експертів. Але згодом телеканал має контролюватися лише громадськістю і стати класичним каналом суспільного мовлення”.

Усі матеріали з проблематики створення Суспільного мовлення в Україні та реформування державних ЗМІ "Детектор медіа" публікує за підтримки МВФ "Відродження"