Сьогодні публікуємо статтю директора ТВО „Новини” (НТКУ) Артема Петренка.

Нарешті! Настав час, коли дискусія про створення громадського (суспільного) телебачення може дати реальні результати. Президентські вибори показали – Україна поступово стає демократичною країною. І це не тому, що громадяни раптом 1-го чи 22-го листопада прокинулися свідомими. Великою мірою це результат приватизації, яка привела до того, що 80% підприємств стали приватними. Вперше за основними кандидатами на виборах стояв співставний приватний капітал. І саме конкуренція приватного капіталу стане підґрунтям того, що Україна не поверне назад. А вже від особистостей лідерів більш-менш залежатиме швидкість змін у суспільстві та державі.

Переконаний, якщо сьогодні почати ретельну роботу на всіх рівнях – НДО, в уряді та парламенті, вже за кілька років Україна зможе отримати громадське телебачення. Однак поки в дискусії надто багато загальних фраз і мало конкретики.

Державне чи ні?

Немає дискусії: державне чи громадське. Більшість світових моделей суспільного телебачення передбачає державну форму власності (див. статтю Валерія Іванова від 10.01.05, http://www.detector.media/comments/?id=20416). Приватний капітал завжди буде відображати точку зору власника або однієї соціальної (політичної) групи. Тому як би ви його не називали (суспільне, громадське чи державне) йдеться лише про зміст та якість програмного продукту. Приклад змішаної форми власності в Росії (ОРТ) показав, що телеканал представляє то точку зору приватного співвласника Бориса Березовського, то Кремля, в залежності від політичної ситуації. Ви хоч 100 разів назвіть телеканал суспільним, якщо загальна ситуація в країні не передбачає існування відносно незалежних ЗМІ, він ніколи не буде схожим на британське ВВС чи, навіть, польське TVP.

Уже сьогодні державна телекомпанія (НТКУ) має найбільш конкретну ліцензію на право мовлення, на відміну від інших телекомпаній. Там розписано дуже докладно, скільки має бути дитячих, освітніх, суспільно-політичних, спортивних та інформаційних програм. На папері – чим не суспільне телебачення? Нібито все це є в ефірі. Але нікого не задовольняє.

Окремо чи на базі НТКУ?

Абсолютно дивною є дискусія: потрібно створювати громадське телебачення окремо, чи на базі НТКУ. Які основні завдання громадського мовлення? Інформувати, навчати, розважати. Ці ж завдання ставилися перед НТКУ всіма чинними нормативними документами.

За законодавством, головною метою діяльності НТКУ «є забезпечення прав громадян на свободу думки і слова, на отримання повної, достовірної та оперативної інформації, відкрите і вільне обговорення суспільних питань», а також «розроблення і реалізація програмної політики, що відповідає національним інтересам України, створення конкурентоспроможної інформаційної продукції та забезпечення входження України у світовий інформаційний простір». На папері все ніби правильно. Чи ці завдання не відповідають меті громадського телебачення? Проблема лише в тому, як це робилося і робиться.

Залишати державну телекомпанію в тому вигляді, в якому вона є, немає сенсу. Її треба реформувати. Я не перестаю вірити, що це станеться, адже кілька кроків на цьому шляху вже зроблено. Реформувати – значить забезпечити якісне виконання вищезгаданих завдань. Створювати сьогодні ще одну подібну державну структуру з іншою назвою недоцільно, навіть з економічної точки зору. Звідки б ви ці гроші не брали – чи то з держбюджету, чи то прямо від громадян. За будь якої схеми – платить глядач.

Умови для успіху

Для перетворення НТКУ в телекомпанію, яка працює для суспільства (для глядача) необхідне виконання двох умов:

– політична та програмна незалежність від влади;

– кардинальна зміна фінансово-економічної моделі функціонування телекомпанії.

Ті самі передумови потрібні і для створення абсолютно нової громадської мовної компанії.

Незалежність

Коли ми говоримо про незалежність, йдеться не лише про Адміністрацію Президента. Керівник телекомпанії повинен мати підстави сказати «ні» і чиновникам Мінфіну чи Держтелерадіо, від яких сьогодні залежать показники, які потраплять у проект держбюджету, і депутатам від усіх фракцій, які голосуватимуть «за» чи «проти» цих цифр.

Не буду зупинятися на світових схемах управління громадським телебаченням. Вони більш-менш докладно описані Валерієм Івановим (http://www.detector.media/comments/?id=20416). Однак марно думаєте, що коли призначатиме керівника телекомпанії парламент чи наглядова рада, відразу все стане простіше. Ні, адже є приклади органів, члени яких призначаються більш демократично, але до них теж виникає багато претензій. Наприклад, ЦВК або Нацрада з питань ТБ та радіо. Проблема в загальній політичній культурі суспільства.

Ще недавно було нормальним для парламентарів і від «більшості», і «опозиції»: «Ви поставте оцю програму в ефір, а ми підтримаємо ваш бюджет». Або: «Ви зніміть завтра мою прес-конференцію, а я ж вас підтримаю, коли буде слухатись ваше питання в парламенті». НТКУ слухняно все це показувала, а потім всі ці депутати дружно критикували компанію з парламентської трибуни. Однак і британські парламентарії, як ліві, так і праві, постійно незадоволені ВВС і постійно намагаються обрізати її фінансування (див. статтю Лілі Побережської в «Детектор медіа» від 3.11.2003). Те саме відбувається і в Німеччині з ARD та ZDF (Режь корову!). Уся відмінність в рівні загальної політичної культури. І там є різні групи впливу, і там є різні політичні і фінансові інтереси. Але там це більше схоже на громадську дискусію. У нас – на кулуарні торги.

Однак рецепт один. Усе одно треба рухатись від одноосібного призначення керівника до колегіального. І над цим питанням якраз і повинна працювати новостворена Коаліція громадських організацій. Аби знову в парламенті все не перетворили на чергове «пакетне голосування», де разом з розподілом посад поділять телеканали та підприємства.

Проблема фінансування

Приватні канали ще донедавна більшість телепродукту купували. Купив рейтингові фільми та серіали, побудував 5-7 лінійок на тиждень – отримуй прибутки. Навіть найбільш багаті телеканали України намагаються вкладати кошти в рейтингові проекти, наприклад, мюзикли і т.д. Лише останніми роками з‘явилися гроші на власні фільми. Якісне документальне кіно створювали лише лідери телеринку. Програм власного виробництва досі на телеканалах було не більше 20-30. Для порівняння: НТКУ останніми роками виробляла близько сотні власних програм.

Щоб зробити хоча б половину, але якісно, потрібно набагато більше коштів. І йдеться не лише про розваги, а про рейтингові культурологічні чи пізнавальні програми. А це не менші кошти. Хто скаже, що супутникові канали Discovery channel чи History chаnnel не популярні?

Бюджет ВВС – більше трьох млрд. фунтів. Сукупний бюджет німецьких ARD та ZDF – 6,5 млрд. євро.

У нас держава звикла, що кишеньковому телебаченню можна завжди недоплачувати. З року в рік в держбюджеті на НТКУ передбачалося все менше і менше. У бюджеті-2002 запланували 30,89 млн. грн. Компанія реально отримала тільки 18,5 млн. грн., з яких 7 млн. транзитом пішли на трансляцію Олімпіади та чемпіонату світу з футболу. 2003 року бюджет був ще гірший. Після титанічної роботи з урядовцями та депутатами вдалося його збільшити до 43,2 млн. на 2004 рік.

Однак усе одно це копійки. Адже лише обслуговування апаратно-студійного комплексу, який є стратегічним об‘єктом і в якому працюють ще десятки організацій, зокрема, ТРК «Ера» та «1+1», коштує на рік майже 19 млн. грн. Фонд зарплатні НТКУ 2002 року складав 12 млн. грн., 2004-го року – 24 млн. грн.

До речі, 2004 року компанія змогла погасити більшість боргів, які накопичувалися попередні десяток років. Зроблено ще кілька кроків, які дають змогу розглядати НТКУ як добру базу для суспільного телебачення.

Наприклад, у новинному підрозділі ми нещодавно закінчили побудову ньюз-руму, який є не лише сучасним офісним приміщенням, але й нарешті оснащений нормальними комп‘ютерами. А комп‘ютерну мережу побудували таким чином, аби згодом можна було перейти на цифрову технологію.

Але для того, щоби зробити якісний стрибок уже сьогодні, потрібні цифри на порядок більші, ніж завжди мала НТКУ. Чи готові депутати до цього? Думаю, ні. Тим більше, що у нової владної команди на порядку денному стоять обіцянки щодо зарплат, пенсій тощо. Новий віце-прем‘єр Микола Томенко говорить про 120-150 млн. бюджетних грн. 2005 року. Але для цього необхідно вносити зміни в закон про держбюджет-2005. Адже насьогодні для НТКУ заплановано лише 45 млн.

Якщо загадати 24 млн. фонду оплати праці, 19 млн. – утримання апаратно-студійного комплексу, додати поточні витрати на розповсюдження сигналу, вже не вкладаємося у 45 млн. Чи заробить цього року НТКУ стільки ж, як і 2004-го (41 млн. грн.)? Точно що ні. Адже минулого року були і небувало прибуткова (велика кількість телереклами) виборча кампанія, і Олімпіада, і чемпіонати світу з футболу, фігурного катання тощо. Так що керівнику НТКУ, хто б не очолив компанію, буде дуже непросто зробити якісний стрибок уже цього року.

Нормативна база

Робочі групи, які розроблятимуть пакет нормативних актів для фінансово-економічного функціонування суспільного телебачення, мають розуміти, що йдеться не лише про «бізнес-план», а про системний закон, який, скоріш за все, передбачатиме зміни низки інших законів.

Зокрема, Господарський Кодекс України (стаття 63) сьогодні передбачає існування приватних, колективних, комунальних, державних підприємств, а також підприємств, заснованих на змішаній формі власності. Останній рядок цієї статті говорить, що «в Україні можуть діяти також інші види підприємств, передбачені законом».

Отже громадське телебачення може бути «державним підприємством» або «іншим видом». Цей інший вид може бути передбачений новим законом про громадське (суспільне) телебачення. Це точно не може бути «державна установа».

Однією з найголовніших проблем НТКУ є невідповідність форми фінансування статусу компанії. Про це у своєму звіті ще 2002-го року писала РНБОУ.

За всіма ознаками НТКУ – підприємство, яке виробляє телепродукт, має замкнений технологічний цикл. Інакше кажучи, компанія, яка заробляє гроші. Зокрема на рекламі. І податкова вважає НТКУ прибутковою та вправно вимагає платити податок (наприклад, 2002 року сплачено 1,5 млн. грн. податку на прибуток, 2004-го – майже в 2,5 разів більше). НТКУ зареєстровано і як платника ПДВ. А всі інші державні органи чомусь досі розглядають телекомпанію як неприбуткову бюджетну установу. Порівнюють її, по суті, з дитячим садком!!!

У результаті в телекомпанії зв‘язані і руки, і ноги. Вона може витрачати гроші виключно в межах бюджету, розписаного Держтелерадіо, Мінфіном та Мінекономіки. Тобто все розписано завчасно на рік наперед. І робиться це без врахування реальної ситуації на підприємстві, йдеться не про якийсь бізнес-план. Йдеться про ліміти для бюджетних установ, які на свій розсуд Мінфін може постійно змінювати.

Наприклад, мені ніхто не зміг пояснити, за яким принципом позаминулого року в цих відомствах вирішили, що інформаційна служба НТКУ повинна отримати на відрядження в липні 29 тис. грн., а в серпні – 81 тис. Хоча якби планував безпосередній керівник новин, то я би запланував на липень більше. Адже на початку місяця забезпеченням трансляції саміту ГУУАМ в Ялті тиждень переймалася велика група наших співробітників. «Угорі» цього не знають. Абсурдність ситуації очевидна.

Цього року через проблеми з прихованим дефіцитом державного бюджету Мінфін вже обрізав усі ліміти. Наприклад, ліміти на відрядження на квартал ми використали ще у січні. Тобто у поїздки з Ющенком ми поїдемо за кошти кореспондента чи оператора, а від компанії отримаємо через тижні, а то й місяці. Абсурд.

Інший приклад. Щоб відмовитися від дуже невигідної для НТКУ оренди старих та давно зламаних РАФіків в спецАТП Держтелерадіо, компанія ще 2002 року вирішила доукомплектувати власний парк. Однак досі його остаточно не сформовано. Адже на рік ліміти дозволяють купувати 2-3 автомобілі.

Чому склалася така ситуація, зрозуміло. Адже прямого фінансування державних підприємств з держбюджету бути не може. Тому урядовцям було зручно давати якусь кількість грошей «від фонаря», як «державній установі». Функціонування державного підприємства (або організації зі спеціальним статусом) передбачає іншу логіку. Логіку державного замовлення (ст. 12 Господарського Кодексу). Тобто держава замовляє виробництво конкретних програм (дитячі, освітні, публіцистичні тощо). А от схему формування цього держзамовлення треба виписати окремо, щоб на програмну політику громадського телебачення щороку могли впливати не стільки урядовці й депутати, а, можливо, громадські організації.

Звичайно, фінансування не обмежиться лише статтею «виробництво програм». Окремим рядком у держбюджеті можуть з‘явитися видатки на «систему громадського (суспільного) телебачення». Йдеться про витрати, які не включиш в кошторис конкретних програм – витрати на розповсюдження сигналу, на утримання апаратно-студійного комплексу, оновлення технічної бази (технічне переоснащення) тощо. І вже другорядним, з моєї точки зору, є те, як формувати цей рядок бюджету – за рахунок спеціального прямого податку чи інакше.

Не може бути професійного громадського ТБ без професіоналів

Відомо, що скрізь у світі рівень зарплатні на ТБ вищий за середній по країні. Це нормально. А от рівень зарплат НТКУ ще недавно коливався від 130 до 340 грн. Останнім часом середній рівень підняли вдвічі.

Але це все одно смішно. Не можна найняти Парфенова чи Познера навіть за тисячу гривень, якщо вони реально коштують $10-15 тис. на місяць. Не можна замовити Муру чи Спілбергу документальний фільм про Україну за 3-5 тисяч доларів, якщо вони звикли витрачати сотні тисяч чи мільйони. Я не кажу, що обов‘язково треба наймати іноземців. Але не лише я стверджую, що громадське мовлення має тримати високу планку.

І тут необхідна невелика корекція нормативної бази, аби менеджери каналу могли відійти від тарифних ставок, які затверджуються Держтелерадіо, на базі рішення Мінпраці, що базується на рішенні уряду, яке спирається на рішення парламенту...

Критерії успіху

Погоджуюся з Микитою Потураєвим, який каже (http://www.detector.media/comments/?id=20819), що одним із головних критеріїв успіху суспільного телебачення (реформованого НТКУ) має стати рейтинг.

Дійсно, єдиний критерій успіху телебачення – кількість глядачів. І йдеться не тільки про успіх комерційної реклами, а й про пропаганду, наприклад, здорового способу життя.

У колективі НТКУ часто, навіть на загальних зборах, доводиться чути: „Ми в рейтинги не віримо. Це дурниці. Нас дивляться, бо ми отримуємо листи. Ми їздимо по країні і нас пізнають на вулицях...” Це примітивна аргументація на рівні: я бачу себе в дзеркалі, значить я існую. Серйозно можна сприймати лише мову цифр та системного аналізу.

Дані телеметричних агентств є основою для оцінки успіху телеканалів в усьому світі. Звичайно, рейтинги – не панацея. Процитую слова Олега Добродєєва, одного з найкращих менеджерів сусідньої Росії, який досяг серйозних успіхів на чолі НТВ, а потім – державної ВДТРК (РТР): „Нельзя работать и не знать, для кого ты работаешь. Но возводить рейтинг в абсолют тоже нельзя. Тогда возникает другая крайность. Телевидение стоит на двух китах. С одной стороны, необходимо, чтобы тебя смотрело максимальное количество зрителей. С другой стороны – репутация. Желательно, чтобы программы были качественными и поднимали планку самого телевидения. К сожалению, эти вещи не всегда совпадают. Яркий пример – шоу "За стеклом". У нас такая программа не могла бы появиться. Счастье, что "Вести"... имеют огромный рейтинг. Программа Евгения Ревенко (тижневик –Авт.) – тоже репутационный продукт с высоким рейтингом” (03.12.2001, журнал „Итоги”).

Після приходу Добродєєва на ВДТРК (2001 рік) телеканал «Росія» впевнено входить до трійки лідерів. І це при тому, що у РТР подібні до НТКУ об‘єктивні проблеми – велика кількість обов‘язкових програм. І, за словами Добродєєва, він не має права їх зсувати або знімати з ефіру, як це зробив би керівник комерційного каналу. У кожному регіоні канал „Росія” перекривається місцевими мовниками, причому в різних регіонах вони мають різний час. Отже, ВДТРК також має проблематичну сітку. Однак сьогоднішні результати реформ холдингу вражають – 2003 року державне російське телебачення практично вийшло на самоокупність. Держава лише платить за розповсюдження сигналу та замовляє за бюджетні гроші конкретні програми.

І культура може бути рейтинговою. Аудиторія державного каналу "Культура", який виходить на окремій частоті, у другому півріччі 2001 року збільшилася вдвічі та зрівнялася з аудиторією абсолютно комерційного REN TV.

Рейтинг є основним критерієм успіху комерційних каналів. Наприклад, Олександра Роднянського найняли керівником російського телеканалу СТС. Доля аудиторії цього каналу за підсумками 2002 року – 7%, покриття території – 69%, доходи каналу за 2002 рік – $50 млн. Так от, Роднянський, за контрактом, зобов‘язався за 4 роки досягнути аудиторії 10%. Тобто підняти долю каналу на три пункти та протримати її протягом значного часового проміжку. За це Роднянський за контрактом мав отримати значний пакет акцій СТС, тобто стати співвласником. (27.01.2003, „Ведомости”).

Я все це кажу для того, аби всі зрозуміли: конкуренція сьогодні настільки жорстка, що йдеться про запеклу боротьбу за кожний пункт. Тому зробити громадське телебачення впливовим не так просто. Але треба.

Інвестиції – єдиний шлях для прориву на ринку

Щоб досягти значних результатів, громадському телебаченню необхідні значні інвестиції.

Показовою тут буде цитата з виступу Бориса Йордана 2002 року, тодішнього директора НТВ:

„Удивлен, что никто ... не говорит об инвестициях в СМИ. Эта проблема очень важна. Если в России почти все равняются на США, то объемы инвестиций в отрасль должны составлять миллиарды долларов. А сейчас в России найти 10 миллионов долларов – проблема. Инвесторы готовы вкладывать только 2-5 миллионов. Я говорю не только о новых проектах, но и об инвестициях в уже работающие каналы.

Проблема вложений тесно связана не только с сегодняшним днем, но и с развитием телевидения. Без денег невозможно внедрять новые технологии, а не перейти в ближайшие годы на цифровое вещание будет невозможно. Сейчас же в России только НТВ-Плюс выходит в цифровом формате”.

Також показовим є те, що контракт Роднянського передбачав інвестування $100 млн. в СТС. І це на вже прибутковому телеканалі для збільшення долі всього-на-всього на три пункти. І хоча потім він заявляв, що 100 млн. не знадобилися, ці цифри говорять, наскільки важко завоювати ринок. За неофіційною інформацією, для реформи російського державного телебаченні Олег Добродєєв отримав $300 млн.

Так що дискусія про наявність реклами не актуальна. Перші кілька років реклама потрібна. Максимально НТКУ заробила від реклами й інших комерційних надходжень 2004 року – більше 41 млн. грн. (2003 рік – 17,3 млн., 1999 року – всього 5,1 млн. грн.). І хоча 2004-й – рекордно вдалий рік, піднявши рейтинг каналу хоча б на кілька пунктів, можна планувати більші надходження.

Висновки:

– необхідно реформувати НТКУ, а не створювати додаткову мовну компанію;

– основними передумовами для існування ефективного громадського телебачення є відносна (повної немає ніде в світі) політична незалежність керівництва компанії, кардинальна зміна фінансово-економічної бази функціонування та значні інвестиції.

Є ще купа важливих питань – від способів формування наглядової ради до програмної політики, але це теми окремих статей.

Досьогодні дискусія навколо створення громадського телебачення була надто неконкретною. За абсолютно правильними деклараціями поки не видно конкретних механізмів. Я маю надію, що робочі групи Коаліції громадських організацій повинні пропрацювати ці питання із залученням експертів. Дуже добре, що громадські організації вирішили серйозно лобіювати створення громадського мовлення. Але всі мають розуміти, що без активного зустрічного бажання з боку нових урядовців усе залишиться на рівні дискусії.

Для мене абсолютно зрозуміло, що той, хто сьогодні пообіцяє зробити громадське телебачення або на базі НТКУ, або окремо, вже до 2006 року, просто введе вас в оману. Реальніше говорити про 2007-2008 роки. За умови ретельної роботи від сьогодні.

Усі матеріали з проблематики створення Суспільного мовлення в Україні та реформування державних ЗМІ „Детектор медіа” публікує за підтримки МВФ „Відродження”