Сьогодні ми надаємо слово знаному медіа-експерту, начальнику оргвідділу Нацради з питань телебачення та радіомовлення Ігорю Курусу.

Дискусія щодо створення суспільного чи громадського мовлення набирає обертів. У ЗМІ з’являються перші концептуальні викладки, які можуть мати подальший вплив на розвиток галузі. Тому, вчитуючись у роздуми колег і маючи більш ніж десятирічний досвід роботи в галузі телерадіомовлення та всебічну і об’єктивну інформацію, не зміг не відгукнутися.

Створення суспільного мовлення – це не панацея реформування галузі ЗМІ. Думаю, що більшість фахівців розуміють, що змінивши статут і структуру НТКУ у напрямку громадського мовлення, суспільство не позбудеться можливості відновлення цензури. А якщо небезпека появи “темників” та медіакілерів існує і в перспективі, то навіщо щось міняти? Тому що модно?

Річ у тім, що телерадіомовлення – це складна фінансово-творча структура, яка включає в себе кілька потужних медійних груп, НТКУ і НРКУ, обласні телерадіокомпанії системи Держтелерадіо та сотні дрібних телерадіокомпаній та студій різних форм власності. Тому аналізуючи можливі шляхи роздержавлення чи усуспільнення державних ЗМІ, автори концепцій повинні розуміти, з яким “матеріалом” працюють. Реформатори мусять виробити чіткі легітимні і демократичні механізми реорганізації відносин у телерадіомовній галузі, виходячи з таких міркувань:

1.Наявність діючих законодавчих і підзаконних актів.

2.Окрім бажання реформувати державне телерадіомовлення необхідно визначити кінцеву мету будь-яких змін та пріоритетні потреби держави в інформаційній сфері.

3.Реорганізація Національної телекомпанії України та Національної радіокомпанії України мають відбуватися в комплексі з реформуванням усіх телерадіокомпаній державної, комунальної та напівприватної форм власності, оскільки поспішна реорганізація НТКУ може призвести до допущення помилкових рішень чи до псевдореорганізації. Для цього необхідно детально описати та проаналізувати весь наявний у власності державних і комунальних органів влади та підприємств комплекс ЗМІ, що утримуються за рахунок бюджетів усіх рівнів.

4.На законодавчому рівні потрібно внести зміни або виробити гарантії з боку приватних власників ЗМІ про об’єктивізм, що не допустило б у майбутньому виявів медіакілерства у будь-якому вигляді з боку приватних ЗМІ до будь-яких суб’єктів громадсько-політичних чи фінансово-економічних відносин. Ми повинні навчитися розрізнити критичну, об’єктивну негативну інформацію, судження журналіста від елементарного “мочіння”. Думаю, що тільки реалізація вищеназваних умов дасть позитивний результат у реформуванні галузі електронних мас-медіа.

Щоб не заговорити проблему і крок за кроком прямувати до громадянського суспільства, про яке дуже багато говорять, пропоную наступну логіку дій, яка вже за кілька місяців може дати позитивні результати.

Реформування галузі однозначно повинно розпочатися з державних ЗМІ. Тут є ціла низка причин, на яких особливо зупинятися не буду, назву тільки дві з них. По-перше – державні ЗМІ є неефективні, по-друге – за наявності політичної волі таке реформування не потребує суттєвих законодавчих змін.

Чи повинна реорганізація державних ЗМІ розпочатися з Національних телекомпанії та радіокомпанії? Думаю, що ні. Спершу необхідно визначити державні потреби та пріоритети на інформаційному полі, провести своєрідний опис усього медіа-ресурсу і почати реформування з найбільш “завалених” об’єктів. А таких об’єктів дуже багато.

Зосередившись на проблемі телерадіоорганізацій державної власності слід пам’ятати, що державні телерадіоорганізації діляться на:

•загальнонаціональні наземні (Національна телекомпанія України, Національна радіокомпанія України);

•загальнонаціональні супутникові (ДТРК “Культура”, ДТ “Всесвітня служба “Українське телебачення і радіомовлення”);

•обласні державні телерадіоорганізації (26 організацій);

•місцеві дрібні телерадіоорганізації, в тому числі засновниками яких є райдержадміністрації, райради та державні підприємства (98-120 організацій).

За підзвітністю телерадіоорганізації поділяються на:

•підпорядковані Кабінету Міністрів України (Національна телекомпанія України);

•підпорядковані Держтелерадіо (Національна радіокомпанія України, ДТРК “Культура”, ДТ “Всесвітня служба “Українське телебачення і радіомовлення”, обласні державні телерадіоорганізації);

•організації, створені місцевими органами державної виконавчої влади;

•організації, створені державними підприємствами.

Аналіз використання державними телерадіокомпаніями телерадіомереж показує, що їхній фінансовий, технічний та творчий потенціал не забезпечує якісного програмного наповнення. Їхні керівники здебільшого керуються принципом „що можу, те транслюю”. Структура держтелерадіомовлення взагалі не має логічного цілого, а в окремих випадках носить не виробничо-творчий характер, а фінансово-адміністративний. Тому очевидно, що діяльність державних телерадіоорганізацій у першу чергу необхідно привести у відповідність до інформаційної доктрини держави з оптимізацією фінансового навантаження на бюджети усіх рівнів.

Проте, якщо будь-які зміни структури чи статусу Національної телекомпанії України і Національної радіокомпанії України потребують окремого обговорення, то системне реформування Держтелерадіо та обласних державних телерадіокомпаній можна розпочати вже зараз. Таке реформування дозволить зберегти матеріально-технічні та наявні технологічні ресурси, які окремі аналітики пропонують або приватизувати, або ж перетворити в громадське мовлення. Крім усього, така системність надасть нового імпульсу реальному запуску телеканалів “Культура” та ДТ “Всесвітня служба “Українське телебачення і радіомовлення”, які досі лише “з’їдають” бюджетні кошти без будь-якої ефективності.

Саме фінансово-творча оптимізація телерадіокомпаній системи Держтелерадіо могла б забезпечувати державний інформаційний пріоритет, який, з огляду на іноземний досвід, можна сформулювати як: міжнародна інформаційна інтервенція, виробництво і розповсюдження високоосвітньої та культурно-виховної інформації, котра б хоч частково нейтралізувала вплив низькопробних і антикультурних програм комерційних ЗМІ та виховувала високоосвіченого, висококультурного патріотичного громадянина, і, нарешті, інформування громадськості про діяльність органів влади.

Тому в першу чергу слід:

1.Перетворити Держтелерадіо з вотчини керівника цієї інституції в державний орган, який опікуватиметься виключно іномовленням, культурно-пізнавальним та суспільно значимим напрямками діяльності державних телерадіоорганізацій.

2.Реорганізувати обласні державні телерадіоорганізації (ОДТРК) з самостійних мовників, які здебільшого перетворилися в комерційні організації та канали впливу голів облдержадміністрацій, в обласні державні телерадіооб’єднання в наступний спосіб:

•Весь телевізійний частотний ресурс діючих ОДТРК, які фактично є внутрішньообласними мережами мовлення, доцільно реформувати у наземну загальнонаціональну телемережу каналу “Культура” зі спеціальними ефірними вікнами для забезпечення висвітлення життя областей.

•Творчий потенціал діючих ОДТРК доцільно реорганізувати у: а) творчо-виробничі групи: пізнавальних програм, культурологічних програм, історичних програм, науково-популярних програм та природничих програм, наклавши на ці групи обов’язки з виробництва телепередач визначеної тематики на місцевому історико-культурному ґрунті для потреб телеканалів “Культура” та “Всесвітня служба “Українське телебачення і радіомовлення”; б) кореспондентські групи, які забезпечуватимуть телеканали “Культура”, “Всесвітня служба “Українське телебачення і радіомовлення”, Національну телекомпанію України і Національну радіокомпанію України або ж реорганізовані на їх базі телерадіокомпанії інформацією з областей; в) інформаційну службу – на яку покласти обов’язки з виробництва інформаційних програм для місцевих ефірних вікон; г) технічну службу, яка надаватиме технічну підтримку творчо-виробничим об’єднанням.

Запропонована програма не потребує додаткових фінансових ресурсів та внесення змін до законодавства, таке реформування може бути проведене до кінця року. Внаслідок цього український глядач отримає повноцінний наземний канал “Культура”, який наповнюватиметься місцевими культурологічною, історичною та науково-популярною інформацією, а наші сусіди й діаспора – повноцінний супутниковий канал іномовлення, який відкриє для світу Україну. Крім усього, така реорганізація дає можливість оптимізувати фінансові ресурси та управлінські схеми.

Тому, користуючись логікою пріоритетності, слід, на мою думку, розпочати реформування телерадіомовної галузі з телерадіокомпаній системи Держтелерадіо та ЗМІ, які створені бюджетними установами та організаціями. Думаю, саме ТРО органів місцевої влади та держпідприємств мають бути реформовані в громадські телерадіокомпанії, діяльність яких контролюватиме місцева громада.

Тільки після докорінної реорганізації дрібних і середніх ЕЗМІ можна починати реформування НТКУ і НРКУ, оскільки попередній досвід реформування більш складних і неконтрольованих державних систем дозволить уникнути помилок при реформуванні загальнонаціональних мовників, а поки заміна менеджменту на НТКУ і НРКУ призведе до недопущення “темників“ в інформаційній політиці каналу та забезпечить новий продюсерський поштовх. Разом з тим, переконаний, що активні кроки в цьому напрямку з боку владних інституцій повинні супроводжуватися лібералізацією приватних ЗМІ, а можливо, і самоініціативною демонополізацією, що також потребує окремої дискусії.

Усі матеріали з проблематики створення Суспільного мовлення в Україні та реформування державних ЗМІ „Детектор медіа” публікує за підтримки МВФ „Відродження”

Читайте також:

Пропозиції Інституту Медіа Права щодо змін до Статуту НТКУ