«Детектор медіа» продовжує дискусію стосовно перспектив Суспільного телебачення та радіо в Україні. Нагадуємо, що на даний момент процес створення незалежного від держави та комерційних структур мовлення має досить чіткі обриси: з одного боку, є концепція команди відомого журналіста Олександра Ткаченка. З іншого – працює Коаліція громадських організацій «Суспільне мовлення». Вона вже завершує створювати робочі групи з різних напрямків роботи над спільною для всіх громадських організацій концепцією, з якою планується вийти на парламентські слухання 13 квітня. Після засідання Громадсько-політичної ради при спікері парламенту Володимирі Литвині, де 26 січня обговорювались перспективи розвитку Суспільного мовлення в Україні, намітилися добра перспектива для об’єднання зусиль команди О.Ткаченка, Коаліції та всіх бажаючих долучитися до співпраці.

Нагадуємо також, що «ТК» поставила експертам конкретні запитання, відповіді на які ми продовжуємо публікувати, запрошуючи взяти участь у полеміці тих, хто ще не встиг цього зробити. Наша адреса: info@detector.media

Сьогодні ж член команди Олександра Ткаченка – екс-головний редактор новин на Новому каналі Кирило Лукеренко – пропонує власне концептуальне розуміння суті того, що має бути створено в Україні як недержавні й некомерційні електронні медіа.

Дати правильне визначення – значить наполовину вирішити проблему. Коли ми можемо дати якомусь явищу дефініцію, це уже визначає і наш підхід, і містить натяк на спосіб наших подальших дій.

У дискусії на “Детектор медіа” і в інших виданнях говориться нібито про одне, але насправді кілька по-інакшому вжитих слів виводять розмову в різні площини. У статтях та інтерв’ю згадуються кілька предметів: в одному випадку це громадське телебачення, чи громадське телерадіомовлення, в іншому – суспільне мовлення, а часом суспільне телебачення.

Насправді, на рівні загальної концепції ми маємо говорити про мовлення в найбільш загальному сенсі цього слова. І ми маємо говорити саме про громадське мовлення.

Мовлення

Чому це не варто називати телерадіомовленням або телебаченням? Звичайно, ці два засоби є найбільш поширеними поширювачами масової інформації. Вони ж – найбільш важливі канали суспільної дискусії.

Однак слід визнати, що крім них іще існує Інтернет. Інтернет важливий не тільки тому, що останні п’ять років він лишається єдиним непідцензурним мовним середовищем. Інтернет також поволі стає засобом масової інформації. Саме в Україні. Звичайно, поки він більше поширений у Києві, але усе більше людей з інших великих міст уже не можуть жити без нього.

Іще кілька мільйонів наших співвітчизників з часом зможуть дозволити купувати комп’ютери і платити за час он-лайн. “Укртелеком” і приватні оператори зв’язку поволі піднімають якість з’єднання, запроваджуються нові цифрові станції. З їх поширенням, за кілька років, пристойну швидкість скачування зможе собі дозволити зацікавлений споживач по цілій Україні. А за технологічним прогресом і попитом будуть іти і провайдери інтернет-послуг.

Те саме стосується і мобільного Інтернету: нехай поки що він виглядає як забавка для багатих. Однак у 50-ті роки саме таке ставлення було до телебачення.

Ціни на хвилину зв’язку мають тенденцію до зниження, оператори мобільного зв’язку потрохи починають задумуватися, як зацікавити споживачів більш зручними пакетами, призначеними саме для мобільного Інтернету. Крім того, з’являються більш потужні телефони, мобільні комп’ютерні офіси. Цілком можливо, що завдяки конкуренції і технічному прогресові за пару років ціни за кілобайт інформації, прокачаний з наземної лінії та через мобілку зрівняються.

Тому доцільно, коли йдеться про загальну концепцію, уникати прив’язки до неї конкретних технічних засобів доставки інформації. Сьогодні це телебачення, радіо і Інтернет, а завтра з’явиться ще щось нове. Ідея ж мовлення залишиться універсальною. Давайте говорити про мовлення.

Громадське чи суспільне?

Тут також треба визначити, що є предметом нашої розмови. Це не просто лінгвістичний казус, не задачка з практичної лексикології, тут слова віддзеркалюють підхід до предмету дискусії.

Здається, що прикметник “громадський” у нашому випадку підходить краще. Громадський тут означає приналежність громаді, або інакше – колективний, зв’язаний з обслуговуванням громади. Громада – це просто об’єднання людей, це населення країни.

Суспільство – близький термін, але він виходить на інший пласт осмислення. Суспільство – це комплекс інституцій, це організована громада, яка вирішує спільні завдання. Тут не просто фіксація факту присутності маси людей, це уже пояснення, уявлення і трактування. Прикметник “суспільний” виводить нас на соціальну філософію, на уявлення про структуру суспільства, його складові (групи, класи, тощо).

Таким чином, ідея суспільного телебачення потрапляє у дві небезпеки. По-перше, воно ризикує залишитись вежею зі слонової кості, де ті, хто усвідомлюють себе суспільством, обговорюють свої уявлення тільки їм зрозумілою мовою. Решта ж потенційної аудиторії нудьгує і дивиться комерційні канали.

Друга небезпека – зробити крок у бік соціальної інженерії. Суспільне телебачення – це телебачення в руках тих, хто претендує на те, що знає, які саме спільні завдання має вирішувати громада, що з них треба ліпити.

Ми говоримо про громадські організації, громадське харчування, громадський транспорт і таке інше. У жодному з цих випадків ми не вживаємо “суспільний”. Тому що йдеться про зручність і послуги, а не про обов’язок і залежність. “Громадський” має на увазі послугу громаді, і передбачає незалежність громади від послуги. “Суспільний” уже несе в собі відтінок послуги, від якої не можна відмовитись.

Коли ми говоримо про громадське мовлення, ми маємо на увазі послугу аудиторії. Можливо, ми керуємося нашими уявленнями про вірне, етичне, корисне, про служіння суспільству. Однак ми не маємо права нав’язувати громаді свої уявлення, при цьому вимагаючи від неї підкорятися та ще й платити гроші.

Отже, поки дискусія перебуває на найзагальнішому рівні, доцільніше говорити про мовлення взагалі. Тут визначаються законодавча база, загальні принципи редакційної політики, механізми фінансування, кадрові засади, найзагальніші методи ухвалення рішень тощо. Окремі галузі мовлення – ТБ, радіо або Інтернет – вступають у обговорення, коли уже є консенсус щодо речей базисних. Тоді вже ми перейдемо до технічних особливостей, питань реорганізації державного мовлення, бюджетів, кадрових персоналій, розподілу частот мовлення тощо.

З філософського або соціологічного погляду таке мовлення є елементом суспільства, однак націлено воно на громаду і існує на основі своєрідного контракту з громадою. За свої гроші громада має право отримати потрібну їй послугу, і не більше. Якщо ми стоїмо на засадах обмеженого втручання держави в особисте життя громадян, то нам варто говорити про громадське, а не суспільне мовлення.

Усі матеріали з проблематики створення Суспільного мовлення в Україні та реформування державних ЗМІ „Детектор медіа” публікує за підтримки МВФ „Відродження”