Днями, наприклад, в Інтернеті була запропонована для обговорення концепція Суспільного телебачення України, розроблена командою фахівців на чолі з тележурналістом Олександром Ткаченком. У квітні мають відбутися парламентські слухання, присвячені перспективам створення в Україні суспільного телерадіомовлення. А поки «День» запропонував розповісти про ці перспективи Тетяні ЛЕБЕДЄВІЙ — члену Національної ради України з питань телебачення та радіомовлення й голові правління Незалежної асоціації телерадіомовників, що є одним iз ініціаторів створення в Україні суспільного ТБ і радіо. — Ідея створення в Україні суспільного ТБ і радіо випливала на поверхню неодноразово. І от недавно (напередодні й особливо після президентських виборів) стала знову активно дискутуватися. Чи з’явилися якісь перспективи, що цього разу дискусіями справа не обмежиться? — Я щиро сподіваюся на те, що цього разу ми від дискусій усе-таки перейдемо до практичної реалізації ідеї суспільного телерадіомовлення. Дійсно, ідея не нова. 1997 року був навіть ухвалений Закон «Про систему Суспільного телебачення та радіомовлення України», який, на жаль, уже зовсім застарів і, крім того, не містить механізмів реалізації цієї ідеї. І хоча раніше дуже часто говорили про те, що, дійсно, потрібно створювати, але в той же час додавали, що суспільство не готове, й, крім того, при нашому рівні економічного розвитку населення суспільне мовлення фінансувати не зможе. І під такими аргументами ця тема завжди дуже швидко «ховалася».

Однак мусувалося це питання не випадково. Відмова від державної системи мовлення та наявність у країні суспільних форм мовлення — відмінна риса будь-якої істинно демократичної країни. Тобто, якщо та чи інша країна декларує перехід до європейських цінностей, до сучасної демократичної системи відносин, то одне з перших питань, що неодмінно постає, — це ставлення країни до ЗМІ, про форму мовлення, що функціонує в цій країні — державну чи суспільну. Якщо суспільних форм мовлення немає, то навряд чи ця країна буде зарахована до числа держав із розвиненою демократією. І завжди в рекомендаціях Ради Європи щодо плану дій України з євроінтеграції організація суспільних форм мовлення (ТБ, радіо) стояла одним iз перших пунктів. Тому «на високому рівні» завжди вимушено поверталися до цієї теми. І успішно з неї «з’їжджали», говорячи про те, що «звичайно, треба, але це така далека перспектива»...

Мені здається, що цього разу розмови про суспільне мовлення мають більше шансів втілитися в реальність. Коли, наприклад, з ініціативи Миколи Томенка при парламентському комітеті з питань свободи слова та інформації була створена Громадська рада, то створення передумов для реалізації ідеї суспільного мовлення стало одним iз головних напрямків її роботи.

І сьогодні, коли нова влада одержала такий величезний кредит довіри, зокрема й від європейських структур, від громадянського суспільства, що — вже сьогодні точно можна про це говорити — існує в Україні, я думаю, перехід до реальних кроків зi створення системи суспільного мовлення буде доказом щирих демократичних установок цієї нової влади.

— А хто конкретно ввійшов до коаліції громадських організацій, що ініціює сьогодні створення суспільного ТБ i радiо? — Крім нашої Незалежної асоціації телерадіомовників, «Детектор медіа», Інститут політики, вже згадана Громадська рада при парламентському комітеті з питань свободи слова та інформації, Олександр Чекмишев зі своїм комітетом «Рівність можливостей», Академія української преси та Київська незалежна медіа-профспілка. Причому наша коаліція — цiлком відкрита, до неї може приєднуватися будь-яка громадська організація, реально зацікавлена у створенні суспільного мовлення. Ми в жодному разі не монополізуємо цю ідею.

— Якими будуть перші конкретні кроки? — Зараз ми розробляємо поетапний план. Є кілька ключових питань, які слід вирішити при створенні суспільного мовлення. Насамперед, це питання розробки системи ефективного громадського контролю. Другий важливий напрямок — це програмне наповнення й розробка принципів редакційної політики: для забезпечення об’єктивності інформації та задоволення саме суспільних запитів. Третє — система фінансування. Це дуже важливе питання, оскільки воно прямо пов’язане з тим, чи зможе суспільне телерадіомовлення бути по-справжньому незалежним. Четверте, не менш важливе, — створення необхідної законодавчої бази. І цілком можливо — якщо все-таки в результаті обговорень ми прийдемо до того, що суспільне ТБ i радiо треба створювати на технічній і ресурсній базі системи державного мовлення (що, взагалі, цілком логічно), то важливим напрямком стане розробка принципів реструктуризації та перебудови системи державних ЗМІ. Безумовно, це має бути дуже ретельно розроблений механізм, оскільки ніхто не збирається залишити без роботи працівників державних медіа.

— Виходить, державне ТБ може стати не лише технічною, а й кадровою базою для суспільного? — Може, частково й буде. А може, для створення суспільного й не потрібно 2400 людей, які сьогодні працюють на УТ-1 і в обласних державних ТРК. Із цим потрібно розібратися. Ми ж не збираємося просити, щоб усі наші пропозиції були визнані істиною в останній інстанції. У чому особливість нашого підходу? Ми вважаємо, що вибирати модель суспільного мовлення треба тільки після широкого суспільного обговорення. Завдання коаліції — розглянути всі можливі варіанти, адаптувати їх до української законодавчої системи, до наявних правил, зокрема й податкових тощо, і запропонувати два чи три варіанти для обговорення. І тільки після обговорення — й експертного, й суспільного, й парламентського — вибрати ту модель, яка виявиться найоптимальнішою. І пропонувати її для впровадження.

— А як надовго може затягтися процес «від обговорення до впровадження»? — Я не прихильник поспішних дій у цій сфері. Найшвидший шлях рішення проблеми суспільного мовлення можемо спостерігати, скажімо, на прикладі Вірменії. Там прийшли, «зняли вивіску» з державного ТБ і повісили вивіску «суспільне», залишивши ту саму команду й навіть того самого директора. І сказали Раді Європи: у Вірменії створене суспільне ТБ. Якщо нам потрібні такі косметичні перетворення... До речі, приблизно такий шлях зараз пропонує, наприклад, Іван Сергійович Чиж. Однак державна система мовлення абсолютно несумісна, навіть антагоністична системі суспільного мовлення. У державної системи зовсім інші принципи побудови, у неї найчастіше превалює одна точка зору — офіційна. Це те, що протипоказано системі суспільного мовлення. В останній має бути плюралізм думок, там мають бути представлені всі точки зору, весь спектр суспільних настроїв тощо.

— Що ще вкладають сьогодні в поняття «суспільне мовлення» ініціатори ідеї його створення (якщо не вживати відомих важких формулювань)? — Суспільне ТБ має компенсувати все те, що глядач недоодержує на комерційних телеканалах, для яких усе- таки головний замовник — рекламодавець і головний принцип роботи — одержання прибутку. Одна з основних ознак суспільного телебачення — зважена й збалансована інформація в новинах. Мається на увазі, що останні відображають реальнi події й дають усі можливі погляди на них. (На державному телеканалі, із зрозумілих причин, неможливо одержати збалансовану інформацію. Так само й на комерційних усе одно існує диктат або рекламодавця, або власників каналів, і дуже важко говорити про повне невтручання в редакційну політику).

Друге. Усі соціальні, вікові групи, національні меншини, релігійні групи повинні мати можливість одержувати ту інформацію, яка їх цікавить. Там повинні бути просвітительські програми, культурологічні програми тощо — усе те, що, в принципі, є витратним, не приносить прибутку і чим комерційні канали найчастіше жертвують на користь серіалів, розважальних програм, шоу і т.д. Потреба в розважальних програмах сьогодні більш-менш задоволена в Україні. А от серйозного, глибокого кіно, зокрема документального, освітніх програм, телевізійних спектаклів глядач не одержує. А попит на перераховане вище, насамперед на збалансовану, об’єктивну інформацію, є. Ми це бачили під час «помаранчевої революції», бачили кризу на деяких каналах, що подавали необ’єктивну інформацію: вони втрачали рейтинги, тому що їхнім новинам не довіряли.

— Але з iншого боку, траплялися випадки, коли піднімалися рейтинги тих каналів, які давали все- таки досить однобоку інформацію, просто вона була затребувана... — Я згодна. Але це було за принципом компенсації. Люди так довго одержували дозовану, однобічну інформацію, що їм знадобився інший погляд. Хоча я теж проти цього. Я теж вважаю — або професійне подання інформації, або непрофесійне. А професійне подання — це весь спектр думок.

— А як би ви відповіли на побоювання, що реалізація ідеї суспільного ТБ в Україні може стати свого роду ширмою для закріплення успіху на виборах тих політичних сил, що прийшли до влади? — Якби зараз якимсь указом чи постановою комусь пропонувалося швидко створити суспільну систему мовлення, тоді б можна було думати про те, що розвивається сценарій, який ви згадали. Я вважаю, що активна участь безлічі громадських організацій, їхнi пропозиції всебічного суспільного обговорення цієї теми виключають таку можливість. Якщо на кожнім етапі всі можуть висловити свої думки — і медіа-експерти, і фахівці з права, і парламентарії, ризик зводиться до мінімуму.

А тепер щодо системи суспільного контролю. Всюди у світі, де існує суспільне мовлення, це питання, як правило, вирішене законодавчо. Досить чітка система, наприклад, існує в Німеччині: велика за кількістю членів наглядова рада, до якої входять представники всіх політичних партій, основних релігійних конфесій і громадських організацій, профспілок і т.д. Тобто законодавчо за цими провідними організаціями закріплені квоти, і в такий спосіб ця наглядова рада — свого роду зріз суспільства.

— А що стосується принципів формування подібної наглядової ради в нас... Чи не вийде так, що рівну кількість місць у ній одержить, наприклад, партія «Регіони України» і яка-небудь партія любителів декоративних песиків?.. — Ні. Звісно, ми розуміємо, що розробка системи суспільного контролю буде одним із найскладніших питань. У той же час є нормальні європейські зразки. Зрозуміло, що брати за зразок BBC нам сьогодні було б нерозумно, оскільки Британія — країна, в якій не треба формулювати елементарні правила, й у нашому незрілому трансформаційному суспільстві намагатися впровадити їхню модель суспільного мовлення проблематично. Тому слід брати за зразки, скоріше, моделі створення суспільного ТБ у тих країнах, які ще не дуже давно були в тій же ситуації, що й ми. Наприклад, в Естонії, у Словаччині, Чехії. Це країни, що теж на початку 1990 х тільки починали свій шлях до демократичного суспільства. Я гадаю, що важливе завдання для коаліції — проаналізувати їхній досвід, врахувати їхні помилки й перейняти все найкраще, що в них є. Уже зрозуміло сьогодні, що якусь одну модель, наприклад, німецьку чи естонську, не можна механічно перенести в Україну. Треба шукати комбінацію всього кращого й найбільш придатного для нас, і в такий спосіб — знову ж після суспільного й експертного обговорення — відібрати ту модель, яка дозволить нам не боятися створення «маскарадної» наглядової ради. Я думаю, що це можливо.

— Хоч би що там було, будь-яка модель суспільного мовлення передбачає в першу чергу виробництво власних програм. І відповідно до цього постає питання (якого ви вже торкнулися спочатку) — хто за це заплатить? — Звісно, ідеальна модель фінансування суспільного ТБ — це абонплата. Тому що це — найкоротша дистанція між замовником (глядачем) і виконавцем. Але при тому, що значна частина населення України не платить сьогодні за квартиру, за електроенергію тощо, виступити зараз з ідеєю збирання абонплати — означає угробити ідею суспільного мовлення. Хоча б тому, що відразу хтось захоче спекулювати на цій темі й кричати, що от раніше, мовляв, у вас було безкоштовне державне ТБ, а тепер з вас хочуть збирати гроші. Не можна із цього починати. До того ж, тільки за рахунок абонплати існує не так багато громадських телерадіокомпаній.

Найчастіше система фінансування — комбінована. Десь дозволена реклама, десь телекомпанії можуть приймати благодійну допомогу. В Естонії, наприклад, існує така система, що комерційні телекомпанії платять щорічний внесок, свого роду додатковий податок, і на ці гроші існує суспільне ТБ. Чудова система, я вважаю. Але це логічно в тому разі, якщо на суспільному каналі не буде реклами. Тоді комерційні компанії розуміють, за що вони платять: існує мовник, який не конкурує з ними на рекламному ринку.

Одним iз можливих варіантів для нас може стати фінансування суспільного ТБ за рахунок грошей, отриманих за ліцензування комерційних телекомпаній.

Можливо, наша робоча група з розробки бізнес-плану запропонує інші варіанти. В усякому разі, ще раз кажу, абонентська плата — це далеко не єдиний і не найбільш пріоритетний сьогодні, виходячи з українських реалій, шлях. Хоча він пріоритетний з погляду чистоти відносин між мовником і глядачем. Цілком імовірно, що згодом можна буде перейти до цієї схеми.

— А яким може бути взаємний вплив суспільного ТБ і комерційних каналів-лідерів? Адже після «помаранчевої революції» й останні, ймовірно, захочуть узяти на себе частину функцій суспільного ТБ... — То це буде чудово! От, наприклад, у Німеччині та Британії — це вже загальновизнаний факт — суспільні канали задають дуже високу планку в поданні інформації.

Йдеться, по суті, про свого роду симбіоз комерційного та суспільного мовлення, а не про конкуренцію між ними. Тому що суспільне мовлення за тематикою, за цільовою аудиторією — зовсім інше. Чи може сьогодні комерційна компанія дозволити собі, приміром, трансляцію опери чи концерту симфонічної музики? Напевно, ні. Але навіть якщо 5% аудиторії зацікавлені дивитися це, має бути канал, на якому вони це одержать. Одержать ті самі культурологічні, серйозні програми. Чи дитячі програми, що двічі економічно невигідні: по-перше, вони витратні, а по-друге, відповідно до чинного законодавства, у них заборонено рекламу. А от для суспільного ТБ діти — дуже важлива аудиторія, адже йдеться про вкладення в майбутнє країни та в моральну атмосферу в державi. І це не високі слова. У суспільства має бути хоч якась альтернатива російським кримінальним серіалам.

— Насамкінець ще одне запитання про готовність суспільства. Оскільки суспільне ТБ передбачає, що представлено інтереси всіх соціальних груп, то, як ви вважаєте, чи достатньо в Україні громадських організацій, які б реально представляли погляди (зокрема й політичні) всього населення — як тих людей, що виявляли найбільшу соціальну активність під час «помаранчевої революції», так і тих, хто не виходив на Майдан? Чи, може, саме суспільне ТБ може стати каталізатором їхнього формування? — Цілком слушно. Слід створити таку систему, при якій ті сили, які ще, можливо, не усвідомили своєї спроможності, зрозуміють: і ми можемо взяти участь, можемо висловити думку і при цьому будемо почуті. Ось це найголовніше: створити таку систему, при якій не буде ні табу, ні заборон. Чому я, як уже говорила, проти поспішності? Треба вибудувати бездоганну систему, яка б не дала збоїв. Один-два збої, й буде дискредитована сама ідея суспільного мовлення. А цього не можна допустити.

Усі матеріали з проблематики створення Суспільного мовлення в Україні та реформування державних ЗМІ „Детектор медіа” публікує за підтримки МВФ „Відродження”