Держава vs Громадське телебачення. Приклад Великобританії

21 Січня 2005
2505
21 Січня 2005
12:05

Держава vs Громадське телебачення. Приклад Великобританії

2505
Навіть у прогресивній Великій Британії історія громадського мовлення – це фактично і є історія протистояння держави та Громадського телебачення і радіо (ВВС), що нараховує майже дев’яносто років. Продовжуючи тему створення Громадського телебачення та радіо в Україні, „Детектор медіа” сьогодні публікує статтю про еталонний світовий досвід громадського мовлення.
Держава vs Громадське телебачення. Приклад Великобританії
Сьогодні ти у владі. Завтра – в опозиції. Але право бути почутим – маєш. Саме цим керувався британський уряд, коли у двадцятих роках минулого сторіччя започаткував Громадське мовлення на радіо. Так виникла ВВС, величезна телерадіомовна корпорація, яка служить еталоном для усього світу. Україна поки не доросла до усвідомлення цивілізованих стосунків між владою та опозицією. Тому громадське радіо та телебачення тут поки не виникло.

Причин неіснування Громадського мовлення може бути кілька. Протягом останнього тижня їх уже неодноразово перераховували. Одна з ваговим причин – влада досі боялася появи Громадського телебачення, оскільки цей інструмент суспільства служив би не їй, а народу. Навіть у прогресивній Великій Британії історія громадського мовлення – це фактично і є історія протистояння держави та Громадського телебачення і радіо (ВВС), що нараховує майже дев’яносто років.

Перша криза у стосунках відбулася ще у двадцятих, коли країною прокотилася хвиля загальних страйків. Громадське радіо ВВС вже тоді вирізнялося „окремою думкою”, основаною на об’єктивізмі подачі інформації. Недарма тоді ще міністр фінансів Уїнстон Черчілль вимагав передати громадське радіо під контроль держави. Втім, журналістам вдалося відстояти свої права. Більше того – було створено документ під назвою „Королівська хартія”. Фактично, саме він визначає, яким має бути ВВС. Дію цієї хартії неодноразово подовжували, а чинність останнього документу добігає кінця 2006 року.

Наступне велике непорозуміння між державою та Громадським мовленням виникло під час Суецької кризи 1956 року. Тоді ВВС звинуватили у непатріотизмі. З роками приводів для незадоволення з боку влади ставало все більше й більше. Дійшло до того, що прем’єр-міністр Гарольд Уїлсон відмовлявся спілкуватися із кореспондентами ВВС.

Причин конфронтації влади та журналістів було кілька. Одна з головних – позиція самих представників мас-медіа. На момент свого створення ВВС було розраховане на заможних британців. Але згодом акценти значно змістилися. ВВС стало захищати інтереси всього суспільства. А оскільки пріоритети громади і держави – не завжди одне і те ж саме, то й конфлікти між владою та таким мас-медіа стали неминучими.

Особливо гострим протистояння ВВС та уряду стало за часів правління „залізної леді” Маргарет Тетчер. Незалежна думка Громадського медіа постійно виклала гостру критику першої особи Великої Британії. Один з основних приводів – адекватне висвітлення журналістами ВВС проблеми Північної Ірландії. Більше того – саме за допомогою громадського мовлення члени Ірландської Республіканської армії могли прорвати інформаційну блокаду, куди їх заганяв офіційний Лондон. І слід сказати, що зрештою ВВС цей раунд протистояння програло. 17 серпня 1985 року керівництво телекомпанії зняло з ефіру серіал Real Lives, у першій серії якого мало бути інтерв’ю одного з керівників ІРА. Це було зроблено через тиск влади. Пересічні журналісти Громадського телебачення протестували, і пізніше програму таки показали. Хоч і з редакторськими правками.

Втім, в інших випадках ВВС вміло відстояти право населення своєї країни мати повну та об’єктивну картину. Наприклад, попри тиск з боку тієї ж Тетчер, з ефіру так і не зняли програму Spitting Image (в Росії більш відому як „Кукли”. До речі, історія російського варіанту програми більш ніж показова). А під час військового конфлікту з Аргентиною британська влада відкрито вимагала від ВВС почати пропагандистське мовлення на ворога. Але Громадське телебачення не пішло на такий крок.

Нарешті, останній конфлікт. Його викликала програма ВВС, яка твердила: британський уряд не мав підстав для того, щоб нападати на Ірак. І що дані розвідки про наявність у Саддама Хусейна зброї масового знищення – фальшивка. Величезний скандал призвів до низки відставок (зокрема, й у топ-менеджменті ВВС) та самогубства радника уряду Девіда Келлі.

Втім, цей скандал міг би бути набагато більшим, якби не особистість чинного прем’єр-міністра Великої Британії Тоні Блера. Як досвідчений та розумний політик, він не став відкрито конфліктувати із ВВС (а водночас – із суспільством). Користуючись різними політичними механізмами, він зумів протягнути у керівництво телекомпанії своїх друзів. Недарма ідейні супротивники Блера закидають нинішньому ВВС втрату низки стандартів, що виявляється у висвітленні значущих для суспільства подій. Втім, говорити про перемогу Блера над Громадським телебаченням зарано. І остання конфронтація на ґрунті іракської кризи – яскраве тому підтвердження.

Українська влада поки не мала прикладів відкритого, прозорого та чесного рівня стосунків зі своїм народом. Вона поки не мала досвіду спілкування із такою інституцією, як Громадське телебачення та радіо. Тому її можливе небажання втрачати контроль над ситуацією можна зрозуміти. Втім, цим ймовірним небажанням нова влада а) задекларує те, що збирається спілкуватися із власним народом за допомогою старих методів; б) апріорі виявить неготовність наближуватися до світових зразків демократії. Встановити правила, за якими буде жити нова українська влада, досить просто. Питання у тому, що це за правила і як за ними грати.

Тому потреба негайного створення Громадського телебачення – це тест, за допомогою якого журналісти будуть вибудовувати свої подальші стосунки із владою. Якщо команда Ющенка його провалить, то задекларує, що по суті мало відрізняється від попередників. Якщо тест буде пройдений успішно, то ця команда має шанс увійти в історію – люди, які змусили жити Україну за європейським стандартом. Стандартом, де у шкалі цінностей „держава – суспільство” вищу позицію посідає саме суспільство.

Усі матеріали з проблематики створення Суспільного мовлення в Україні та реформування державних ЗМІ „Детектор медіа” публікує за підтримки МВФ „Відродження”
Команда «Детектора медіа» понад 20 років виконує роль watchdog'a українських медіа. Ми аналізуємо якість контенту і спонукаємо медіагравців дотримуватися професійних та етичних стандартів. Щоб інформація, яку отримуєте ви, була правдивою та повною.

До 22-річчя з дня народження видання ми відновлюємо нашу Спільноту! Це коло активних людей, які хочуть та можуть фінансово підтримати наше видання, долучитися до генерування спільних ідей та отримувати більше ексклюзивної інформації про стан справ в українських медіа.

Мабуть, ще ніколи якісна журналістика не була такою важливою, як сьогодні.
У зв'язку зі зміною назви громадської організації «Телекритика» на «Детектор медіа» в 2016 році, в архівних матеріалах сайтів, видавцем яких є організація, назва також змінена
спеціально для „Детектор медіа”
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
2505
Коментарі
0
оновити
Код:
Ім'я:
Текст:
Долучайтеся до Спільноти «Детектора медіа»!
Ми прагнемо об’єднати тих, хто вміє критично мислити та прагне змінювати український медіапростір на краще. Разом ми сильніші!
Спільнота ДМ
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду