Нагадаємо, що «Детектор медіа» вже опублікувала думки деяких експертів, опитування, статті, звернення представників громадськості до керівництва держави щодо початку масштабного обговорення доцільності створення та можливих засад Громадського телебачення в Україні. Днями ми також запропонували читачам до дискусії одну з можливих концепцій Громадського ТБ, яку підготувала команда під керівництвом Олександра Ткаченка.

Гадаємо, полемічна думка Олександра Зиріна щодо доцільності саме на базі державного ТБ створювати суспільне додасть дискусії гостроти та нових аргументів як „за”, так і „проти”. Чекаємо на нові відгуки.

На початку – декілька загальновідомих речей, про які, правда, і фахівці і не зовсім фахівці чомусь свідомо або несвідомо говорити і писати забувають. Це досить цікаво тому, що практично всі розмови про створення суспільного (громадського) телебачення в Україні завжди ведуться навколо НТКУ.

По-перше: НТКУ – найпотужніший телевізійний виробник і мовник нашої країни, а за великим рахунком, і Європи.

Друге: реальне, а не штучно створене і щосили штучно підтримуване конкурентами, а також тими, хто має дуже і дуже великий зиск для власних кишень з приховуваної реклами, місце НТКУ на полі комерційної діяльності в аудіовізуальній сфері нашої країни є панівним. Це означає, що йдеться про шалені гроші, які мають надходити на рахунки НТКУ.

Третє: ситуація з ефірним часом НТКУ (розірваним ТРК «Ера») створена теж штучно і, поза всяким сумнівом, перебуває далеко від діючого вітчизняного законодавства.

Четверте: чи не єдиною (!) телерадіоорганізацією України, яка чітко і у повному обсязі виконує умови виданої ліцензії на право мовлення, є НТКУ.

Декілька слів і про інші реалії державного телебачення станом на сьогодні.

Про керманичів: випускник Вищої партійної школи при ЦК Компартії, секретар партійної організації та спецрепортер відділу пропаганди, що обслуговував партійні пленуми, з’їзди тощо, головний редактор розваленої газети масштабу району; голова чи член купецької партії України, багаторічний працівник вітчизняного радіо. Це про різних людей. І це не паноптикум – це перелік Президентів НАЦІОНАЛЬНОЇ ТЕЛЕкомпанії України. Люди призначалися під загальний регіт за невідомими для професіоналів, але зрозумілими для „тусовки” з Банкової критеріями. Головною умовою, яку мали забезпечити теле-президенти Президенту країни – „правильна” робота інформаційно-пропагандистського мовлення УТ-1. Усе решта – а це, власне, і складає близько 90% ефірного часу нормально працюючої національної телекомпанії – „начальство” не цікавило. А, значить, не цікавило і фактичне розкрадання найціннішої власності всього українського народу, що є на телебаченні, – ефірного часу. А значить не цікавила і нормальна, коректно і ефективно організована комерційна діяльність – робота зі спонсорами і рекламодавцями, продумана програмна і кадрова політика, марудна і тривала система формування іміджу НТКУ.

Можна спокійно й упевнено казати – сірі й чорні схеми комерції навколо НТКУ формувалися чи не 15 років. Відголоски тривоги прозвучали і зараз у Верховній Раді країни – відповідних „чистих” і прозорих угод та належних фінансових документів для і від багатьох телевізійних і навколотелевізійних проектів НТКУ знайти буде неможливо. А от бачити і, головне, відчувати наслідки навколотелевізійної бурхливої діяльності і глядачі, і майбутнє нове керівництво УТ-1 буде ще довго. В даному випадку йдеться, як ви зрозуміли, зовсім не про „виборчі цяцянки”, хоча і для їхнього виходу в ефір були застосовані чітко „відпрацьовані” музично-видовищно-спортивні схеми. На думку багатьох експертів, кримінально-тусовочна багнюка сягнула такого рівня, що вибратися з неї НТКУ буде ой як важко.

Саме тому в умовах проголошеного курсу на становлення верховенства Закону в Україні професіонали чітко усвідомлюють – ФАХІВЦІ ТЕЛЕБАЧЕННЯ, призначені на керівні посади в НТКУ (і це абсолютно серйозно!) БУДУТЬ РИЗИКУВАТИ ЖИТТЯМ. Ризикувати в тому разі, якщо візьмуться до справи чесно і професійно – рахунок буде вестися на сотні мільйонів. І не говорити про це – означає не розуміти всієї напруженості сьогоднішньої РЕАЛЬНОЇ ситуації у вітчизняному аудіовізуальному просторі.

Тепер – щодо не менш наболілого, і особливо протягом останнього тижня. Про суспільне. Про громадське. І про державне. Так – у країні ентузіазм! Так – у країні, поки що, моральний підйом! Так – у країні радість перших перемог громадянського суспільства. У нашій країні останнім часом багато чого – так! Але професійні телевізійники – люди, як правило, цинічні і холодні (не плутати з прохолодними). І зйомки на цифрову камеру мобільного телефона серйозно розглядаються і в апаратних, і в „ефірі” тільки у тому випадку, якщо йдеться про безбожну біду від хвиль цунамі. Усе решта має бути іншої якості, іншого інтелекту, іншої вартості в „у.” і „о.”. Якщо будуть запропоновані і зреалізовані інші підходи – ми абсолютно реально отримаємо в ефірі ще один телевізійний канал, який з нищівною і технічною, і творчою якістю візьме на себе сміливість і місію розповісти СВІТУ про Україну. Точно знаю: і моя Україна, і Україна професіоналів-телевізійників абсолютно іншої якості! І йдеться не про роботу моїх колег – просто їх свідомо і роками ставлять в умови, коли вони мусять з г....а (все ж таки поставлю крапки!) ліпити навіть не кулю, а артилерійський снаряд або ракету.

Перечитав практично все, що написано про радісне і термінове створення „суспільного (громадського)” телебачення в Україні. Знаєте про що НЕ НАПИСАНО в доволі інтелектуальних і розлогих статтях, багато з яких катастрофічно правильні? Суми не вказані – ні прописом, ні з нулями. Десь там – між рядків, ефектних відсотків і назв, понять і термінів, чи не дрібним шрифтом вказана абонентська плата. Дрібничка якась: там фунтів 90 на рік за кожний телевізор у будинку англійця, або 150 тих самих „у.” та „о.” з кожного занедбаного шведа. „На курс” і десятки мільйонів телеприймачів і сімей зацікавлені самі „у стовпчик” перемножують, бо у китайського калькулятора місця для нулів може не вистачити, чи як?

А тепер уявіть собі обличчя представника, для прикладу, „Євробачення”, який раптово дізнається, що річний бюджет Національної телекомпанії України (і вона реально працює при цьому!) складає близько 3 мільйонів єврів. На рік! А у них, затюканих глобалізацією і серйозними проблемами зменшення поголів’я качконосів, тих шалених (по-українські) абонентських сум вистачає, щоб забезпечити ЛИШЕ (!) до 80% покриття видатків на виробництво ЯКІСНОГО і СУЧАСНОГО телевізійного продукту. Так то у них, а у нас – якщо ефективного фінансування немає: отримуємо телепотуги навколо вітчизняної культури або телепоказу себе (такого і такими!) світові.

Саме тому не читав я, поки що, роздумів телевізійних професіоналів – думаю, і не прочитаю. Не прочитаю до тої пори, поки не з’явиться вагома і підтверджена інформація про готовність моєї держави вкласти в розвиток системи суспільного (громадського) мовлення відповідні суми. Чому мова про мою державу – думаю, зрозуміло: ніяких грошей ні інвесторів (будь-яких), ні спонсорів („наших” чи практично „наших”!) для створення суспільного телебачення використовувати не можна. Ні з моральної ні, тим більше, з фінансової точки зору. До того ж, у цьому разі мова буде зовсім не про перший мільйон, а про скромний 1.000.000.000 (прописом – один мільярд) гривень, потрібний протягом трьох-чотирьох років. Саме стільки грошей варте створення високоефективного конкурентноздатного загальнонаціонального суспільно вагомого цілодобового високотехнологічного телевізійного каналу ХХІ сторіччя. Якщо будуть говорити інше – не вірте: хочуть красиво „розвести” і отримати інвестиції, гранти, ранги держслужбовців і щось подібне. Але те, що про високопрофесійне українське телебачення як кінцевий результат не йтиметься – абсолютно точно!

І наостанок про те, про що думати не хочеться. Ідея (навіть тільки ідея) створення суспільного (громадського) телебачення на базі НТКУ (тобто телебачення державного) – це досить швидке і високоефективне знищення надпотужного конкурента для існуючих комерційних каналів. Знищення саме в той момент, коли привселюдно заявлено про прагнення взяти за горло корупцію і працювати у правовому полі – адже саме таких умов і не вистачає НТКУ, щоби піднятися з колін на весь зріст. Я далекий від думки, що це спосіб віддачі боргів певним ТРО за проявлену лояльність наприкінці президентських виборів. Але абсолютно наївним видається мені політик, який розраховує на виваженість телеефіру під час виборів до Верховної Ради у 2006 році і радо розповідає про це своїм політичним колегам по фракції, партії, коаліції. Крім того, будь-які спроби знищити державного телемовника національного масштабу, практично, миттєво приведуть до ситуації, в якій новообраний Президент країни реально втратить єдину можливість коректного виходу на екрани 96% населення України, а, значить, можливості пояснити людям про свої реальні економічні і соціальні наміри. Не хочеться про таке думати. А вам…

Усі матеріали з проблематики створення Суспільного мовлення в Україні та реформування державних ЗМІ „Детектор медіа” публікує за підтримки МВФ „Відродження”