процентним співвідношенням висвітлення діяльності органів різних гілок влади, а не різних політичних сил. Ані щодо начебто гідної представленості точок зору опозиції в ефірі каналу – для чого, знову ж таки, використовуються виключно кількісні показники, і не йдеться про рівень адекватності цитування опонентів влади, використання маніпулятивних прийомів, які насправді формують політичну псевдооб’єктивність та псевдоврівноваженість програм Першого Національного. Ані щодо начебто відстороненості самого Олександра Савенка та представників його „команди” від інтересів певної політичної партії, і щодо начебто відсутності впливу цієї ж партії та АП на ефір Першого Національного....



Найкраще про рівень відповідності слів керівника НТКУ дійсності промовляє ефір телеканалу, який „Детектор медіа” аналізувала, аналізує та буде аналізувати. Тож коментарі – іншим разом. Підкреслимо тільки, що інтерв’ю є продуктом спільної співпраці кореспондента „ТК” та пана Савенка, тож той, хто знає, як подібні тексти узгоджуються на практиці – зрозуміє, чому ми на цьому наголошуємо...



Олександре Миколайовичу, ви очолювали Національну телекомпанію України у 1994-1996 роках. Сьогодні НТКУ -- це вже фактично інша структура. Змінено підпорядкування (Кабміну – «ТК»), НТКУ стала національним закладом, затверджено новий Статут тощо. А які принципові зміни в телекомпанії - крім зміни статусу - ви для себе відзначили, коли знову зайняли крісло її керівника?

- А що цей новий статус дав, крім додаткових проблем? Назва залишилася попередньою: Національна телекомпанія України. Лише тепер це закріплено юридично. Але сказано “А”, та не сказано “Б”. Перш, ніж отримувати новий статус, треба було внести відповідні зміни до Статуту, до ряду законів. Але оскільки цього не зроблено, сьогодні ми маємо вирішити низку проблем. Статус є. Але є й “дірка” в бюджеті по фонду заробітної плати. “Дірка” у 3,8 мільйона гривень. Це сталося й через невідповідність Статуту телекомпанії, де мало бути вказано, що НТКУ -- державне підприємство, а не державна установа. Існує велика різниця у бюджетному фінансуванні державного підприємства та державної установи. Є Наказ Міністерства праці, згідно з яким збільшено посадові оклади працівникам. А вони в НТКУ дійсно жалюгідні. Середній посадовий оклад в телекомпанії, згідно з Наказом, складає 365 гривень. Але щоб підкріпити цей наказ фінансуванням, потрібно, як я вже сказав, внести зміни у кілька десятків законів, у яких йдеться про Національну телекомпанію та її статус. Зробити це в один момент неможливо.

І в результаті, ми опинилися в ситуації, коли не маємо фонду заробітної плати на цілий квартал -- з першого вересня не матимемо коштів платити зарплату. Але ж є підписаний договір між керівництвом НТКУ та трудовим колективом, згідно з яким ніхто не має права погіршувати умови і рівень оплати праці. Таким чином, я опинився перед дилемою і змушений розкручувати маховик, запущений не мною. Я змушений буду вдатися до дуже різкого скорочення штату телекомпанії, що сягатиме 25%, а це -- 400-500 чоловік.

- Ігор Сторожук та його команда називали це оптимізацією…

- Я не прихильник жорсткого вирішення проблеми, але від неї все одно нікуди не дінешся. Ігор Анатолійович називав це оптимізацією, я б назвав це процесом, що забере у мене багато життя і крові. Але іншого виходу просто немає. Ми сьогодні намагаємося зробити перегрупування сил. 1994 року при Охмакевичу в Держтелерадіо було 16 головних редакцій. Виникало багато абсолютно зайвих протиріч і невмотивованостей у стосунках між творчими працівниками і технічними. Я вирішив це дуже просто: створив вісім творчо-виробничих об’єднань. Стало чітко і зрозуміло, хто чим займається. Скажімо, до ТВО ввійшли: творча група, технічна група, група обслуговування -- освітлювачі, водії тощо. І була умова: мене не цікавить, о котрій годині закінчено роботу, о 18-ій чи 23-ій, - кінцевим результатом є вихід передачі в ефір. Вийшла програма - отримали заробітну плату, не вийшла – не отримали.

Сьогодні цих творчо-виробничих об’єднань немає. Хто їх ліквідовував і з якої причини? Не знаю. Коли прийшов сюди, то з’ясував, що у нас є творчі об’єднання „Новини”, „Спорт” і об’єднання суспільно-політичних і культурологічних програм. Виходить, їх стало тільки три. З першими двома зрозуміло, а все решта і є, фактично, Національна телекомпанія. Це об’єднання опікувалося усіма програмами: від Верховної Ради до „Вечірньої казки”. І Людмила Лисенко там, і село, і шахтарі, і Чорнобиль, і військові, освіта, наука, медицина і „Духовний вісник” - усе. Це нормально? Ми це об’єднання ліквідували і на його базі створили три об’єднання. Паралельно відбувається інший процес: кожен з нових директорів отримав право вибрати з колективу собі людей, запропонувати на керівні посади в об’єднаннях тих, з ким хоче працювати. Кому не знайдеться місця – будемо скорочувати. Я знаю, що цей процес забере у мене багато життя. Але все одно, іншого виходу немає. Tertium non datur.

Фінансова ситуація в НТКУ сьогодні дуже складна. А якщо говорити про ті зміни, що відбулися...

У 1996 році ми заробили близько 6 мільйонів доларів на рекламі та послугах. Минулого року на телекомпанію з бюджету було виділено трохи більше 18 мільйонів гривень. Сама ж компанія заробила більше 19 мільйонів гривень, себто 3,6 мільйона доларів. Хоча, не можу сказати, що минулого року мої колеги працювали погано…

- Але ж стало більше комерційних проектів та комерційних студій. Як ви цей факт пояснюєте? Можливо, фінансова діяльність компанії перейшла в тінь?

- Сподіваюсь, ваше запитання не є спробою причепити ярлик -- “діяльність компанії перейшла в тінь”... Це легко сказати. А сьогодні створено настільки потужну службу відстеження усіх рекламних виходів, що нехай хтось спробує украсти хоч копійку. Усі записи зберігаються, є мікрофонні папки, нас моніторять потужні сторонні фірми. Ще у 1996 році я створив тут так звану „рекламну поліцію”. Сьогодні вона так не називається, але люди, які це відстежують, є.

Справа в тому, що відбулося загальне і дуже різке падіння рейтингу каналу УТ-1. Бо, по-перше, специфіка державного телебачення в тому, що ми виконуємо функцію громадського телебачення, згоден з цим хтось чи ні. Хто сьогодні, крім Національної телекомпанії, демонструє таку силу-силенну дитячих, освітніх, культурологічних передач? Якщо ви уважно порівняєте наші програми з програмами конкурентів по ефіру, то побачите, що їхня сітка мовлення складається в основному з фільмів, серіалів, є, звичайно, у них і ток-шоу, і розважальні програми. У нас для цих програм не вистачає ні грошей, ні техніки. Але в нас є шахтарі, соціальні проблеми, охорона здоров’я, освіта, армія, податківці...

По-друге, наше “падіння” викликане ще й не зовсім коректними методиками дослідження громадської думки, якщо хочете – їхньою комерціалізованою заданістю. Сьогодні 95% продаж компаній, які ведуть агресивну рекламну політику, здійснюється на території, де проживає 15% населення країни. Таким чином, рейтинг, як правило, визначається у великих містах. У той же час, аби НТКУ дійти до 400 тисяч глядачів на Закарпатті, в області діє близько 40 підсилювачів. Для нас це важливо – ми на ділі виконуємо функції громадського телебачення. Чи займаються цим колеги з „1+1” чи „Інтера”? А я дуже б хотів, щоб ці наші глядачі, закарпатці, теж могли впливати на рейтинги. Та що там Закарпаття -- варто від’їхати за 100-300 км. від Києва і вимальовується зовсім інша ситуація. Наприклад, ретранслятор стоїть у Решетилівці, за кілька десятків кілометрів від Полтави. А між Києвом і Полтавою – Хорол, Пирятин, Лубни, Миргород, Яготин, Переяслав... Там немає ні ICTV, ні „Нового», ні «ТЕТу», ні СТБ. Якщо поцікавитися думкою тих місцевих жителів, то рейтинги будуть іншими. Та для чого -- продукція «Проктер енд Гембл» і курячі кубики там не дуже продаються...

Рейтинг багато значить для комерційного каналу. Рейтинг і для нас важливий, оскільки ми хочемо, щоб нас дивилося якомога більше людей. І всі знають, що нас дивиться набагато більше глядачів, ніж про це твердять дослідження.

Але тут ми стикаємося з низкою проблем. Канал розірвано на три частини. Логіки й ефективності програмування, якій слідують комерційні канали для залучення глядача, в цих умовах ми просто не можемо дотримуватися.

Сьогодні сітка мовлення каналу УТ-1 виглядає так:

6.00--9.00 – мовлення ТРК “Ера”

9.00—14.00 – НТКУ

14.00—15.00 – технічна перерва

15.00—17.00 – НТКУ

17.00—19.00 – ОДТРК (обласні державні телерадіокомпанії)

19.00—23.00 – НТКУ

23.00—01.00 – ТРК “Ера”

Вранішнього прайм-тайму ми не маємо. Нічного теж. У нас залишається час з 9:00 до 14:00 -- час, фактично, мертвий. З 19.00 до 21.00 у нашому ефірі повинні стояти програми, що є для нас обов’язковими, а вони не можуть конкурувати з блокбастером, що показує комерційний канал, головним завданням якого є отримання прибутку. Ми переслідуємо іншу мету і через те не можемо конкурувати на рівних.

До того ж, у нас є ще одна проблема – трансляції з Верховної Ради. Наприклад:

13 травня ми транслювали День Уряду у Верховній Раді;

14 травня у нас була трансляція двох парламентських слухань упродовж одного дня: з 10:00 до 12:20 і з 15:00 до 17:00;

19 травня о 16:00 була пряма трансляція парламентських слухань по туберкульозу;

21 травня були парламентські слухання з проблеми демографічної кризи.

10 червня – День Уряду та парламентські слухання.

Я пам’ятаю, що у 1996 році парламентські слухання відбувалися двічі-тричі упродовж сесії, тепер, як правило, двічі на тиждень. Давайте спробуємо показати парламентські слухання в повному обсязі на „1+1” і на „Інтері” і подивимося, що буде з рейтингом цих каналів.

Я, буває, з гіркотою жартую, що наш програмний директор може на роботу взагалі не ходити, бо функції програмної дирекції у нас наполовину виконує Верховна Рада. Причому це відбувається з порушенням законів, зокрема, статті 6 Закону „Про телебачення та радіомовлення”, яка забороняє втручання у творчу діяльність телерадіокомпаній.

Ось одна з декількох постанов Верховної Ради, яка зобов’язує НТКУ щодня, крім неділі й понеділка, у проміжку між 19:00 та 20:00 годиною забезпечити трибуну парламентським фракціям тривалістю 45 хвилин. Уявляєте собі – в одному реченні Постанови тричі (!) порушується Закон -- нам вказують час, хронометраж, день. Але чому саме у цей проміжок і чому саме 45 хвилин, а не 60 чи 30? Чому у Росії роботу парламенту висвітлює одна програма „Парламентський час”, яка триває одну годину раз на тиждень?

Зрештою, що таке фракція? Це об’єднання депутатів на політичній чи іншій основі. Наша держава повинна обслуговувати потреби і інтереси політичних партій? Чому за рахунок бюджету? Я ці питання ставив у квітні цього року під час круглого столу за участю представників Моніторингового комітету ПАРЄ і зрозумів, що для них це стало одкровенням, бо коли наші депутати приїздять в Європу, то говорять про що завгодно, окрім проблем, які дійсно існують. У виступі Ханне Северинсен прозвучало, мовляв, “про яку свободу слова можна говорити, коли зять Президента контролює один з каналів?” Я поцікавився у неї: “В Італії з чотирьох національних каналів - три контролює Берлусконі. Це свідчить про відсутність демократії в Італії? Чому впродовж багатьох років ця проблема стосується лише України, а щодо Італії -- жодних заяв на європейському рівні?” Відповіді не отримав.

- Але ж ви розумієте, що не було б ні захвату опозицією ефірної студії НТКУ, ні цих постанов ВР, коли б висвітлення процесів у країні, і, особливо, діяльності опозиції, було б адекватним?

- Ви маєте право поставити таке запитання, а я спробую на нього відповісти. Перегляньте ефір Першого Національного і зверніть увагу, скільки політиків там представлено і до яких політичних сил вони належать. Ось, наприклад, Анатолій Матвієнко із фракції БЮТ. Кілька тижнів тому він двічі брав участь у програмі „Наголос” (ведучий – Михайло Погребинський, «ТК»), яка має ранкові повтори. Себто, упродовж тижня він чотири рази був в ефірі.

Це ж саме стосується інших учасників 9 випусків програми, в якій опозицію представляли депутати Вінський, Рудьковський, Гринів, Асадчев, Катеринчук, Масенко... Як бачите – СПУ, НУ, КПУ, БЮТ... Але знову я чую одне й те ж саме: опозиція не допускається до ефіру. В ефірі є програми „Щоденник Верховної Ради” та „Парламентський вісник”. Ці програми виробляє телерадіокомпанія Верховної Ради. Ми отримуємо готову касету за 20-30 хвилин до того, як її треба вставити в магнітофон. Все одно кажуть: не пускають.

Та давайте не будемо піддаватись емоціям, а послуговуватись фактами. Є Закон „Про висвітлення роботи органів державної влади та місцевого самоврядування”. Ще 2001 року Радою Європи цей закон визначено як найбільш антидемократичний на континенті щодо ЗМІ і рекомендовано його скасувати. Верховна Рада досі цього не зробила. І все ж, згідно з цим Законом, обсяги мовлення з висвітлення діяльності органів державної влади не повинні перевищувати 3%. Микола Томенко зауважив, що це обмеження знято. Але забув, що зробили вони це в статті 6, а в статті 19 -- ні.

Так, 2002 року НТКУ висвітлювало роботу уряду, витративши на це 0,3% загального обсягу мовлення, Президента – 0,7 %, Верховної Ради України – 2%. Як бачите, пропорційності у висвітленні діяльності гілок влади немає, перекос явно в бік парламенту. Що стосується першого кварталу 2003 року, то 3,8% обсягу займає тільки Верховна Рада, а в березні – 4,1%. Я попросив представників Моніторингового комітету вивчити цю ситуацію та дати оцінку тому, що відбувається навколо НТКУ. Я попросив захисту державного телебачення. Можливо, це було жорстке формулювання, але я сказав, що відбувається втручання вищого органу законодавчої влади у діяльність державної компанії. І я запропонував Моніторинговому комітету в разі визнання такої практики як позитивної, запровадити цей український досвід на всю демократичну Європу. Микола Томенко тоді на мене образився. Мовляв, був Сторожук -- все було в порядку, а прийшов Савенко -- знову все не так.



- Ми готові сідати за стіл переговорів і шукати консенсус. Ми - люди законослухняні і хочемо діяти виключно в рамках чинного законодавства. Але коли вищий законодавчий орган сам порушує закони – я навіть не знаю, як це коментувати…

- А ось Юлія Тимошенко заявила, що Володимир Литвин запрошував Вас прийти на Погоджувальну раду й вирішити назрілі питання, а ви заявили, що не збираєтеся обговорювати його з ВР. А також вона повідомила слова Литвина про те, що він не може на вас жодними чином вплинути.

- Я відмовив Володимиру Михайловичу? Це неправда. На Погоджувальну раду мене не запрошували. Я був на нараді у кабінеті спікера місяць тому. І якби мене запросили на Погоджувальну раду, то я б там був.

- Ви повернулися в НТКУ з Адміністрації Президента України. Які ви отримали від Президента завдання? Яким чином буде змінено політику каналу?

- Президент сказав, що рівень національного каналу недостатній. Він незадоволений висвітленням питань культури -- ви знаєте, що 2003 рік в Україні оголошено Роком Культури. Леонід Данилович зауважив: „Скажи будь ласка, це видно на екрані? Я думаю, що ти вживатимеш усіх можливих заходів для того, щоб проблеми культури, духовності, просвітництва були помітними”. Президент висловив загальні побажання, він сказав: „Роботу, людей ти знаєш, я хочу побажати успіху, щоб Національний канал став найкращим в Україні”.

- Олександре Миколайовичу, разом з вами на НТКУ прийшов Микола Канішевський із групою журналістів з каналу «ТЕТ», що контролюється СДПУ (о), а одну з програм – „Наголос” - веде Михайло Погребинський, відомий, зокрема, тісною співпрацею з цією ж партією? Ми можемо говорити про те, що СДПУ (о) впливає на політику каналу?



- Ви не маєте жодних підстав, щоб це говорити. Якщо проаналізувати передачі НТКУ, то стає очевидним, що в ефірі НТКУ є багато представників різних політичних партій. Наведу лише деякі цифри. За 120 днів інформаційна служба Першого Національного показала 123 сюжети та 212 відеоінформацій про діяльність парламенту, про депутатів та за участі депутатів. Всього в інформаційних випусках ТО „Новини” в січні-квітні (120 днів) було використано 446 інтерв‘ю народних депутатів всіх груп і фракцій Верховної Ради. З них синхронів (інтерв‘ю) представників більшості „Новини” використали 205, а синхронів депутатів від, так званої, опозиційної четвірки фракцій – 154. Тільки з “Нашої України” -- 85, з “Регіонів України” -- 46, з СДПУ (о) – 43, КПУ – 38, “Народовладдя”—35, СПУ – 30, “Демократичні ініціативи” – 18, НДП – 15, ППУ та “Трудової України” – 10.

Але, я так розумію, що ви хочете сказати, що Микола Канішевський – людина Медведчука? Слідуючи цій логіці, можна сказати, що уся Україна є країною Віктора Медведчука, бо він очолює Адміністрацію Президента. Але у мене є запитання до вас: чому ви вважаєте, що Микола Дмитрович Канішевський, перший віце-президент НТКУ, є людиною Медведчука, а не людиною Олександра Миколайовича Ткаченка, під час головування якого Микола керував прес-службою Верховної Ради? Так що ваша логіка хибує.

Я чоловік командний, я звик працювати в команді і звик довіряти тим людям, з яким я працюю. Мені Микола Дмитрович імпонує. Мені подобається його толерантність, його інтелігентність, він є професіоналом високого гатунку. Мені подобалося, що на „ТЕТі” у нього були світлі новини.

А Володимир Кметик, також перший віце-президент, чия людина? Він математик, екс-генеральний директор Львівської обласної державної телерадіомовної компанії, колишній заступник Голови Держтелерадіо, керував „Галичиною”, яка займалася виробництвом художніх фільмів, витончений інтелігент і інтелектуал, мій давній товариш. Я підбирав собі команду не за політичними ознаками, а за діловими якостями. Працюючи з цими людьми, я не оглядаюсь за спину. Знаю – мене не підставлять, не підведуть, не зрадять. Ні я, ні Кметик, ні Канішевський не є членами жодної партії.

- Але ж якщо канал прагне залучити відомих особистостей, то чому ведучим програми „Наголос” став Михайло Погребинський, а не, наприклад, Анатолій Гриценко, який має більш незаплямований авторитет?

- А чому тоді не Микола Томенко?

- І справді, чим ви керувалися, визначаючи ведучого?

- Михайло Погребинський звернувся до мене з ідеєю гострої дискусійної програми. Я сказав, що мені така програма потрібна. Подібна програма у мене була в 1996 році, вона називалася „Дискусії лідерів”. Моєю умовою була присутність на каналі і пропрезидентських сил, і опозиції, і правих, і лівих, і центристів. Цю тему я також обговорював з Президентом перед моїм призначенням. Президент сказав, що так воно й повинно бути. Обговорюючи з Михайлом ідею нової програми, ми довго думали, хто б її міг вести. Взагалі-то, в Україні не вистачає свого українського Познера. І тоді я запропонував Михайлу Борисовичу вести самому. Він довго вагався, але зрештою я його вмовив.

Розкажіть, будь ласка, про ваші наміри змінити програмне наповнення каналу.

- Програмне наповнення вже змінюється. Мені здається, що новини стали динамічнішими. Зараз тут відбувається боротьба поколінь, тому що є журналісти старої і нової школи, приходять нові люди, у яких інше розуміння архітектоніки, ритміки, манери подачі. Відбувається велика конкуренція між творчими працівниками. Штати надзвичайно роздуті. Тільки в „Новинах” працює 296 чоловік. І ми готові тим, хто хоче працювати, запропонувати нову ділянку роботи. Ось я і Борису Гривачевському кажу, що він не новинний журналіст, а публіцист. Він, до речі, має на меті робити телепроект про малі міста України. Я одразу підтримав: роби! Але ж, запитує, а ти не будеш проти, я ж – член страйкому? Та страйкуй собі на здоров’я. У вільний від роботи час.

Що плануємо? Не хочеться розкривати усі секрети. Лише деякі. Ми запланували телеваріант «Прямої лінії» за участю членів Кабінету Міністрів. Зараз це відбувається у Кабміні і про це ми показуємо сюжет в 45 секунд. А чому б не запросити міністра в студію і не провести таку програму в режимі прямого ефіру? Це буде 30-40-хвилинна програма з короткою візиткою міністерства, міністра, а потім -- нехай люди запитують про те, що їм болить. Я думаю, що це та передача, яка повинна підіймати рейтинг. Є у нас проект ДНК – духовність, наука, культура –як генетичний код нації. Обмізковуємо проект типу hard talk. Говоритимемо про проблеми свободи слова... Себто задумів багато. Один із них такий простий, але такий цікавий, що аж душу обпікає. Йдеться про... Ні, далі ні слова: скоро побачите.

- “Детектор медіа” зібрала чимало підписів на підтримку показу на одному з загальнонаціональних каналів телефільму Андрія Шевченка “Обличчя протесту”. Що потрібно, якщо існування громадського інтересу до фільму недостатньо, аби його було показано на центральному державному телеканалі країни?

- Я вже давав відповідь на звернення Миколи Томенка з приводу цього фільму, що ми в своїй роботі завжди намагаємося давати виважену державницьку позицію і враховувати весь спектр думок. Це стосується і подій 9 березня 2001 року. Саме тому ми свого часу відмовилися від демонстрації на Першому Національному фільму “Піар”. І в цьому питанні позиція нинішнього керівництва НТКУ збігається з позицією колишнього керівництва.

- На Першому Національному виходить багато відомчих програм. І далеко не всі вони відповідають вимогам сучасності. Наприклад, програма про податківців, що виходить зараз на НТКУ, досить сумнівної якості та завдань…

- Так, у нас багато відомчих програм. Спробуйте не показати „Нашу армію”, чи „Будні міліції”, чи ту ж саму „Казну держави”... По-перше, це соціально-значимі теми, по-друге, передачі виробляються за рахунок фінансової допомоги зацікавленого відомства. Ми на виробництво коштів не витрачаємо, тільки транслюємо. Розуміємо, що потрібно піднімати якість. Тож будемо шукати кошти на хороші проекти. Але головне – шукаємо ідеї. Ми хочемо створити Громадську раду, куди залучатимемо журналістів, вчених, бізнесменів, політиків.

- Тобто ви плануєте самі визначати склад цієї Ради?

- А хто це повинен робити? Поки я тут, то я повинен і визначати.

- Якщо це не визначена законом Громадська рада суспільного телебачення, то, очевидно, вона повинна мати якийсь інтерес шукати гроші під конкретні програми?

-Повинна мати. Вони будуть рекомендувати список тих людей…Ось скажімо, тема у нас така: зміни до податкової системи. Я знаю одних людей, ви інших... Ми збираємося і обговорюємо. Вирішуємо, наприклад, запросити Інну Богословську.

Або інша тема: банківська справа. Я не є фахівцем цієї справи, але я добре знаю Сергія Тигіпка, Бориса Соболєа, Сергія Терьохіна. Я хочу їх запросити і попросити підказати, який може бути поворот у цій темі. Ми ж повинні у тему закласти конфлікт не людей, а проблем, аби обговорення її на ТБ було цікавим. Мені потрібна ця рада як робочий інструмент, як свого роду дискусійний клуб, куди ми запрошуватимемо людей знаних, але тих, що дотримуються різних точок зору. Це не буде орган, що щось визначає, це буде рекомендаційна структура, що матиме вплив на етапі обговорення тематики.

- Подейкують, що планується акціонування державної телекомпанії, де 51% залишиться у власності держави, а решта розкупиться, чи це так?

- Ідея акціонування особисто зі мною не обговорювалася абсолютно ніким ні на одному з рівнів. Але я повинен сказати, що поки я на цьому місці, то я буду категорично проти.

- НТКУ буде претендувати на ефір УТ-2?

- УТ-2 планувався як освітній культурологічний канал. Ми плануємо перевести телеканал „Культура” на цей канал й будемо претендувати на чотири години мовлення на цьому каналі. Більше ми просто не потягнемо.

- А Як ви плануєте вирішувати проблеми недостатнього фінансування?

- Ось показники минулого року: для нормального функціонування НТКУ потрібно 100 мільйонів гривень. Пройшовши через усі горнила урядові, бюджетний комітет -- ця цифра переходить на 30 мільйонів. А в результаті фактично отримуємо 18. При цьому, обсяги мовлення з нас ніхто не знімав. У 2002 році відповідно до чинного законодавства ми не мали права заробити більше 50% бюджетного фінансування. Рахуємо. Виходить 9 мільйонів. Тобто, ми можемо розраховувати лише на 27 мільйонів гривень. Оце і позначається на якості, бо телебачення – це інформація, розважальна інформація і кіно. Ми не можемо зробити таку програму, як це робить „Останкіно” чи НТВ, не тому, що у нас квадратні голови, а тому, що це – витрати на декорації, костюми, сучасну потужну техніку тощо.

Наприклад, це всесвітня ганьба, коли ми заходимо до НТКУ через чорний вхід. Скільки не було у нас в гостях прем’єрів, усі погоджуються, що необхідно добудувати комплекс на Мельникова, 42. Але, щоб довести до пуття телецентр, потрібно 59 мільйонів гривень. Я розумію, що в бюджеті таких грошей на добудову немає. Про це ми також розмовляли з Президентом. Я запропонував оголосити відкритий міжнародний тендер. Для мене принципово важливо, щоб до головної телекомпанії країни люди заходили через парадний вхід.

Інший приклад. У 1996 році ми взяли зв’язаний товарно-японський японський кредит на 13, 5 мільйонів доларів. Сьогодні уся техніка спрацьована, а кредит ще не виплачено. Якщо подивитися на якість нашої картинки, то ви побачите, що оператори часто знімають з плеча. Це жорстко критикується на літучках, а потім з’ясовується, що запис із наявного штативу ще гірший. А новий штатив коштує грубі гроші. Тоді спадає на думку французька приповідка, що з одного боку подобається, а з іншого застрашує: ну пробив ти головою стіну, але що робитимеш у сусідній камері?

- Півроку тому ми говорили про це ж і Ігорем Сторожуком. Цікаво, який ви бачите вихід із ситуації?



- Не зважаючи ні на що, я переконаний, що через 6-9 місяців ми матимемо нове телебачення. І Президенту я про це казав: „Леоніде Даниловичу, держава нас призвичаїла до того, щоб робити телебачення без грошей, своє завдання я вбачаю в тому, щоб робити без грошей хороше телебачення”. Це сьогодні танталові муки, але я зроблю все для того, щоб вони не перетворилися у сізіфову працю.