Суть статуту та зворотній бік проблеми боротьби за вплив на Перший національний стали предметом першої частини розмови із шеф-редактором журналу “ПіК” Зиновієм Куликом. Людиною, яка знайома із діяльністю та реформуванням НТКУ ізсередини.

Наскільки нещодавно прийнятий статут Національної телекомпанії України (НТКУ) віддаляє від ідеї рівного впливу на головний телевізійний канал Президента та парламент?

-- Із самим текстом статуту я, на жаль, не знайомий. Понад три роки не належу до керівництва будь-яких державних ЗМІ взагалі та Національної телекомпанії зокрема. Але, як на мене, сам факт затвердження цього статуту саме Кабінетом Міністрів є тривожним моментом. Адже, незалежно від змісту статуту, створюється дивна правова ситуація навколо цієї провідної телевізійної структури в нашій державі. Провідною за охопленням території, за кількістю потенційних глядачів, за потужною системою поширення сигналу та найкращими умовами створення телепередач.

Викликає тривогу, перш за все, наявність семи няньок у НТКУ: президент Національної телекомпанії призначається Президентом України, статут телекомпанії затверджується урядом, який теж матиме вплив на неї. У семи няньок, як правило, дитя травмоване. А боротьба ж за окремий рядок фінансування – це лише породження певних ілюзій. Адже ми знаємо, як фінансуються інші наукові та культурно-мистецькі структури із національним статусом. Мабуть, виняток складає Національний університет імені Тараса Шевченка. Адже те, що записано окремим рядком у бюджеті та затверджено, не означає, що воно буде виконано.

Можна також передбачити, що ВР буде мати вічні претензії: у цілій низці законів, у тому числі й про суспільне ТБ, перша кнопка розглядається як загальнонародна власність з правом управління нею Президентом та ВР. У даному випадку таке право надасть їй закон про ТБ та РМ. У такому разі стутут, нещодавно прийнятий постановою Кабінету Міністрів, може бути переглянутий.

Якщо ми вже заговорили про суспільне ТБ, то я скажу: свого часу відносно цього закону було дуже багато суперечок і абсолютно справедливої критики, мовляв, він (закон) нібито передбачає суспільне ТБ за назвою, але, по суті означає перетворення Першого національного в акціонерне товариство за участю партійних та комерційних структур. Я думаю, що в нинішніх умовах це буде переглянуто. Так, у даному випадку в суперечці за вплив на Перший національний черговий раз потоне суть самої проблеми: подобається це комусь чи ні, але ми знаходимося на шляху до створення в Україні реально діючого громадського телебачення та радіо. За таких технічних та економічних умов це можна зробити винятково на Першому національному. Але тут потрібно не сперечатися про впливи, а надати відповідний статус цій організації. До того ж я вважаю, що насьогодні неможливе впровадження британської моделі громадського ТБ. Я проти ще одного податку на телебачення, на якому наполягають деякі народні депутати. Якщо впроваджувати ще один податок в державі на ТБ та радіо, це означатиме, що ми, як споживачі цієї інформації, будемо платити за неї двічі.

Але без суспільного мовлення нам не обійтися. Я думаю, що в перспективі ВР, відповідаючи на виклик часу, працюючи на утвердження стратегічного курсу руху в Європу, прийме не емоційний закон про громадське ТБ, а виважений, який відповідатиме приорітетам суспільства, але не держави.

То яка ж форма , на Вашу думку, найбільш прийнятна для України?

-- Я думаю, що для нас найбільш прийнятною є синтетична німецько-французька модель та частоково американська. Громадське ТБ фінансується приблизно на 70-80% з державного бюджету, однак це не означає, що участь державних структур обмежується передачею відповідних коштів у розпорядження громадської наглядової ради. А 20-30% -- це спонсорські внески, плюс певний прибуток від реклами. Повністю існувати без неї не можливо. Інша річ, що її повинно бути менше, і вона має бути специфічною, в більшій мірі соціальною. Має бути співпраця із сотнями дрібних рекламодавців, які не будуть впливати на політику каналу. Цей шлях є єдино прийнятним для громадського мовлення.

Окрім того, потрібно створити громадську адміністративно-наглядову раду, яка повинна складатися не з представників політичних партій, репрезентованих у парламенті, як цього хоче ВР. Умовно кажучи, число членів адміністративно-наглядової ради повинно бути кратне трьом. Вони повинні представляти Президента та загалом виконавчу вертикаль, парламент, громадські організації специфічного плану: Спілку журналістів України, низку культурних, наукових, релігійних структур. Тоді члени зможуть із свого числа обирати керівника з повноваженнями на рік. Сама рада займатиметься такими справами: підписувати на певний термін договір із керівниками каналу, скажімо, на п’ять років. Тоді ці керівники мають звітувати перед адміністративно-наглядовою радою, а не перед Президентом, ВР чи урядовцями. Перший телеканал буде захищений від таких впливів. До того ж, керівники будуть знати, на який термін вони прийшли, і відповідно до цього розроблятимуть програму своєї діяльності, створюватимуть команду однодумців. Потім має бути представлена концепція мовлення каналу та кроки її реалізації. Також за рішенням цієї наглядової ради буде відбуватися розподіл бюджетних коштів компанії. Таким чином керівництво та творчий склад телеструктури буде захищеним матеріально. Саме така синтетична модель виглядає найбільш оптимальною в нинішніх умовах.

У пунткті 17 статуту НТКУ йдеться про створення Наглядової Ради, склад якої затверджуватиме Кабінет Міністрів. Чи не стане ця Наглядова Рада останнім цвяхом в домовину громадського телебачення? Адже це дасть змогу владі говорити, що НТКУ із такою наглядовою радою, принаймні, може називатися напівгромадським телебаченням.

-- Я розумію нинішнє керівництво Національної телекомпанії.У тих умовах, в яких вони знаходяться, ця наглядова рада потрібна їм як лоббістська структура. Перелік урядовців, членів наглядової ради, дозволяє не ходити кабінетами і стукати кожному зокрема, а зібрати їх раз у місяць, викласти свої реальні біди і спробувати вирішити досить легко будь-яке питання, в першу чергу фінансового, технічного забезпечення. Також це забезпечує вирішення маси інших проблем: проплати ліцензії такого видовища як чемпіонат світу з футболу чи олімпійських ігор. Адже кожного разу навіть закладені в бюджет кошти добуваються з величезними проблемами. Мінфіну набагато простіше зробити приблизно так: проплатити необхідну суму із загального фонду фінансування компанії, а потім стверджувати, що за останній місяць НТКУ профінансовано на 95%. У той час як виділені гроші пішли на проплату ліцензії, тобто їх не використали на виробництво програм, на оновлення техніки, на зарплату працівникам врешті-решт. Є формальна бухгалтерія, а є реальний стан речей. Тому система суспільного ТБ, яку я сформулював, була б набагато простішою та відкритішою. Тоді всі претензії можна було б висловлювати до адміністративно-наглядової ради. Можна до безконечності критикувати керівництво НТКУ, але картина виглядає так, що їм доводиться в більшій мірі займатися господарством, аніж творчістю. Через те час для реорганізації цієї сфери перезрів. Тому цей пункт 17 можна розцінювати як вдалий крок керівництва НТКУ зі створення лоббіської групи в усіх органах влади, від яких вони залежать.

А що для національної телекомпанії означатиме фінансування окремою бюджетною програмою?

-- Жодна бюджетна програма стосовно інформаційної сфери, навіть мінімально, не буде виконана. Не тому, що цього хтось не хоче, а тому, що, як правило, бюджети у нас ухвалюються нереалістичні. Ні реальної загрози для свободи слова, ні реальної “загрози” для прогресу, для поліпшення умов фінансування, для будь-яких інших реальних кроків стосовно змін ситуації в телевізійному просторі проблема статуту та фінансування окремим рядком в бюджеті не становить. Це абсолютно формальна сторона: на якості телевізійного продукту це не позначиться.

P.S. (від “Детектор медіа”) Сталося так, як гадалося. “Детектор медіа” вже писала про пропозиції нинішнього керівництва НТКУ, викладені у листі пана Сторожука на ім’я Президента України. Одним із пунктів пропозицій було виведення НТКУ з-під контролю Держкомінформу, через який зараз іде фінансування, і який затверджує статут НТКУ. Далі – внесення змін до закону про ТБ та РМ, де йдеться про право лише Президента на заснування НТКУ. Як бачимо, перший пункт виконано, попереду – втілення в життя другого пункту. До того ж, дивує пасивність безпосередньо зацікавлених у цьому питанні людей. Адже більшість експертів, до яких “Детектор медіа” звернулася із проханням прокоментувати затвердження та суть цього стату, навіть не знали про факт його ухвали Кабінетом Міністрів.

Читайте також:

Пропозиції Інституту Медіа Права щодо змін до Статуту НТКУ