- На початку переговорного процесу парламентська четвірка (фракції партій “Наша Україна”, КПУ, БЮТ, СПУ) намагалася діяти в рамках запропонованого “Нашою Україною” Договору про спільні дії у Верховній Раді, який передбачав як певну структуризацію парламенту, так і кардинальні зміни в організації всієї системи влади в країні. Але потім, з подачі своїх опонентів, “Наша Україна” втягнулася у переговори по суто “портфельному” процесу. Що, звичайно, дало нагоду провладним ЗМІ звинувачувати опозицію у неконструктивності. Чому вашим політичним конкурентам вдалося “перевести стрілки”, і якою при цьому була роль медіа?

На мою думку, було кілька причин того, чому Договір було вийшов з площини політичних переговорів. Перша причина – історична: в сучасній українській політиці не є традиційним обговорювати принципи організації влади, статус політичних інститутів, а вже потім говорити про конкретні персоналії. На жаль, більш традиційним є спочатку говорити про конкретні прізвища, після чого тільки думати, які повноваження їм надати.

Друга причина: під час переговорного процесу в дуже багатьох склалося враження, що Президент принципово не приймає змін ключових інститутів нинішнього політичного режиму, й ніколи не дозволить фракціям “Єдина Україна” і СДПУ(о) піти на те, щоб зробити парламент вагомішою інституцією, а уряд – ключовою інституцією системи виконавчої влади. (Зрозуміло, Президент буде послаблений в цій системі координат). Тому сталася ситуація, яка сталася. Тобто, всі були загнані в найпростішу схему, на мою думку, недемократичного прийняття політичних рішень, коли ставиться завдання під конкретну фігуру набрати 226 голосів і застосовуються будь-які методи , щоб ці голоси зібрати. Після цього рішення нічого не змінилося в країні, а навпаки, тільки загострилася. Оскільки не було вирішено питання, хто є парламентська більшість (досі немає жодного документу, що регламентував би, чим вона є, її програму та принципи діяльності), то і парламентська опозиція, відповідно, теж не легалізована в цьому сенсі. Так само невідомо, що робити далі з іншими структурами влади. Але, допустивши цю помилку, сьогодні політики знову повертаються до ідеї Договору, як ідеї вибудування оптимальної системи організації влади в країні, а потім вже – визначення прізвищ тих, хто посідатиме посади в тій системі. Тобто, я оптимістично дивлюся на те, що ідея Договору найближчим часом стане знову популярною.

Як поводилися, з вашої точки зору, мас-медіа, коли ситуація в парламенті розверталася під таким кутом?

- Можна виділити два періоди поведінки медіа. Після парламентських виборів ЗМІ відчули певну свободу й діяли достатньо адекватно реаліям, порівняно з виборчою кампанією. Це тривало, щонайменше, перший тиждень після виборної кампанії, коли був достатньо високий ступінь свободи слова й об’єктивності. Як тільки перемогла ідея, що Литвин за будь-яких обставин має стати головою Верховної Ради, і треба робити все для того, щоб показати конструктивність двох фракцій – “Єдиної України” та СДПУ(о) - і деструктивність чотирьох інших, у медіа повернулася така ситуація, яка була в них під час виборчої кампанії. Відновилася цензура у вигляді чітких установок, як висвітлювати того чи іншого політика, кого запрошувати на телебачення, які акценти розставляти. Нова короткострокова кадрова задача, що запанувала в українському політикумі, знову повернула нас до часів виборів, коли медіа мали відпрацьовувати інформаційну підтримку подібної задачі. Так, але під час вибороної кампанії були хоча б теледебати, які надавали можливість висловитися різним політичним силам. Тепер ситуація інша – проектів, які запрошують до політичних дискусій, поменшало. Ні Ющенко, ні Мороз, ні Тимошенко не запрошуються до телестудій, а так зване виконання нашими телеканалами принципу представлення в новинних сюжетах двох точок зору зводиться на телеканалах до монтованих уривків фраз цих політиків, які аж ніяк не розкривають суті їхньої позиції… Тобто, формально вони нібито у телепросторі є, але реально ознайомити електорат зі своєю позицією вони не можуть…

Так, тепер широка лінія політичного конфлікту звузилася. Під час виборної кампанії можна було маневрувати. Наприклад, запрошувати до телестудій квазі-опозиціонерів або клонові партії, щоб створити ілюзію дійсно начебто відкритої виборчої кампанії. Запрошувати Вітренко, яка буде критикувати когось з опозиції, а провладна структура буде виглядати вище над всім цим “базаром”. Зараз ситуація складніша. Визначилися чітка лінія конфлікту між політичними силами. Тому, звичайно, теледебати є програшними для влади, і ніхто не збирається їх робити. До речі, не виконуючи цим постанови Верховної Ради, якою передбачено проведення на Першому національному щотижневих дебатів між 6 парламентськими фракціями протягом 45 хвилин.

Якою в такій ситуації окресленого політичного конфлікту буде медіа-стратегія “Нашої України”, при всім відомому браку медіа-ресурсу у фракції?

Перше - це максимальне використання законних прав партії, що подолала 4% бар’єр. Це означає, що “Наша Україна” робитиме все, щоб виконувалася постанова, прийнята ВР, до речі, й за участі депутатів “Єдиної України”. Вона передбачає пряму радіотрансляцію парламентських засідань, і це вже практично вирішено. Є інша проблема, яку не вирішено остаточно. Це 45 хвилинні дебати між 6 фракціями, що мають виходити на Першому Національному, як я вже сказав. Ми будемо вимагати, щоб така телепрограма була. Також є не до кінця зрозуміла логіка дій газети “Голос України”, де площа на сторінках надається, відповідно до чисельності фракції. Втім, газета ще не запропонувала, як це зробити. Є щотижнева парламентська програма на УР-1 та щоденник сесії на УТ-1 та УТ-2, але його об’єктивність є спірною.

Але це не ключове питання. Ключовим для нас є те, що фракція “Наша Україна” намагатиметься будувати достатньо чітку прозору політику і позицію. Це означає, що формат спілкування із ЗМІ лідера фракції й осіб, що відповідають за проблемну тему дня, будуть максимально відкриті для преси. Й така відкритість, ми маємо надію, матиме хоча б частковий зворотній ефект, щоб громадяни могли знати, що робить фракція та її лідер щодо конкретної проблеми, яка розглядається у парламенті.

Ви вже згадали Національну телекомпанію, яка вже давно є об’єктом змагання між державними інституціями. Як ви можете прокоментувати затвердження вчора Кабміном Статуту НТКУ, що, в принципі, входить у протиріччя з Законом про телебачення та радіомовлення, в якому засновниками Національної телекомпанії визначені Верховна Рада і Президент? Ті пропозиції, з якими щодо нового Статуту НТКУ виходив до Президента її голова Ігор Сторожук, фактично виводили державну компанію з-під впливу парламента, про що “Детектор медіа” докладно писала ( Чи в інтересах суспільства пропонується реформувати діяльність Національної телекоманії)

На жаль, парламент і раніше не мав цього впливу. Сьогодні НТКУ та НРКУ діють поза правовим простором. Вони, фактично, незаконні. Їх мали створити спільно ВР та Президент, наголошую, Верховна Рада стоїть першою. Діяльність цих компаній мала б регламентуватися відповідно до норм закону “Про телебачення й радіомовлення”. Жодного закону, що регламентував би статутні принципи, порядок призначення керівників та концепцію каналу, ВР не приймала. Вони діють тільки на підставі указів Президента. Тому нова ніби легалізація цих медіа–компаній указами Кабміну є таким самим порушенням закону, як і їхня діяльність на підставі указів Президента. Я думаю, що це треба виправляти. Нагадувати керівництву НТКУ, що є закон в Україні, і хто його не виконує, мусить нести відповідальність. Я зареєстрував проект постанови ( Законодавчим визначенням статусу Національної телекомпанії України може зайнятися Верховна Рада ), яка буде запропонована на розгляд парламенту. В ній пропонується зупинити цю ситуацію, коли НТКУ та НРКУ діють поза межами закону. Повторюю, вони сьогодні діють не лише на підставі незаконного документу, але й діють без ліцензії. Отже, ВР повинна найближчим часом прийняти Закон, де будуть визначені статутні принципи цих компаній, порядок призначення керівників - не самостійно Президентом, а спільно з ВР. Тільки після цього буде визначено порядок їхнього ліцензування, концепцію розвитку каналів.

Ця унікальна можливість використання законодавчої відповідності Національних теле- та радіокомпаній мала б накреслити еволюційний шлях переходу державних ЗМІ, які сьогодні, фактично, є при президенті України, у бодай напівгромадські. Оскільки тоді можна було б сформувати справжню Наглядову раду, склад якої визначила б не одна людина. Можна було б визначити чіткий механізм контролю за фінансуванням НТКУ та НРКУ …Є багато речей, які можна було б законодавчо означити - а не підкилимово. Я думаю, що парламент підтримає мою ініціативу, і ми повернемо ці серйозні інформаційні інституції у правове поле України.

У зв’язку з цим, яка концепція інформаційної політики у версії фракції “Наша Україна”? Як ви особисто збираєтеся її втілювати у рамках комітету з питань свободи слова та інформації, бажання працювати в якому ви виявляєте?

Я, перш за все, зацікавлений в тому, щоб вибудовувати концепцію інформаційної політики країни, в якій ми живемо, а потім думати про те, як інформаційно представити політичні інтереси фракції “Нашої України”. Комітет, в якому я збираюся працювати, мусить спрямувати свою роботу на те, як створити цивілізований інформаційний простір, а не на інтереси “Нашої України”. Це дві проблеми, насправді. Одна – це медіа-кампанія фракції, а друга – це стратегія розвитку інформаційного простору України.

Створення громадського телебачення є вашою метою в цій ситуації?

Звичайно. Зараз є унікальна можливість розпочати з перехідного етапу, про який я вже казав. Тому що спочатку треба повернути державне телебачення у правове русло, а потім думати, як з нього робити громадське телебачення. Я давній прихильник роздержавлення медіа, і йдеться не лише про державну, а й про комунальну форму власності. Я готовий надати інформаційно-аналітичні матеріали, щоб показати, скільки грошей витрачається з бюджетів всіх рівнів на утримання цих інформаційних проектів. Більше того, я готовий показати, що це в своїй масі непопулярні проекти. Їх видають голови держадміністрацій та міські голови виключно в своїх інтересах, що суперечить логіці фінансування коштом всіх громадян України.

Інша справа, як це роздержавлення повинно йти. Я думаю, воно має йти поетапно і, скажімо, на першому етапі правова й фінансова присутність держави у ЗМІ хай буде частковою, але хай буде врегульовано статус цієї присутності. Має бути й фінансування, наприклад, комунальних ЗМІ іншими інституціями, що дозволить позбавитися монополізму у сфері ЗМІ, й зніме пропагандистський характер державних медіа, зробить їх більш конкурентними. А також зменшить тягар фінансування з місцевого й державного бюджету, тобто, з громадян України.

Пане Миколо, останнє запитання. Хто, за вашими прогнозами, очолить парламентський комітет з питань свободи слова та інформації?

Все залежить від того, який принцип розподілу комітетів переможе. Якщо переможе варіант, запропонований двійкою – “За єдУ” та СДПУ(о), то переможе кандидат цих сил. Я б сказав точніше, що це буде людина з “Єдиної України”. Якщо переможе принцип формування, де парламентська четвірка буде активно представлена в усіх комітетах, то її представник буде і серед керівництва цього комітету. Це буде хтось із народних депутатів, які представляють ці чотири політичні сили.