- Перспективи громадського телебачення будуть в Україні, аж допоки не буде створено громадське телебачення. Тоді перспективи закінчаться і почнеться гнітюча реальність. Ця реальність визначає, що функціонуватиме ще один кишеньковий – для влади, або для одного з олігархів – засіб інформації.

В розвинутих країнах громадське телебачення є виразником громадянського суспільства. Там, де немає або недокомплектовано громадянського суспільства, не може бути громадського телебачення. Звісно, може, й існуватиме телебачення з назвою “Громадське телебачення”, але воно не буде виразником плюралізму думок, не показуватиме матеріали, невигідні своїм явним чи прихованим господарям.

Суть проблеми з громадським телебаченням в Україні полягає в питанні, хто ним керуватиме. Як можна говорити про незаангажованість наглядової ради (чи як там називатиметься керівний орган) громадського телебачення, коли сьогодні недержавні телеканали регулярно спілкуються з впливовими урядовцями, політиками чи їх посередниками? Останні роблять замовлення, кого показувати на телеекрані, яку “накрутку” давати певній темі та кого треба “просувати”. Доведений до абсурду багаторазовий показ на телеекранах малоцікавого для електорату угрупування “Команда озимого покоління” за час передвиборчої кампанії може слугувати прикладом.

Вихід із ситуації є. Потрібно підібрати до керівного органу громадського телебачення людей з розвинутим імунітетом до різних впливів. Таких, правда, небагато, але навіть в Україні вони є. Мені здається, що в таку категорію незалежних фахівців входять такі: одного нещодавно позбавлено телеефіру, другий тихенько займається менеджментом і зовсім не творчою стороною, третій знаходиться в розшуку, четвертий сам покинув не незалежне комерційне телебачення і так далі.

Валерій Калниш, випускаючий редактор ЗНТРК "ТВ-5" (Запоріжжя):

- Очень бы хотелось на это надеяться. Предпосылками для того, что Общественное телевидение может появиться, я бы назвал:

1) нынешний парламент не такой разношерстный, как предыдущие, и если представить себе хотя бы на минуту, что для голосования по европейски выписанному Закону об Общественном ТВ объединятся "НУ", БЮТ и СПУ + беспартийные, то вопрос может быть решен положительно. Хотя бы потому, что у них, по моему мнению, больше гражданской сознательности, а также потому, что создание Общественного ТВ на данном этапе соответствует их интересам, поскольку иначе они вообще останутся без медиа-ресурса.

К сожалению, "минусами" нынешней ситуации являются, то что концепции как таковой нет и в помине (все об этом говорят, но никто не знает или не хочет знать, как это делать). Да и позиция Нацсовета в отношении СМИ, имеющих приставку "общественное" и являющимися такими, известна практически всем.

Анатолій Гриценко, президент УЦЕПД імені Олександра Разумкова:

- Перспективи створення Громадського телебачення можуть з’явитися лише після обрання нового президента, причому у випадку, якщо ним не стане представник нинішньої команди "За Єдину Україну!". Люди, які бояться відкритої, прозорої і публічної політики, можуть видавати (готувати) нормативні акти, формально нібито спрямовані на відкритість і прозорість, але в дійсності вони завжди віддають перевагу закулісній, підкилимні боротьбі. Громадське ТБ, як і будь-що інше громадське, їм заважає, а відтак - не має перспектив.

Оксана Волошенюк, менеджер з медіа-програм, Міжнародний фонд “Відродження”:

- Перспектива - лише усвідомлена необхідність. А вона усвідомлена та переусвідомлена. Особливості національної виборної кампанії змусили непровладні політичні сили докладати направду титанічні зусилля, щоб хоч якось забезпечити собі право появи в телерадіоефірі і, водночас, довели, що вільний доступ до того ж таки ефіру – це зовсім не запорука геометричної прогресії виборчих симпатій. Телебачення ще раз довело свою специфіку як "клітки без грат"...

Для мене особисто перспектива створення Громадського ТБ (як і загальнонаціонального подібного друкованого видання) – це, в першу чергу, перспектива реалізації цілого покоління-страту-прошарку громадян (населення), яке, фактично, не послугується українськими ЗМІ, але радо слухає ВВС, читає Газету Виборчу і т.і. Що залишається їм тут: “Дзеркало тижня”, Новий канал ... Все менше та менше вибір. Саме зменьшення цієї шагреневої шкіри професійності - головна перспектива для створення Громадського телерадіомовлення.

Андрій Тичина, телеведучий, канал “1+1”:

- Після виборів перспектив для Громадського телебачення не більше, ніж було будь-коли раніше. Звісно, політична напруга трохи спала, менше підстав підозрювати, що яка-небудь політична сила спробує терміново використати цей потужний інститут громадянського суспільства в інтересах, далеких від інтересів громадян. Або - …влади. Але така небезпека залишається. Більше того, поки процес утворення ГТБ куруватиме держава, нема жодних підстав сподіватися, що в результаті воно залишиться вільним від контролю влади, або фінансово-політичних груп. Система просто не може добровільно допустити появи серйозного центру її дестабілізації, бо уся діяльність системи спрямована на самозбереження.

Можна, звісно, поекспериментувати, спробувати зробити щось подібне до західних стандартів, або навіть російських, розраховуючи, що потім, коли усе зміниться, воно працюватиме як треба. Але користі на даний момент від такої структури буде набагато менше, ніж шкоди. Можна ввести у наглядову раду хоч сотню громадських діячів та представників усіх партій, проте навіть самі парламентські вибори засвідчують, що велика кількість спостерігачів – це ще не запорука від адмінресурсу. Є ще купа суто технічних питань, включно із каналом мовлення, матеріально-технічною базою, джерелами фінансування, тощо, і вони, в принципі, вирішуються. Не вирішується лише проблема відсутності реального балансу політичних сил в Україні, а відтак - і можливості позаурядового існування інституцій, що представляють інтереси усієї держави. Так чи інакше, навіть створене Громадське ТБ представлятиме інтереси однієї політичної сили. Тому питання, чи можливе ГТБ після виборів, не дуже коректне. Воно в принципі неможливе ДО виборів. Президентських.

Оксана Панасівська, директор з розвитку “Інтерньюз-Україна”:

- Тема общественного телевидения раньше мне казалась скучной. Но когда я была в Британии на стажировке на радио, мне показалось, что я поняла, что это такое. Это телевидение, которое не думает о том, как привлечь аудиторию любыми методами, как заработать право на существование, в том числе и выполняя политические заказы. Общественное телевидение не заинтересовано в рекламе. Оно работает на дотации государства и абонентной плате телезрителей. Я бы с удовольствием платила 10-20 гривен в месяц для того, чтобы смотреть канал, который не преследует своей целью прополоскать мне мозги, а претендует на то, чтобы быть объективным, который бы презентовал общечеловеческие ценности и обсуждал социальные темы.

Но у нас всегда ситуация «перед выборами». И мне кажется, что нам еще далеко до организации настоящего Общественного телевидения. Общество еще не доросло до того, чтобы отдать деньги и верить, что это будет действительно «правильное» общественное телевидение, которое избежит влияния какой-нибудь политической силы. Я не верю, что административный ресурс или правящие партии или другие силы не будут прикладывать к этому руку.

Что-то должно измениться в головах. Нужно каким-то образом воспитывать правительство и ту власть, которая есть сейчас. Дело все в некой прозрачности, transperency, о необходимость которых постоянно говорится на всех семинарах нашей организации.

Если бы общественные организации сплотились и задались целью создать общественное телевидение, я бы поверила в такое телевидение. Даже не смотря на то, что некоторое количество общественных организаций все равно преследовало исключительно свои цели. Все равно, если бы меня позвали на «баррикады» или «большую стройку» общественного вещания, я бы обязательно приняла самое активное участие.

Василь Зоря, журналіст (Новий канал):

- А що власне трапилось під час виборів, що могло б наблизити ідею Громадського телебачення (ГТ) до реальності? Виборці стали значно свідомішими? – велика ілюзія. Зацікавленішими у майбутньому? – можливо, але не настільки вузькоспеціально, як із новими грандіозними проектами громадського спрямування.

Глядачам нецікаві дискусії про надзвичайну важливість ГТ в українському суспільстві. І не варто очікувати серйозного тиску (тобто, моральної підтримки) з боку телеаудиторії з цього приводу. Згадайте, як в Італії постало питання про зосередження інформаційних ресурсів в руках Берлусконі. Десятки тисяч людей вийшло на вулиці, - вони реально розуміли загрозу медіа-монополії.

Хто в Україні, обурений передвиборними маніпуляцями в пресі, готовий заснувати неприбуткові ЗМІ і гарантувати їхню неупередженість? На мою думку, навіть переможці виборів не переконані у необхідності цього. Перед ними два наочні приклади – провал есдеків, що вклали гроші в пресу, і Озимих. Більш ефективним виявився персональний контакт з виборцями. То ж у тому, чи насправді настільки важливий медійний ресурс – переможці зовсім не переконані.

Опозиція усвідомлює переваги Громадського телебачення над монополією державного телебачення, але лише теоретично. Це - незаангажованість, політичний нейтралітет, відвертість. Але наразі, як полюбляють казати опозиційні партійні лідери, «проблема не на часі». Тим більше, що менеджмент публічного некомерційного телебачення відверто важчий, ніж жорсткого бізнесового медіа-проекту. А тому є речі - в якості політичного інструменту - простіші й ефективніші, що не залишає шансу в Україні для створення повноцінного ГТ.

Як на мене, резонансній ідеї ГТ дадуть втілитись у життя точно так, як це сталось з прототипом Громадського радіо. Переможе варіант не опозиції, а влади. Для цього затвердять прийнятну концепцію, перейменують НТКУ у ГТ, зформують Наглядову раду з відносно незалежних експертів. Залишать тільки урядові телефони у кабінеті керівника проекту… Але це не буде Громадським телебаченням. Бо владі не потрібен ще один осередок вільнодумства, підтриманий не стільки у самому суспільстві, скільки за його межами.

Михайлина Скорик, “Україна молода”:

- На мій погляд, минула виборча кампанія, під час якої телевізійники працювали у значно жорсткіших умовах, ніж газетярі, продемонструвала дві речі. По-перше, наскільки нам, глядачам, потрібне Громадське телебачення, щоб отримувати різносторонню і більш-менш об’єктивну інформацію, від якої не відгонить маніпуляційними трюками, вигідними тій чи іншій політсилі, що “тримає” канал. Думаю, за час виборів прихильників Громадського телебачення суттєво побільшало і серед самих журналістів-телевізійників. Особливо серед тих, які внутрішньо корчачись, змушені були переступати через свої принципи й виконувати редакційні завдання.

По-друге, аналізуючи передвиборчу кампанію різних політичних сил, доходиш висновку, що серед них – як лівих, так і правих, як опозиційних (радикально чи м’яко), так і відверто “банківських”, – немає тих, кому громадське телебачення настільки ж вигідне, як і партійно- незаангажованим телеглядачам. Бо кожна з них хоче чути тільки себе і здатна зважати на своїх конкурентів лише тоді, коли потрібно дружити “проти когось”.

Наскільки пам’ятаю, за законом, саме парламентарії повинні формувати наглядову раду Суспільного ТБ, яка визначатиме його редакційну політику. Наразі ця ідея така ж утопічна, як і стала парламентська більшість. Бо кожен з переможців схоче підім’яти Громадське телебачення, якщо таке буде створене, під себе. Словом, поводитиметься в телепросторі так само, як на друкованому ринку: адже жодна з газет, яка перебуває, скажімо так, під впливом симпатій (політичних чи фінансових) до того чи іншого політоб’єднання, не змогла піднятися над цими “симпатіями” й надати можливість висловитися всім, зокрема своїм політичним конкурентам. Точніше, “покровителі” видань були і є не готові до такого справді демократичного “подвигу”.

Приміром, теледабати – абсолютно демократичну ідею – примудрилися ж використовувати для того, щоб проштовхувати своїх і “мочити” чужих. У практиці дебатів привертає увагу й те, що деякі впливові політичні лідери не вміють “спускатися вниз” і виступати зі своєю позицією у “ворожому” до них середовищі. Вони та їхні іміджмейкери цьому ще не навчилися.

Тому в нинішньому парламенті проштовхувачам корисної ідеї знову буде важко знайти однодумців в побудові громадського телебачення за німецькою моделлю. Звісно, з новими депутатами варто активніше працювати в цьому напрямку, але найімовірніше, що до президентських виборів такі потуги не дадуть результату. Хоча згодом вони можуть стати добрим підЄрунтям для реалізації Закону про суспільне телебачення. Водночас, успіх справи дуже залежатиме від майбутнього президента і його особистої позиції.

Валентин Бугрим, академік, “Bygrym-промоції”:

- Проблема ГТБ залежить від того, хто фінансуватиме? хто керуватиме? Кому буде призначене ГТБ? Найкраща управлінська модель - BBC. Напівнайкраща фінансова модель – Громадське радіо США. Як вирішити ситуацію з громадським мовленням в Україні - найліпше винести це питання на референдум.

В принципі, можна сподіватися на активізацію проблеми громадського ТБ і радіо. Верховна Рада може прийняти рішення. Закон про Суспільне ТБ і Р прийнято ще у 1998 р., але телебачення і радіо ще немає.

Володимир Головко, Центр політичного аналізу (Дніпропетровськ):

- Одним з основних покликань Громадського телебачення є сприяти здійсненню дієвого контролю суспільства за політикою державних і бізнесових структур, перш за все, шляхом надання про неї неупередженої інформації. Необхідність Громадського телебачення в Україні назріла давно, принаймні з часів президентських виборів 1999 року. Передвиборча кампанія 2002 року довела, що в українському суспільстві накопичена критична маса недержавних громадських організації, які здатні здійснювати інформаційне та аналітичне забезпечення роботи українського Громадського телебачення, а також ефективний контроль за його роботою.

Однак питання в тому, чи готові органи державної влади і вітчизняний бізнес до появи подібного гравця в інформаційному просторі країни? Адже без їх участі (принаймні у формі “не заважати”) на успіх сподіватися не варто. Тому першим кроком до створення Громадського телебачення в Україні має стати посилення інформаційного тиску, насамперед з боку громадських організацій, на вказані структури. Необхідно їх переконувати, що їм теж необхідне і, навіть, вигідне існування незалежного Громадського телебачення. Частина держчиновників нижчої і середньої ланки, здається, вже дозріла до необхідності подібного інституту, зокрема, про це свідчить ідея “електронного уряду”. А от з чиновниками вищої ланки – важче. Також і з бізнес-структурами ситуація складніша. До тих пір, поки справи йдуть нормально, вони часто байдужі до цієї проблеми.Хоча коли потрапляють в конфліктні ситуації з іншими, більш потужними, бізнес-структурами або органами державної влади, їм досить важко донести широкому загалу свою позицію і захистити себе.

Іван Задорожний, директор радіо "Львівська Хвиля":

- Не зовсім розумію, в якому контексті пов'язані між собою вибори і створення Громадського ТБ. Як на мою думку, і зараз цьому нічого не заважає, зрештою, як не заважало і до виборів. Питання швидше у тому, щоб визначити, що ви розумієте під словами Громадське ТБ. У світі є щонайменше три концепції, що так чи інакше претендують на визначення цього питання.

Для мене Громадське ТБ має бути створене т.з. третім сектором - тобто громадськими організаціями, об'єднаними концепцією, яка вимагає у тому числі і громадського схвалення у більш широкому (не лише третього сектора) сенсі. Щодо широко мусованого в Україні питання про створення якогось гібрида державного телебачення, яке ще має лягти додатковим податковим тягарем на платників податків, то воно не має нічого спільного ні з Громадським ТБ (у прийнятому бодай у одній із світових концепцій сенсі), ні з громадським схваленням чи обговоренням.

Чи є в Україні достатньо сильний третій сектор, щоб міг би взятись за реалізацію такого проекта - покаже час. Я б сказав так, будуть (або уже є) достатньо сильні громадські організації - буде і ТБ, яке реалізуватиме і ту концепцію, яку буде взято для реалізації. Чи буде ця концепція відповідати одній із прийнятих у світі - покаже час.

Володимир Малинкович, директор українського відділу Міжнародного інституту гуманітарно-політичних досліджень:

- Перспектива, безусловно, есть. Это политическая перспектива, а не гражданская. Она заключается в том, мы начинаем потихоньку выходить из экономического кризиса. Еще четыре года назад для олигархов большие деньги можно было получить только в союзе с властью. Сегодня власть уже не так нужна олигархам. Смычка между олигархами и номенклатурой превратилась в трещину. Сейчас уже очевидно, что командно-административная система не нужна тем, кто делает деньги, так как раньше.

Вопрос об общественном телевидении вторичен. Он зависит от того, удастся ли лишить нынешнюю структуру государственной власти той опоры на командно-административную систему, которую она имеет, прежде всего, за счет мажоритарщиков. Первый вопрос политический: удастся ли отменить мажоритарную систему? Но боюсь, что не удастся, потому что команда Ющенко вполне готова к компромиссам с властью, а реальной оппозиции пока нет. Но, тем не менее, шаг в этом направлении сделан. Это замкнутый круг: общественное телевидение зависит от политических решений, а политические решения, в свою очередь, будут в какой-то мере зависеть от граждан, а граждане не могут особо ничего высказать, кроме как во время выборов, без общественных средств массовой информации.

На мой взгляд, выборы – это только шаг к демократии. Они еще не являются основанием для того, чтобы говорить, что у нас есть и в ближайшее время будет демократия, в том числе в СМИ. Общественное телевидение – это и есть демонстрация открытости власти и диалога с обществом. И только в этих условиях возможно общественное телевидение. Я думаю, что в ближайшие год-два вряд ли это получится. Но какие-то элементы общественного телевидения могут быть уже сейчас. Для этого необходимо давление на власть. Сейчас как раз очень благоприятная атмосфера для этого, поскольку власть зашаталась.

Для того, чтобы осуществлять это давление, необходима, все-таки, какая-то общественная активность. Она дожна быть достаточно конкретной. Скажем, в больших городах Украины должны быть какие-то группы общественно активных людей, которые должны себя институциализировать каким-то образом в виде каких-то гражданских форумов. Так было в Москве в перестроечное время, и, в меньшей степени, у нас. Организации, типа Московской трибуны, оказали колоссальное влияние на демократические процессы в России. Более того, если бы их не было, то и российский путь был бы совершенно иным. Он и сегодня не достаточно демократический, но имеющиеся элементы демократии связаны с этой Московской трибуной и различными клубами, представлявшими гражданское общество.

У нас этого нет. И не только потому, что мешает власть, а и потому, что люди, много говорящие о гражданском обществе, на самом деле работать в таких структурах не хотят. Я неоднократно обращался к людям для того, чтобы собрать их в какую-то, по крайней мере, Киевскую трибуну. Пару раз это удавалось, но с очень большим трудом. Как правило, как только начинаются эти разговоры, появляется такой ответ: да кому это все нужно, это ничего не изменит и т.д. При таком подходе, характерном для нашего хуторянского общественного сознания, мы еще очень долго будем ждать перемен. Они будут зависеть не от общественно активных граждан, а от интриг во властных структурах, перестановки сил между олигархическими и прочими политическими группами. А избиратели у нас гораздо лучше развиты, чем общественно активные граждане, они это продемонстрировали во время этих выборов, проголосовав по партийным спискам против власти.

Однако для того, чтобы общество стало обществом, мало сознания отдельных людей. Необходима активность определенной группы. Как правило, роль активатора на евразийской территории всегда играла интеллигенция. В свое время, опять-таки, в традициях нашей бывшей страны, роль катализиторов играли толстые журналы, которые связывали граждански мыслящих людей. А у нас этого нет и не может быть. Сегодня это коммерчески не оправдано. Лучше всего, чтобы эту роль выполняло телевидение, как самый массовый вид масс-медиа. Независимых СМИ у нас нет и, соответственно, у нас нет этого необходимого для развития гражданского общества элемента объединения. Можно было бы сделать как в диссидентские времена: собрать тех людей, которые уже проявили свою гражданскую активность. Надо собрать сто человек интеллигентов и к ним придут тысячи. Это не будет гражданское общество, но хоть какой-то объединяющий элемент.

Сегодня мы видим каналы в руках власти или олигархов. Если же появится много небольших капиталов, можно будет создать общественный канал. Рассчитывать на то, что общественное телевидение будет создано с дозволения власти и на деньги налогоплательщиков, я бы не стал. Мы очень бедная страна. А телевидение – это очень дорогая вещь. Для того, чтобы оно функционировало в европейских стандартах, с каждого гражданина надо брать эквивалент 30, а то и 40 дойчемарок, так же, как в Германии. А если они дадут гривню или две, общественное телевидение будет дешевенькое, будет держаться на энтузиазме и, соответственно, проиграет телевидению олигархов.

Володимир Овдін, журналіст, «Зеркало недели» (Дніпропетровськ):

- Перспективы есть всегда. Вопрос в другом - финансировании, которое будет определять лицо канала. На мой взгляд, средства должны идти исключительно из-за рубежа, поскольку любая заинтересованная в создании ОТВ украинская финансовая группа или отдельный индивидуум всегда могут быть "опущены" власть предержащей. В лучшем случае, отражать интересы сугубо хозяина ОТВ. Особо отчетливо это просматривается на региональных, в частности, днепропетровских частных ТВ-каналах.

К слову, рекомендую проанализировать ситуацию на российском ТВ, дабы дважды не наступить на грабли. Можно пойти иным путем: скинуться всем миром. Хотя после краха многочисленных финансовых пирамид и иже с ними доверие населения к каким-либо "народным" проектам безвозвратно утрачено: все равно разворуют.

Но даже если случится отыскать иностранного инвестора, не исключен местечковый подход (землячество, кумовство, личная преданнность etc.) отечественных авторов нового проекта в создании передач. Особо хорошо это просматривается на УТ-1, “Интере” и ICTV, где, на мой взгляд, наблюдается творческий застой, связанный с вышеозначенными причинами. В итоге ОТВ рискует превратиться еще в один насос для откачивания денег в карманы небольшой группы людей, стоящей у руля. Не имея в виду "Детектор медіа", хочу заметить, что процентов 80 грантов, получаемых украинскими гражданами и организациями, попросту проедаются без практической отдачи. Тем не менее, хочется верить в лучшее.

Ігор Лубченко, голова Національної спілки журналістів України.

- Я - за створення Громадського ТБ. Але скептично ставлюся до ближчої перспективи його появи у нас. Передусім, влада не захоче випустити з рук такий важіль впливу на громадську свідомість. І навіть парламентарі (хоча часто їх не допускають на державне телебачення), виходячи з нинішньої конфігурації ВР, не зуміють дійти консенсусу. До того ж і громадяни не зможуть зараз фінансувати діяльність громадського телебачення.

Від “Детектор медіа”. - Можливо, наш читач вже помітив, що після виборів ми заповзято взялися за обговорення проблем і перспектив Громадського мовлення в Україні. Ми зовсім не ідеалісти, і дуже тверезо оцінююємо стан, перш за все, нашої політичної еліти, від якої, насамперед, і залежать ці самі перспективи – як і проблеми - Громадського ТБ. В той же час, нам здається, що нова конфігурація парламенту дає якісь невеликі сподівання на те, що в країні, нарешті, з’явиться політична сила, яка буде зацікавлена саме в плюралістичному, об’єктивованому мовленні, для якої саме такі ЗМІ можуть стати політичним інструментом для боротьби за владу. Якщо ці сподівання хоч в якійсь мірі справдяться, справа Громадського мовлення в Україні може набути більш реалістичного відтінку.

Втім, на наше переконання, концепції Громадського мовлення можуть бути дуже різносторонніми і менеджерські гнучкими. Що при наявності зусиль того самого “третього сектору”, про яку згадував і в цьому нашому опитуванні один з його учасників, Громадське мовлення може почати реалізовуватися в більш локальних, ніж загальнонаціональних, обсягах. Це потребує меньших витрат і меньших виявів політичної волі, що й надає можливості більш скорішого втілення подібним проектам.

Ми впевнені, тема Громадського мовлення повинна зараз стати однією з приіорітетних для громадянського суспільства. Адже саме контроль над інформацією лише невеликою частиною політичної еліти є одним з головних чинників, який заважає українському суспільству дійти до дійсно конкурентного середовища і в нашій політичній системі, і економічній, і так далі… Конкурентного середовища, альтернативі якому в пошуку оптимальних моделей розвитку людство ще не знайшло. Тільки вимушеність влади конкурувати з опонентами, а не давити їх, є справжнім механізмом контролю за владою з боку суспільства. Отже, потрібен громадський тиск на владу – заради Громадського мовлення. В тому, що громадський тиск на владу може давати результати навіть в наших умовах – ми вже переконалися і під час цих виборів.

“Детектор медіа” у грудні-січні минулої виборчої кампанії виступала в якості громадського лобіста щодо проведення теледебатів на наших каналах. Ми не шкодуємо за цим, вважаючи, що навіть за умови намагань перетворити теледебати у маніпулятивну технологію, все ж таки вони зіграли свою позитивну роль щодо отримання виборцем інформації для свідомого вибору. У тому числі – і завдяки саме тим незграбним намаганням щодо маніпуляцій під час теледебатів, очевидність яких теж грала проти тих, хто їх використовував.

Таким самим лобістом ми збираємося виступати і щодо втілення в Україні Громадського мовлення. Те, що перспектива цього – не така вже і близька, не перекреслює необхідність робити кроки в її напрямі. Дорогу, як відомо…

Тож читайте у нас постійно матеріали щодо різніх аспектів проблеми Громадського мовлення в Україні. Ми сподіваємося побачити серед тих, хто візьме участь у інтернетовській дискусії щодо цих проблем не тільки визнаних фахівців, але й більш широкий загал. Друге запитання для такої дискусії: Наглядова рада Громадського мовлення – як зробити її незалежною від політичного тиску, перш за все - в умовах України - виконавчої влади? Адже у нас навіть, припустимо, ті ж представники творчих спілок, не кажучі вже політичних, можуть водночас бути і представниками звісно кого, і тільки одного… Чекаємо відповідей зацікавлених читачів.

Читайте також:

Станем ли мы страной выученных уроков?

“Громадське радіо” буде. Але під іншою назвою

Олександр Кривенко звинувачує особисто Бориса Холода

Марафон на “Громадському радіо” не відбудеться. Через заборону проекту Національною радою?

Олександр Кривенко: “Наш проект проходив експертизу на БІ-БІ-СІ”

5 березня Нацрада з питань телебачення і радіомовлення детально розгляне питання про створення Громадського радіо

Деякі примітки до дискусії про функціонування "Громадського радіо" в Україні

Футбол між Нацрадою та “Громадським радіо”. Форвард – радіо “Люкс”

href="http://www.detector.media/question/?id=2640">Запитання “Детектор медіа”: - Чи є після виборів-2002 в Україні перспективи для створення Громадського ТБ? Чому?