ВЕДУЩИЙ: Доброго вечора.

Тина КАРОЛЬ: Добрый вечер.

ВЕДУЩИЙ: Я вижу, все удивлены, но раз мы с Тиной Кароль вместе, значит, вы увидите что-то специальное. Да, наверное. Кто-то запоет.

Тина КАРОЛЬ: Может это вы?

ВЕДУЩИЙ: И это буду не я. Главное событие теленедели ещё состоится. Через два дня миллионы людей будут отмечать День Победы. И мы с Тиной решили сделать такой специальный проект - Тина выбрала самые ей любимые песни войны. Мы будем петь, мы будем говорить и музыка нас будет успокаивать.

Тина КАРОЛЬ: Ну, да, я взяла на себя такую ответственность отвечать за музыкальную часть сегодняшнего шоу, которое, я уверена, будет очень интересным. И те песни, которые я подготовила - это песни военных лет, послевоенных лет войны. И наверное, было бы правильно рассказать, что я их знаю не понаслышке с детских лет - у меня два деда воевали, прошли всю войну, брали Берлин. И о войне я знаю с самого детства...

ВЕДЩУИЙ: И с чего начнем?

Тина КАРОЛЬ: НУ, можно начать с «Бери шинель, пошли домой». Хочу поздравить всех ветеранов и поблагодарить за то светлое будущее, которое есть у моего поколения и у будущих. За роялем сегодня будет Александр Рогодин сопровождать весь вечер. Ну что ж.

ПЕСНЯ ТИНЫ КАРОЛЬ.

ВЕДУЩИЙ: Тина, пожалуйста. Я благодарю фортепианный салон «Бек штейн» за этот прекрасный белый рояль. Наши гости сегодня - Министр образования и науки Украины Дмитрий Табачник, лидер Коммунистической партии Украины Петр Симоненко, Министр по вопросам чрезвычайных ситуаций Нестор Шуфрич, первый Президент Украины Леонид Кравчук, народный депутат «Наша Украина - народная самооборона» лидер партии «За Украину» Вячеслав Кириленко, народный депутат Тарас Черновил, Александр Кузьмук - народный депутат Партии Регионов, Генерал армии. Николай Левченко - секретарь Донецкого горсовета, Вадим Колисниченко народный депутат Партии Регионов, Василий Волга лидер Союза левых сил, Вадим Карасев политический обозреватель, Владимир Филенко Блок Юлии Тимошенко, Владимир Палохало Председатель комитета Верховной Рады по вопросам науки и образования Блок Юлии Тимошенко. Ирина Геращенко народный депутат, Ольга Герасемьюк народный депутат «Наша Украина - народная самооборона», Игорь Мирошниченко член политсовета всеукраинского объединения «Свобода» и историк Владимир Сергейчук профессор Киевского национального университета им. Тараса Шевченко. Мы назвали этот проект «Есть ли у войны конец», потому что вот в каждую такую дату, а 65 лет исполнится 9 мая со дня победы, эта война вызывает всякие вот такие идеологические ассоциации. И она не прекращается, она делит людей и это может быть нормально, а может быть очень отрицательно, скажем, для Украины. И 5 мая в Запорожье областная организация Коммунистической партии открыла памятник Иосифу Сталину и полностью профинансировала. Это конечно вызвало бурную реакцию в городе.

РЕПОРТАЖ: (без слов)

ВЕДУЩИЙ: И в тот же день на стадионе, где местный футбольный клуб «Металлург-Запорожье» встречался с одесским «Черноморцем», это событие стало, я не хочу сказать центральным, но почти.

ФОТОГРАФИЯ С ИЗОБРАЖЕНИЕМ ПЛАКАТА «ЗАПОРОЖЬЕ ПРОТИВ СТАЛИНА»

ВЕДУЩИЙ: Видите, это фотография «Запорожье против Сталина» на футбольном матче. Значит... и почему люди аплодируют, мы задали вопрос до программы - поддерживаете ли вы идею установить памятник Сталину в вашем городе, именно в вашем городе. Вот какой ответ мы получили от нашей аудитории, которая представляет всю Украину. 91% людей против памятников Сталина в своем городе. Тем не менее, я приглашаю к микрофону Министра образования Дмитрия Табачника и хочу вот обратиться сразу к тому, что вы сказали сегодня. Вы сказали ,что вы не понесете цветы ни к памятнику Сталина, ни к памятнику Бандере, Степану Бандере. Вы сказали, потому что природа тоталитаризма сталинского и тоталитаризма бандеровского абсолютно одинаковые. Вы их ставите на один уровень?

Дмитрий ТАБАЧНИК: Я говорил о том, что считаю, что тоталитаризм в любом обличии противоречит развитию и мешает развитию любого человечества в обществе. И тоталитаризм классовый, который лежал в основе политических действий Сталина, он ничем не лучше, чем тоталитаризм националистический. Вопрос для меня этот понятен. Я сказал, что я не понесу цветы к памятнику Бандере и не буду возлагать цветы к памятнику Сталину. И думаю, что если говорить о событиях, которые произошли в Запорожье, то мне кажется, что государство не имеет право ни одно нормальное цивилизованное государство заставлять людей унифицироваться, то есть навязывать одну идеологию, навязывать абсолютно одинаковые взгляды. Поэтому если местная община или какая-либо политическая сила на Западной Украине хочет за свои деньги прославлять людей, которые им кажутся героями, то она не имеет права отказывать в таком же праве увековечивать героев представителям любой другой территориальной общины или политической силы. В этом состоит основной цивилизационный принцип уважения прав человека.

ВЕДУЩИЙ: Вадим Карасев.

Вадим КАРАСЕВ: Шановний Дмитро Володимирович, а якщо завтра якісь скін-хеди вирішать поставити пам'ятник Адольфу Гітлеру, як тут ви теж отак прореагуєте, що ви не понесете туди квіти і не будете заперечувати цьому? Чи, оце є конкретне питання, потім коротенька репліка щодо цього.

ВЕДЩУИЙ: Значит, сначала вопрос.

Дмитрий ТАБАЧНИК: Ну, ви знаєте, я думаю, що це класичний зразок пересмикування, тому що ніхто не може порівнювати, порівнювати, скажімо бажання скін-хедів, які не є зареєстрованою політичною силою і спробу встановити пам'ятник людині, яка очолювала людиноненависницький режим. Це один момент. Другий момент, знаєте, досить вже жити в полоні міфологіям, коли ми кажемо, що перші важкі роки Великої Вітчизняної війни були програні Червоною армією через те, що погано керував Сталін і тодішнє керівництво. А далі, починаючи, з 43-го року, і це міфологія ми ще з часів Радянського Союзу, переміг радянський народ, перемогли люди і таке інше. Сталін попри всі недоліки і злочини, які були в його діяльності, був керівником найбільш успішної армії верховним головнокомандуючим і керівником держави, яка внесла основний внесок в розгром гітлерівського фашизму, в розгром італійського фашизму і його позиція дій впродовж Великої Вітчизняної війни - це позиція верховного головнокомандувача армії, яка досягла найбільшої перемоги. Це один момент. Другий момент, ви знаєте, коли представники деяких українських і європейських політичних сил намагаються, скажімо, порівнювати дії Сталіна і Гітлера, то скажімо хоча б до України. В цьому дуже багато неправди. Скажімо, Сталін і ті, хто з ним працював, ніколи ні письмово, ні організаційно в жодному плані, ніколи не розробляли плани знищення українського народу і виведення його до 20% проживання на цій території. А Гітлер розробляв такий план і реалізовував його, і тільки перемога радянської армії заважала йому реалізувати цей план.

ВЕДУЩИЙ: Вадим Николаевич, коротко, потому что многие хотят говорить.

Вадим КАРАСЕВ: Не про це мова - оце є класичний доказ пересмикування. Тому що я не порівнював, хто гірший, а хто кращий - Сталін чи Гітлер. Я говорю про те, що у держави має бути політика в тому числі ідейна, етична і політика так званої монументальної пропаганди. Взагалі, знаєте, є добро, а є зло. Якщо держава каже, а нам все рівно, хай тут громади вирішують - хтось ставить Гітлеру, хтось Сталіну, хтось ще кому-небудь, ми тут не при чому. Це значить, що держава роззброєна, вона не знає, що добре, а що погано в суспільстві...

Дмитро ТАБАЧНИК: Я можу додати тільки одне, що чинна Конституція України забороняє нав'язувати з боку держави будь-яку ідеологію. Це перше. Друге... ну, дайте мені до... Я просто хочу сказати про те, що абсолютно не коректно порівнювати щодо нашої вітчизняної історію позицію Сталіна і Гітлера. І держава не може бути роззброєна і держава не повинна під себе гнути населення і будь-які політичні сили. Держава здійснює свій план монументальної пропаганди тільки таким чином, що вона фінансує ті проекти, які вважає загальнодержавними. Більше того, ну, не зовсім, скажімо, коректно говорити про те, що в Запоріжжі було встановлено пам'ятник Сталіну. По-перше, це не пам'ятник, а погруддя, бюст, по-друге, він споруджений не в Запоріжжі, а на території офісу однієї з політичних сил, однієї з політичних організацій. По-третє, ні запорізькі міські місцеві органи влади, ні центральні органи влади жодною копійкою не фінансували і не пропагували, не створювали цей пам'ятник.

ВЕДУЩИЙ: Ира Геращенко.

Ирина ГЕРАЩЕНКО: Ви знаєте, шкода, що історику за освітою приходиться нагадувати, що війну Велику Вітчизняну і Другу світову виграв не Сталін, а Червона армія і ті солдати, які працювали на цю перемогу і які завтра будуть святкувати 65 річницю з цієї перемоги. Так само, цю війну допомагав виграти оті мільйони, які були Сталіним заслані в ГУЛАГ, які працювали на цю перемогу. Шкода, що вам це приходиться нагадувати. Насправді, ви дуже багато сказали неправди про те, що цей пам'ятник ставила не держава, що він ставився на території якоїсь партії. Я хочу сказати, що, немає в нас, це не приватна земля, була Комуністичною партією - це земля Запорізької громади. Дуже шкода, що сьогодні владна коаліція бреше щодня в цьому питанні Сталіна. Здається це питання вже не може обговорюватись в цивілізованій країні, коли заступник глави адміністрації говорить, що спочатку має бути проведено референдум - його не було. Коли насправді, Президент України в Раді Європи відповідає що він також не бачив в цьому нічого страшного, чим він приводить всіх європейців просто в шок. Коли весь світ і навіть така улюблена вами Росія вустами Медведєва сьогодні визнала, що це був кат і злочинець, коли так само Лужков, «великий мер» в лапках Москви хотів розвісити портрети Сталіна в Москві, то ветерани, які працювали на цю перемогу і провели в окопах всю війку, вони написали гнівного листа і сказали, що цього не буде. Я хочу сказати, що абсолютно очевидно,чому владна коаліція підтримає Сталіна. Тому що той режим, який будував Сталін - це ідеал для владної коаліції, не перебивайте, будь ласка, я хочу довести до кінця. Він будував тоталітаризм, оснований на страху - так сьогодні ця коаліція хоче всіх нас тримати в страху. Тому вона спочатку ставить пам'ятник Сталіна, потім вона вимагає, щоби ми заперечували голодомор, тому що ви всі родом із «совка», так як і ваш Президент і тому для вас Сталін, для вас, «совків», герой. Про це соромно говорити сьогодні нам, дітям і онукам тих, хто цю перемогу вигриз і зробив для всієї Європи. Соромно.

Дмитрий ТАБАЧНИК: Пані Ірино, я думаю, що демонстрація агресії - це і є в першу чергу демонстрація свого власного походження з «совка», але... по-перше. По-друге, не треба переконувати мене, в тому, що я казав на самому початку. Я сказав, що тоталітаризм класовий абсолютно нічим не кращий і не гірший тоталітаризму націоналістичного. Це перше. Друге, я сказав, що перемогу здобували всі народи Радянського Союзу, але історично склалося таким чином, що на той момент державу і армію очолював саме Сталін. І перемогу була здобута безумовно солдатами, безумовно героїзмом маси людей, але я хотів би сказати, я чітко підкреслив, що я наприклад, не вважаю правильним спорудження пам'ятника, я вважаю значно більш неправильним спробу абсолютно з боку держави все зарегулювати і нічого не дозволяти. Держава повинна проявити свою позицію тим, що вона, скажімо, цивілізовано заперечує це.і ми про це говоримо, про те, що тоталітаризм класовий не може бути визнаний. А ваш пафос він адресований лише на підтримку того, про що ми говорили.

Ирина ГЕРАЩЕНКО: Ви знаєте, в мене не пафос, в мене є факти. Ми з моєю колегою Ольгою Герасем'юк підготували листа, запит до Президента України з питанням щоби він нам, як народним депутатам, прокоментував, як він ставиться до того, що члени його провладної коаліції в своїх офісах збудованих на гроші олігархів, будують оці пам'ятники. І за це в нашому Парламенті проголосувало за запит, щоб надіслати пану Януковичу, лише 141 депутат. От я хочу сказати, що доки в цій країні політики будуть представляти «совок», ось там ми будемо жити. І подякувати і жителям Запоріжжя, які написали, що Сталін кат, і меру Дніпропетровська, який сказав, що в його місті цього пам'ятника не буде. Нам потрібно вшановувати ветеранів Великої Вітчизняної, нам потрібно вшановувати жертв, а не катів. Цього року, я думаю, що Янукович не піде до Бекевній покласти квіти, тому що це не його герої, а ми це будемо відслідковувати. Зате Сталіна він захищає. Ось це є оцінка вашої влади, вашої коаліції.

Дмитрий ТАБАЧНИК: Знаєте, можна оцінити вашу владу, яка п'ять років підряд устами Президента плювала в обличчя ветеранам, коли кожного 9 травня Президент Ющенко говорив про те, що серед видатних героїв він називав Ватутіна, Черняковського і Шухевича...

Ирина ГЕРАЩЕНКО: Ющенко ходив до ветеранів в той час, коли Янукович в Беловежской пуще полював разом із іншими своїми товаришами. Ви спам'ятайте 2009 рік він не був з ветеранами, ваш Янукович, він полював...

ВЕДУЩИЙ: Ирина, Ирина Геращенко. Подождите, не вместе.

Дмитрий ТАБАЧНИК: ...це абсолютно не турбувало. Ви типовий представник подвійної блюзнірської моралі, вибачте. Тому що п'ять років коли ветеранам, дійсно їх принижували в День Перемоги, ви тоді... коли кожен раз людям говорили, що серед їхніх героїв той, хто командував військовою частиною, яка розстрілювала їх, яка стріляла їм в спину. І вас це не обходило, вам тоді не видавалось, що це «совок», що це приниження гідності ветеранів, що проти цього виступив Європарламент, а не український Парламент. Вам теж подобається Європарламент, лише коли він підтримує вашу позицію, а коли Європарламент, представники майже 30 країн членів Ради Європи, закликають після голосування, схвалюють резолюцію, де просять керівництво України попереднє продемонструвати відданість європейським цінностям, повернутися до європейських цінностей і скасувати відзначення зірками героїв Шухевича і Бандеру, цю позицію Європарламенту ви абсолютно не демонструєте і вона для вас залишається непоміченою.

ВЕДУЩИЙ: Господин министр, я вас прерву. У нас после рекламной паузы будут включения из Львова и из Сватова, города Сватова Луганской области и Тина нам конечно исполнит ещё одну свою любимую песню. Нет, после рекламной паузы.

РЕКЛАМА,

ВЕДУЩИЙ: Это специальная программа, специальный проект, я бы сказал, Тины Кароль и наш.

Тина КАРОЛЬ: Совместный

ВЕДУЩИЙ: Есть ли у войны конец. На этот вопрос мы не можем ответить, даже не смотря на то, что через два дня будем говорить, что уже 65 лет прошло со Дня Победы. И мы все равно продолжаем конфликтовать, это даже не назовешь «дебатировать». Есть в этом реальный конфликт. Тина?

Тина КАРОЛЬ: Я бы хотела спеть

ВЕДУЩИЙ: Что нибудь глубокое.

Тина КААРОЛЬ: Глубокое, для души. О солдатах, которые погибли, о солдатах, которых мы вспоминаем, о героях, которых мы вспоминаем в этот день. И возможно которые превратились в тех самых журавлей, которые окликают нас.

Тина Кароль поет песню «Журавли»

ВЕДУЩИЙ: Господин Министр, я вас попрошу постоять у микрофона, потому что мне кажется, сейчас будет такой непростой момент в программе. У нас в прямом эфире город Сатово Луганской области, Сватово, простите, извините пожалуйста, Сватово Луганской области и Львов. В Сватово два года назад был открыт памятник жертвам УПА, и завтра в Луганске уже открывается еще один памятник. А три года назад во Львове был открыт памятник Степану Бандере. У нас в городе Сватове работает Владислав Майструк. Владислав, здравствуйте, и всем людям, которые с вами. И Георгий Тихий у нас во Львове. Здравствуйте, всем, кто пришел на площадь. Я хочу перед тем, как вам дам слово, и героям, которые рядом с вами, я хочу показать результаты нашего опроса нашей аудитории. Еще раз повторяю, это реально люди, которые представляют Украину. Мы задали вопрос: воины ОУН УПА - борцы за независимость Украины? Это одна формулировка, которая есть. Пособники фашистов- это другая формулировка, которая существует в обществе. Вот посмотрите, что мы получаем. 50% «да», 50% «ТАК», 50% «ТАК». Следующий вопрос, который мы задаем нашей аудитории: хотите ли вы, чтобы примирение воинов ОУН-УПА и ветеранов Советской Армии состоялось? Вот вы лично, это был личный вопрос к нашим зрителям. И несмотря на то, что 50% считают, что это пособники фашистов, 72% хотят примирения. Сейчас посмотрим, как это у нас географически получилось. Западная Украина: примирения хотят 90% нашей аудитории. Восточная Украина: примирения хотят 59%, все равно большинство. Центральная Украина: 83% хотят примирения воинов УПА и ветеранов Советской Армии. И юг Украины: 55% хотят примирения. Владислав Майструк и Георгий Тихий. Начнем с города Сватово. Расскажите нам вашу историю, и дайте понять, насколько это примирение возможно.

Владислав МАЙСТРУК: Добрый вечер, Савик! Я сейчас нахожусь в городе Сватово. По окончанию Великой Отечественной войны, где потеряли жизни 10 тысяч жителей Сватовского района, еще 8, а точнее 18 жителей точно, уже как бы есть подтверждающие документы, были убиты воинами УПА. Три человека, которые были убиты во время 50-х годов 20 столетия, были непосредственно с этого города, со Сватова. Вот за нами стоит брат Раисы Борзуло, она была учителем. Расскажите, пожалуйста.

Николай БОРЗИЛО: Я , Борзило Микола Григгрович, 1926 г.р., родний брат Раіси Борзило, яка родилася в 24 году. У 1944 году Рая погибла від рук бендерів у Львовській області , Відюковський район, село Гаї.

Владислав МАЙСТРУК: Расскажите, почему ее убили? Как это происходило?

Николай БОРЗИЛО: Проісходило це так. Рая по окончанию школи поступила у Старобешевський інститут, кончила інститут і її направили у Львовську область, Відюковський район, село Гаї работать учительніцею. Ну, туди вона прибула, все нормально. Писала пісьма, все вроде нормально. Потім за неї почали слідкувати, начала нам писати. І 17 декабря Рая у школу не явилася. Де вона ділася, ніхто не міг сказати. І аж у марті місяці, коли начав сніг розтавати, Раю найшли у борошні у полі. Коли начали вдивляться, в неї був живьєм наверно вирваний язик, були виколоні глаза, одрізана грудь, а це вже робота була не іначе бандерівська. А бивший Президент Ющенко присвоїв героя Степану Бендері. Я щитаю - це дуже, дуже неприязно і за це надо конечно отвечать перед народом, потому что бендеровці багато унічтожили і солдат, і дітей, і девушек.

Вот Савик, есть еще одна очень похожая история, это история Груздо Клавдия, она тоже была учителем, они вместе с Раисой Борзило учились вместе и обе были направлены по комсомольской путевке на Западную Украину. Вот с нами племянники Клавдии, пожалуйста.

СИНХРОН: Я Роговской Юрий Иванович, родной племянник Груздо Клавдии Степановны. Вот . она закончила Старобешський учительский институт и была направлена по комсомольской путевке на работу в Западную Украину, в Львовскую область в село Дубье, где проработала там около трех лет. Так где-то. Вот, во время работы там не уважали, она была стойкой комсомолкой, активисткой она была. Ну, люди не уважали. Она учила детей, ну елки-палки, как говориться, ну учила азбуке, считать, писать в 1-4 классах. Нет, ее все-таки убили. Прежде, чем убить, несколько раз предупреждали, что уезжайте отсюда, вы нам не нужны тут, мы без вас обийдемось. Она сказала, нет, я сюда приехала учить детей и я буду это делать. Но они зверски поступили. Ночью, пришли вот и расстреляли прямо в квартире на постели. Так какие может быть примирения, я не знаю. Это ужас один, страх. Просто позор им и ненависть народа - я так думаю.»

ще одна історія - це історія Петра Кириченка, он был военнослужащим и тоже, конечно, его судьба закончилась очень трагичным способом.

СИНХРОН: Ну, здесь мы держим фотографии именно невинно убитых людей, которые работали, помогали жителям Западной Украины. Кириченко Петр Егорович мой внучатый племянник, мы здесь собрались. После ранения в 44 году был направлен на службу в военкомат в Тернопольскую область. Старшая дочь Рита осталась здесь в Сватово, пока они там устроятся, а жена Петра Григорьевича родила двойняшек. Он когда поехал забирать ее из больницы, на обратном пути был встречен этими доблестными героями в кавычках - подлецами, по-другому их назвать нельзя - жену привязали к дереву, долго знущались нд ее мужем, в конце концов его убили. Девочки-близняшки разорвали за ножки пополам. Жена сошла с ума тут же ж. но это все со слов извозчика, который возил. Его отпустили живым и сказали, что так будет со всеми остальными. Ну какое может быть прощение вот этим нелюдям, которые сейчас там стоят и наверное ещё усмехаются довольно, «герои» в кавычках, и над кем они знущались - над самыми беззащитными людьми. Примирение? Ну простить - хай бог простит. Но примирение, я думаю, я их никогда не прощу.

ВЕДУЩИЙ: Георгий Тихий. Георгий Тихий во Львове. Нелегко слушать эти истории, я понимаю.

Георгий ТИХИЙ: Доброго вечора, Савік, у нас тут дуже бурхливі реакції. Я хочу сказати, що ми біля пам'ятника Бендері, ви бачите за мною його. Тут зібралося дуже багато львів'ян і серед них і молоді люди і люди старшого віку, але в принципі, найцікавіші люди - це ті, які зараз стоять поруч зі мною, це можна сказати живі легенди. Ви бачите, це Олесь Гомонюк, нині він голова Львівського крайового братства ОУН-УПА, вступив до Повстанської армії він у 43-му році. В 45 був поранений і 12,5 років був у таборах. І Степан Вискій, він з 14 років в УПА, він працював в політичному можна так сказать відділі, в 48-му був репресований, 18 років був у туборах. Але спершу я хочу звернутися до пана Олеся. У нас є реакція, звичайно, на те, що ви зараз сказали у Сватові. Розкажіть, що за стаття у вас в руках і що вона значить?

Шановні мої земляки. Я звертаюся до вас як очевидець, і як учасник цих подій, що в 43 році 156 груп було сформовано з бувших ковпаківців. Звичайно, там і наші були яничари. Ті переодівалися у форму УПА і ходили до українців, патріотів українців, і вбивали всіх. Залишали як свідок малого хлопчика, який сховався десь під ліжко чи дівчину, спеціально для того, щоб після коли він виросте, сказав, що це бандерівці вбивали мою сім'ю. Це є брехня. І немає багато... для сповіді є.. таких НКВДистів, які вбивали, всіх вбивали, і він перед смертю вісповідався, і священник сказав йому «А опублікуй це все!». І ніколи... я брав участь, і ми знаємо достеменно, що самі НКВДисти перевдягалися і тих дівчат, яких посилали до нас вчителями, учительками і інші заклади, спеціально, вони знали достеменно, їх вбивали жорстоко, фотографували і висилали батькам, Це все брехня. Я чесно кажу вам. По-перше, що ми УПА ніколи не воювали проти солдатів. Ми знали про те, що це є мобілізовані хлопці, які примусово йшли на ті бойні. А ось НКВДистами, які проходили в мою вже хату, непрошені гості з автоматом і господарювали. Вбили мою маму, сестру зґвалтували, батька розстріляли, і це так діялось по всі Галичині. І ви не знаєте про це. Прошу проще... Зараз відкриті всі архіви, і читайте там, правду читайте. А це лжеісторики вас накрутили так. Отже, примирення, відповідаю, риторика тягнеться вже давно. За пана Кучми, за пана Президента нашого Ющенка... Але я відповідаю - для потомків дійсно треба примирення. Але з ким? Хто має першим кому подати руку прощення. Всі європейські держави, які були втягнуті в Другу світову війну, давним-давно воювали по різним сторонам барикади, давним-давно подали собі руки, обнялися, поцілувалися, і будують свою державу. І я задаю питання. Коли до нас Папа Римський приїхав, перше, що він попросив, - пробачення за братовбивчу війну. І я задаю знову трете питання. Хай Путін виступить на світовій арені і скаже. Так, були злочини сталінізму, братовбивча війна. Прощаємо, давайте забудемо і будемо жити в згоді для потомків., для наших поколінь. Ось така моя позиція.

ВЕДУЩИЙ: Георгий, Георгий,

ВЕДУЩИЙ: Георгий. Георгий я хочу, чтобы министр нам сказал пару слов. Кто должен протянуть кому первый руку.

Дмитрий ТАБАЧНИК: Примирение, оно, безусловно, нужно, но примирение может быть только на основе покаяния. Ни у Франции, ни у Голландии, ни в других цивилизованных европейских странах люди, которые служили в оккупационной полиции, которые охраняли лагеря не получают военных наград ник 50-ти, ни к 60-тилетию Победы. Те, кто покаялся, безусловно, име6ют право на прощение и на примирение. Нас здесь призывали читать документы. Документы сейчас открыты они не для кого, не секрет. Один из самых больших им упорядоченных с уникальными поисковыми системами немецкий военный архив в Кельне, официально отвечает, что в архиве Бундесвера, бывшем архиве Вермархта не зафиксировано данных о потерях немецкой армии в боях с частями ОУН-УПА. Это первое. Второе. Когда говорят, что ОУН-УПА отстаивало свободу Украины, понимаете, это типичная мифологема, которая появилась через 50 лет после войны. В Великой Отечественной войне не было третьей стороны, и украинская оккупационная полиция, и охранный батальоны и курень Буковинский, и курень, который расстреливал в Киеве военнопленных и мирных граждан в Бабьем Яру. Они не были третьей стороной, они получали деньги, форму и оружие от гитлеровской армии, поэтому третьей стороны во время Великой Отечественной и Первой мировой не существовало. Была Антигитлеровская коалиция и был Гитлеровский блок. В отношении документов. Институт истории в 2005 году опубликовал документы...

ВЕДУЩИЙ: Тарас Чорновол, почему Вы уходите?

Тарас ЧОРНОВОЛ: Таке враження, що хтось дуже хоче, щоб ото питання: Чи закінчилася війна? Дістало найстрашнішу відповідь, що війна не закінчилася. Війна між українцям ніколи не була. І коли я зараз слухаю, коли пробують порівняти сталінський терор, дійсно спів розмірний з гітлерівським порівняти з тоталітаризмом, дійсно, тоталітаризмом одної з радикальних організацій пригнобленої нації, то мені здається, що це є поза гранями якого-небудь цинізму. Знаєте, ветеранів Великої Вітчизняної війни залишилося мало, вони могли би прийти і сказати про себе свої слова. Я думаю, що не з усім скажімо, я чи хтось інший могли б согласитися, але ми повинні їх поважати, вони вижили ту війну. Я не хочу, щоб замість ветеранів виступали і говорили ті люди, які на мій погляд тим фронтовикам стріляли в спину. Я маю на увазі от ті загони НКВД, які розстрілювали радянських солдатів, якщо вони раптом вздригнулися коли німці наступали. Я не хочу, щоб виступали ідейні нащадки тих, хто виходив разом з фашистської Німеччиною з їхніми військами в Бресті, в Львові в інших містах на спільний парад перемоги. Коли радянські офіцери, от ті, як правило НКВДисти викидували руки у привітанні «Зер, Хайль», а німецькі прикладали до кашкета. Я не хочу, щоб цей бруд переносився дальше на сьогодні. Вибачте, я можу поважати багатьох людей,пана Дмитра я особисто поважаю. Але я не хочу бути присутнім при тому, коли і його вустами буде відбуватися оце знову накопичення зла и недобра. Я думаю, що мабуть треба припиняти от це постійне бажання всіх мирити. Ющенко, можливо, зробив недобру річ, коли пробував звести разом і одних ветеранів і других. Вони не ворогували між собою, але мабуть не треба було їх пробувати силою вивести на один парад, але зараз знову пересварювати, зараз знову робити це зло. Я думаю, що це погано. Я просто не хочу в цьому брати участь, вибачте. Я просто не хотів робити демарш, хотів тихо піти.

Дмитрий ТАБАЧНИК: Так от я хочу сказати, що примирення можливе на основі покаяння. Це перше. Друге. На державному рівні визнати, що з 1945 по 1950 роки на території Західної України відбувалася громадянська війна. І лише, з такою моральною конструкцією можна говорити про те, що починаючи від того, як перестала брати участь в спорядженні військ, обмундируванні закінчилася Велика вітчизняна, тоді можна миритися на підставі того, що були дві сторони громадянської війни. Це дозволяє говорити.

ВЕДУЩИЙ: Ольга Герасемюк.

Ольга ГЕРАСЕМЮК: Я, відверто кажучи, пане Вадиме, мені слово дали...

Вадим КОЛИСНИЧЕНКО: ...ему написали документ, но ему не дали прочитать, это первое, а второе, знаете, фарс по поводу примирения он вызывает умиление. Здесь упоминалая Борзело Раиса, да? Которая была уничтожена как школьная учительница после войны. И во Львовской области всего в селе Гаи около школы был установлен памятник ей и была установлена надпись «Віддала своє життя за наше щастя», сегодня этого памятника нет. Так где же это примирение? Это националистическая, фашистская идеология ,которая сегодня проникает в умы этих людей и нам ее пытаются насадить. О каком примирении идет речь? Женщина/, которая была уничтожена там, была воспринята, её был бюст и сегодня он уничтожен. Его нет. Это вы называете примирением?

Ольга ГЕРАСЕМЮК: Я хотіла сказати, що в принципі не мала наміру говорити це пану, який стоїть біля мікрофону, оскільки я не рахую, що він має бути арбітром у цій суперечці. Взагалі, він не може бути людиною, яка зараз розколює, ну, тобто, людина, яка розколює суспільство явно, з самого початку прийшовши до влади. І тільки тим і займається. Я хотіла сказати, що я не мала наміру з ним говорити, тому що він... дайте мені слово сказати... я не розумію, чому я маю говорити з цією людиною, яка не рахує мене за людину. Пан Табачник не рахує мене людиною, тому що він...

ВЕДУЩИЙ: Подождите, вам не надо... господин Левченко...

Дмитрий ТАБАЧНИК: ... відверту брехню в аудиторії я ніколи не казав, що не вважаю за людину пані Герасим'юк. Вона це говорить при телебаченні, ну принай1мні за неправду, пані Оля, треба вибачитись.

Ольга ГЕРАСЕМ'ЮК: Я вам скажу, чому ви не вважаєте мене за людину. Тому що я українка, ви написали ясно, що українці, це ті люди, які готові зраджувати, які вигадують, які ладні віддати одне око, заради того, щоб осліп другий, щоб осліп його сусід. Це цитата з вашої роботи, яка зараз в Інтернеті гуляє, всі можуть її почитати. І ви сказали, що це ознака української нації, яка народжується.

Дмитрий ТАБАЧНИК: Це неправда.

Ольга ГЕРАСЕМЬЮК: Отже, отже ви ненавидите людей і оцих всіх людей, які тут є українці, звідки б вони не були - з Сходу чи Заходу чи з Півдня. Ви до них ставитеся так само. Я не рахую, що ви тут повинні бути арбітром у цій ситуації.

ВЕДУЩИЙ: Ольга, здесь нет арбитров. Здесь участники.

Ольга ГЕРАСЕМЬЮК: Він чомусь судить ту і іншу сторону. І він розмахує документами, більше ніхто не має з нас цієї можливості. Але я хочу про інше сказати. Я хочу сказати про інше. Ми сьогодні зібралися для того, щоб з'ясувати, закінчиться нарешті ця війна, чи ні. Це те, що ми сьогодні робимо, і все те, що ми сьогодні слухаємо, це означає, що ми цю війну розпалюємо. Тому що ми сьогодні прийшли сюди не порахувати, хто з нас більший герой, хто із тих, хто лежить у землі, більший труп сьогодні. Ми сьогодні прийшли сказати, що все те, що з нами було, воно сьогодні повинно нас навпаки примусити об'єднатися і обнятися. Як правильно люди тут голосують. Тому що ми всі, я вам хочу сказати, що я онука чоловіка, простого піхотинця, який дійшов до Берліна і повернувся живим на щастя додому, але він помер 28 років тому від осколка, який заворушився в його нозі і він не хотів віддавати фашистам і помер від гангрени. Так само я дочка вчительки, яку так само молодою, яка завершила навчання на Сході, відправили на Захід, знаючи, що вони її кидають на ризик, тому що розпал тої боротьби, яка між нами, він був спеціально закручений Сталіним. І моя мама, вона йшла виконувати свою работу, розносити листівки до свята, знаючи, що це викликає негатив у місцевого населення, але її тули посилали і хазяїн дому, в якого вони жили, западенець, як тут кажуть, із рушницею ходив її і проводжав, щоб ніякий бандит не вискочив із лісу, а бандитів було багато, вони були справді, правду кажуть, перевдягненні. І зараз , щоб в цьому розібратися, нам треба зараз тут не просто стикати людей одне з одним, бо це дуже тонка матерія. Війна продовжується, тому що ми сьогодні стоїмо і кидаємо оцей шнур. Сьогодні 65 років, як ми повинні подумати, хто ми на цій землі. Я вам скажу, що у Німеччині, навіть у садку своєму, ніхто не дозволить поставити пам'ятник Гітлеру. Ніхто. Тому що це держава, вона нікому нічого не нав'язує, але така держава, яка половина лежить у землі закопана і притрушена, вона повинна стояти на тому, щоб оцього не було. І мені страшно, що цей чоловік очолює освіту України і учить наших дітей.

Дмитрий ТАБАЧНИК: Дивовижна ситуація...

ВЕДУЩИЙ: Но Ольга, но с другой стороны если мы будем все время лично, да, вот лично нападать на людей, никогда не будет общего разговора.

Дмитрий ТАБАЧНИК: Протягом 5 років на державному рівні відбувається героїзація посібників фашистів - це не вважається розколом суспільства, а коли говориться...

ВЕДУЩИЙ: Вы по реакции во Львове смотрите.

Дмитрий ТАБАЧНИК: А коли говориться про те, що колаборанти були і в Україні, і в Норвегії, і в Росії, і в Білорусії, і говорити правду про колаборантов і давати можливість комусь спокутувати - це розколювати суспільство. Чому одна точка зору...

ВЕДУЩИЙ: ...секунду...

Дмитрий ТАБАЧНИК: В чому? Тому що вам це не подобається...

ВЕДУЩИЙ: Мы должны сейчас уйтина короткую паузу. И не потому что ситуация накалена, а потому что таковы законы телевиденья.

РЕКЛАМА.

ВЕДУЩИЙ: МЫ вновь в прямом эфире на телеканале «Украина». Это специальный проект Тины Кароль и наш, но, Тина, мы дадим министру договорить, а потом все же выслушаем все точки зрения.

Дмитрий ТАБАЧНИК: Я просто не можу розуміти, яким чином, скажімо, війна проти вчителів, проти жінок, яка ведеться будь-якою політичною силою, говорить про те, причому тут Сталін, коли ми говоримо про конкретних, конкретних представників однієї політичної партії, політичної сили, які вбивали вчителів, що приїхали в молодших класах вчити їх дітей. Це перше, друге примирення можливе ще раз підкреслюю і повторюю, лише на основі покаяння. Я будь-яка сторона повинна сказати, що представники нашої ідеології були разом з окупантами. Після того, можна говорити про громадянську війну, про примирення. А я хотів прочитати лише 6 рядків з праці, ну скажімо так, нашого політичного опонента. «Украинская полиця Ратмовского района во главе с Логвинским и Зенюком совместно с 3-м шутс-батальйоном 15 полицейского полка Рота Нюренберг 23 сентября 1943 года полностью уничтожила это воинское село 2892 мирных жителя были расстреляны, в том числе 1621 ребенок. Село полностью сожжено. Одновременно были уничтожены соседние села - Бивки, Заболтье, Борисов.» это писал народный депутат от блока оппозиционного на сегодняшний день Владимир Яворивский. Его работа «Вечные карпелицы» в русском издании, издательство «Радянський письменник», Киев, 88-й год. За эту работу он получил государственную премию имени Шевченко. Давайте не будем играть в двойную идеологию, навязывать аморальщины, и пытаться реабилитировать колаборантов. Была воюющая сторона, были участники и ветераны. И вот сегодня им поклон. А те, кто пытается получив оружие от гитлеровцев, примазаться сегодня к Победе, должны по крайней мере, перед участниками войны просто извиниться.

ВЕДУЩИЙ: Спасибо. Вячеслав Кириленко.

Вячеслав КИРИЛЕНКО: Ми з вами щойно соціологію бачили, там сказано, що весь український народ за примирення. І той народ, що одних, і той народ, що за інших - на Півдні, на Сході - за примирення. Виступають урядовці, дуже високопоставлені і роблять все для того, щоби цього примирення ніколи ні за що не відбулося. І мене це дивує. І до речі, перша ознака цьогорічного відзначення Дня Перемоги. Тому що і при Президентові Кравчуку, і Президентові Кучми, і Президентові Ющенко Дні Перемоги і пошани ветеран святкувалось і відбувалось. Ніхто ніколи не ставив під сумнів нічого із того, що здобуто в ті буремні роки. Лише цього року під День Перемоги підводиться зовсім роз'єднуюча ідеологія. По-перше, відбувається реабілітація Сталіна і сталінізму і говориться все про те, що ніяка ні народ, ніякі не солдати, не офіцери, а Сталін і Компартія здобули цю перемогу. І вони там кістьми лягали, а не 27 млн. громадян усіх республік СССР. І по-друге, по-друге, ...це все правда, колеги, готовий з документами також дискутувати. По-друге, цьогорічне відзначення Дні Перемоги воно є початком відновлення СССР, тому що не про солдат думають, думають не про те, як збільшити допомоги, пільги, дати квартири, машини, тому що як завжди, 7, 8, 9 поговорять про ветеранів, а 10, 11, 12 - на жаль забудуть. І це, до речі, хвороба всієї влади всіх часів. До речі, не тільки української, а на всьому цьому постсоветському просторі. Але робиться все для того, щоби будь-які символи, які показують, що все це не перемога, українці в тому числі, а якась зовнішня робиться, тому починати відновлення СССР на рівні ідеологічному, на рівні свідомості і з Дня Перемоги - це кощунство. Тому що під святу справу заводиться політичне завдання. І зараз ми з вами є свідками, як високопосадовці, кажуть - ні, ми проти Сталіна... Я зараз завершу, будете говорити. Кажуть, нє ми проти Сталіна, стають, виходять до мікрофона і повністю, системно обґрунтовують, чому треба і надалі ставити пам'ятники Сталіну. Оце політика. Це ж ви тільки що бачили. Тепер, завершую, жоден із представників теперішньої влади оцей пам'ятник Сталіна не засудив. Президент Янукович не засудив, спікер Литвин не засудив, Прем'єр Азаров не засудив, я вже про Міністра освіти і гуманітарного віце-прем'єра і не кажу. І коли вони кажуть, що це Компартія нібито там на своєму дворі за свій кошт поставила, то вони чудово розуміють, що це могло статися тільки тому, що державна влада надала цьому всебічне фактичне сприяння. І вони за це будуть відповідати.

ВЕДУЩИЙ: Так, власть, Нестор Шуфрич.

Нестор ШУФРИЧ: тут багато, очень много говорили против власти. Нравится вам или не нравится, но власть, которая выиграла на выборах Президентских ,которая сформировала коалицию, сформировала Кабинет Министров Украины действует, согласно действующим нормам Конституции и законов Украины. А что это означает? Это означает, ч то мы с Дмитрием Владимировичем не воспринимаем идею героизации Шухевича, Бандеры и тех подразделений, которыми они руководили. Это наша личная позиция. Но как чиновники, как представители власти, мы должны действовать четко в рамках установленных норм. Они говорят следующее - решением Нюрнбергского трибунала, признаны преступными целый ряд структур...

Вячеслав КИРИЛЕНКО: УПА?

Нестор ШУФРИЧ: Секунду, я сейчас к этому приду.

Вячеслав КИРИЛЕНКО: Ви скажіть, УПА визнано? І тоді будемо далі говорить.

Нестор ШУФРИЧ: СС Галичина.

Вячеслав КИРИЛЕНКО: Нічого подібного.

Нестор ШУФРИЧ: Про УПА в Нюрнбергском процессе... секунду

Вячеслав КИРИЛЕНКО: Про УПА було щось в Нюрнберському процесі?

Нестор ШУФРИЧ: Я закінчую, В'ячеславе, не хвилюйся...

Вячеслав КИРИЛЕНКО: Я хвилююсь, бо ти кажеш неправду.

Нестор ШУФРИЧ: Я закінчую, ну не перебивайте. Я ж не договорив, а вже говорите про... заспокойтесь, будь ласка.

ВЕДЩУИЙ: Господин, Мирошниченко, человек говорит, да.

Нестор ШУФРИЧ:Я прошу вас, наберіться терпіння...

ВЕДЩУИЙ: Вы всегда говорите правду в жизни?

Нестор ШУФРИЧ: Наберіться терпіння, будьте чемними хоча б напередодні Великої Перемоги. .. так ви ж мені ще не дали сказати. Я ж не сказав, що було.

МИРОШНИЧЕНКО: ... тим більше УПА, ви про це щойно сказали, ви маєте спрацювати свої слова. Не було засуджено Нюрнберським процесом навіть дивізія Галичина. Значить не треба брехати.

Нестор ШУФРИЧ: Значить, дозвольте, всі підрозділи СС визнані злочинними. Всі підрозділи СС. А СС Галичина входило в підрозділи СС. Зараз наступне головне - нема рішення...

ВЕДЩУИЙ: Господа, мы все заем про Нюрнбергский процесс, мы все знаем, да, кто и за что был признан преступником.

Нестор ШУФРИЧ: Савик, я извиняюсь, я могу закончить? Нет у нас сегодня формализированного решения, что ОУН-УПА является преступной организацией, но и нет у нас формализированного решения, что Сталин - это преступник. Поэтому, извините, я сегодня, я сегодня, категорически, как гражданин считаю Бендеру и Шухевича преступниками. Это я, как гражданин. Но как чиновник я не могу эту идеологию навязывать жителям Львова, потому что они думают по-другому. Поэтому если они у себя определили такую политику в отношении Бендеры и Шухевича, это их Конституционное право. Точно так и Конституционное право Коммунистической партии сегодня устанавливать на территории своих офисов определенные бюсты. Они решили поставить бюст Сталину. И у нас нет Конституционного и законного права им это запретить. Хотя сегодня Медведев четко сказал...

ВЕДЩУИЙ: Скажите, пожалуйста, господин Филенко, подождите секунду. Не кричите, вы не на футбольном матче. Не кричите.

Нестор ШУФРИЧ: Савик, я закончу...

ВЕДЩУИЙ: У меня к вам вопрос. Как вы считаете, вся Германия признала бы Гитлера преступником, если бы каждый день по телевиденью это не показывали? Не показывали Асвенцен, Дакхау, если бы каждый день люди об этом не говорили, если бы в школах это не рассказывали детям. Через какое покаяние прошел немецкий народ, подумайте только, а мы обсуждаем в термины вот таких.

Нестор ШУФРИЧ: Савик, вы меня загнали...

ВЕДЩУИЙ: Я загнал?

Нестор ШУФРИЧ: НУ, наши оппоненты апеллируют нам, как представителям власти. К сожалению, мы здесь должны быть формалисты. Законом не запрещено, значит можно. Следующий момент, примирение. Я тоже хотел бы, что б примирились, но вы знаете, у меня язык не повернется обратиться к нашим славным ветеранам, которых вы сегодня ещё даже не поздравили, а сегодня их праздник и наверное они должны были быть в этих 6 первых креслах и наверное во вторых рядах тоже. Сегодня мы бы лучше послушали ветеранов, как они рассказали бы, как они воевали, как они сберегли наши жизни, отдавая свои. Но мы сегодня снова в конфликте. Мы сегодня снова в противостоянии. Здесь у меня возникает один единственный вопрос - имеем ли мы право сегодня навязывать даже таким уважаемым мнениям сегодняшней аудитории какое-то примирение? Может быть это право ветеранов? Наверное навряд ли мы имеем право судить.

ВЕДЩУИЙ: Мы не навязываем, мы спрашиваем.

Нестор ШУФРИЧ: Мы безусловно за примирение. И я уверен, что наши дети примиряться с обоих частей Украины и будут сложно вспоминать, а чего это там ссорились наши отцы? Потому что наши дети помирятся, они сохранят это единство. Но сегодня в этом зале при всем уважении к аудитории , я высказал уважение, придя в этот зал и ещё раз его подчеркиваю, нет ни одного ветерана. По крайней мере , я не вижу, может быть я ошибаюсь. Поэтому вопрос о примирении надо задать тем, кто участвовал в этом конфликте. Есть один факт, только что говорили, что они не стреляли в советских солдат, я сомневаюсь в этой позиции. И думаю, что здесь представители Львова, мягко говоря, лукавили. Генерал Ватутин, генерал армии Ватутин, освободитель Киева, освободитель Украины, погиб в засаде бендеровцев, был убит бендеровцами, смертельно ранен и умер в киевском госпитале. Наш легендарный командир, командующий фронтом погиб от рук не фашистов, а от рук бендеровцев. Это историческая правда. Поэтому я думаю, я не могу даже права давать советы активистам ОУН-УПА, но думаю, что если б они написали открытое письмо ветеранам с предложением о начале какого-то процесса, это и было бы какой-то реальностью. А когда административно сверху пять лет пытались ветеранов войны приравнять права к ОУН-УПА, это путь в некуда. Ещё один момент, пять лет, из пяти лет у них было три года стабильное большинство. Они, имея большинство в Парламенте, не смогли провести закон, где бы приравняли бойцов ОУН-УПА в правах ветеранов войны. Почему, потому что они сами в глубине души сомневаются в том, что сейчас говорят у этих микрофонов.

ВЕДЩУИЙ: Подождите, я просто хочу, я одну, вот то, что вы говорите, что ветераны должны примиряться. Сегодня ветеранам за 80, их не так много осталось. Они уже уйдут с той памятью, с которой у них есть. Жить другим поколениям, другие поколения должны примириться.

Нестор ШУФРИЧ: Я ж об этом говорю. Савик, я ж так и сказал. Но мы сегодня, получается так, что мы живим ветеранам навязываем какую-то точку зрения. Мы должны их уважать, и они должны сами решить, какова должна быть оценка их действий.

ВЕДУЩИЙ: Владимир Филенко.

Владимир ФИЛЕНКО: Дякую, Савік. Мені є що сказати, но мене поривало так, як і Тараса Черновіла піти вже, тому що я про перемогу зараз скажу. Чому хотілось піти? Ви цікаво дійсно сформували президію - там влада, тут всі шановні люди, найбільш опозиційна фракція, нас скромно от з Полохало тут запросили, ми тут сидимо і нарешті тут на третій годині програми...

ВЕДЩУИЙ: Слушайте, если вы будете менше жаловаться и больше говорить смысла, то будет интересней.

Владимир ФИЛЕНКО: Я по суті. Значить, франкісти в Іспанії примирилися після смерті Франко в 74 році. Як вони мудро зробили. Вони вирішили 20 років взагалі тему війни, яка була громадянська, не чіпати, замовчати її. А ми, Савік, при всій повазі до вас, до каналу, до програми, ми сьогодні робимо шкоду. Ми є ятремо рани, які не повинно яртрити. Давайте помовчемо...

ВЕДУЩИЙ: Я вас умоляю, любая тема, которая вам не нравится, она наносит вред...

Владимир ФИЛЕНКО: ...поминають і поминають, і покыйників, і загиблих, і це гарна традиція хвилиною мовчання, а ми ото ятремо, ятремо, ятремо. Це перше.

ВЕДУЩИЙ: Скажите мне пожалуйста, вот скажите мне, сколько в год выходит фильмов о Второй Мировой войне о Великой Отечественной войне? Сколько?

Владимир ФИЛЕНКО: Багато виходять.

ВЕДЩУИЙ: ДА. И все они наносят вред. Потому что они копаются вот в этих ранах, о которых вы говорите. И все художники, писатели, режиссеры пытаются понять истоки этой трагедии - на что способен человек. И вы говорите, нет надо молчать, а то мы копаемся в ранах, нам будет, да... Вы понимаете это, насколько вы не правы?

Владимир ФИЛЕНКО: Савік, тут уже звучало. Мені є що сказати, я син учасника Великої Вітчизняної війни Філенко Пилипа Івановича, командира кулеметного загона військ НКВД, який вогнем і мечем пройшов по Західній Україні. І я на сьогодні, мене на Сході українці, зі Сходу українці виховували яничаром так само в ненависті до українського буржуазного націоналізму. Но я зміг над цим піднятися, я товаришую з Тарасом Стецьківом 20 років, родичі якого воювали в ОУН-УПА і подаєм один одному руку, бо ми свідомі з того, що це було спільне горе і спільна трагедія. В мене є питання, до Дмитра в мене питань взагалі немає, до Дмитра Володимировича Табачника - він в армії не служив. А я тричі рапорт писав, щоб мене призвали, хоча в мене була бронь. Я офіцер Радянської армії. І я вийшов з відставки капітаном запасу. Генерал Кузьмук обіцяв мені майора, но так і не присвоїли, а Дмитро Володимирович полковника собі присвоїв, за що його Кучма з роботи і вигнав - дай бог йому здоров'я.

ВЕДУЩИЙ: Спасибо. Тина, эту атмосферу надо немножко...

Тина КАРОЛЬ: Да, я спою с удовольствием. У каждой стороны, я бы сказала есть своя правда. Но мне бы хотелось песней примирить вас.

ПЕСНЯ ТИНЫ КАРОЛЬ.

РЕКЛАМА:

ВЕДУЩИЙ: Тина Кароль и я вновь в прямом эфире на телеканале «Украина». Мы продолжаем Александр Кузьмук, пожалуйста.

Александр КУЗЬМУК: Мені соромно, мені соромно перед 153 тисячами учасників бойових дій. Мені соромно перед 147 тисячами інвалідів Великої Вітчизняної війни. Мені соромно перед лише 13 громадянам України, які залишилися, які брали Берлін, соромно за то, що їх сьогодні нема в цій аудиторії . І тільки по телебаченню ми в змозі їх поздоровити з великим ювілеєм, який весь український народ з великим днем Великої Перемоги. Шановна Ірина, я не «совок», но я ніколи не відмовлюсь від тої країни, в якой я і ви і 99% народились. Я ніколи не відмовлюсь від тої армії, в якой я починав служити. І я пишаюсь, що я служу великій незалежній Україні і українцям. Я не підтримую свого колеги і сусіда, який пішов і на прощання сподобався своїм землякам. Для мене земляки і луганчани і галичани, і захищати я буду однаково і галичан і луганчан, якого б переконання вони б не були. Бо всі ми одна родина. А тепер, Володимире. А хто починав війну? Якщо б були тут сивачові ветерани, вони б сказали би, да ні Радянський Союз, ні. Справа в іншому. Рік тому в цій же студії один проти одного висіли два величезних портрети - один фюрера, один Сталіна. І вся Україна дивилася на етот жах. Так я хочу сказати, звідси вони не пішли. Привили їх знаходяться тут в студії продовжують сштовхувати братній єдиний народ, єдину націю. І ще одне, що стосується примирення - та не вірю я, що сьогодні воно можливо між літніми людьми. Але хочу сказати інше - Верховна Рада 4-го скликання прийняла закон про соціальні гарантії про дітей війни. І нема різниці, чи це син чудочка-командира Червоної армії, чи вояка УПА - всі рівні. Вони народились в страшні часи, народились на полі та кров'ю війною, но чомусь не подумали, як це передати, це єдинство і своїм батькам, і своїм дітям і онукам. Вот тут програли ми всі українці. Сьогодні на цей передачі ми поглиблюємо цей розкол. Ми не в думи не думаємо про історію, а ми берем вершки - хто кого бив і рвав. Да, це страшна наша історія. Но у нас майбутнє попереду. І якщо ми сьогодні не будем правду спокійно і разом розбиратися в цій правотє, істінной правдє, у нас не буле ніякого майбутнього. А хто починав війну? Так я хочу вам розказати. Не 1 вересня 39-го року Друга Світова війна почалась. А почалась вона з елементарної зради - з Мюнхенського зговора, де зрадили Чехословаччину. Хто? Англія, Франція. А Радянський Союз? А Радянський Союз запропонував, коли ще слабкий був Гітлер, направити війська. І підготовив 30 дивізій, два танкових корпуса...

ВЕДУЩИЙ: Господин Кузьмук...

Александр КУЗЬМУК: Почекайте - я довго вас чекав.

ВЕДУЩИЙ: Это что значит?

Александр КУЗЬМУК: Не пропустила Польща, не пропустила Румунія. Тоді слабий Гітлер не розпочав би цю війну. Давайте правду казати - да, Сталін тиран, Сталін винен в загибелі мільйонів людей. Так же винні в загибелі і інші. Давайте про це пам'ятати. І ще одне, якщо ми будем ворогами між собою, де ми працюєм разом, якщо ми будем ворогами в нашому народі, в нашій державі, майбутнього ні у народі, і у державі не буде. Маю честь.

ВЕДУЩИЙ: Леонид Кравчук.

Леонид КРАВЧУК: Добрий вечір. Ви знаєте, я подивився на аудиторію, може я помилюсь, але мені здається, що тут крім мене н ніхто справді наживо війни не бачив. І говорять про війну діти війни і онуки війни. Говорять по-різному і це їх право, але не потрібно підбирати матеріали, підбирати факти, які принижують одну сторону і вивершують іншу - це неправильно. Це не призведе до примирення. Я за примирення. Я був і залишаюся прихильником примирення. Але коли кажемо про примирення, ми чомусь тільки кажемо про ветеранів. Адже війна-то йде між політиками і різними політичними силами сьогодні в Україні. Причому поки що між політиками, слава богу. Якщо і далі так буде продовжуватись, ця війна, я умовно називаю, тому що ми напередодні свята, може вийти на вулиці. І в ній візьме участь народ. Тоді буде дуже погано і ми за це зараз маємо нести відповідальність. Тут мої шановні опоненти в даному разі кажуть, що їх звинувачують, що вони влада. Я не буду звинувачувать вас, що ви влада, що ви говорите, ну, скажімо, як правило в один бік. Хоча на Заході - це також ваші люди, ваші, влада, люди. Ви справді влада сьогодні. І ви відповідаєте за тих людей, які на Сході, на Півдні, в Центра і на Заході. Але ви чомусь так ведете свої дискусійні промови, які хочеш цього чи не хочеш, відчуваєш, що вони спрямовані в один бік. Звинувачення в один бік. Якщо так буле продовжуватись, то це не примирення, це є конфронтація - хочете ви цього чи не хочете. До речі, весь час ви говорите, що ви влада, ви жодного слова ніхто не сказав, що ви українська влада. Ви просто кажете - ви влада. Яка влада? Це дуже важливо. Ви кажете про факти. Я не взяв із собою документів, я не брав з собою різних виступів, тому що вони пройшли в мене через моє серце, тому що я тричі бачив війну. І мій рідний дядько Митрофан, який був покликаний на війну в 39 році, прочитав свого батька листа, який запитав у свого сина, чого ж каже, синку, так виходить, що в нас земля кращає, а поряд Польща - там живуть краще? Хтось із його колег доніс на нього і трійка зібралася, його там розстріляли і там викинули на станції. У мене лежать документи. Мій батько загинув в 38 років в Білорусії, село Гать. Його товариш прийшов з фронту і розповів мені, коли я вже був дорослий, як їх кидали на цю війну, їх, людей, яких тільки взяли в 44 році, не навчених, абсолютно, кинули в Гать і вони загатили своїми тілами цю білоруську Гать, аби я, скажімо зараз, я маю інші факти своєї рідної тітки, як її обмотали проволокою, кинули в колодязь, я маю багато фактів. Аби я ці факти почав зараз подавати і зневажати прямого, або кидати тінь на тих, хто здобув перемогу, щоб я жив сьогодні і стояв тут перед мікрофоном. Я ніколи цього. Якщо ми не зрозуміємо, що війна - це код нашої болі, нашої честі, нашої гідності, нашої відповідальності перед народом, перед ветеранами, це код, який живе в нас, він передається із покоління в покоління. І не можна цей код глушити Сталінами, націоналістами, шовіністами, комуністами, гуманістами і так дальше. Не можна глушити. Не можна глушити Сталіним, тому що може єдина, ну, мабуть не єдина, але не часто справа, яка повторяється, сама партія. Комуністична партія на своєму 20 з'їзді вустами Хрущова, а я вже тоді був в такому віці, що читав і бачив, засудила культ Сталіна і під цей культ було подано стільки документів, що цього приміщення не вистачило би, що подивитися на злочини Сталіна. На злочини Сталіна - державного політичного діяча. Хіба не говорить про це мільйони людей, які загинули від голодомору? Хіба не говорять задепресовані і церкви, і священики і все разом узяте - про що ми говоримо? Ми говоримо, що це всім дозволено? Ви от, Савік, правильно сказали, що не можна, щоб, скажімо, щоб люди зрозуміли, коли забороняють подавати матеріали в такому вигляді, в якому вони є. «Один день Іван Івановича» - роман, який дуже... скільки було, я-то знаю, як його забороняли. Хіба Солженіцин говорив неправду? Хіба сьогодні неправду показують фільми «Батальйон» і «Штрафні батальйони»? хіба ми не знаємо ГУЛАГІВ? Так, один... я назвав вам свої факти, вони переконливі? Це мої факти ,я можу принести документи. Але скільки людей загинуло в ГУЛАГах, хто їх організатор? Скільки людей загинуло від репресій? Скільки від голодомору, скільки від незрозумілих речей. Хто організатор цього всього - Сталін. Ну це ж факт - він злочинець. Вибачте, я скажу одну дуже важливу річ ,я не заперечую, що з іменем Сталіна зв'язана Велика Вітчизняна війна, я цього не заперечую. Я не заперечую ще того, що Сталін зробив, але хіба це применшує його злочин перед народом, перед гуманізмом, перед цивілізацією, перед українським народом? І коли влада мені каже, що треба так демократично це повести, хай ставлять, що хочуть, ведіть себе демократично у верховній Раді, ведіть себе демократично по відношенню до суддів, ведіть себе демократично скрізь і в усьому. І тоді я вам повірю. А коли ви демократію вибірково вибираєте, коли вона вигідна, хто маніпулює ветеранами? Політичні сили. Хто їх обдурює на виборах? Політичні сили. Хто одержує їх голоси. Щоб прийти в Парламент а потом продаваться направо і наліво? Політичні сили. Це реальний факт. Їх зневажають, їх зневажають тим, що втягують в політичні пристрасті. Зневажають. Ветеранів треба поважати.

ВЕДУЩИЙ: Господин Президент, я прерву вас, потому что во Львове начался дождь, там много людей, и маленьких детей тоже. И Севастополь у нас уже появился, там уже Мустафа Найем. Добрый вечер, Мустафа. Георгий Тихий, ваши люди.

Георгий ТИХИЙ: Савік, в нас, незважаючи на дощ, майже ніхто не розходиться, тому що тут такі просто страсті і тут співають гімн, тут кричать «Геть Табачника», ну і взагалі скандують постійно. Спершу я хочу звернутися, пішов чоловік, який не витримав, коли йшлося про село, в якому був зруйнований пам'ятник. От він каже, що це не так, він каже, що він житель цього села, назвіться будь ласка і скажіть.

СИНХРОН: «Я з цього села і заявляю вам, що ні одна старша людина не бачила і не знала тих УПА, які знищили Раїсу Буржило, а пам'ятник до сих пір і стоїть, але не біля клубу, а на початку села. Нехай Волга тут неправду не говорить.»

Георгий ТИХИЙ: Все, дякую. Зі мною поруч Степан, будь ласка, от ви казали про три парадокси - що це таке?

СИНХРОН: Степан: « так, вельмишановні друзі, гордий і нескорений український народ, я хотів би відповісти от тим панам, трьома такими гарними парадоксами, коли фашисти були під Москвою, бандерівці оголосили війну Німеччині, але коли суб'єкти були під Берліном, Організація українських націоналістів оголосила війну Німеччині. Табачник сміється. Це парадокс, а тепер прошу сказати, чому нас ніхто не вітає з перемогою? Впала фашистська Німеччина і впала більшовицька імперія - варто нас привітати з перемогою. Другий парадокс, пан Табачник дивиться, чи не отримає він гроші, ті, на які є Тризуб - це от теж парадокс. Якщо фашистська Німеччина загубила мені 9 млн., то більшовики за своїми даними - 20 млн. Побєда лі ето? Тепер, шановне товаривство, ви знаєте, що наші галичани дуже люблять жартувати, вони знали і чекали, що будуть якісь зміни. Першими світами були задоволені і селяни казали так - а хто ж виграв в тій війні. Коли ви не знаєте, то виграє маса, Росія. Фашисти казали, а мабуть бєлая раса, а американці сказали виграє каса. І в мене є документ, скільки більшовиків отримали отут танків з Америки, літаків, консервів, сукна і так дальше. Це не парадокс? Тепер панове, чекісти колишні. Ви будете клясти до смерті - ваш вождь Ленін сказав, коли труп розлагається, он смердить. Вони будуть довго смердіти, так, так, пане Симоненко.

Григорий ТИХИЙ: Я хочу надати слово більш молодій людині, запитатися. Чи можливе для неї примирення молодих людей, не зважаючи на те, чи примиряться ветерани?

СИНХРОН: «Добрий вечір, шановна студія. Мене звати Андрій Мільченко. Вся проблема в Україні є від того, що перший Президент України Кравчук, ні Кучма, ні Ющенко не провели в країна люстрації. Так як це провели країни Східної Європи. І ми собі можемо тільки уявити, щоби зараз міністрами в Ізраїлі були нащадки Гібьерса, Геббельса, Гімлера, Геренга - це ми не можемо уявити. На сьогоднішній день в Україні існує П'ята Колонна, яка є нащадками Кагановичів, Беріїв, Сталінів, тих, які гнали українців під ніж. І в ХХ столітті українська нація вратила понад 20 млн. саме від них. Другий момент - чи можливе примирення. Ми не говоримо в Другій Світовій війні воювали не фашисти, а націонал-соціалісти , комуно-соціалісти. І в тих,і втих був однаковий прапор - червоний прапор. І мої два діда воювали в Червоній армії, один з Полтавщини, один з Надсяння. І двоє вони не вернулися на свою територію, тому що з Полтавщини виселяли тих людей, які були на окупированій території в Сибір, а з Холмщини почалася операція «Вісла» і мій дід також остуда не вернувся. І чи буде примирення? Буде примирення. На сьогоднішній день я виховую трьох синів українців. Я їх виховую в бандерівському дусі, тому що бандерівці воювали під синьо-жовтим прапором, під Тризубом саме за ту державу, яка на сьогоднішній день існує. І в Україні, і в Луганську, і в Донецьку, і в Криму, і у Львові - росте покоління, яке вже виросло в незалежній Україні, яке не бачило над собою портретов смотрящего Сталина чи того Леніна під бандитською кличкою. Слава Україні.

ВЕДУЩИЙ: Минуту, Георгий. Нет, я сейчас к Мустафе Найему в Севастополе. Комментарии господам из Львова из Севастополя дадут.

Вадим КОЛИСНИЧЕНКО: Дайте же я скажу. Я не знаю, какой там пан выступал по поводу того, что он из села, где якобы сегодня есть памятник, у меня газета, называется «Наша газета» 1 декабря 2007 года, Луганская газета, где опубликовано письмо сестры Борзило, где четко написано ,что памятника нет. А кто тот господин, я не знаю.

ВЕДУЩИЙ: Пожалуйста, Георгий, вот тот человек, рядом с Георгием Тихим.

Вадим КОЛИСНИЧЕНКО: Я верю официальным документам, а не рассказам...

ВЕДУЩИЙ: ...да, а я думаю...

СИНХРОН: Моє ім'я Якимовець Володя, а ви приїдьте, що ви свої жовтій пресі комуністичній вірете.

ВЕДУЩИЙ: Правильно, я вам тоже... Вадим Колисниченко, я вам тоже предлагаю съездить посмотреть, елси человек говорит, что есть, если житель села, говорит, что есть...

Вадим КОЛИСНИЧЕНКО: Есть письмо родной сестры погибшей. Это самое главное.

ВЕДУЩ ИЙ: Хорошо, Мустафа Найем. Кто с вами? Представьте нам, пожалуйста.

Мустафа НАЙЕМ: Добрый вечер, Савик, мы находимся на центральной площади Севастополя, на площади имени Нахимова, здесь через два дня в нескольких метрах отсюда по улице Ленина пройдет парад, парад победы в честь Дня Победы. И рядом со мной находиться очень много жителей Севастополя, разных взглядов, а вот непосредственно со мной стоит ветеран, участник обороны Севастополя. Представьтесь, пожалуйста.

СИНХРОН: Добрый день, дорогие посетители программы Шустера. Меня пригласили сюда, учитывая то, что мы празднуем великий праздник Великая Победа. Я участник боевых действий, мне 88 лет. Будучи курсантом Военно-морского училища береговой обороны им. Ленинского Союза Коммунистов Украины, Севастопольского военно-морского училища, нас направили на передний край, для того, чтобы сдерживать стремительное продвижение фашистских войск с целью захвата военно-морской базы. Мы первый бой приняли 30 октября, я командовал отделением курсантов первого курса и только в одном бою мы потеряли из 15 человек 7 курсантов.

Мустафа НАЙЕМ: Извините, что я вас перебиваю. Вот в передаче обсуждается вопрос конфликта...

ВЕДУЩИЙ: Примирения, Мустафа.

Мустафа НАЙЕМ: Скажите, насколько возможно примирение этих двух сторон? Вы, как участник этих военных действий, можете принять, что вы в одном параде пройдете когда-нибудь вместе?

СИНХРОН: На этот вопрос я прямо отвечу, что вообще такой возможности примирения между ветеранами Красной армии и бойцами УПА невозможно. Невозможно. Не потому что я такой враг бойцов УПА, не поэтому. А потому что я знаю действия бойцов УПА, которые воевали против Красной армии, поддерживая фашистскую Германию. Вообще, как можно примириться - я воевал и мои друзья воевали против фашистской Германии, а вояки УПА воевали против Красной армии, поддерживая германские войска? Как можно примириться? Я не представляю. Я могу сожалеть, что эти люди, бойцы УПА, они были просто политически неграмотны, они не представляли, что они делают по существу, вот в чем дело. А примириться - это невозможно.

ВЕДУЩИЙ: Мустафа, Тина Кароль посвятит ветеранам...

Тина КАРОЛЬ: С удовольствием. «Давай закурим».

РЕКЛАМА.

Тина КАРОЛЬ: Украина, со мной рядом Савик Шустер и я сегодня, будем говорить новая ведущая, по крайней мере, сегодняшнего спецпроекта, сегодняшнего вечера Тина.

ВЕДУЩИЙ: Да если не Тина, я думаю, здесь было бы гораздо горячей.

Тина КАРОЛЬ: Да я как- то разбавляю обстановку. Хотела бы спеть песню, песню военных лет «Темная ночь». Я уверена, что слова всем известны, поэтому подпевайте. Хочу слышать аудиторию, которая будет петь. Спасибо вам.

ВЕДУЩИЙ: Перт Симоненко, пожалуйста. Перт Николаевич, вот объясните. Вы единственная коммунистическая партия в Европе, которая строит памятники Сталину. Почему?

Петр СИМОНЕНКО: Я искренне хочу поприветствовать наших товарищей, которые присутствуют в этом зале. В вашем лице поздравить ваших дедов, прадедов, матерей, родных и близких, наших победителей с прекрасным праздником, к которому готовится вся Украина и весь советский народ готовится к 65-летию победы над фашистской Германией. Я убежден, что мы должны именно и это сегодня обсуждать, чтобы понимать. Нельзя слишком легковесно, на мой взгляд, относиться к тому, что происходило, когда мы сегодня оцениваем инициативу простых людей, кто воевал, кто воевал и шел в атаку со словами за Родину и за Сталина. И они обратились к нашей организации в Запорожье построить и поставить этот памятник. Надо понимать сегодня, что. Вторая Мировая война - это результат того кризиса, который был тогда. Это то, что человечество позволило сделать, тем, кто пытался за счет других решить свои вопросы. Именно. Вторая Мировая война. Она ведь была, для того чтобы сегодня мы с вами понимали истоки, как пытается навязать сегодня трагедии. Я хочу, чтобы мы поняли сегодня истоки победы, когда человечество боролось, осознав всю угрозу, против идеологии фашистской. И мы с вами сегодня должны понимать, что еще в начале 30-х годов, говоря снова о Сталине, он ведь прозорливо сказал, что если мы за 10 лет не пройдем путь 50-100 лет, нас сомнут просто, неизбежно война. И ведь что сделал советский народ? За 10 лет 9 тыс. заводов построили, в 43 раза увеличили выпуск танков , для вооружения своей страны, в 6,5 раз самолеты, в 7 раз артиллерийские различные системы. Мы говорим с вами, о том, что происходило с точки зрения истоков победы. Да ведь действительно мы должны понимать, каких усилий потребовалось, но система была к этому готова, чтоб за 2 месяца, только с нашей родной с вами Украины, было вывезено с июля по октябрь, было вывезено 400 предприятий, для того чтобы победить фашиста. Со всей территории, которая была под угрозой оккупации 1,5 тыс. предприятий с июля по ноябрь было вывезено. 10 млн. людей было эвакуировано. Вывезено поголовье крупного рогатого скота. Подготовлены кадры были за это время. Создана индустриальная колоссальная база. Увеличился состав интеллигенции, ученных. Все это делалось, для того, чтобы великая страна, а тогда все так считали, она могла выстоять. Мы должны с вами понимать, когда говорим о истоках победы. Давайте на секундочку себе представим: Франция, большая страна, через 44 дня лежала пластом перед фашистами, Бельгия за 5 дней, Дания за 1 день, Норвегия за 63 дня, а родной Севастополь 8 месяцев против колоссальной машины стоял. Брест, уже доходили до Смоленска, а Брест месяц держал фашиста. Как мы с вами объясним то, что происходило? Все говорят о заградотрядах, ведете ли штрафные батальоны выиграли. Ну, это же, простите это дилетантский подход, когда говорится о победе в Великой Отечественной войне. А чем вы объясните поступок партизанской, подпольной, пионерской организации «Искра» в Николаевской области? Что заградотряды стояли на оккупированной территории. Чем вы объясните поступки Нины Сосниной Ляли Убийвовк? Чем вы объясните, то что, люди здесь шли, молодогвардейцы погибали, то что, больше миллиона людей на территории Украины в партизанские отряды пошли и били здесь немцев. Товарищи, надо задуматься над тем, что именно в тот период, человек уже в советской системе, в советской стране, он по-другому думал о своем будущем и боролся за свое будущее. И сегодня слишком примитивно говорить о том, что Сталин виноват в том, в том, в том. Да, было конкретная ситуация, были конкретные просчеты, были трагические страницы, но был и подвиг, который осуществлялся под руководством и коммунистов и лично Сталина. И это та, правда, которую мы должны сегодня понимать. Потому, что если далее будет разворачиваться эта трагедия с новым мировым кризисом, то найдутся новые фюреры, которые усики себе приделают, для того чтобы свои проблемы разрешать за счет крови и миллионов жизней других. Вот по этому, мы сегодня должны, на мой взгляд, реально понимать, что истоки победы это, прежде всего в борьбе двух систем, мужество и героизм, стойкость и храбрость. Это колоссальные возможности системы, это воля советского народа в борьбе за свое будущее, за свою жизнь. Этим мы должны гордиться и это должно быть примером для подражания. А так у нас получается, сейчас следующее. Есть единицы предателей, которые возводят и возвеличуют, есть миллионы героев, которым рот затыкают, и память о которых уничтожают тракторами по кладбищу в Львове, могилы героев Советского Союза. Вот это мы должны понимать сегодня, как нашу трагедию, о которой не должны мы забывать старшие, чтобы наши дети и внуки понимали в чем были истоки победы великого советского народа, руководимая коммунистической партией и Сталиным. При том, что были, еще раз хочу подчеркнуть и трагические страницы , а Геббельс, кстати вам в качестве примера, Геббельс 16 марта 1945 года анализируя одну из книг, которая давала оценку нашим военачальникам, сказал следующее.Это удивительные, в возрасте до 50 лет люди, воспитанные системой, представители простых рабочих и крестьянских матерей, которые победили. Нам надо заменить свое все командование, чтобы именно с народным лицом были командиры для победы. Так Геббельс оценил советских командиров того периода.

ВЕДУЩИЙ: Владимир Полохало.

Владимир ПОЛОХАЛО: Ну спочатку репліка, у мене нема питань практично до Петра Миколайовича. Тільки одне скажу, хто з істориків сказав. Вибираючи спосіб увічнення минулого, ми тим самим обираємо майбутнє. Але як показана соціологія, і сьогоднішня аудиторна дискусія, ніхто Сталіна в цій аудиторії не обирає. Всі знають, що Сталін два роки товаришував з Гітлером, проводив спільний парад у Бресті 22 вересня 1939 року. Розділи Європу на 2 частини, а Україна страждала більше всього. Мабуть не всі знають, що загинуло не просто 8 мільйонів українців під час війни з 1939 року, а загинуло майже 40 %, якщо брати 1939 рік і після 1945 рік, а крім того, ще 10 років йшла війна із Сталіним, це ОУН - УПА, які вели боротьбу із Сталіним і КПБ. Тому я не хочу зараз як історик, я вважаю, що якщо ти політик, ти не маєш нав'язувати свою точку зору. Тут є історик Володимир Сергейчук. Але я просто хотів попросити, або просто вимагаю одного історика, ні Нестора Шуфрича, у нього інше міністерство. Я просто хочу попросити і вимагаю, не тільки як історик, тому що не можна зловживати історією. Це золоте правило. Я підтримує Кравчука, нашого першого президента, котрий сказав: «Політики відійдіть від історії і не втручайтеся в історію». Але коли історик професійно напередодні такого свята, замість того,щоб вшановувати всіх тих, хто загинув і 1939 році, і ті, хто боровся разом з Польщею, перше українці, і ті, хто в партизанському загоні Ковпака, і ті, хто воював в ОУН-УПА. Ті, хто загинув за Україну. І коли сьогодні було, не те що некоректне порівняння , це історик, воно було не те, що не правильне, воно було про вокативне і свідоме. Коли порівняли Сталіна, українофоба, той, хто знищів мільйони українців, той, хто ділив Україну і порівняли, одного з тих, одна фігура, але його мільйони українців сьогодні шанують , говоримо, що шануємо , йдеться про Степана Бандеру. Зробить таке про вокативне порівняння, я думаю, не має права політик, не має права міністр, і має негайно зараз вибачитися за це некоректне про вокативне порівняння, який сіє розбрат в нашій країні. Не можна використовувати історію Дмитро Володимирович, для того, щоб сьогодні не конструкту ват націю, а навпаки розколювати націю. Ви добре знаєте, що не можна робить таке порівняння. Ви обіцяли в програмі «Я так думаю» Ані Безулик вибачиться перед тими галичанами, яких ви ображали, за свої висловлювання. Ви казали: «Я за нагодою вибачусь». Ви це не зробили того часу. Я просто прошу вас Дмитро Володимирович, тому що це для вас точка біфуркації

ВЕДУЩИЙ: Не надо цитировть Бандеру. Не надо его цитировать.

Владимир ПОЛОХАЛО: Я вимагаю, щоб українці вибачали такого вибачення.

Петр СИМОНЕНКО: В нашей истории, что именно благодаря политике...

Владимир ПОЛОХАЛО: Почекайте... Я не закінчив, я не закінчив.

Петр СИМОНЕНКО: Которую проводил Сталин, была обьединена Украина. Это во первых. Чтобы вы понимали,

Владимир ПОЛОХАЛО: У нас не советский народ

Петр СИМОНЕНКО: Что реально происходило в нашей жизни

Владимир ПОЛОХАЛО: У нас український народ. Як член української спільноти, я просто вимагаю вибачення як громадянин України

Петр СИМОНЕНКО: Когда вы были секретарем партийной организации, секретарем партийной организации, тогда вы считали себя советским народом. Сейчас, когда...

Владимир ПОЛОХАЛО: Я вийшов з вашої партії в 90-му році, коли дізнався про те і боровся проти вашої партії. І був в опозиції у партії.

Петр СИМОНЕНКО: Понятно. Я еще раз хочу пордчеркнуть, уважаемые друзья...

ВЕДУЩИЙ: Я хочу, чтобы...

Петр СИМОНЕНКО: Давайте мы сегодня очень серьезно отнесемся к тому, что война... война, это предостережение нам, живущим сегодня...

Владимир ПОЛОХАЛО: Владимир, я не до вас звертаюся. Звернувся до пана Табачника, не до вас

Владимир ПОЛОХАЛО: Почекайте. Савик, я звернувся до Табачника.

Петр СИМОНЕНКО: Потому что когда в Украине навязываются неофашистские идеалы и взгляды, когда неофашистские молодежные организации, когда на территории Украины, происходит подготовка военизированная формирований различных, на территории Польши готовили тоже самое для того, чтобы вести агрессивную политику на территории Украины, когда это все против Украины и против украинского народа, вот здесь я думаю для нас с вами очень серьезное предостережение является то, что перенес наш народ в годы Великой Отечественной войны.

ВЕДУЩИЙ: Спасибо. Вопрос. Вадим Карасев, кому вы хотите

Вадим КОЛЕСНИЧЕНКО: Полохало ответить я могу? Он оскорбляет людей, я могу ответить?

ВЕДУЩИЙ: Он оскорбил кого?

Вадим КОЛЕСНИЧЕНКО: Да конкретно, я могу ответить. Уважаемые коллеги. Мы сегодня видим образец действий так называемой Оранжевой власти, которая ушла. Посмотрите, ни одного аргумента, только конкретные выпады в адрес конкретных людей. Ты им документы, ты им аргументы, а они постоянно выдирают и персонально оскорбляют людей. Это раз. Господин Полохало. Обратитесь пожалуйста сегодня срочной телеграммой адрес Европарламента, который высказал свое неудовлетворение тем, что у нас Бендера стал героем. Почему вы туда не обращаетесь, евроинтеграторы? Совесть у вас есть?

ВЕДУЩИЙ: Ольга Герасимюк, Ирина потом.

Ольга ГЕРАСИМЮК: : Я ... ви знаєте, Савік хочу вам подякувати насправді за те, що ви показуєте всіх цих людей. Отакі люди, які дуже непогано харчуються, дуже непогано живуть, які зараз прийшли сюди для т того, щоб відпрацювати номер, який їм продиктований власно кажучи не їхнім обов'язком державних українських діячів. Вони прийшли сьогодні щоб внести ще більший розбрат, і до речі нашу увагу відволікти від того, що насправді відбувається. Сьогодні справді є такий момент, коли знову світ... коли знову у світі йде переділ сфер впливу. І сьогодні знову недаремно, недаремно, це обмовка по Фрейду, не даремно сьогодні «товарищи» і «советский народ». Через те, що сьогодні знову це відбувається. І сьогодні оцих бідних ветеранів, яких там Віктор Янукович побіцяв облагородити їхнє життя колись ще, їх сьогодні знову використовують. Вони за весь цей час не пожили нормально, вони помирали від хворіб, які ніколи не могли полікуватися через те. Що вони були безправні люди. Вони сьогодні знов використовуються. У політичній маніпуляції. Так я хочу нагадати всім оцим прекрасним людям, які сьогодні Сталіна так захищають, що буває з тими, хто сьогодні виконує наказ диктатора. Треба добре почитати роботу Сталіна о головокружении от успехов, вибачте Леніна. Коли виконуєте їхнє завдання, все це зараз дуже добре відпрацьовуєте - рвете на собі свої дорогі костюми. І завтра вас же ізметуть ті, хто вас сюди прислав. Бо ви не є українська влада, ви є провокатори.

ВЕДУЩИЙ: Нестор Шуфрич у нас.

Нестор ШУФПРИЧ: Пані Ольго, значить давайте щодо Севастополя. Мені одразу задають запитання, Севастополь - это город славянской славы Это город Ушакова, это горд Нахимова... К сожалению мы должны помнить, что в 1854-55 годах Южная часть Севастополя была отдана Объединенному корпусу французских и английских войск. Мы не имеем право забыть, что Севастополь - это советский город, который 250 дней защищался. И правильно отметили - он защищался больше, чем многие великие страны Европы. Но в конце концов пережил и год фашистской оккупации. Но и правда то, что Украина в той территории, в которой вы сегодня определили ее границы, которые ратифицированы решением Верховного Совета Украины, и которые утверждены, в том числе Государственной думой России. В этих территориях она была определена. Это тоже правда. Как правда и то, що наші шановні опоненти не змогли в парламенті захистити права своїх воїнів ОУН-УПА, маючи більшість, маючи Президента, маючи коаліцію... ви не прийняли Закон про прирівняння воїнів ОУН-УПА з ветеранами Великої Вітчизняної війни по однії причині - тому, що ви самі усвідомлюєте, що їх неможна притрівнювати. І ви самі в кулуарах про це говорите. І тому виц е не проголосували, тому що беззаперечними є ті матеріали, що не підтверджують факти знищення військовослужбовців фашистської армії військовослужбовцями або ополченцями АОН-УПА. Це не підтверджується. Ирочка, я хочу вас поздравить с большим праздником в вашей жизни. Недавно у вас родилась чудесная дочка, и я думаю, весь зал вас поздравит. Вот это действительно красивое, наверное, самое важное после рождения первой дочки событие в вашей жизни. Будьте прекрасны. Улыбайтесь. Ирочка. И поверьте мне - в этом ваша сила, в этом ваша красота. А когда вы вцепились в горло Дмитрию сегодня, я думаю - ну где же та женщина, которая дарит радость, которая дарит жизнь.

ВЕДУЩИЙ: Спасибо. Знаете, что...

Нестор ШУФРИЧ: И последнее

ВЕДУЩИЙ: Нет, не последнее. Последнее после паузы.

Реклама

Тина КАРОЛЬ: Сегодня спецпроект.

ВЕДУЩИЙ: Есть у войны конец

Тина КАРОЛЬ: Есть ли у войны конец и соответственно мы хотим поздравить всех ветеранов, которые сейчас смотрят нас в прямом эфире, если смотрят. И хочу я спеть песню. Военную песню. «Огонек» она называется. Либо есть у неё другое название. «На позиции девушка провожала бойца». Сейчас я буду выбирать бойца. Кого же я провожу. Спасибо

ВЕДУЩИЙ: Нестор Шуфрич

Нестор ШУФРИЧ: Я бы с удовольствием оставшиеся 45 минут предоставил Тиночке, чтобы она, Тине, я извиняюсь, только что за Ирочку уже получил. Ирина, я извиняюсь, если я обратился Ирочка. Просто, Тина, если у вас есть желание, пойте до конца программы и я уверен

ВЕДУЩИЙ: У нас ещё слово оппозиции

Нестор ШУФРИЧ: Хорошо. Слово оппозиции лишать не надо. Господин Филенко, пане Филенко, Севастополь это украинский город. Это город , который является неотъемлемой составной частью территории Украины и это зафиксировано в целом ряде договоров, в том числе и международных, который ратифицированы Верховной Радой Украины и Государственной Думой России. И всё, что крутится вокруг этого вопроса, это уже спекуляции. Факт остаётся фактом. Это действительно город славянской славы. И мы должны его чтить. Мы должны гордиться тем, что на территории Украины есть такой славный город. Теперь, что касается вопроса, который наверное был одним из самых болезненных. Вопрос примирения. Я уже высказал с места свою точку зрения. Наверное мы не имеем права административно сверху навязывать идею - мириться нашим ветеранам или не мериться. Это из святое право. Они выиграли эту войну. Они прошли её и душой, и телом. И они должны сказать. Да, мы с этим согласны, с этим не согласны. Здесь мы готовы простить, а здесь мы не простим никогда. И какой бы не было, и какое бы ни было их решение мы должны им низко поклониться и всегда говорить только спасибо. Факт остаётся и в том, что нравится это кому-то или не нравится, но действительно нету такого официального понимания, как дивизия «СС Галичина». Но есть четкое определение. «14 гренадёрская дивизия СС», которая к сожалению была сформирована с наших... ну я не хочу их называть предателями, по другому не назовёшь, и это правда. И такие силы были освобождены решением Нюрнбергского процесса. Если мы уважаем решение Европарламента, если мы уважаем обращение дружеским нам стран, то мы должны сегодня признать, что и в отношении Шухевича, и в отношении Бандеры есть конкретные обращения к украинскому руководству об отказе о тех званий, которые были им присвоены. Но я бы хотел, чтобы мы сегодня не поставили в острие сегодняшней дискуссии вопрос Сталина. К сожалению ровно год назад, Савик, вместо того, чтобы говорить о наших ветеранах, вместо того, чтобы говорить как им государство помогает и насколько оно должно помогать, а я сегодня могу сказать, что это не просто слова. А действительно ко Дню Победы сегодня ветераны, инвалиды 1 группы уже получили 1 тысячу гривень на руки. Хотя в прошлом году получили в 2 раза меньше. В условиях кризиса государство нашло возможность помогать. Как и то, что в этом году каждый инвалид, ветеран-инвалид 1 группы, ветеран Великой Отечественной войны, который стоит на очереди на квартиру, получит эту квартиру. И это в условиях кризиса, в условиях крайне ограниченных средств. И это действительно будет делаться изо дня в день. Потому что мы сегодня должны беречь здоровье каждого ветерана, каждый год, к сожалению, наших ветеранов становится все меньше и меньше. И ветераны должны объединять, показывать нам, как в своё время единство народов Советского Союза победило фашистскую Германию. И действительно сегодня правильно говорят лидеры и Украины, и России, и стран СНГ: Великую Отечественную войну выиграл не Сталин и не даже не военачальники. А выиграли народы Советского Союза. И это святая правда

ВЕДУЩИЙ: Вадим Карасев

Нестор ШУФРИЧ: И последнее. Мы сегодня должны уважать любое мнение и решение наших ветеранов. Должны его чтить и поклоняться. Но Украина живет своей жизнью. У Ирины 2 дочки. Я сейчас не намекаю ни на что. У меня 2 сына. Я здесь не только как политик, я как отец, Ирина. У меня есть 2 сына, которые живут своей жизнью, которые сегодня переживают и чтят подвиги наших дедов, их прадедов Великой Отечественной войне. Но они будут жить с теми, кто сегодня будущее нашей страны. И наши дети это будущее нашей страны. И они должны чтя подвиги, действительно жить в единой Украине. А мы должны своими действиями, поднимая социальный уровень жизни наших граждан, делая всё, чтобы тот, кто может сделать страну лучше, обязательно это сделал и делал это не словом, а делом. Тогда я могу сказать, что наша страна будет едина. И независимо от последствий идеологических, которые мы переживаем в постсоветском периоде я уверен, что наша страна будет единой и шаг с шагом, год с годом, приближаясь к своему 20-летию, 21 году - полному совершеннолетию, и двигаясь к своему 50-летию, и к первому вековому торжеству будет сильнее и сильнее

Ирина ГЕРАЩЕНКО: Можна?

ВЕДУЩИЙ: Спасибо

Ирина ГЕРАЩЕНКО^ Вы знаєте, шановний пане Нестор Івановичу, я хочу сказати, що насправді ваша влада дуже часто говорить, що місце жінки на кухні або там що їй не місце там, де реформи. Я хочу сказати, що тут я як політик. Я думаю, що якщо у нас буде більше жінок в політиці, то буде менше політичного балабольства і екстремізму. Вислухайте мене, будь ласка. Ми сьогодні говоримо про дуже важливі теми дійсно. Це в першу чергу тема ветеранів, як їм гідно жити і тема примирення. Так от шкода, що ми не змогли тему як жити ветеранам обговорити з партією влади в сесійному залі. І так само з комуністами, яких в єдиній країні на пострадянському просторі Партія регіонів у нас комуністів привела до влади. Вони божилися, що будуть захищати ветеранів, інвалідів і таке інше. І бюджет України на 2010 рік, будь ласка я 1 секунду, прийняли за 1 секунду, не обговоривши, яка там пенсія, яка зарплата. Це улюблена тема Нестора. Обіцяв Янукович 1200 грн. Вона буде 730 грн. А тепер про примирення. Я переконана, що ми мудріше, ніж партія влади і примирення буде. Бо ми добра нація. Коли сьогодні в Києві ми бачимо стареньких німців, ми точно знаємо, що ці пенсіонери німецькі вони воювали проти наших дідів. Але ми на них дивимось знаєте з жалем до їх старості. Ми усвідомлюємо, що їх гнали як пушечне м'ясо на ту війну і ми не можемо їх сприймати як ворогів. Скажіть будь ласка, чи можемо ми сприймати як ворогів наших, наших оцих літніх людей, які стояли перед нами, говорили, що ми боролись за таку нашу Україну. І останній приклад. Якби 5 років тому в Росії запитали, хто такий Колчак. Та кожен росіянин сказав би, та це ж білогвардієць. Он же стрелял в наших красноармейцев. Это же предатель. Это же мерзавец. Після цього Росія має сьогодні можливість переглядати свою історію. І після цього блокбастера, де ми до речі з Нестором Івановичем шановним якось зустрілися на прем'єрі. Всі виходять і говорять, да он же сражался за Великую Россию. Он такой видел Великую Россию. Он герой. Он сражался за такую Россию. Скажіть будь ласка, чому всі країни мають право переглядати свою історію з сучасного погляду. Вони прощають своїх старих людей. Вони їх шанують їх старість. Вони усвідомлюють, що ті діти в 14 років йшли на свою війну захищати ту свою Україну, а ми їх сьогодні опльовуємо, не шануємо і таке інше. Оцього я ніколи не буду поважати і я вважаю, Нестор Іванович, що я тут тому, щоб мої діти знали правду. І я думаю, що вони це сприймуть

Нестор ШУФРИЧ: Пані Ірино, я відповім на ваше запитання. Зверніть увагу. У своїх виступах

ВЕДУЩИЙ: Слушайте, господин..., скажите Нестору Шуфричу, чтобы он немедленно замолчал, потому что вам срочно надо что-то сказать. Я вас ссорю?

Нестор ШУФРИЧ: Cавік. Я відповім вам з максимальною повагою і увагою. Зверніть увагу, ми ніколи не звинувачуєм. Ми ні відносно нікого не говорили слова, які б суперечили її гідності. Я зараз не буду нагадувати, з чого почалась наша дискусія, з яких образливих слів і просто прямих образ. Це на жаль правда. Тому що образи, особисті образи це стиль поведінки і минулої влади ,і сьогоднішньої опозиції. Ми хочемо це змінити. Ми дійсно були за дискусію і я з великим жалем констатую, що тут нема ветеранів і ми не можемо їх запитати, що ми маємо, що ми можемо зробити для того в межах наших можливостей, щоб вам жилося ще краще. Ми рік за роком робимо все, що може держава, щоби якомога більше вшанувати. І навіть Леонід Макарович, який є сьогоднішній нашим опонентом, визнав тільки що, що нова влада максимально сконцентрувала свої зусилля, щоби в межах тих можливостей, які нам залишились після минулих подій, зараз зосередити свою увагу

Леонид КРАВЧУК: Я не визнав, а констатував

Нестор ШУФРИЧ: Ви констатували. Ну визнали, констатували .я вибачаюсь, що помилився у виразі. Ви констатували, що сьогоднішня влада максимально, що могла, то робить в принаймні, декларує. А я вже говорю, що не тільки декларує, а і провела вже відповідні збільшені виплати. Як правда те, що пенсія до кінця року мінімальна буде 922 гривні. А це буде означати, що середня по країні так і буде 1200. І це буде. Ми не обіцяли 5 тисяч. Ми пообіцяли 1200 і така пенсія буде. І повірте мені, коли завершить роботу наш уряд, середня пенсія по Україні при збереженні сьогоднішнього курсу так і буде 2 тисячі гривень. Ми це будемо досягати і ми вміємо це робити.

ВЕДУЩИЙ: Вадим Карасёв

Нестор ШУФРИЧ: Я би хотів, щоби... пожалуйста

ВЕДУЩИЙ: ... вновь в прямом эфире на телеканале «Украина». Вячеслав Кириленко, пожалуйста.

Вячеслав КИРИЛЕНКО, народный депутат, «НУ-НС»: Шановні колеги, і шановні ветерани, які ще дивляться цю передачу, бо достатньо пізній час. Ну, от я завжди вважав, що сила політика, сила державного діяча, сила влада взагалі, в тому, щоб народ свій посилювати, державу свою зміцнювати, країну свою покращувати, і робити все для того, щоб одності було більше, ніж того, що нас розділяє. От я цього хотів би бачити і чути. Тому що зараз дуже багато стереотипів, якими оперує влада. Ну, навіть, якщо вони критикують нас, як колишню владу і нинішню опозицію, то навіть в такому випадку вони практично повторюють 50%, що найменше, всіх помилок, яких допускала раніше влада. Ну, на помилках же розумні люди навчаються, бажано на чужих. Тепер вони знову проходять такий шлях, який говорить про навчання лише на своїх помилках. Про що я кажу? Ну, будь яка неупереджена людина розуміє, що була така «червона армія», яка воювала за свободу і незалежність, в тому числі і України, тоді української РСР, тепер незалежної української держави. Була українська «повстанча армія», яка також воювала за незалежну українську державу. І там, і там воювали українці. Вони, кожен, здобував свободу у доступний йому спосіб. Він боровся за свій народ, за свої сімї, за добробут своїх дітей, за свою хату, за свою землю - це елементарні речі, які вже давно зрозумілі в усій Європі. У нас навколо цього відбувається протистояння, і продовжують збільшуватись стереотипи. А треба стереотипи долати. Ну, от вважається, що всі галичани, вони прихильники УПА, не визнають радянську армію і ніякої перемоги не було - стереотип. Вважається, що всі, хто підтримає УПА з Галичини. От я конкретне заперечення цього стереотипу, я з Білої церкви Київської області. Тут всі говорили про своїх рідних і близьких, і я скажу: мій двоюрідний дід, рідний брат мого рідного діда Микола Ульянович Кириленко загинув 1944 року в 40 кілометрах від міста Варшава, і нагороджений званням героя радянського союзу посмертно. Бо в 21 рік повторив подвиг Матросова. І я все життя, мій батько, моя сестра, вся моя родина навчалася в середній школі №16 міста Біла церква ім.. Героя радянського союзу Миколи Ульяновича Кириленко. Я шаную батька, діда, двоюрідного діда, всіх ветеранів? Безумовно шаную. Я відзначаю цей день? Відзначаю. Родина моя в Білій церкві відзначає? Відзначає. Але це означає, що я не повинен по шанувати інших бійців, які так само клали свої голови, своє життя за цю Україну, в якій я і живу. Чому я не повинен шанувати бійців УПА, які там в Галичині ішли сюди в центр, здобували волю також Україні? Чому я повинен зараз роз'єднувати український народ? Кажуть, - поперся влада робила помилки. Можливо. Я 2005 року був міністром праці, 60 років великої перемоги було. Так я не робив вигляд, що не було ніякої перемоги, і не було ніякої «червоної армії». Навпаки, до мене приходив голова, тепер, нажаль, покійний вже, організації ветеранів України, генерал армії, неодноразово. І всі його питання я, як урядовець, державна людина вирішував. До мене приходив Ігор Рафаїлович Юхновський голова всеукраїнського об'єднання ветеранів. Це трохи інші ветерани, яких визнає ще 2 світова війна, це складна річ. Я всі їхні питання вирішував. Бійці УПА приходили - всі їхні питання вирішував. Жодне прохання до мене, як до представника влади, не пройшло не поміченим. І я подяки отримував від перших, від других і від третіх. Тільки що, коли політики до них підходили і починали свої ідеологеми, то ветерани змінювались на очах, принанні ті, які повинні перед вождями своїми були повинні тримати політичну лінію. Політики, недолугі політики, роз'єднують ветеранів, а ветерани, які ворогують між собою, вони не дають примиритися нам, 40-літнім, навіть 50-літнім, 30-літнім, тим, кому 20, і хто народився вже в незалежній Україні. От в чому питання, влада хоче закрити на це очі. Ну, будь ласка, тоді це не влада, тоді це представники 50% великого українського народу. А ще 50% для вас існують? Питання риторичне. Якщо не існують у вас не буде влади. Дує швидко у вас її не буде. І останнє, повертаюсь до теми Сталіна. Все це стало можливим не тому, що у нас компартія. Взагалі, компартії ніде в Казахстані, чи в Росії, бюсти Сталіна не ставлять, тому що там є Президент Медведев, в России, який сказав, - это вообще уму не постижимо - ставить памятник Сталину, за все его злодеяния - невозможно. І ніхто там їх не ставив. В Казахстані не ставлять, В Киргизстані не ставлять, в інших країнах не ставлять. СССР же ж воювало, всі республіки воювали, тільки в Україні додумались поставити пам'ятник Сталіну, зневаживши, що найменше, 10 мільйонів українців, напряму знищено цим самим Сталіном. Так ви думаєте це комуністи поставили? Ні. Я звинувачую «Партію регіонів» - раз, «Блок Литвина» - два, і тільки в третій ступені «Компартію». Якби не згода і фактична підтримка «Партії регіонів», Президента Януковича, спікера Литвина, і всіх державних діячів членів уряду, які тут в залі доречи присутні, які сьогодні виступали, ніякого пам'ятника в Запоріжжі не стояло би. Я, як громадян України, вимагаю, українську державу, в особі Президента, спікера, Прем'єр-міністра, голови Верховного суду виконати рішення Апеляційного суду міста Києва, ніким касаційне неоскаржене, в тому числі «Компартією», від 13 січня 2010 року, яким чітко іменем України сказано, що Сталін і 8 його поплічників є кримінальний злочинець. І доведено в судовому засіданні, відкритому, публічному, за участі масової інформації, що цей самий Сталін, що найменше, повинен у смерті 3 мільйонів 940 тисяч українців, які були заморені голодомором, протягом 32-33 років - оце мусить бути виконано. Я завершу, Савік, я завершу. Вони чого так нервують? Бо це правда і факти, тому вони так нервують. І в зв'язку з цим, я, як громадянин України, В'ячеслав Кириленко вимагаю, щоб, починаючи з 1 робочого дня, всі судові інстанції, виконавчі інстанції, реагуючи на наші звернення, які вже скеровані, розпочали демонтаж ось цього пам'ятника, який встановлено на вулицях українського міста Запоріжжя. Тому що тоді це буде вести до єдності, ані до розколу суспільства. Оце наша позиція.

ВЕДУЩИЙ: Дмитрий Табачник, пожалуйста. Нет? Что такое?

Вадим КОЛЕСНИЧЕНКО: Дело в том, что суда не было. Был фарс, когда 300 томов уголовного дела, якобы было рассмотрено в течении одного заседания, без участия адвокатов, без участия стороны обвинения. Этот спектакль - позор для судебной системы Украины. Это первое. Второе, о чем Вячеслав Кириленко не говорит, он обращается, как законопослушный гражданин Украины, по поводу того, что нужно снести памятник Сталину. Как законопослушный евро-интегратор, пусть он обратиться к власти Украины, что б были снесены памятники Бандере. Потому что вся Европа сказала свое мнение Украине - Банедра не может быть героем Украины, он военный преступник. Почему он это не говорит? Почему эта власть не рассказывает, что за 5 лет существования их у руля, они уничтожили учебник истории, города-герои: Севастополь, Керчь, Одесса? Почему это лицемерие сегодня присутствует? Это они нам рассказывают, как мы должны почитать память павших? А почему они не посмотрят документы, которые в СБУ находятся.

Вячеслав КИРИЛЕНКО: Я розумію цей праведний гнів. Але всьому цьому є контраргументи. Ось рішення, на яке ви посилаєтесь, що до націоналістів. Ось Європарламент сподівається в зв'язку з цим, що нове українське керівництво перегляне таке рішення, але ж ви далі не дочитуєте. А там ще сказано, смішна для вас річ, поки що, - зберігатиме відданість європейським цінностям - це демократія, процедура, свобода масової інформації, відсутність цензури, і так ділі. І я вам хочу доповісти. Колеги, ви не поспішайте руки піднімати. Хочу доповісти, що європейські цінності, у цьому конкретному випадку, - це також 3 рішення, у різні часи, від 6 по 9 рік, парламентської асамблеї ради Європи із засудженням нацизму, комунізму і сталінізму, а ми як країна член ради Європи, - це одне рішення парламентської асамблеї організації безпеки співробітництва Європи, і ще одне свіже, рішення Європарламенту. Всі 5 рішень звертаються до України засудити сталінізм і комунізм, як тоталітарні ідеології. Я більше скажу, ще одно рішення зачитаю, як законослухняним громадянам. Рішення парламентської асамблеї ради Європи, 54 пункт - «І нарешті, але не в останню чергу, Європейський комітет міністрів повинен ініціювати компанію розуміння злочинів комунізму в Раді Європи. Вона включила би перегляд шкільних підручників, до питання перегляду в зворотній бік, який зараз планує в тому числі присутній тут міністр освіти. Варто призвати держави, члени ради Європи, зробити це на національному рівні». Європа закликає нас не пам'ятника Сталіну ставити, а боротися з комунізмом. А нова влада робить навпаки. Тому я думаю, до них буде дуже скоро великі питання з боку українського народу.

Петр СИМОНЕНКО: Я хотел бы привлечь внимание и уважаемой сегодня студии и телезрителей. Я член постоянной делегации парламентской ассамблеи Верховной Рады, и я знаю, как там готовятся эти проекты. Это я знаю. Я хочу обратить внимание, что тот режим, о котором говорит, тоталитарный, он спас европейскую демократию. Вы задумайтесь только над тем, Сталин, вместе с советским народом, европейскую демократию.

Вячеслав КИРИЛЕНКО: А можна інакше сказати? Можна сказати, що не Сталін спас європейську демократію ... І при чем тут взагалі європейська демократія? Нашу землю не Сталін визволяв, а український, і не тільки український, солдат, офіцер - ось хто визволяв батьківщину. І всі ці солдати, і офіцери воювали в різних арміях, і всі країни, які мали різні армії, наприклад у Польщі, армія Крайова, армія Людова, то ці поляки давно між собою примирилися. Якщо урядовець, офіційно, виступаючи в прямому ефірі, по суті агітує проти примирення, в мене виникає питання - на яку державу працює цей урядовець?

ВЕДУЩИЙ: Дмитрий Табачник.

Дмитрий ТАБАЧНИК: Пан Кириленко, я сподіваюсь, що як випускник київського університету, ви знаєте формування таке в історії Великої Вітчизняної Війни як Буковинський курінь. В 2006 році в місті Чернівці за державні кошти було споруджено пам'ятник Буковинському курінню. Давайте разом з представниками депутатами Партії регіонів ініціюємо крок до примирення. Подивимось що таке було Буковинській курінь, що він робив в Києві. І разом для того, щоб зблизити різні позиції політичні Буковини, Центру, Сходу України, ініціюємо рішення по демонтажу і руйнуванню пам'ятнику Буковинському курінню. Бо я сподіваюсь ви добре знаєте Буковинській курінь. Буковинській курінь - це загін української окупаційної поліції, сформований з членів ОУН-УПА, який в вересні 41-ого року за три дні поклав в Бабиному ярі більше 40 тис. людей. За державні кошти в Чернівцях було Буковинському курінню споруджено пам'ятник. І він стоїть. От давайте почнемо з простого - з чищення. Тому, що коли стогнала земля в Бабиному ярі, про це знають всі, і президенти всі, і Леонід Макарович, і Леонід Данилович Кучма, і Ющенко. Ходили до Бабиного яру і покладали квіти, вшановуючи пам'ять і військовополоненим, і мирним громадян. Але ж міфологема існує, що німці стріляли киян в Бабиному ярі. А німці лише стояли і керували операцією, стояла допоміжна так звана поліція, стріляв Буковинський курінь. Давайте почнемо з самого чищення.

В'ячеслав КИРИЛЕНКО: Давайте почнемо з самого чищення, в тому числі із вашого самого чищення. Тому, що коли міністр освіти не перший раз по суті пропонує ксенофобію, і хоче посварити українців з євреями, євреїв з українцями, українців з росіянами і так інше. То виникає питання: чи це міністр освіти української держави, чи навпаки. Друге. Я готовий оце все, що ви кажете розпочинати, але ви спочатку принесіть..

Дмитрий ТАБАЧНИК: Буковинський курінь розстрілював українських військовополонених з Дарницького табору. Кого тут сварять?

В'ячеслав КИРИЛЕНКО: Ви спочатку принесіть вибачення 5 млн. 17 тис. українцям, які живуть в Галичині, яких ви обізвали лакеями, що вони тільки вчора навчились мити руки і так далі. От тоді з вами можна говорити про більш серйозні речі. А поки ви цих вибачень не принесли, ви взагалі ніякий ні міністр освіти. Ви просто політичний діяч, який випадково перебуває на цій посаді. І це я м'яко висловлююсь. Друге. З приводу останнього, дуже важливо. В Нюрнбергському процесі в жодному документі ви не знайдете згадки про українську повстану армію. Вона не засуджена і коли не могла бути засуджена. Вона боролась з 42-ого по 45-й проти гітлеризму, з 45-ого по 55-й проти НКВД - карального апарату Советского Союзу. От така була правда. СС нажаль були в усіх націях. Були російські частини СС, були естонські, литовські, козачі і інші. Тобто була російська визвольна армія Власова, сотні тисяч людей. Оце всі люди, яких можна назвати колоборантами, але до УПА це не має жодного відношення. Це третє. І четверте. Знаєте, якщо би Бандера був такий злочинець військовий, то я вам скажу, як випускник київського університету. Є такий філософ Мартін Хайдеггер, то він за 2 слова в одній промові 33-ого року отримав поразку в правах викладати з 45-ого по 51-й, тому що йому сказали, що він співробітничав з нацизькою владою. Бандера в той же час спокійно аж до 1959 жив на території Німеччини, як вільний громадянин, який боровся з нацизмом, і всю війну провів у концтаборі Заксенхаусен. І був вбитий КГБиським агентом Сташинським, що доведено в німецькому суді. І визнало само КГБ 2005 року. Тому треба говорити всю правду, а не лише ідеологічну частину, яка вам вигідна. І останнє, Савік, я ж довго мовчав.

ВЕДУЩИЙ: Это не аргумент «я долго молчал».

В'ячеслав КИРИЛЕНКО: Я про Тіну хочу сказати. Почекайте, пан Левченко, ви сьогодні полум'яно виступили вже. От «наступний рік», - сказав Нестор. Я б з великим задоволенням, дав би Бог, зустрівся ще раз в цій студії, якщо буде свобода слова, в широкому і вузькому розумінні. Тільки я хотів би, щоби тут були ветерани Червоної армії, заслужені, шановані люди. Ветерани української Повстаньчої Армії, і кожен із них би сказав про свої бої. І нам би співали пісні, наприклад Тіна Кароль і Славко Вакарчук, і фронтові, і повстанські пісні. Оце би і людям було зрозуміло, і примирення відбувалось, і ми би почали будувати велику країну, а не на половинку 50 на 50, з чого ми почали. От тоді буде сильна Україна, яка нам всім потрібна.

ВЕДУЩИЙ: Спасибо. Только коротко, вам 15 секунд.

Николай ЛЕВЧЕНКО, Секретарь Донецкого горсовета: Сегодня во Львове признали, сессия городского совета передала статус почетного гражданина Львова Степану Бандере. У меня.. можно я все-таки доскажу..

ВЕДУЩИЙ: Но быстро.

Николай ЛЕВЧЕНКО, Секретарь Донецкого горсовета: Я не против тех стариков, которые выступали и ветеранов, и я уважаю старость. Они воевали в банде, но я уважаю старость. Меня беспокоит: в Донецке проживает 140 национальностей. У нас никогда не было конфликта на национальной почве. Меня беспокоит, как дончанина, как украинца другое. Львов дает статус почетного гражданина человеку, который обращался к этому городу и писал: «львовянец, украинец, помни, уничтожай жидов, евреев, Савик, москалей, поляков»..

ВЕДУЩИЙ: Вы это уже говорили, подождите.

Николай ЛЕВЧЕНКО, Секретарь Донецкого горсовета: Он сказал самое главное, страшное..

ВЕДУЩИЙ: Нет, стойте, нет, нет, уберите микрофон. Я вопрос вам задам. Не, не, меня интересует другое. Вы не выйдете никуда. Левченко, замолчите. Почему вы.. Дайте задать вопрос. Почему вы, когда произносите слово еврей, говорите «Савик»? я что вам за это должен индульгенцию за это дать? Что я вас должен.. Ой, ой, испугали. А сейчас вернитесь на ваше место. Нет, нет, нет, абсолютно.

Николай ЛЕВЧЕНКО, Секретарь Донецкого горсовета: Миллионы евреев уничтожены воинами ОУН-УПА. Меня затрагивает то, что..

ВЕДУЩИЙ: Слушайте, сколько евреев уничтожил Сталин. Что вы говорите? И чеченцев, и татар, и цыган и так далее. Ладно, хватит. Все. Я хочу поменять. Уйдите, уйдите. Что вы хотите.

Ігор МІРОШНИЧЕНКО, член политсовета Всеукраинского объединения «Свобода»: Я цілу програму мовчав, я дуже вдячний.

ВЕДУЩИЙ: Я понимаю.. Не, Тина еще будет петь. Я понимаю, что вы всю программу молчали, и ничего в этом страшного нет. Помолчите еще следующую. А вот через год, когда договорит Нестор, может, дадим слово.

Ігор МІРОШНИЧЕНКО, член политсовета Всеукраинского объединения «Свобода»: ..я це розумію. Але я хотів сказати одне. Перший Президент України Леонід Кравчук дипломатично намагався відгукуватись про цю владу, дипломатично про цю намагався відгукуватись і В'ячеслав Кириленко. Але я скажу прямо. Це п'ята колона Москви. Якби ці політики були українцями, якби вони представляли інтереси українців, вони би в контексті Другої Світової Війни говорили зовсім інші дати. Друга Світова Війна для України почалася з розгрому Карпатської України. Друга Світова Війна для українців закінчилась, як мінімум в 54-му році.

ВЕДУЩИЙ: Все. Сколько у нас времени осталось? Спасибо, все. Хорошо, вот смотрите.. Можно.. Слушайте..

Ігор МІРОШНИЧЕНКО, член политсовета Всеукраинского объединения «Свобода»: Українці у цій державі мають право приманні сидіти в цій студії, приманні махати прапорами..

ВЕДУЩИЙ: І розмовляти без микрофона. Это шикарно. Ладно. Значит, смотрите. Аплодисменты, не все, частично. И так мы задавали вопрос: хотите ли вы, чтобы примирение воинов ОУН-УПА и ветеранов советской армии состоялось? «Да» было 72%. Переголосовать я предлагаю следующее. 4 часа вы это слушали, кроме Тины конечно. Значит, из того, что вы слышали, ответьте на вопрос: возможна ли единая Украина без примирения такого рода? Возможна ли Украина с Крымом, Севастополем, вся единая без примирения воинов ОУН-УПА и ветеранов советской армии. Возможно ли такое. Номер 14, 26, пожалуйста, еще раз. Тина Кароль должна нам еще спеть самую важную песню. 26, 39, пожалуйста. 6, 8, 7. 8 и 7 проснитесь. Номер 87, еще раз. Приняли, все, сейчас посмотрим. Вот интересно, что скажут люди. Без, мы не сравниваем, не с чем сравнить. Вот смотрите. Несмотря на все, 60% людей считаю, что даже если не будет примирения, единая Украина сохранится.

Нестор ШУФРИЧ: Спасибо.

ВЕДУЩИЙ: Но 40 считает, что есть угроза. 40 - это не мало. Итак, кто у нас сегодня получил максимальную поддержку зрителей, мне кажется, я почти могу угадать. Итак, сейчас Тина Кароль закроет наш эфир.

Тина КАРОЛЬ: Шоу станет песенным.

ВЕДУЩИЙ: Я просто хочу показать вот этот диск, которого автор и компилятор Михаил Задорнов. Это все собранные лучшее песни войны. Мы получили большую партию, всем подарим. Всем зрителям мы этот диск подарим. Это совместная акция с министерством Образования. Правильно, да?

Дмитрий ТАБАЧНИК: И вот это диск мы сегодня подарим каждой киевской школе, каждой школе Киевской области и каждой школе в Черниговской области. Благодаря совместному проекту «Шустер LIVE» и Задорнова.

Тина КАРОЛЬ: НУ и благодаря совместному проекту «Шустер LIVE» у меня была сегодня возможность спеть песни.

ВЕДУЩИЙ: Я обязан поблагодарить за ..

Тина КАРОЛЬ: За что?

ВЕДУЩИЙ: За рояль.

Тина КАРОЛЬ: Ну это позже, когда я спою давайте. Вдруг как-то еще так произойдет с ним. И почтить память павшим в войне и поблагодарить ветеранов за солнце над головой, которое есть у нас сегодня. «День Победы». Эту песню можно петь вместе со мной, конечно же, стоя.

Выступление: Тина Кароль «День Победы».