І. Право захищати свої права.

1. Загальна норма про право захищати свої права.

1.1. Одним з фундаментальних прав людини зафіксованих Конституцією України, яке в свою чергу є гарантією здійснення інших основних прав людини є право громадянина захищати свої права зафіксоване у ч. 5 ст. 55 Конституції України.

1.2. Зокрема в ч. 5 ст. 55 Конституції записано: «Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань» 1.3. Правами і свободами на захист яких має право кожен громадянин України, серед інших є: право на повагу до гідності особи (ч. 1 ст. 28 Конституції), право на свободу та особисту недоторканність (ч. 1 ст. 29 Конституції), право на недоторканість житла (ч. 1 ст. 30 Конституції), свобода пересування (ст. 33 Конституції), право на свободу слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань (ч. 1 ст. 34 Конституції), право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію (ч. 2 ст. 34 Конституції), право брати участь в управлінні державними справами, вільно обирати і бути обраними до органів державної влади (ч. 1 ст. 38 Конституції) 2. Право на необхідну оборону.

2.1. Закон в деяких випадках, крім того, що не забороняє певні засоби захисту своїх прав, навіть прямо дозволяє и передбачає способи такого захисту своїх прав.

2.2. Так, ст. 36 Кримінального кодексу України передбачає наступне: «Стаття 36. Необхідна оборона 1. Необхідною обороною визнаються дії, вчинені з метою захисту охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається, або іншої особи, а також суспільних інтересів та інтересів держави від суспільно небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди, необхідної і достатньої в даній обстановці для негайного відвернення чи

припинення посягання, якщо при цьому не було допущено перевищення меж необхідної оборони.

2. Кожна особа має право на необхідну оборону незалежно від можливості уникнути суспільно небезпечного посягання або звернутися за допомогою до інших осіб чи органів влади.

3. Перевищенням меж необхідної оборони визнається умисне заподіяння тому, хто посягає, тяжкої шкоди, яка явно не відповідає небезпечності посягання або обстановці захисту. Перевищення меж необхідної оборони тягне

кримінальну відповідальність лише у випадках, спеціально передбачених у статтях 118 та 124 цього Кодексу.

4. Особа не підлягає кримінальній відповідальності, якщо через сильне душевне хвилювання, викликане суспільно небезпечним посяганням, вона не могла оцінити відповідність заподіяної нею шкоди небезпечності посягання

чи обстановці захисту.

5. Не є перевищенням меж необхідної оборони і не має наслідком кримінальну відповідальність застосування зброї або будь-яких інших засобів чи предметів для захисту від нападу озброєної особи або нападу групи осіб, а

також для відвернення протиправного насильницького вторгнення у житло чи інше приміщення, незалежно від тяжкості шкоди, яку заподіяно тому, хто посягає.»

2.3. Треба зазначити що положення ч. 5 ст. 55 Конституції України та ст. 36 КК України застосовуються в тому числі і у випадках коли порушення прав громадян має місце з боку співробітників правоохоронних та інших державних

органів.

2.4. У застосуванні до ситуації що має місце ч. 5 ст. 55 Конституції України у поєднанні з положеннями ст. 36 КК України, зокрема означає що: 2.5. Громадяни України мають право завдавати шкоду і чинити опір співробітникам правоохоронних органів, які протиправно перешкоджають здійсненню права громадян на свободу пересування (ст. 33 Конституції) та на

вільне вираження своїх поглядів і переконань (ч. 1 ст. 34 Конституції), зокрема перешкоджають громадянам приїхати в м. Київ щоб висловити свою позицію щодо виборів. Громадяни України мають право завдавати шкоду і чинити

опір співробітникам правоохоронних органів, які перешкоджають громадянам добиватися реалізації свого права вільно обирати президента України.

2.6. У разі протиправного нападу на громадян озброєних осіб, громадяни мають застосовувати зброю і такі дії є правомірними незалежно від тяжкості шкоди тому хто посягає.

2.7. Наприклад, останнім часом була поширена інформація, що готується напад спецназу на мешканців наметового містечка

на майдані Незалежності в м. Києві, так ось спецназ повинен знати що з точки зору діючого законодавства України від нападу озброєної особи або нападу групи осіб можна захищатися з застосуванням зброї або інших предметів.

3. Право на затримання особи що вчинила злочин.

3.1. Право захищати свої права втілюється не тільки в праві на необхідну оборону, але також в праві на затримання особи що вчинила злочин. Воно зафіксовано у ст. 38 Кримінального кодексу України: «Стаття 38. Затримання особи, що вчинила злочин.

1. Не визнаються злочинними дії потерпілого та інших осіб безпосередньо після вчинення посягання, спрямовані на затримання особи, яка вчинила злочин, і доставлення її відповідним органам влади, якщо при цьому не було допущено перевищення заходів, необхідних для затримання такої особи.

2. Перевищенням заходів, необхідних для затримання злочинця, визнається умисне заподіяння особі, що вчинила злочин, тяжкої шкоди, яка явно не відповідає небезпечності посягання або обстановці затримання злочинця. Перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця, має наслідком відповідальність лише у випадках, спеціально передбачених у

статтях 118 та 124 цього Кодексу.»

3.2. Слід зазначити, що особою, яка вчинила злочин теоретично (і, нажаль, практично) може бути також і співробітник державного органу, в тому числі прем’єр-міністр, голова ЦВК, генеральний прокурор тощо. У випадку вчинення

злочину цими особами громадяни, а тим більше співробітники правоохоронних органів, відповідно до ч. 5 ст. 55 Конституції та ст. 38 КК України мають право їх затримати і доставити відповідним органам легітимної влади.

3.3. Певна може виникнути щодо реалізації положень ч. 5 ст. 55 Конституції у формі затримання особи що вчинила злочин, коли необхідно здійснити особу, яка за конституцією має право недоторканості, наприклад, затримання Президента України у разі скоєння ним злочину (в т.ч. злочинів проти виборчих прав громадян – ст. ст. 157, 158 КК України). В такому випадку має місце певна колізія норм ч. 5 ст. 55 Конституції України та ч. 1

ст. 105 Конституції України. Але ця колізія вирішується нормою ст. 3 Конституції України: «Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави» Тобто слід визнати що право громадян на захист своїх прав, має пріоритет над правом недоторканості службової особи.

ІІ. Легітимність влади.

4. Яка влада може бути визнана легітимною.

4.1. Зараз багато громадян України питають себе: чи може бути легітимною влада що встановлена внаслідок Революції? 4.2. На це питання треба відповісти: ТАК! 4.3. Адже спитайте себе: Чи є низка президентів США що почалася з Джорджа Вашингтона юридично законною? Чи є Саакашвіли юридично законним президентом? Чи є юридично законною незалежність, яку ми здобули в 1991 р.?

4.4. Яке юридичне значення має те, що Лукашенко і нацисти в Німеччині прийшли до влади внаслідок оголошення їх переможцями виборів, чи були вони легітимною владою в своїх країнах? Чи буде легітимною в України влада

малограмотних і воровитих проФФесорів-фальсифікаторів? 4.5. Влада злочинців не може бути легітимною за визначенням. Влада яка цілеспрямовано порушує природні права громадян на свободу слова та на вільні вибори, вчиняє злочини проти своїх громадян не має права на існування.

4.6. Треба нагадати базові юридичні принципи на яких будувалися найпотужніші демократії Світу: «Ми вважаємо за самоочевидні істини, що всіх людей створено рівними; що Творець обдарував їх певними невідбірними правами, до яких належать життя, свобода і прагнення щастя; що уряди встановлюються між людьми на те, щоб забезпечувати ці права, а влада урядів походить із згоди тих, ким вони управляють»

«Коли довга низка правопорушень і зловживань владою, незмінно спрямована на досягнення однієї і тієї ж мети, виявляє намір підпорядкувати народ абсолютному деспотизму, тоді народ має право та ОБОВ’ЯЗОК повалити

такий уряд і встановити нову форму убезпечення народу в майбутньому»

(Декларація незалежності США, 04 липня 1776 року) 4.7. Ситуація яка зараз склалася в Україні дає можливість уперше за останні роки отримати в державі легітимну владу і з правової і з політичної точки зору.

Віктор Агєєв, адвокат.

Від „Детектор медіа”:

До написаного варто додати, що Кримінальний Кодекс України визначає ще одну обставину, за якої діяння, що за своєю формою могли б бути кваліфіковані як злочинні, не вважаються за такі.

„Стаття 39. Крайня необхідність

1. Не є злочином заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам у стані крайньої необхідності, тобто для усунення небезпеки, що безпосередньо загрожує особі чи охоронюваним законом правам цієї людини або інших осіб, а також суспільним інтересам чи інтересам держави, якщо цю небезпеку в даній обстановці не можна було усунути іншими засобами і якщо при цьому не було допущено перевищення меж крайньої необхідності.

2. Перевищенням меж крайньої необхідності є умисне заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам, якщо така шкода є більш значною, ніж відвернена шкода.

3. Особа не підлягає кримінальній відповідальності за перевищення меж крайньої необхідності, якщо внаслідок сильного душевного хвилювання, викликаного небезпекою, що загрожувала, вона не могла оцінити відповідність заподіяної шкоди цій небезпеці”.

Намагання прийти до влади внаслідок фальсифікації виборів – то є намагання отримати владу особою, яка не має на це законних прав. І водночас то є намагання позбавити законних прав на владу особу, яка ці права має. Чи становлять такі дії небезпеку для суспільних інтересів та інтересів держави? Безсумнівно. Чи становлять дії, пов’язані з проведенням акцій протесту, меншу небезпеку для державних та суспільних інтересів, ніж захват влади внаслідок шахрайства (давайте, нарешті, називати речі їхніми іменами)? Безперечно. Чи створює ситуація незаконного перебрання влади особами, які програли вибори, стан сильного душевного хвилювання у багатьох і багатьох громадян? Так, створює.

Немає впевненості, що будь-який український суд візьметься кваліфікувати дії учасників акцій протесту як дії у стані необхідної оборони. Не кожен суд візьметься тлумачити незаконне перебрання влади в державі діями, які безпосередньо загрожують кожному з громадян – адже порушення основоположних прав і свобод давно перетворилося в Україні на щоденну реальність. А от відмовитися від кваліфікування дій учасників акцій як дій у стані крайньої необхідності буде зовсім не просто.

Фото УНІАН