Разом із тим, усі спеціалізовані закони (Закон „Про телебачення і радіомовлення”, Закон „Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні” тощо), коли згадують про право журналіста на інформаційний запит, містять відсилання до Закону „Про інформацію”. Зважаючи на це, можна говорити, що усі представники засобів масової інформації, використовуючи надане їм право на інформаційний запит, мають керуватися Законом „Про інформацію” (це застереження має цілком практичне значення, про яке згадуватиметься нижче).

Отже, стаття 32 зазначеного Закону говорить про дві категорії інформаційних запитів: запит щодо доступу до офіційних документів і запит щодо надання письмової або усної інформації. Перший передбачає звернення з вимогою про надання можливості ознайомлення з офіційними документами. Другим позначається звернення з вимогою надати письмову або усну інформацію про діяльність органів законодавчої, виконавчої та судової влади України, їх посадових осіб з окремих питань.

Незважаючи на те, що закон спеціально вказує на письмову форму лише щодо першої категорії запиту, практика показує, що в обидвох випадках запити варто готувати тільки в письмовій формі. Таким чином підвищуються ваші шанси на отримання відповіді або успішне оскарження залишення запиту без розгляду. Крім того, надзвичайно важливо, щоб запит відповідав усім формальним вимогам щодо його змісту. Якщо запитувачі таких вимог не дотримуються, чиновники отримують хорошу нагоду на законних підставах ігнорувати запит. Обов’язковими реквізитами інформаційного запиту є:

-прізвище, ім’я та по-батькові запитувача;

-вказівка на письмову або усну інформацію, яку бажає отримати запитувач;

-точна і повна поштова адреса, за якою треба надсилати відповідь.

Саме тут, на стадії підготовки запиту, проявляється особливість, про яку згадувалося на початку і яка суттєво впливає на перспективність отримання відповіді або оскарження. Досить часто журналісти надсилають запити на бланках ЗМІ, яких вони представляють, або взагалі – від імені таких ЗМІ. Не вдаючись до налізу юридичних тонкощів, зазначимо лише, що інформаційні запити доцільніше подавати від імені журналіста, як фізичної особи. Таке застереження викликано тим, що українські суди, відмовляючи у задоволенні скарг на ігнорування інформаційних запитів, досить часто звертають увагу на те, що суб’єктами таких запитів можуть бути лише журналісти, як громадяни, а не організації, які вони представляють (обґрунтованість цієї позиції у даній консультації не аналізується, незважаючи на те, що такий висновок можна піддати сумніву).

Ще однією особливістю цього процесу є відправка запиту. Гадається, що не варто підкреслювати наскільки важливо володіти письмовим підтвердженням факту отримання інформаційного запиту тими, кому він був адресований. Для того, щоб отримати належний доказ цієї обставини, необхідно відправляти лист із запитом з повідомленням про вручення поштового відправлення. Це повідомлення повернеться до вас через кілька днів після отримання адресатом вашого листа. У повідомленні буде вказано, хто і коли отримав ваш запит, а це у свою чергу, завжди спростує посилання відповідача на те, що ніякого запиту він не отримував.

Щоправда, цього не завжди буває достатньо, оскільки наступним аргументом з боку опонента часто чується: „так ми від вас отримали чистий аркуш”. Для того, щоб нейтралізувати і цей випад рекомендується відправляти лист як „цінний”. Його цінність можна оголосити і в одну гривню, однак запитувач отримає один примірник опису вкладення у цінний лист, в якому буде вказано, що ви надсилали саме інформаційний запит (опис скріплюється штампом поштового відділення), а не чистий листок паперу чи листівку з привітанням на "95-річчя Жовтня".

Строк отримання відповіді на інформаційний запит та форма цієї відповіді – також окреме питання в історії з інформаційними запитами.

Закон (стаття 33 Закону „Про інформацію”) розділяє процедуру задоволення інформаційного запиту на дві частини. Перша частина називається розглядом запиту на предмет можливості його задоволення. Для того, щоб відповісти запитувачеві чи отримає він відповідь, чиновникам надається 10 календарних (підкреслимо – календарних днів). Після сплину вказаного строку ви повинні отримати або обґрунтовану відмову в задоволенні запиту або повідомлення про те, що ваш запит таки буде задоволено.

Тут починається друга частина історії із запитом – його задоволення. Для того, щоб його здійснити, закон відводить 30 календарних днів. Разом з тим, нормативно не передбачено, що сторона, в якої запитують інформацію, не зобов’язана у своєму повідомленні про задоволення інформаційного запиту (якщо вже саме це повідомлення не містить запитуваної інформації) вказувати про те, коли і в якій формі запит буде задоволено.

Проблема в тому, що закон передбачає можливість задоволення інформаційного запиту як в письмовій формі, так і в усній (включаючи прес-релізи, прес-конференції, інтерв’ю і т. ін.). Відтак, може виявитись, що відповідь на ваш запит вже прозвучала (була оприлюднена), а ви про неї не знаєте. Для цього рекомендується в самому інформаційному запиті вказувати прохання про необхідність повідомити вас про місце, час і форму задоволення запиту. Позитивний варіант розвитку подій не гарантовано, однак зазвичай – це досить дієвий вихід.

Якщо протягом місяця ви не отримали відповіді на свій запит або не отримали повідомлення про необхідність продовження строку розгляду запиту, то набуваєте права примусити чиновника виконати його обов’язок. Про порядок реалізації такого права та засоби його забезпечення йтиметься у наступній консультації.