Журналісти як громадяни користуються загальним імунітетом від безпідставного переслідування. Правовою основою такого імунітету є відомі статті 19 та 60 Конституції України. Перша передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Друга встановлює, що ніхто не зобов'язаний виконувати явно злочинні розпорядження чи накази. Викладені аксіоми дозволяють зробити висновок про те, що журналіст зобов’язаний виконувати лише ті вимоги працівника міліції, які ґрунтуються на законі і оформлені у чіткій відповідності до закону.

Якщо йдеться про здійснення допиту, то правові основи його проведення визначені у Кримінально-процесуальному кодексі України (надалі – „КПК”).

Оскільки рамки даної ситуації обмежені конкретними фактичними обставинами (міліціонери прийшли в помешкання і намагаються допитати), то можна говорити про те, що особа допитується або як підозрюваний або як свідок (у гіршому випадку – як обвинувачений, однак цьому має передувати пред’явлення звинувачення).

І у першому і у другому випадку допит можливий виключно в рамках розслідування кримінальної справи або проведення дізнання, тому перше, чого належить вимагати від представників правоохоронного органу, – це інформації про те, на якій підставі проводиться допит.

Крім того, слід пам’ятати, що будь-яка особа (незалежно від того, чи є вона свідком чи підозрюваним) повинна викликатися на допит за допомогою повістки слідчого. У цій повістці має бути вказано:

- кого викликають;

- хто викликає;

- у ролі кого і для чого викликають;

- на який час і в яке місце викликають.

Обов’язковість виклику з допомогою повістки передбачена у статтях 106 (для підозрюваного) 134 (для обвинуваченого) та 166 (для свідка) Кримінально-процесуального кодексу України.

Якщо працівник міліції вимагає проведення допиту, однак не пред’являє повістки слідчого, такі вимоги є повністю протиправними і можуть бути проігноровані без загрози застосування будь-яких санкції.

Щоправда, представники правоохоронних органів у таких випадках часто погрожують застосувати привід (примусове доставлення до місця проведення допиту). Однак така погроза (у разі відсутності повістки) є безпідставною, бо привід, у відповідності до статті 135 КПК, може бути застосований виключно у тому випадку, коли особа ухиляється від явки за повісткою.

Знаючи про те, що міліціонери зобов’язані надати повістку, не слід забувати і про те, що вони позбавлені права проникати до вашого житла або заарештувати особу без санкції суду (ст. 29, 30 Конституції України, які повністю дублюються в КПК). Санкція суду – це письмове рішення суду, в якому має зазначатися, хто, коли, з яких підстав і з якою метою має право проникнути до приміщення певної особи або заарештувати певну особу. Отже, без санкції суду так само відверто можна ігнорувати погрози працівників правоохоронних органів застосуванням арешту чи вимоги впустити їх до помешкання.

Якщо ж правоохоронці належним чином оформили процедуру допиту чи обшуку і він проводиться у чіткій відповідності до закону (дуже часто безпідставне по суті і необґрунтоване затримання, обшук чи допит формально відповідають усім встановленими вимогам), варто врахувати наступне.

По-перше, дуже доцільно надати розголосу фактові візиту міліціонерів (зателефонувати родичам, близьким чи знайомим) і робити це потрібно до того, як ви почали пересвідчуватись у правомірності вимог (до початку бесіди з візитерами). Таким чином, у випадку неправомірного затримання з’являється шанс швидко отримати допомогу. З іншого боку, присутність сторонніх людей (найкраще, коли це колеги-журналісти і адвокат) суттєво звужують поле неправомірних дій з боку міліції.

По-друге, у будь-який спосіб потрібно дати зрозуміти відвідувачам, що ви орієнтуєтесь у формальних вимогах до порядку проведення слідчих дій (наприклад – у відповідності до КПК будь-який допит завжди повинен супроводжуватись веденням протоколу). Для того, щоб таким чином моделювати свою поведінку, варто запам’ятати, що допит свідка, наприклад, здійснюється наступним чином.

Перед допитом слідчий встановлює особу свідка, повідомляє його, в якій справі він викликаний, і попереджає про обов'язок розповісти все відоме йому в справі, а також про кримінальну відповідальність за відмову дати показання і за дачу завідомо неправдивих показань. Потім слідчий з'ясовує стосунки між свідком і підозрюваним або обвинуваченим, а також потерпілим і починає допит. Після того як свідок закінчить дачу показань, слідчий ставить йому запитання. Забороняється ставити запитання, у формулюванні яких міститься відповідь, частина відповіді або підказка до неї (навідні запитання).

По-третє, у кожному разі ви маєте можливість скористатися правом, яке надає стаття 63 Конституції України, і відмовитись давати свідчення, посилаючись на те, що ви не можете бути змушені давати показання щодо себе, членів сім’ї чи близьких родичів.

Отже, у випадку візиту представників правоохоронних органів з вимогою прибути на допит журналістові належить пересвідчитись у законності такої вимоги. Для цього необхідно вимагати вручення повістки слідчого, з якої можна отримати інформацію про зміст та підстави майбутнього допиту.

Якщо повістка працівниками міліції не вручається, їх вимоги можна повністю ігнорувати. При цьому треба пам’ятати, що увійти до вашого помешкання або заарештувати вас вони матимуть тільки при наявності санкції суду.

У тому разі, коли вимоги про допит оформлені належним чином, однак у вас існують підозри щодо дійсних підстав проведення такої слідчої дії, можна послатися на статтю 63 Конституції України і відмовитись давати показання або пояснення щодо себе.

Окрім усього іншого, відразу після того, як вдалося з’ясувати, що вас відвідали працівники міліції і запрошують на допит, доцільно негайно повідомити про цей факт якомога більше число знайомих і, особливо, колег журналістів.

У ситуації, коли усі перелічені методи не змусили „правоохоронців” утриматись від незаконних дій, то розраховувати доведеться лише на допомогу адвоката. Разом з тим, ваша „правильна” поведінка під час візиту досить суттєво може вплинути на оперативність, а головне – ефективність його втручання.