У відповідності до статті 1 Закону „Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів” від 23 вересня 1997 року, районним визнається радіомовлення, здійснюване, зокрема, комунальними районними радіомовними організаціями. У свою чергу, комунальний засіб масової інформації – це засіб масової інформації, створений органом місцевого самоврядування або органом місцевого самоврядування спільно з місцевою державною адміністрацією як засновником (співзасновником) на базі чи за участю комунальної власності та відповідного фінансування з місцевого бюджету і статутом (програмними цілями, програмною концепцією) редакції (юридичної особи) якого передбачається, зокрема, інформування громадян про діяльність цього органу та вищих органів державної влади.

Звідси випливає, що районна влада виступає у правовідносинах, які склалися із директором редакції, у якості засновника, а сама редакція, з моменту її відповідної реєстрації, набуває статусу юридичної особи. Саме ці два засновки є визначальними для формулювання відповіді на поставлене запитання.

Передусім треба зазначити, що функціональні і трудові обов’язки керівника радіомовної організації визначаються у договорі з його роботодавцем. У даному випадку, принципове значення для вирішення ситуації має з’ясування того, чи мала право районна рада укладати з керівником радіоорганізації саме трудовий контракт а не договір. Адже стаття 21 Кодексу законів про працю України обмежує таке право лише випадками, які прямо передбачені законами України, тобто – якщо спеціальним законом передбачено право укласти з таким працівником контракт, то контракт укладений правомірно, якщо ж ні, – то контракт є незаконним.

При відсутності більш детальної інформації щодо статусу юридичної особи, який має редакція, можна лише моделювати ситуацію. Втім, таке моделювання, у кожному випадку, зводиться лише до двох варіантів: контракт було укладено правомірно або контракт укладено без передбачених законом підстав.

Якщо контракт було укладено правомірно, то це надає можливість зробити висновок про те, що директора радіоорганізації можуть примусити виконати будь-які зобов’язання, які він прийняв на себе, підписавши контракт. Така категорична постановка питання зумовлена специфікою трудового контракту як особливого різновиду трудового договору. Річ у тім, що трудовий контракт дозволяє покласти на працівника додаткові, навіть і ті, що не передбачені трудовим законодавством, обов’язки і, що головне, передбачити аналогічні (додаткові) підстави звільнення працівника.

У нашому випадку може йтися про те, що виконання правил внутрішнього трудового розпорядку, які затверджені відповідною радою, є обов’язковим для керівника радіоорганізації, а за ухилення від їх виконання директор може бути звільнений. За таких обставин відповідь на поставлене запитання буде звучати стверджувально: директор редакції районного радіомовлення, з яким райрадою укладено контракт на цю посаду, зобов’язаний виконувати документ, що має назву „Правила внутрішнього трудового розпорядку працівників засобів масової інформації” і був затверджений районною владою.

Разом з тим, як свідчить аналіз представленої копії контракту, із нього не можна зробити висновок про те, що працівник був зобов’язаний виконувати саме „Правила внутрішнього трудового розпорядку працівників засобів масової інформації”, які затверджує районна влада.

Зокрема, у контракті міститься наступне формулювання: „Директор зобов’язаний виконувати правила внутрішнього трудового розпорядку” . Таке формулювання можна трактувати двояко: дотримуватись правил, які затверджує засновник редакції, або ж – дотримуватись правил, які затверджено трудовим колективом редакції, що має статус самостійної юридичної особи.

Більш переконливою, у даному випадку, виглядає позиція, яка припускає друге тлумачення. Така переконаність зумовлена тим, що стаття 142 Кодексу законів про працю України передбачає наступне: „Трудовий розпорядок на підприємствах, в установах, організаціях визначається правилами внутрішнього трудового розпорядку, які затверджуються трудовими колективами за поданням власника або уповноваженого ним органу і виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) на основі типових правил” .

Оскільки загальне визначення поняття „правила внутрішнього трудового розпорядку” передбачає існування таких правил на окремому підприємстві (установі чи організації), то районній раді буде досить важко довести, що в контракті малися на увазі саме загальні правила, які не затверджувались на підприємстві.

При такому розвитку подій можна говорити про те, що ухилення від виконання згаданих правил не загрожує директорові редакції районного радіомовлення жодними негативним наслідками, однак остаточне вирішення питання, скоріш за все, буде перенесено у площину судового розгляду.

Якщо ж після з’ясування ситуації буде підтверджено відсутність законної підстави для укладення з даним працівником трудового контракту, то всі його положення, які не передбачені чинним законодавством, очевидно, будуть визнані недійсними.

Найголовніше, що такий варіант моделювання ситуації, майже однозначно, дозволяє стверджувати, що директора можливо було обтяжити виконанням лише тих правил внутрішнього трудового розпорядку, які затверджувались у чіткій відповідності до порядку, котрий визначено у вже згаданій статті 142 Кодексу законів про працю. У протилежному випадку „Правила внутрішнього трудового розпорядку працівників засобів масової інформації”, які затверджені районною владою, не матимуть юридичної сили для працівника самостійної юридичної особи, навіть якщо така особа і заснована районною радою.

Отже, проблема, яка піднімається у запитанні, буде вирішуватись в залежності від того, чи правомірно з директором редакції районного радіомовлення укладено трудовий контракт. Якщо підстави для укладення такого контракту передбачено Законом, то засновник редакції має право наполягати на виконанні затверджених ним правил внутрішнього трудового розпорядку, якщо доведе, що в договорі малися на увазі саме ці правила.

Якщо ж даний контракт було укладено безпідставно, то директор редакції районного радіомовлення може цілком обґрунтовано ігнорувати будь-які правила внутрішнього трудового розпорядку, якщо вони не були затверджені трудовим колективом редакції за поданням власника або уповноваженого ним органу і виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) на основі типових правил.