Очевидно, говорячи про право журналістів бути присутніми на судових засіданнях та здійснювати фіксацію судового процесу, треба зважити на те, що правосуддя в Україні здійснюється в чотирьох категоріях справ:

– цивільні справи, які розглядає суд загальної юрисдикції;

– господарські справи, що вирішуються господарськими судами;

– справи про адміністративні правопорушення, провадження за якими здійснюється в судах загальної юрисдикції;

– кримінальні справи, які також підвідомчі загальним судами.

Необхідність такого поділу зумовлена тим, що провадження в різних категоріях справ регламентується різними нормативно-правовими актами, які, у певних випадках, неоднаково регулюють питання, що виступає предметом даної консультації.

Як відомо, єдине, що об’єднує усі вказані процедури, – це положення про гласність судового розгляду, яке задеклароване у пункті 7 частини 3 статті 129 Конституції України. Зазначений принцип продубльований у всіх процесуальних кодексах: стаття 10 Цивільного процесуального кодексу (далі – „ЦПК”); стаття 44 Господарського процесуального кодексу України (надалі – „ГПК”); стаття 249 Кодексу про адміністративні правопорушення України (надалі – „КпАП”); стаття 20 Кримінально-процесуального кодексу України (надалі – „КПК”).

Принцип гласності розгляду справ якраз і передбачає можливість доступу громадськості до процесу та результатів розгляду справ у судах України.

Фактично, чинне в Україні законодавство передбачає лише один випадок, коли допускається обмеження гласності судового процесу. Йдеться про ситуацію, коли суд своєю ухвалою затверджує рішення про закритий судовий розгляд. Таке рішення суд може приймати в наступних випадках:

– у цивільному процесі: коли це суперечить інтересам охорони державної чи іншої захищеної законом таємниці або з метою запобігання розголошенню відомостей про інтимні сторони життя осіб, які беруть участь у справі, а також забезпечення таємниці усиновлення (ст. 10 ЦПК);

– у господарському процесі: коли це суперечить вимогам щодо охорони державної, комерційної або банківської таємниці, або коли сторони чи одна зі сторін обґрунтовано вимагають конфіденційного розгляду справи і подають відповідне клопотання до початку розгляду справи по суті (ст. 44 ГПК);

– у кримінальному процесі: коли це суперечить інтересам охорони державної чи іншої захищеної законом таємниці або у справах про злочини осіб, які не досягли шістнадцятирічного віку, у справах про статеві злочини, а також в інших справах з метою запобігання розголошенню відомостей про інтимні сторони життя осіб, які беруть участь у справі, та у разі коли цього потребують інтереси безпеки осіб, узятих під захист.

Єдиним процесуальним нормативним актом, який не передбачає закритого судового процесу, є Кодекс про адміністративні правопорушення. Більше того, стаття 249 цього Кодексу навіть наголошує: „з метою підвищення виховної і запобіжної ролі провадження у справах про адміністративні правопорушення такі справи можуть розглядатися безпосередньо в трудових колективах, за місцем навчання або проживання порушника”.

Таким чином, журналістам може бути заборонено бути присутніми на судовому засіданні у процесі провадження цивільної, господарської чи кримінальної справи, якщо суд прийняв рішення про закритий розгляд справи. Провадження адміністративної справи закритим бути не може.

Незважаючи на це, на практиці, як відомо, переважна більшість суддів усе ж забороняє журналістам присутність на судових засіданнях, або, навіть якщо й дозволяє бути присутніми, то забороняє здійснювати фіксацію процесу на відео- чи аудіоплівку.

Конкретної вказівки на можливість таких обмежень закон не містить, однак формально суддя все ж таки зможе обґрунтувати своє рішення. Не вдаючись у подробиці такого обґрунтування (у цьому випадку специфіка провадження значення не матиме), варто лише зазначити, що суди в цьому випадку, як правило, посилаються на своє право застосовувати заходи для забезпечення порядку в судовому процесі та усунення перешкод для розгляду справи.

Таке право дійсно надано суддям усіма процесуальними кодексами, проте таке обґрунтування може бути повністю виправданим лише у двох випадках: коли журналіст, якого вже було допущено в зал засідань, припустився порушення порядку або – в разі відсутності фактичної можливості забезпечити присутність усіх бажаючих у процесі розгляду справи.

У першому випадку йдеться про те, що закон (ст. 164 ЦПК та інші) дозволяє суду видалити порушників із залу судового засідання. При цьому суд ще й може ухвалити рішення про притягнення порушника до адміністративної відповідальності за неповагу до суду на підставі ст. 1853 КпАП, яка передбачає можливість застосування адміністративного арешту (до 15 діб) або штрафу (від 51 до 136 грн.).

У другому випадку мається на увазі відсутність технічної можливості забезпечити присутність інших, крім учасників процесу, осіб у приміщенні, де слухається справа (мала площа приміщення, відсутність місць для сидіння тощо). Деякі фахівці рекомендують журналістам у таких випадках вимагати проведення засідання в іншому, більш пристосованому приміщенні. Разом з тим, такі вимоги, скоріш за все, будуть приречені на відмову, оскільки закон надає право визначати місце розгляду справи лише суду. Жоден інший учасник процесу, не говорячи вже про глядачів, до категорії яких, по суті, належать журналісти, таким правом або правом вимагати зміни місця розгляду не наділений.

Незважаючи на такі жорсткі умови, варто зазначити, що в деяких випадках, все ж таки, можна оспорювати рішення суду про недопуск громадськості до місця слухання справи. Такий процес матиме перспективу, якщо його учасникам вдасться довести, що результатом дій судді є порушення принципу гласності, яке, у свою чергу, призводить або може призвести до винесення незаконного рішення у справі.

Насамкінець хочеться звернути увагу на те, що більшість із проблем, які виникають нині у журналістів при спробі потрапити на судовий процес або здійснити його фіксацію, певною мірою вирішить новий Цивільний процесуальний кодекс України, який був прийнятий 18 березня 2004 року. Стаття 6 цього кодексу говорить наступне:

„Учасники цивільного процесу та інші особи, присутні на відкритому судовому засіданні, мають право робити письмові записи, а також використовувати портативні аудіотехнічні пристрої. Проведення в залі судового засідання фото- і кінозйомки, відео-, звукозапису із застосуванням стаціонарної апаратури, а також транслювання судового засідання по радіо і телебаченню допускаються на підставі ухвали суду за наявності згоди на це осіб, які беруть участь у справі”.

Таке нововведення, принаймні, дозволить чітко уявляти обсяг прав, зокрема журналістів, а головне – процедуру їх реалізації. Єдиною проблемою є те, що цей Кодекс набуває чинності 1 січня 2005 року, але не раніше набрання чинності Адміністративно-процесуальним кодексом України, до розгляду якого парламент ще навіть близько не підходив.