Як правило, після цього постає питання про матеріальну відповідальність журналіста перед засобом масової інформації. У таких випадках просто необхідно знати, які правила встановлені українським законодавством щодо компенсації шкоди, заподіяної підприємству працівником.

1. Повна і обмежена відповідальність. Трудове законодавство встановлює загальне правило, за яким працівник несе перед підприємством лише обмежену відповідальність – така відповідальність обмежується розміром середньомісячної заробітної плати. Якщо розмір шкоди буде більшим, то зобов’язати працівника сплачувати його у розмірі, більшому за середньомісячну зарплату, можна лише в обмежених випадках. Виключний перелік таких випадків чітко встановлений у Кодексі законів про працю (КЗПП) у статті 134:



1) між працівником і підприємством, установою, організацією відповідно до статті 135-1 КЗПП укладено письмовий договір про взяття на себе працівником повної матеріальної відповідальності за незабезпечення цілості майна та інших цінностей, переданих йому для зберігання або для інших цілей;

2) майно та інші цінності були одержані працівником під звіт за разовою довіреністю або за іншими разовими документами;

3) шкоди завдано діями працівника, які мають ознаки діянь, переслідуваних у кримінальному порядку;

4) шкоди завдано працівником, який був у нетверезому стані;

5) шкоди завдано недостачею, умисним знищенням або умисним зіпсуттям матеріалів, напівфабрикатів, виробів (продукції), в тому числі при їх виготовленні, а також інструментів, вимірювальних приладів, спеціального одягу та інших предметів, виданих підприємством, установою, організацією працівникові в користування;

6) відповідно до законодавства, на працівника покладено повну матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації при виконанні трудових обов'язків;

7) шкоди завдано не при виконанні трудових обов'язків;

8) службова особа винна в незаконному звільненні або переведенні працівника на іншу роботу;

9) керівник підприємства, установи, організації всіх форм власності, винний у несвоєчасній виплаті заробітної плати понад один місяць, що призвело до виплати компенсацій за порушення строків її виплати, і за умови, що Державний бюджет України та місцеві бюджети, юридичні особи державної форми власності не мають заборгованості перед цим підприємством.

Акцентуємо увагу на перших двох підставах. Що стосується застосування пункту 1 до журналістів, то юридично воно не можливе, оскільки стаття 135-1 дозволяє укладання договорів про повну матеріальну відповідальність лише з тими працівниками, посади і роботи яких внесені до переліку, затвердженого Кабінетом Міністрів. Журналістів у цьому переліку немає. Найбільш частим випадком для журналістів може бути пункт 2 – майно отримане під звіт за разовою довіреністю чи іншим разовим документом. Звичайно, можуть бути і випадки пошкодження майна не при виконанні службових обов’язків чи умисно.

2. Судовий розгляд. Обов’язковою умовою притягнення працівника до повної матеріальної відповідальності є судовий порядок розгляду справи. Тобто, якщо працедавець бажає стягнути з працівника суму, яка перевищує середньомісячну заробітну плату, то це можна зробити лише через суд. У такому випадку саме працедавець повинен звернутися до суду (стаття 136 КзПП).

3. Порядок визначення розміру відшкодування. Слід звернути увагу, що для визначення розміру шкоди використовується не повна, а балансова вартість втраченого майна відповідно до даних бухгалтерії (стаття. 135-3 КзПП), тобто закупівельна ціна має бути зменшена на суму амортизації. Чим старіше обладнання, тим більш відчутнішою буде різниця. Виняток становить лише умисне знищення майна.

Суд також при визначенні розміру враховує ступінь вини працівника і ту конкретну обставину, за якої заподіяно шкоду (стаття 137 КзПП). Суд також може зменшити розмір покриття шкоди, заподіяної працівником, залежно від його майнового стану особи, за винятком випадків, коли шкода заподіяна злочинними діями працівника, вчиненими з корисливою метою (стаття 137 КзПП).



4. Виконання судового рішення. Якщо суд встановить відповідальність працівника, то можливі декілька варіантів стягнення відшкодування. По-перше, це звернення стягнення на зарплату. На підставі листа судового виконавця, підприємство, на якому працює працівник, має утримувати певну частину зарплати і залишати собі чи направляти тій особі, на чию користь винесено судове рішення. Закон України „Про оплату праці” (стаття 26) встановлює, що при виплаті заробітної плати розмір відрахувань не може перевищувати 20%. Другий варіант примусової виплати компенсації – це звернення стягнення на майно особи (квартира, автомобіль, інше). Звернення стягнення на приватне житло можливе, однак досить складне. Практично неможливо примусово продати квартиру особи, якщо це її єдине житло.

Інколи журналісти вважають, що нанесенням значної шкоди вони потрапляють у „рабство” до підприємства і не можуть з нього піти, поки не відпрацюють всі збитки. Насправді це не так, проведення відрахування із заробітної плати не є перешкодою для звільнення працівника з підприємства за власним бажанням. При влаштуванні на іншу роботу відрахування з заробітної плати будуть проводитися за місцем поточної роботи і направлятися тій організації, яка визначена у судовому рішенні.





Таким чином, повна відповідальність може покладатися лише за рішенням суду. Суд визначає розмір відшкодування, який не може бути більшим за балансову вартість втраченого майна, разом із цим, суд може зменшити цей розмір з урахуванням майнового стану особи та вини. Примусове відшкодування може здійснюватися шляхом стягнення з заробітної плати (але не більше 20%) або шляхом примусового продажу майна. Зобов’язання перед підприємством щодо компенсації шкоди не є перешкодою для звільнення за власним бажанням.