Богдан Яблонський, адвокат, старший юрист в Адвокатській фірмі „Грамацький і партнери” У якому порядку і за яких умов дозволяється використовувати зображення людей, зафіксованих з допомогою кіно-, відео- чи фотозйомки в телепередачах та в інших засобах масової інформації?

Практично в кожній із попередніх консультацій неодноразово зауважувалось, що регламентація, а точніше – захист особистих немайнових прав громадян в Україні, з 1 січня 2004 року зазнав досить суттєвих змін. Нововведення, які стосуються використання зображення людини, можна, взагалі, назвати радикальними, оскільки раніше таке право хоча й існувало, однак не було так детально і чітко визначене.

Отже, у Цивільному кодексі 2003 року з’явилася стаття 307, яка передбачає наступне:

„Захист інтересів фізичної особи при проведенні фото-, кіно-, теле- та відео зйомок

1. Фізична особа може бути знята на фото-, кіно-, теле- чи відеоплівку лише за її згодою. Згода особи на знімання її на фото-, кіно-, теле- чи відеоплівку припускається, якщо зйомки проводяться відкрито на вулиці, на зборах, конференціях, мітингах та інших заходах публічного характеру.

2. Фізична особа, яка погодилася на знімання її на фото-, кіно-, теле- чи відеоплівку, може вимагати припинення їх публічного показу в тій частині, яка стосується її особистого життя. Витрати, пов'язані з демонтажем виставки чи запису, відшкодовуються цією фізичною особою.

3. Знімання фізичної особи на фото-, кіно-, теле- чи відеоплівку, в тому числі таємне, без згоди особи може бути проведене лише у випадках, встановлених законом.”

Коментуючи зазначене нововведення, варто, очевидно, виділити наступні його основні риси.

По-перше, закон встановлює пряму і абсолютну заборону на здійснення зйомки людини, якщо людина не висловила на це своєї згоди. При цьому, обов’язок отримувати згоду покладається не тільки на засоби масової інформації, а й на будь-яких осіб, які мають намір здійснювати зйомку інших людей.

Безумовно, відразу виникатиме запитання про те, в якій формі має бути зафіксовано згоду на зйомку. Універсальної відповіді на це запитання дати неможливо, оскільки закон не встановлює щодо цього якихось вимог. Однак, зважаючи на практику застосування засобів доказування в судах (очевидно, саме цей аспект проблеми і змушує подбати про наявність згоди), можна зробити висновок, що найголовніше – це зафіксувати згоду. Така фіксація може бути виражена у формі документа, в якому буде написано, що людина погоджується з тим, що її знімають. Інший варіант фіксації згоди – це той же запис (аудіо чи відео) усної заяви особи про її згоду, який можна буде відтворити у випадку, коли виникатиме така потреба. Зберігати такі записи доцільно не менше, ніж три роки з моменту, коли запис буде оприлюдненою, оскільки саме такий строк позовної давності для позовів про захист такого роду особистих немайнових прав визначено у ст. 257 ЦК.

По-друге, в одному випадку здійснювати зйомку особи можна і без її згоди, однак для цього необхідно, щоб зйомка проводилась публічно (вже зазначалося, що йдеться про зйомку на вулиці, мітингах, конференціях тощо). Крім того, не слід забувати, що закон робить наголос на відкритості зйомки, а це означає, що людина, яку знімають, повинна бачити оператора та його обладнання.

По-третє, навіть якщо особа дала свою згоду на те, щоб її знімали, у будь-який момент вона може заборонити оприлюднення результатів зйомки. Щоправда, в цьому питанні існує три винятки:

1)заборонити розповсюдження результатів зйомки можливо лише до того, коли вони були оприлюднені;

2)не може бути забороненим оприлюднення зйомки, яка за законом може проводитись без згоди людини (відкритий запис в публічних місцях);

3)відкликання згоди на зйомку може стосуватися лише тієї її (зйомки) частини, яка стосується особистого життя того, кого знімали. Наприклад, готувався сюжет про життя державного діяча. Оператор фіксував як особисте життя цієї людини (скажімо – як він святкував свій день народження), так і його публічну діяльність (припустимо – офіційний виступ з якогось важливого питання). У разі відкликання згоди, така людина не зможе заборонити, щоб з матеріалу було виключено запис її офіційного виступу.

У будь-якому випадку особу, що виявила намір відкликати свою згоду на зйомку, належить попередити про те, що закон покладає на неї обов’язок відшкодувати всі витрати, що були пов’язані з організацією зйомки, монтажем і т. ін.

Останньою особливістю режиму зйомки людини є те, що вона (зйомка) може проводитись таємно і без згоди особи лише у випадках, які спеціально передбачені законом. Очевидно, йдеться про слідчі дії, оперативно-розшукові заходи і т.п., тому можна зробити висновок, що ця частина нововведення жодного стосунку до засобів масової інформації не має, за винятком випадків, коли ЗМІ залучаються як учасники цих дій компетентними органами.

Отже, для того, щоб знімати людину на кіно-, відео- чи фотоплівку, потрібно отримати її згоду. Така згода має бути зафіксована будь-яким способом (письмово, аудіо- чи відеозапис), який би забезпечував можливість ознайомлення з ним у випадку, коли виникне потреба підтвердити наявність згоди.

Без згоди людини дозволяється знімати її в публічних місцях за умови, що зйомка здійснюється відкрито.

Навіть якщо особа давала свою згоду на зйомку, вона має право, до оприлюднення результатів зйомки, відкликати свій дозвіл, якщо на плівці зафіксовано події з її особистого життя і якщо для проведення такої зйомки потребувалась згода. У разі відкликання згоди на особу покладено обов’язок відшкодувати матеріальні витрати, які пов’язані із зйомкою.

Богдан Яблонський, адвокат, старший юрист в Адвокатській фірмі „Грамацький і партнери”

Від редакції: Ця стаття нового Цивільного кодексу зазнала критики юристів правозахисних організацій. На їхню думку, вона потребує змін, оскільки обмежує права журналістів вимогою отримувати згоду на зйомку від усіх фізичних осіб. При цьому стаття не містить обумовлення щодо публічних осіб. Тому, на думку експертів, ця норма суперечить європейському законодавству.