Перш ніж перейти до безпосереднього розгляду проблем, які піднімаються у запитанні, слід, вочевидь, зробити два застереження. По-перше, чітку і однозначну відповідь на перше запитання сформулювати неможливо без урахування конкретних обставин, які характеризують дану ситуацію, однак варіанти оцінки події змоделювати, все ж, можна. По-друге, обидва запитання варто розглядати нерозривно, як єдине ціле, оскільки і перше, і друге знаходяться у площині одних і тих же відносин – захисту особистих немайнових прав фізичної особи.

Передусім хочеться зазначити, що регламентація особистих немайнових прав фізичної особи з 1 січня 2004 року якщо не зазнала істотних змін (певне, що не можна говорити про отримання громадянами абсолютно нових прав, бо всі вони, принаймні на загальному рівні, існували), то, безперечно, отримала досить чітке законодавче оформлення. Причиною тому – новий Цивільний кодекс України (ЦК), що набув чинності на початку цього року.

У відповідності до статті 301 ЦК фізична особа має право на особисте життя. Закон встановлює, що фізична особа сама визначає своє особисте життя і можливість ознайомлення з ним інших осіб. Більше того, частина 3 цієї статті встановлює, що людина має право на збереження у таємниці обставин свого особистого життя і розголошуватися без її згоди вони можуть лише за умови, що містять ознаки правопорушення, яке підтверджено рішенням суду.

Цілком очевидно, що інформація про особисте життя дівчини (включаючи і факт народження дитини) не є правопорушенням, а тому можна із впевненістю стверджувати, що такі відомості охороняються таємницею особистого життя.

Жодним чином не спростовується наведене твердження і з урахуванням того, що 11-літня дитина не є дієздатною, оскільки особисті немайнові права, відповідно до частини 1 статті 269 ЦК, виникають у людини з моменту її народження.

Не виключено також, що опоненти такого підходу можуть послатися на положення частини 9 статті 30 Закону „Про інформацію”, у відповідності до якої інформація з обмеженим доступом може бути поширена без згоди її власника, якщо ця інформація є суспільно значимою, тобто якщо вона є предметом громадського інтересу і якщо право громадськості знати цю інформацію переважає право її власника на її захист. Однак таку точку зору можна прийняти лише частково, оскільки у даному випадку суспільно значимою можна назвати лише інформацію про факт народження дитини 11-літньою дівчиною, але аж ніяк не відомості про обставини особистого життя конкретної людини.

Іншими словами, без будь-яких обмежень можна було б поширювати інформацію про факт народження, особливості пологів (якщо вони мають наукове значення), стан здоров’я матері та новонародженого тощо. У жодному разі не дозволено розповідати про те, хто народив, чому народив (мається на увазі – подробиці інтимного життя) і т. ін.

Таким чином, відомості, які були поширені у ЗМІ, безумовно, охороняються таємницею особистого життя, а це означає, що вони могли бути оприлюднені лише за згодою особи, якої ці відомості стосуються. Саме тут починає проявлятися специфіка ситуації, яка дозволяє моделювати конкретні відповіді на поставлені запитання.

По-перше, стаття 272 ЦК встановлює, що в інтересах малолітніх (віком до 14 років), неповнолітніх (з 14 до 18 років), а також повнолітніх фізичних осіб, які за віком або за станом здоров'я не можуть самостійно здійснювати свої особисті немайнові права, їхні права здійснюють батьки (усиновлювачі), опікуни, піклувальники. Тобто поширення інформації про приватне життя 11-літньої дівчини могло бути здійснене лише за згодою її батьків. Якщо така згода мала місце, то говорити про порушення прав дівчини, вочевидь, не можна. У тому ж разі, коли така згода не була отримана, дії ЗМІ, причетних до поширення, мабуть, треба розцінювати як заборонене законом втручання в особисте життя.

Нарешті, будь-які ЗМІ (незважаючи на те, що така норма встановлена в законі, який стосується лише друкованих видань) повинні враховувати, що у відповідності до частини 2 статті 3 Закону „Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні” розголошення будь-якої інформації, яка може призвести до вказання на особу неповнолітнього правопорушника, без його згоди і згоди його представника не допускається.

Отже, поширення у ЗМІ інформації про 11-літню дівчину, яка народила дитину, може вважатись порушенням права на особисте життя людини лише в тому разі, якщо оприлюднення відбулося без згоди батьків (законних представників) цієї дівчини. У протилежному випадку, такі дії не мають ознак порушення, щоправда, за умови, якщо спосіб (форма, стиль) подачі такої інформації не принижувала честі і гідності цієї людини.

Якщо ЗМІ має намір висвітлювати події з життя будь-якої неповнолітньої дитини (тієї, що не досягла 18 років), то він зобов’язаний отримати на це дозвіл батьків (законних представників) цієї дитини.

Богдан Яблонський, адвокат, старший юрист в Адвокатській фірмі „Грамацький і партнери”