- В „Детектор медіа” у юридичному коментарі до публікації „Кращі свідки – журналісти, вважають в Генпрокуратурі?” залишилась без уваги вимога органів розкрити авторство того чи іншого матеріалу для подальшого допиту в якості свідка. Чи зобов`язана редакція робити це?

Пархомчук Юрій, Вінниця

Питання про таємницю авторства у сфері діяльності засобів масової інформації є досить специфічним. Головним чином така специфіка обумовлена, так би мовити, двохрівневим захистом права автора матеріалу на збереження в таємниці свого авторства.

Перший рівень захисту такого виду таємниці надається трьома основними законами, що регламентують діяльність засобів масової інформації:

- пункт 11 частини 2 статті 26 Закону України „Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні” від 16 листопада 1992 року, якою гарантується право журналіста на збереження таємниці авторства та джерел інформації;

- пункт „е)” частини 1 статті 38 Закону України „Про телебачення і радіомовлення” від 21 грудня 1993 року надає творчому працівникові телерадіоорганізації право користуватися псевдонімом, застерігати від розголошення таємниці псевдоніму. При цьому загадане право, у певній частині, кореспондується із, встановленим пунктом „є)” частини 1 статті 37 цього ж Закону, обов`язком телерадіоорганізації зберігати у таємниці, на підставі документального підтвердження, відомості про особу, яка передала інформацію або інші матеріали за умови нерозголошення її імені;

- частина 3 статті 21 Закону України „Про інформаційні агентства” від 28 лютого 1995 року, в якій зазначено, що журналіст інформаційного агентства має права та виконує обов'язки, визначені чинним законодавством України про пресу, телебачення і радіомовлення.

Другий, умовно названий, рівень захисту таємниці авторства з`являється у зв`язку з тим, що будь-який твір журналіста (друкованого видання, теле- чи радіоорганізації) є об`єктом авторського права, що охороняється Законом України „Про авторське право і суміжні права” від 23 грудня 1993 року. У пункті 3 частини 1 статті 14 вказаного Закону закріплене невідчужуване право автора будь-якого твору вибирати псевдонім, зазначати і вимагати зазначення псевдоніма замість справжнього імені автора на творі і його примірниках і під час будь-якого його публічного використання.

Таким чином, таємниця авторства в Україні охороняється у двох якостях: у вигляді права журналіста та у вигляді права автора твору, що є об`єктом авторського права. Не зважаючи на це, підстави та порядок розкриття такої таємниці, вочевидь, одинакові. Такий висновок базується на наступних міркуваннях.

По перше, право журналіста друкованого засобу масової інформації на збереження таємниці авторства може бути обмежене так само, як і право на збереження джерел інформації. Зокрема, у вже згадуваному пункті 11 частини 2 статті 26 Закону України „Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні” передбачено, що така інформація може бути обнародувана на вимогу суду.

Якихось подібних норм в Законі „Про телебачення і радіомовлення” чи „Про інформаційні агентства” не існує, однак це не означає, що таємниця авторства не може бути розголошена взагалі. Річ у тім, що право на зберігання таємниці авторства не прийнято відносити до категорії так званих абсолютних, тобто таких, що не можуть за будь-яких обставин бути обмежені чи знехтувані (як, наприклад, право людини на життя). Це означає, що у виняткових випадках таке право можна обмежити.

Досить точним орієнтиром для визначення переліку випадків, у яких може бути обмежено право на таємницю авторства є частина 2 статті 32 Конституції України. У ній йдеться про те, що поширення конфіденційної інформації про особу не допускається за винятком випадків, визначених законом, коли це необхідно для захисту інтересів національної безпеки, економічного добробуту та прав людини. Передбаченими законом випадками, коли згадані обмеження допускаються, судова практика України та Європейського суду з прав людини визнає чотири узагальнених ситуації:

1)для відвернення загрози національній безпеці, добробуту держави та громадському порядку;

2)для того, щоб запобігти шкоді здоров`ю та моральності людини;

3)з метою захисту прав і свобод інших (по відношенню до особи, яку обмежують у правах) осіб;

4)задля попередження злочинів.

Що ж стосується процедурних моментів, тобто – того, в якому порядку і яким чином здійснюються згадані обмеження, то відповідь на це запитання міститься у попередній консультації, на яку посилається автор запитання. Йдеться про те, що обмеження права на таємницю авторства може здійснюватись тільки за рішенням суду, оформленого у вигляді ухвали, постанови, вироку тощо.

Жодних особливостей щодо розкриття таємниці авторства не містить і Закон „Про авторське право та суміжні права”, тому доводиться констатувати, що підстави, умови та порядок розголошення відомостей про автора будуть такими ж, як і в розглянутих вище випадках.

Таким чином, редакція зобов`язана розкрити авторство матеріалу, якщо таке зобов`язання на неї покладено рішенням суду (ухвалою, вироком, постановою) у зв`язку з необхідністю відвернути загрозу заподіяння шкоди національній безпеці, добробуту держави та громадському порядку; здоров`ю та моральності людини; правам і свободам інших осіб, або ж - задля запобігання злочинів.

Богдан Яблонський, адвокат, старший юрист в Адвокатській фірмі „Грамацький і партнери”, для „Детектор медіа”