У відповідності до ст. 47 Закону України «Про інформацію» редакція (журналіст) засобу масової інформації (у розрізі аналізованої ситуації) може нести відповідальність у трьох випадках:

1) у випадку поширення інформації з обмеженим доступом;

2) у випадку поширення інформації, що не відповідає дійсності;

3) у випадку поширення інформації, що ганьбить честь, гідність чи ділову репутацію особи.

Поширення інформації з обмеженим доступом.

Визначення, перелік і види інформації з обмеженим доступом містяться у статті 30 Закону «Про інформацію». Зокрема, законом встановлено, що до такої категорії належать конфіденційна і таємна інформація.

За загальним визначенням, конфіденційна інформація - це відомості, що знаходяться у володінні, користуванні чи розпорядженні окремих фізичних чи юридичних осіб і поширюються за їхнім бажанням на визначених ними умовах.

Конфіденційною, відповідно до закону, може бути визнана:

- інформація професійного, ділового, виробничого, банківського, комерційного й іншого характеру, яку було отримано за власні кошти особи (юридичної чи фізичної);

- інформація, що є предметом професійного, ділового, виробничого, банківського, комерційного та іншого інтересу особи (юридичної чи фізичної).

Зазначене надає можливість зробити висновок про те, що практично кожен із перерахованих видів відомостей, за рішенням особи, може бути визнаний конфіденційною інформацією, і до неї можуть застосовуватися певні обмеження. У розумінні обмежень, які стосуються діяльності засобів масової інформації, мова йде, насамперед, про заборону на поширення зазначеної інформації без згоди уповноваженої на те особи. Іншими словами, журналіст, який працює із переліченими видами відомостей, повинен з’ясувати думку власника щодо статусу інформації і лише потім приймати рішення щодо можливості їх поширення та форми подачі.

У деяких випадках інформація, що формально має ознаки відомостей з обмеженим доступом, поширюється за правилами, які визначені не її власником, а нормами чинного в Україні законодавства. Прикладом такої ситуації є:

- інформація комерційного характеру (комерційна таємниця: режим доступу і поширення встановлений Законом «Про підприємства в Україні»;

- інформація банківського характеру (банківська таємниця: режим доступу і поширення встановлений Законом «Про банки і банківську діяльність);

- інформація, правовий режим якої спеціально установлений Верховною Радою України (з питань статистики, екології, банківських операцій, податків тощо);

- інформація, приховування якої становить загрозу для життя і здоров'я людей (наприклад – про епідемії, епізоотії і т.п.).

Крім того, існує затверджений Кабінетом Міністрів перелік відомостей, що не можуть бути віднесені до категорії комерційної таємниці. До їх числа належать:

- установчі документи, документи, що надають право займатися підприємницькою діяльністю чи її окремими видами;

- інформація усіх встановлених форм державної звітності;

- дані, які є необхідними для перевірки обчислення і сплати податків, а також інших обов'язкових платежів;

- відомості про чисельність і склад працівників, їхню заробітну плату в цілому, за професіями і посадами, а також – про наявність вільних робочих місць;

- документи про сплату податків і обов'язкових платежів;

- інформація про забруднення навколишнього природного середовища, недотримання безпечних умов праці, реалізацію продукції, що заподіює шкоду здоров'ю, а також про інші порушення законодавства України і розміри заподіяних при цьому збитків; - документи про платоспроможність;

- відомості про участь посадових осіб підприємства в кооперативах, малих підприємствах, спілках, об'єднаннях чи інших організаціях, що займаються підприємницькою діяльністю;

- відомості, що відповідно до чинного законодавства підлягають оголошенню.

Поширення зазначених відомостей без згоди уповноваженої на те особи є правомірним у будь-якому випадку, тому журналіст, навіть у випадку заперечень з боку власника інформації, наділений правом поширювати її за власним розсудом.

Інший вид інформації з обмеженим доступом – це таємна інформація, до якої відноситься інформація, що містить відомості, які є державною чи іншою передбаченою законом таємницею і розголошення якої заподіює шкоду особі, суспільству або державі.

Перелік відомостей, що становлять державну таємницю, визначений Законом «Про державну таємницю» і є достатньо широким.

Під поняттям «інша, передбачена законом таємниця» законодавство, що регулює діяльність засобів масової інформації, розуміє:

- лікарську таємницю;

- таємницю грошових внесків, таємницю про прибутки від підприємницької діяльності;

- таємницю усиновлення (удочеріння);

- таємницю листування, телефонних розмов і телеграфних повідомлень (ст. 46 Закону «Про інформацію»)*;

- таємницю слідчо-оперативної діяльності.

Це означає, що зазначена інформація також не може поширюватись без згоди уповноваженої на те особи, а порушення цього обов’язку, як правило, тягне за собою юридичну відповідальність (майже в усіх випадках – навіть кримінальну).

Разом з тим, в Україні допускаються випадки, коли поширення інформації з обмеженим доступом не є порушенням вимог закону і не спричиняє відповідальності розповсюджувача.

Таких випадків два:

1) якщо ця інформація є суспільно значимою (ст. 46 Закону «Про інформацію»);

2) якщо інформація не була отримана незаконним шляхом (ст. 43 закону «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні»).

Суспільно значимою, відповідно до закону, вважається інформація, якщо вона є предметом суспільного інтересу і якщо право громадськості знати цю інформацію переважає право власника на її захист.

Приклад: у відповідності зі ст. 9 Закону «Про власність», земля є об'єктом права власності народу України. Земельним кодексом передбачене обмеження щодо набуття права власності на землі сільгосппризначення іноземцями. Засіб масової інформації отримав відомості про те, що певна земельна ділянка придбана на ім'я акціонерного товариства, що є резидентом, але контрольний пакет акцій, у якому, прямо чи опосередковано належить нерезиденту.

У такому випадку, редакція має право поширити інформацію про розмір участі нерезидента в майні покупця землі, незважаючи на законодавчу заборону поширення такої інформації, оскільки громадяни України, будучи суб'єктами права на землю, мають право знати інформацію про те, яким чином можна придбати ділянку, прямо не порушуючи, при цьому заборону на відчуження земель нерезидентам.

Друга умова, про відсутність протиправного способу заволодіння інформацією, передбачає, що відомості отримані законними шляхом або ж із законних відкритих джерел.

Приклад: редакція поширила відомості про реалізацію планів іноземної компанії на території України, що є комерційною таємницею останньої. При цьому як джерело інформації було використано публікацію, яка надрукована в іноземному виданні.

Оскільки інформація була отримана законним шляхом – ознайомлення з іншим виданням, редакція звільняється від відповідальності за поширення такої інформації, незалежно від правового режиму доступу до неї.

Таким чином, розголошення інформації з обмеженим доступом без згоди особи, яку уповноважено давати таку згоду, допускається у двох випадках:

1) якщо така інформація являє собою суспільний інтерес і право громадськості знати цю інформацію переважає право власника на її захист.

2) якщо ця інформація була отримана без порушення вимог закону.

Визначаючи форми подачі інформації з обмеженим доступом, необхідно відзначити наступне.

У першому випадку, хоч закон і не встановлює такого обов'язку спеціально, доцільно при підготовці публікації робити застереження про те, що вона становить суспільний інтерес і який саме.

У другому випадку інформація може бути подана або з посиланням на її джерело або без нього. Однак, у будь-якому випадку, джерело інформації повинне зберігатися в архіві журналіста не менше одного року в оригінальному вигляді.

*Перелік не є вичерпним.

Богдан Яблонський, адвокат, старший юрист в Адвокатській фірмі „Грамацький і партнери”