Легальний інститут відшкодування моральних збитків, спричинених публікаціями в ЗМІ, в Україні відтворив справжню природу демократії, яка, за висловом відомого історика, є благом лише в руках ліберального та толерантного уряду. „Детектор медіа” продовжує публікувати поради відомого юриста Віктора Ніказакова щодо захисту від судових позовів до засобів масової інформації.

На що треба звернути увагу при вивченні змісту позовних вимог про відшкодування моральних збитків?

Легальний інститут відшкодування моральних збитків, спричинених публікаціями в ЗМІ, в Україні відтворив справжню природу демократії, яка, за висловом відомого історика, є благом лише в руках ліберального та толерантного уряду, в руках канібалів - демократія перетворюється у знаряддя канібалів.

Доказом цьому - сотні позовів на карколомні суми, задоволення котрих спричинило або фінансове знищення ЗМІ, або зміну власника.

Класикою жанру в українській практиці, а, власне, і сигналом: „роби як я” - заслуговує бути позов на 5 млн. грн. президента ФК „Динамо” проти опозиційного київського видання “Всеукраїнські Вєдомості”, задоволений арбітражним судом у місцевості, яку й досі іменують вотчиною об’єднаної української соціал-демократії.

Нагадуючи про це, я хочу наголосити, що ваші заперечення проти надмірних вимог відшкодування моральних збитків можуть знадобиться вам не тільки і не стільки в українському суді, але й в Європейському Суді з прав людини у Страсбурзію Щоправда, готуватися до них треба задовго до початку розгляду справи.

Пам’ятайте, що позивач, який претендує на відшкодування спричинених йому публікацією моральних збитків, повинний довести в суді те, що такі збитки йому справді спричинені, а також обгрунтувати розмір суми, на яку він претендує.

Як правило, українські суди приймають позови з вимогами відшкодування моральних збитків з великими недоліками. Часто ці недоліки не виправляються навіть в судовому засіданні. Стикнувшись з такими діями позивачів та суду, важливо зробити все можливе для того, щоби примусити позивача надати обгрунтування своїх вимог. В іншому випадку вам буде важко готувати свої заперечення.

Прикладом того, з якими труднощами можна зустрітися в суді і які є способи подолання таких труднощів, може служити наведений нижче текст.

Це клопотання було заявлене представником журналістки Тетяни Коробової під час розгляду позову екс-кандидатки в Президенти Наталії Вітренко до редакції газети “День” та журналістки Т. Коробової (1999 рік).

“До Мінського райсуду

Клопотання. Відповідно до вимог ст. 30 Цивільно-процесуального кодексу України (ЦПК), кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Єдиним винятком з цього правила є обов’язок розповсюджувача відомостей доводити їх правдивість, що передбачено ст. 7 Цивільного кодексу України (ЦК).

Цей виняток не стосується обставин спричинення моральної шкоди.

Таким чином, відповідно до ст. 137 ЦПК та роз’яснень п.4 постанови N4 Пленуму Верховного суду України від 31.03.95 ”Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди” у позовній заяві про відшкодування моральної шкоди, крім інших вимог, передбачених ст. 137 ЦПК, має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується. При недотриманні позивачем зазначених вимог настають наслідки, передбачені ст.139 ЦПК— позовна заява залишається без руху до усунення позивачем її недоліків.

Незважаючи на те, що позов народного депутата України, колишнього кандидата в Президенти України Н.М. Вітренко містив недоліки в частині обгрунтування обставин моральних збитків та повної відсутності доказів, суд не дотримався вимог, передбачених ст.ст. 137; 139 й призначив справу до слухання всупереч вимогам закону та судової практики при наявності недоліків позову, що позбавило відповідачів права та можливостей належним чином підготувати до справи свої заперечення та докази, оскільки відповідачам не були відомими тоді, так само як вони залишаються невідомими зараз, обставини та докази реальної наявності у позивача моральних збитків. Окрім того, в "доповненнях до позовної заяви позивачка збільшила розмір позовних вимог з 55 тис 17 гр.85 коп. до 500 000 гривень. При цьому позивачка не визначила розмір вимог про стягнення грошової суми конкретно до кожного з відповідачів, так само не конкретизувала, в чому полягає вина кожного з відповідачів й не зазначила, якими доказами ця вина підтверджується. За цієї умови відповідно до роз’яснень п. 3 постанови № 9 Пленуму Верховного суду України від 21.12.90р..”Про практику застосування судами процесуального законодавства при розгляді справ по першій інстанції”, якщо порушення правил статей 137-139 ЦПК виявлені при розгляді справи, вони усуваються в ході судового розгляду.

В ході пояснень сторони позивача не було усунено всіх недоліків позову, так, зокрема сторона позивача до цього моменту не представила доказів моральних збитків в частині погіршення здоров’я. В поясненнях представниці позивачки зазначалося, що в її розпорядженні є медичні довідки, які підтверджують погіршення здоров’я. Але ані в позові, ані в поясненнях не називається ані захворювання, ані медичний заклад, який видав довідку. Таким чином важко зі слів представниці чітко з’ясувати, чи дійсно позивачка зазнавала погіршення здоров’я у зв’язку з публікацією. Незважаючи на те, що ст. 137 ЦПК і згадана вище постанова Пленуму ВСУ зобов’язує позивача зазначати докази і прикладати всі письмові докази до позову, представниця позивачки навіть під час своїх пояснень не зробила цього, намагаючись подати медичні довідки в момент, коли відповідачі не будуть мати достатнього часу, щоби підгодувати свої заперечення. По суті, це є недобросовісне користування правами, до якого зобов’язує кожного учасника процесу ст. 99 ЦПК. Це “недобросовісне” користування правами з боку сторони позивача обмежує процесуальні права відповідачів, зокрема, не дозволяє їм користатися їхнім правом знайомитися з доказами і надавати судові свої заперечення. Разом з цим, дії сторони позивача чинять перешкоди для всебічного об’єктивного та повного розгляду справи, як це передбачено ст.62 ЦПК.

З огляду на зазначене, я звертаюся до суду з клопотанням зобов’язати позивача усунути недоліки позовної заяви в частині обгрунтування моральної шкоди та надати судові всі письмові докази (зокрема довідки щодо спричиненого позивачці погіршення здоров’я) для забезпечення позивачам права знайомитися з ними та надавати свої заперечення. Для цього оголосити перерву в слуханні справи й наступне засідання призначити з урахуванням необхідності дотримання передбаченого п’ятиденного терміну для направлення копії усунення недоліків позовної заяви відповідачеві.”

Готуючи заперечення проти вимог відшкодування моральних збитків, вам треба також уявляти, що саме законодавець та суд розуміють під цим визначенням.

Ось як трактує це питання вже згадана вище постанова Пленуму Верховного суду України:

“Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Під немайновою шкодою, заподіяною юридичній особі, слід розуміти втрати немайнового характеру, що настали у зв'язку з приниженням її ділової репутації, посяганням на фірмове найменування, товарний знак, виробничу марку, розголошенням комерційної таємниці, а також вчиненням дій, спрямованих на зниження престижу чи підрив довіри до її діяльності.

…Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

…Особа (фізична чи юридична) звільняється від відповідальності по відшкодуванню моральної шкоди, якщо доведе, що остання заподіяна не з її вини. Відповідальність заподіювача шкоди без вини може мати місце лише у випадках, спеціально передбачених законодавством.

… Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.”

Насправді ж позивачі (а часто й суди, приймаючи позови й розглядаючи справи) не звертають уваги на вимоги щодо законного обгрунтування моральних збитків.

Прикладом неналежного обгрунтування є наведений нижче витяг з позову Петра Симоненка до тієї ж самої Тетяни Коробової та газети “День”( ЗАТ “Українська прес-група”)

“…Поширення відповідачами неправдивих відомостей стосовно Комуністичної партії України завдає моральної шкоди мені особисто, оскільки я є постійним і незмінним лідером партії з моменту її створення”

Визначаючи розмір моральної шкоди, крім зазначеного я виходжу з того, що моя честь, гідність та ділова репутація принижена в очах сотень тисяч громадян, перш за все виборців. Крім того, на визначення розміру моральної шкоди вплинуло те, якими словами відповідачі користувалися при поширення неправдивих відомостей – назвавши керівництво КПУ “тераріумом однодумців”, а також порівнявши мене зі “священною коровою” та “горобчиком”, який “потрапив у лайно”. На розмір моральної шкоди вплинув умисний характер дій відповідачів, які поставили за мету знищення моєї репутації політичного діяча і порядної людини.

Особливе значення для визначення розміру моральної шкоди має вибір часу опублікування недостовірних відомостей, оскільки вони опубліковані напередодні проведення виборів у президенти, то розмір моральної шкоди збільшується багаторазово. На чисельних зустрічах з виборцями мені довелося неодноразово спростовувати поширену відповідачами інформацію про відсутність єдиної позиції, партійної лінії і т.д.

На розмір моральної шкоди вплинуло те, що недостовірна інформація розповсюджена у газеті з великим тиражем (50 833 прим.), що прочитали у середньому 200 000 чоловік відповідач (50 833 х 4 чол.). Цією статтею відповідач здійснив намір принизити мене, підірвати мій авторитет не тільки серед моїх однодумців, але й серед громадян всієї країни.

Оцінюючи завдану мені неправомірними діями шкоду, я виходжу з того, що вина ЗАТ “Українська прес-група” полягає у неперевірці інформації, переданої до друку, а вина Т. Коробової полягає у створенні та поширенні недостовірної інформації. Компенсацію за завдану моральну шкоду я визначаю відповідно – з ЗАТ Українська прес-група” 300000 грн. та з Т. Коробової 30 000 грн.”

З наведеного тексту є очевидним, що:

— П. Симоненко прагнув отримати моральне відшкодування за образу не власної честі, гідності та ділової репутації, але за образу КПУ, яка є самостійною юридичною особою і від свого імені жодних претензій до відповідачів не пред’явила. Так само КПУ не надавала жодних повноважень П. Симоненку стягувати на свою користь моральні збитки за образу КПУ. В даному випадку позивач нагадав “героя” відомої комедії “Кавказская пленница”, який сплутав “собственную шерсть с государственной”.

— П. Симоненко бездоказово стверджує, що його “честь, гідність та ділова репутація принижена в очах сотень тисяч громадян” (при цьому п. Симоненко називає тираж газети – 50 833 примірника ( який набагато менший від “сотень тисяч”), і не наводить та не надає жодного доказу в обгрунтування того, що весь тираж газети був розповсюджений, так само не наводить та не надає він доказів того, що газету прочитала сама та кількість громадян, яку він наводить в своєму обрахунку (50 833х 4 чол.=200 тис.). В будь-якому випадку вислів “ в очах сотень тисяч громадян” - це явне перебільшення, яке не відповідає фактичним обставинам справи.

— П.Симоненко обгрунтовує свої вимоги тим, що його честь принижена серед “перш за все виборців ”, при тому що ані закон, ані судова практика не поділяють громадян на виборців і не виборців при визначенні обставин, які впливають на розмір моральних збитків;

— П.Симоненко обгрунтовує свої вимоги тим, що моральних збитків йому спричинили не власне відомості, але “те, якими словами відповідачі користувалися”. П.Симоненко при цьому не звертає увагу на те, що названі ним слова відтворюють не відомості, але критичне ставлення автора публікації, Т. Коробової, до відомостей довкола висуванця КПУ П. Симоненка на президентських виборах. Тобто, позивач вимагає стягнення моральних збитків за висловлення оціночного судження, а це суперечить практиці Європейського суду.

Дійсно, Т. Коробова не намагалася приховати свого критичного ставлення до учасників виборів і вживала літературні фігури, зокрема метафори, алегорії тощо, використовуючи при цьому загально визнані та уживані зразки політичної риторики в Україні. Прикладами такої риторики Т. Коробова вважає висловлювання політиків в засобах масової інформації. Дії Коробової є такими, які практика Європейського суду вважає цілком допустимими та виправданими. В цьому випадку заслуговує на увагу рішення Європейського Суду у Страсбурзі з приводу "справи Лінгенса” (12/1984/84/131): "…нерідко використання образ у політичних дискусіях (часто під прикриттям парламентської недоторканості) справляє враження, що зроблені у цій сфері заяви не підлягають оцінці за тими самими критеріями, за якими оцінюють заяви щодо приватного життя. Тому політики повинні демонструвати більшу терпимість. Загальноприйняте, що критичні зауваження, висловлені у політичних суперечках, не впливають на репутацію особи, доки не зачіпають її приватного життя… … Політик, який сам звик піддавати критиці своїх опонентів, мав очікувати гострішої критики, ніж інші люди."

Є очевидним, що оцінки (за виразом позивача “слова”) Т. Коробової приватного життя П. Симоненка не стосуються.

— П. Симоненко стверджує, що намірами позивачів було “принизити мене [тобто Симоненка] підірвати мій авторитет не тільки серед моїх однодумців, але й серед громадян всієї країн”. При цьому жодних доказів існування таких намірів П. Симоненко не наводить, що дає підстави для притягнення його до відповідальності за розповсюдження неправдивих відомостей шляхом подання до суду зустрічного позову.

Рівною мірою П. Симоненко не наводить жодного доказу того, що згаданий ним “авторитет” базується на засадах високої поваги до його честі, гідності та ділової репутації. Загальновідомим фактом ( і це підтверджує Статут КПК) є, що в Комуністичній партії України запроваджено принцип так званого “демократичного централізму” і авторитет лідера базується не на персональних якостях цього лідера, але на засадах високої організаційної дисципліни всередині організації.

Необгрунтовано завищеним є розмір позовних вимог П. Симоненка. В декларації про прибутки П. Симоненка, яку він оголосив як кандидат у Президенти, його річний прибуток ледь перевищує 10 тис. грн. Отже, для того, щоби заробити суму у розмірі 330 тис грн, на яку претендує П.Симоненком, йому треба працювати майже 33 роки. Це дає підстави вважати, що справжнім наміром П. Симоненка є, скоріше, не отримання моральної компенсації, але збагачення за рахунок ЗМІ та журналіста. Грошові стягнення у тих розмірах, на які претендує П, Симоненко, здатні призвести, з одного боку, до закриття чи перебоїв у випуску газети, з іншого боку, здатні залишити без засобів до існування журналіста.

При оцінці моральних збитків треба мати на увазі приклади, які дає українська дійсність. Ось деякі зразки грошової оцінки вартості життя в Україні.

— Одноразова компенсація особам, які стали інвалідами, та

сім'ям, які втратили годувальника внаслідок Чорнобильської

катастрофи:

інвалідам I групи - 30560 тис. карбованців;

інвалідам II групи - 22920 тис. карбованців;

інвалідам III групи - 15280 тис. карбованців;

сім'ям, які втратили годувальника, - 30560 тис. карбованців;

батькам загиблого - 15280 тис. карбованців

(15280 тис карбованців дорівнює 1528 грн.)

— “В разі каліцтва чи інвалідності, що сталися у зв'язку з виконанням службових обов'язків, прокурор, слідчий прокуратури одержує компенсацію в розмірі від річного до п'ятирічного грошового утримання залежно від ступеня втрати працездатності, а в разі його загибелі із зазначеної причини сім'ї або утриманцям загиблого виплачується одноразова допомога в розмірі десятирічного грошового утримання за останньою посадою і призначається пенсія у зв'язку з втратою годувальника в розмірі його місячного посадового окладу. ( з Закону України “Про прокуратуру”)

“Надати одноразову грошову допомогу сім'ям військовослужбовців-вихідців з України, які проходили службу на атомному підводному човні Північного флоту ВМФ Російської Федерації "Курськ", у сумі 5000 гривень кожній сім'ї загиблого…”

(З постанови Уряду)

Про надання одноразової грошової допомоги

Кабінет Міністрів України п о с т а н о в л я є:

Надати вдові трагічно загиблого першого заступника Голови Ради міністрів Автономної Республіки Крим Сафонцева Олександра Сергійовича - Сафонцевій Любові Вікторівні одноразову грошову допомогу у розмірі 2 тис. гривень. Міністерству фінансів профінансувати зазначені витрати за рахунок резервного фонду Кабінету Міністрів України.

Прем'єр-міністр України В.ПУСТОВОЙТЕНКО

П О С Т А Н О В А від 24 лютого 1998 р. N 212

На тлі вищенаведеної практики, знайомлячись як з наведеними тут, так і не наведеними вимогами таких позивачів, як Н.Вітренко, П.Симоненко, О. Мороз, Ю.Кравченко О. Омельченко, юридична особа - Президент ФК “Динамо (Київ) тощо, важко говорити про розумність, виваженість та справедливість.

Треба розуміти так, що людське життя ніщо, коли йдеться про ділову репутацію наших політиків та бізнесовців.

Принаймні так вважають деякі українські суди.

Європейський Суд з прав людини своєю практикою доводить протилежне. Але щось я не чув про розгляд у Страсбурзі заяв українських журналістів.

Треба думати, що ще не вичерпані всі внутрішні засоби.

В наступній консультації міститимуться відповіді на практичні й дуже конкретні питання щодо позовів до ЗМІ.

Віктор Ніказаков, спеціально для “Детектор медіа”