Як відомо, Незалежна експертна рада з питань діяльності мас-медіа виявила у агітаційному фільмі «Не обирай ганьбу! Обирай Україну!» ознаки порушення Закону «Про вибори Президента України» та не рекомендувала телерадіокомпаніям транслювати його в ефірі. У рішенні йдеться про пункт п'ятий статті 64. Зокрема, на думку більшості членів Незалежної експертної ради,  у фільмі поширено «завідомо неправдиві відомості про кандидата на пост Президента України Віктора Януковича».  В експертів викликали негативну реакцію  й вислови «він розпочав красти... і не може зупинитися досі», «він розпочав красти..., а закінчив "Криворіжсталлю", "Дніпроенерго" та Межигір'ям"».

Проте «за» рішення, яким експерти рекомендували телеканалам утриматися від показу цього агітаційного ролика, проголосувало лише 12 експертів з 21.

Не поділяє висновків ради і відомий медіаюрист Наталія Петрова. Свою думку вона обґрунтувала у статті для ТК. 

До цих роздумів спонукало кілька речей.

Неймовірна кількість зареєстрованих кандидатів на пост президента країни і при цьому надзвичайно в'яла виборча кампанія зовсім не означають, що вибори не відбудуться.

Соціологічні опитування щодо ймовірних лідерів більшістю у суспільстві сприймається скептично, бо українські соціологи дискредитували себе восени 2004 року і потрібна не одна п'ятирічка, щоб про це забути.

Щотижневі телевізійні програми на кількох каналах країни допомагають нам краще познайомитися з програмами та аргументами тих, кого туди кличуть і хто туди наважується прийти. Тільки не треба дивуватися, коли на різні запитання різних журналістів політик дає дуже схожі відповіді. Це відомі закони піару - хочеш донести свою позицію, то повторюй одне й те саме безліч разів - і тебе почують. Крім всього, є ще й конституційне право кожного з нас не свідчити проти себе і право себе захищати за будь яких умов.

Але я про інше. Наскільки вільні самі кандидати у своїй агітації ? І чи це важливо ?

Вони мають бути максимально вільними... У цьому запорука їх свободи слова для задоволення нашого права дізнатися якомога більше (звісно, позитивного!) про них і якомога більше (звісно, негативного!) про їхніх опонентів.

Передвиборна агітація у засобах масової інформації усіх форм власності має проводитися з дотриманням принципу рівних умов та у формі публічних дебатів, дискусій, круглих столів, прес-конференцій, інтерв'ю, виступів, політичної реклами, теленарисів, відеофільмів, інших публікацій та повідомлень про кандидата на пост Президента України. Процитую закон:

«Кандидат на пост Президента України може на власний розсуд виготовляти матеріали передвиборної агітації за рахунок і в межах коштів виборчого фонду кандидата. ... Відомості, що містяться у цих матеріалах, повинні відповідати вимогам закону» (стаття 59 Закону про вибори на пост Президента України).

А вимоги закону такі:

Кандидати не повинні закликати до ліквідації незалежності України, зміни конституційного ладу насильницьким шляхом, порушення суверенітету і територіальної цілісності держави, підриву її безпеки, незаконного захоплення державної влади, пропаганду війни, насильства та розпалювання міжетнічної, расової, релігійної ворожнечі, посягання на права і свободи людини, здоров'я населення .

З метою запобігання та обмеження маніпуляцій під час виборчих перегонів закон зобов'язує засоби масової інформації у разі оприлюднення результатів опитування громадської думки, пов'язаного з виборами Президента України, зазначати організацію, що проводила опитування, час його проведення, кількість опитаних, метод збору інформації, точне формулювання питання, статистичну оцінку можливої помилки.

З тих же міркувань друковані матеріали передвиборної агітації повинні містити відомості про установу, що здійснила друк, або вказівку, що друк здійснено з використанням майна відповідно кандидата на пост Президента України або партії, їх тираж, інформацію про осіб, відповідальних за випуск.

З метою запобігання порушень прав інших осіб (як правило, опонентів) законом забороняється розповсюдження , і, за посередництва медіа, завідомо неправдивих відомостей про кандидата на пост Президента України.

Однак тема завідомо неправдивих відомостей досить контраверсійна, бо потребує детального правового аналізу наміру авторів матеріалу, а також тлумачення чи оцінки загальновідомих фактів біографії особи, про яку йдеться, його/її статусу, актуальності теми для суспільства тощо і насправді все це може бути встановлено лише в суді та ще й у змагальному процесі.

Однозначна оцінка хоч ким поза судовою процедурою чогось як апріорі неправдивого більше нагадує спробу цензури, аніж професійну пораду. Тим паче, що сприйняття інформації взагалі дуже суб'єктивне і те, що видається комусь неправдивим тепер, може не видаватися таким самому герою або навпаки видаватися образливим. Втім, образливе і неправдиве, погодьтеся, різні поняття.

Доречно наголосити, що наведену заборонну норму закону слід розглядати як у контексті всього закону так і у світлі основних принципів виборчого процесу, а такими є публічність та рівність всіх кандидатів.

Тож як не сумно констатувати, телекомпанія може опинитися поміж двох вогнів у будь-якій ситуації .

Якщо оприлюднить інформацію, яку кандидат на пост Президента України може вважити явно недостовірною (а може й не вважити), то змушена буде за власний кошт надати тому можливість для відповіді чи власного тлумачення поширеної інформації. І тільки.  

Чи є такий підхід демонстрацією надмірної відповідальності чи підставою для залякувань медіа ? Аж ніяк.

Інститут цивільно-правової відповідальності автора/ів матеріалу за поширення неправдивої інформації тут матиме відносне значення. Бо у випадку, коли йдеться про достовірність інформації у змісті реклами - відповідальність цілком покладається законом на того, хто рекламу замовив. Тож у таких випадках (розміщення агітаційних матеріалів на умовах реклами ) ТРК не ризикує нічим, бо доводити правдивість поширеної інформації доведеться не їй.

У суді для звільнення від відповідальності треба буде подати тільки копію угоди на розміщення відеоматеріалу, який призвів до конфлікту.

Якщо ж телерадіокомпанія відмовить якомусь кандидату в розміщенні відеоматеріалу, той/та може звернутися до суду з оскарженням такої відмови, і тут санкції можуть бути суворішими з огляду на різні чинники (від порушення угоди до - не виключено - результатів виборів). Скажімо, негативна інформація про якогось кандидата через відмову ТРК не була оприлюднена і він отримав непереконливу більшість голосів виборців, тоді кандидат, який хотів розмістити ту інформацію, але через відмову телекомпанії цього не було зроблено, може у суді обґрунтувати свій позов до ТРК, звинувативши її у власному програші з мотивів неповної інформації про опонента у виборців.

Тим паче, що телерадіоорганізації зобов'язані здійснювати аудіо-, відеозаписи усіх передач, що містять передвиборну агітацію, і зберігати їх до закінчення 30-денного строку з дня офіційного оприлюднення результатів виборів.

Як чинити медіа у подібних та інших ризикованих з погляду права ситуаціях, мають вирішувати їх топ-менеджери. Бізнес взагалі і медіабізнес зокрема не можливий без ризику.

Звісно, ризикуючи, варто шукати професійної поради у незалежних та вільних від конфлікту інтересів юристів. Але варто усвідомлювати ще й дуже важливу в період загальнонаціональних виборів місії медіа - надавати виборцям якнайбільше найрізноманітнішої інформації про добрих і злих, ліберальних і консервативних, лівих та правих, чесних і не дуже - одним словом, різних кандидатів, які шукають наших з вами, панове, симпатій, щоб зайняти омріяний офіс на Банковій.

Наталія Петрова, юрист, експерт з медіаправа

Фото - www.dni.ru