Чого можна вимагати позивачеві від особи, яка поширила недостовірну інформацію? Хто відповідає за інформацію, поширену в інтернеті? У яких судах захищати честь, гідність і ділову репутацію? Верховний Суд роз'яснив ці та інші суперечливі правові питання. Нову постанову пленуму Верховного Суду коментують медіаюристи.

Офіційний сайт Верховного Суду України опублікував текст постанови «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи», прийнятої 27 лютого пленумом Верховного Суду. Дотепер чинною була постанова 19-річної давнини (від 28 вересня 1990 року), останні зміни до якої вносили ще 1997 року. За останні 12 років українське законодавство встигло помітно оновитися, наприклад, декриміналізовано злочини про наклеп та образу, ратифіковано Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод, прийнято новий Цивільний кодекс України, закон «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини». «Фактично попередня постанова вже не могла використовуватися, але суди мали це робити», - пояснює «Детектор медіа» необхідність прийняття нового документу пленуму Верховного Суду Тетяна Котюжинська, юрист Національної спілки журналістів України, президент Асоціації медіаюристів.

За словами пані Котюжинської, є законодавство, на яке насамперед слід посилатися. А вже додатковим аргументом при розгляді справи можуть бути пункти постанови. А постанова - це вже роз'яснення Верховного Суду для забезпечення єдиної практики застосування законодавства. «Постанова дає бачення суддів Верховного Суду тієї чи іншої ситуації. Безумовно, у своїй практичній діяльності судді користуються нею», - каже вона.

Є декілька моментів, з якими категорично не погоджується Асоціація медіаюристів. Насамперед, її незадоволення викликало надання так званого «права на відповідь». Постанова роз'яснює, що фізична чи юридична особа, права якої порушено, має право на відповідь, а також на спростування інформації.name="17"> При цьому при спростуванні поширена інформація визнається недостовірною, а при реалізації права на відповідь - особа має право на висвітлення власної точки зору. «На нашу думку, це суперечить законодавству України та європейських країн і практиці Європейського суду з прав людини у справах проти України», - пояснює Тетяна Котюжинська. Водночас пленум визначив, що в справах цієї категорії не може бути застосоване вибачення як спосіб захисту. Особа зобов'язана виконати рішення суду, але суд не може зобов'язати її змінити внутрішні переконання і вибачитися. При цьому сторони вправі укласти між собою мирову угоду, за якою одна з них вибачається, а інша - приймає таке вибачення.

Збентежило медіаюристів визначення підвідомчості спорів. «Питання, яким чином визначати юрисдикцію (господарську чи цивільну), викликало палкі дебати в самому Верховному Суді. На нашу думку, те, як це виписано в постанові є не зовсім зрозумілим», - відзначає Тетяна Котюжинська. Суд роз'яснив, що всі справи щодо честі, гідності й ділової репутації належать до царини цивільного права, проте розгляд спорів між юридичними особами можливий і в господарських судах. За словами юриста Інституту медіа права Вікторії Добринської, раніше діяло правило, що питання визначення достовірності інформації було можливе лише в порядку цивільного судочинства, а вирішення заявлених вимог про відшкодування моральної шкоди - в господарських. «Наразі виходить, що ситуація може змінитися», - побоюється вона.

Постанова роз'яснює, як суддям чинити в разі оскарження інформації, поширеної в мережі Інтернет. Відповідачами в таких справах є автор матеріалу та власник веб-сайту. Якщо ж автор невідомий або коли інформація є анонімною, відповідачем є власник сайту, оскільки саме він створив технологічну можливість та умови для поширення недостовірної інформації. Дані про власника можуть бути витребувані в адміністратора системи реєстрації та обліку доменних назв та адреси українського сегмента мережі інтернет. «З цього приводу виникають обґрунтовані побоювання щодо потенційної цензури інтернет-ресурсів. Як вирішення цієї ситуації - чітке визначення із тим, які вимоги можуть заявлятись до власника веб-сайту. І логічно, що лише у виняткових випадках можливе заявлення вимог щодо відшкодування моральної шкоди», - вважає Вікторія Добринська.

З позитивних новел постанови, пані Добринська відзначила те, що розмір грошового відшкодування моральної шкоди не повинен призводити до припинення чи обмеження свободи діяльності ЗМІ (водночас органи державної влади та місцевого самоврядування як позивачі не вправі вимагати в суді відшкодування моральної шкоди). Також пленум Верховного Суду зайняв позицію, що в питаннях поширення недостовірної інформації про померлу особу з позовом вправі звертатися зацікавлені особи, навівши в заяві аргументи, в який спосіб поширення інформації порушило саме їхні права, при цьому процесуальне правонаступництво за такою вимогою не допускається. «Будемо сподіватись, що це запобігатиме постановленню рішень про захист честі, гідності померлої особи», - каже юрист Інституту медіа права.

«Заслуговують на окрему увагу положення постанови, які визначають можливі випадки звільнення поширювача інформації від відповідальності, серед яких - поширення оціночних суджень, інформації про приватне життя публічних осіб або ж такої інформації, яка становить предмет суспільного зацікавлення», - веде далі Вікторія Добринська. Водночас, зі слів Тетяни Котюжинської, питання оціночних суджень викликало жваві дебати у Верховному Суді. Зрештою, його формулювання є більшою мірою компромісним. Наприклад, пленум суду вирішив, якщо оціночні судження висловлені в брутальній, принизливій чи непристойній формі, на відповідача може бути покладено обов'язок відшкодувати моральну шкоду.

Узагальнюючи свої думки, юристи неоднозначно оцінюють нову постанову. «Серед прогресивних моментів - рекомендація судам при розгляді інформаційних спорів використовувати принцип балансу прав та інтересів, хоча чіткого алгоритму дій, конкретних стандартів, якими мають послуговуватися суди, окреслено не було», - відзначає Вікторія Добринська. У такому випадку, каже вона, можна послуговуватись стандартами, розробленими на основі прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка визнається джерелом права. Однак на практиці із цим виникають проблеми, позаяк сторони мають подавати до суду офіційні переклади рішень, з якими наразі не найкраща ситуація. «Загалом прийняття постанови відбиває позитивні тенденції в правових позиціях Верховного Суду на інформаційні спори. Будемо сподіватись, що практика не піде в розріз із ними», - резюмує пані Добринська.

На думку Тетяни Котюжинської, в цілому постанова в основних моментах відображає підходи щодо застосування законодавства України і підходи Європейського суду з прав людини. «Під час обговорення на пленумі голова Верховного Суду Василь Онопенко зазначив, що ця постанова працюватиме один рік, а після цього Верховний Суд повернеться до неї і розгляне практичні наслідки її застосування. Тому ми плануємо цілий ряд заходів з журналістами й медіаюристами з обговорення цієї постанови», - зауважує вона. Окрім цього, Національна спілка журналістів України й Асоціація медіаюристів України проводитимуть моніторинг судової практики і намагатимуться через практику на наступному обговоренні постанови показати Верховному Суду, які зміни потрібно внести.