Наш нарід одразу відчуває, коли відбувається щось «не те», і починає гомоніти. Тим паче якщо це після запального виступу на фінальному всеукраїнському відборі фестивалю переможця-2007, ворлдфолькової формації «Атмасфера», і якщо це – український вільний нарід живої української музики. Усі помічають, як нервово сіпаються члени журі, перекидаючи відповідальність за фінальне слово сусідові, як промовляють недолугі вибачення і бажають «успіху тим, хто програв», – і бігом зі сцени. Ось ведучий упізнаваним жестом англійського прем’єра (з цидулкою в руці біля трапу літака) піднімає догори жмут пошарпаних паперів – чорним же по білому! А ось – гробова тиша – після оголошення чесного підрахунку всього писаного на тих цидулках. Писаного так званими членами журі!

 

Та арифметика не вимірює запах, на жаль. Навіть імен тих декількох «арифметиків» називати не хочеться (таблиця офіційного голосування – в кінці тексту). До живої української музики вони мають такий самий стосунок, як собаче м’ясо під арабською вивіскою – до традиційної української кухні. У будь-якім разі, на певному місці у цих «арифметиків» «гордо сяятиме» тавро: «член того журі»! (Дирекція укранського GBOB може навіть спецфутболочки їм виготовити.)

 

Одним словом: нашу державу на всесвітньому фіналі змагань молодих рокових гуртів у Лондоні представлятиме така собі пародія на вокально-інструментальний ансамбль «Чорнобривці». щоправда, із досить вправним гітаристом. Не второпали? Ювілейний концерт до десятиліття російського «ЧайФу» бачили? Ну, там, де «Миша Козырев со своими цыплятами “Аргентина – Ямайка пять-ноль”, йоу!». Тепер в України є своє «курчатко» – ніяке, геть посереднє, зате у стилі «йоу»! Ну як би це правильно пояснити не обізнаним у реаліях дрібних вітчизняних збіговиськ? От, приміром, переможцем в африканській країні «Берег слоновой кости» «те» журі призначило блакитноокого улюбленця їх нічних клубів блондина-виконавця коломийок. Не уявляєте? Шкода! Хоча згоден: уявити важко («Таке може бути тільки тут!» – як зреагували ВІА «Світязь»).

 

Дирекція українського відбору оприлюднила-таки на сайті імена тих «членів-героїв» і результати їх плідної роботи, тож мені тим більше немає чого соромитися. Пригадую, подібні відчуття були в мене, коли з’ясувалося, що на «Євробачення» їде Вєрка Сердючка. Але повернімося до сьогодення.

 

26 жовтня 2008 року на голову українських виконавців живої музики вилили цілу діжку лайна. Саме тому й тиша була в залі київського концертного залу «Бінго». У притихлому нічному київському метро проміж купок пасажирів із гітарними кофрами за спинами чулося: «Країна ідіотів!». Та ні, у нас країна, землю якої топчуть лише декілька ідіотів! Відчуваєте різницю? Найголовніше, що згодом про тих «членів» ніхто і не згадає! Емоції (і, на жаль, цілком певні) викликатиме спілкування з дирекцією українського відбору. Сподіваюся, нарешті ці люди (під орудою Олексія Балбека), які буквально «на зубах» щороку гідно витягують цю подію, зрозуміють: потрібні чіткі і жорсткі критерії для суддівства! І зрозумілі не тільки кожному музиканту в цій країні. От тоді не виникатимуть чергові пояснення такого вибору суддів… Треба вже нарешті пояснити суддям, що принцип «вставляє» чи «не вставляє» не для таких конкурсів. Якщо, звичайно, прагнути триматися та загальноукраїнському рівні, а не сидіти по підвалах і в павутинні, інакше й надалі матиме гробову тишу наприкінці фестивалю. І це по-справжньому несправедливо, адже український фрагмент GBOB давно уже вийшов на зовсім інший рівень музичного інтелекту. Той рівень – це «Атмасфера», «Тол», «Оркестр Янки Козир». А тут... Перше місце Tango Tempo?! А Freddy Marx – на другому!!!

 

Фінальний відбір. Бейджики, «напульсники», квитки (в районі 60 гривень). Чай, кава, пиво по 10 гривень. 21 з половиною українська команда з різних міст. Виступ кожної ватаги не більше 8 хвилин. Всього лиш на 36,5 хвилин затягнутий початок. Глядачі, які бажають свого. Різного. Перший масовий крик (що найцікавіше – багатоголосий і дівочий) «Сісєк!», очевидно, мав на меті зорганізувати декілька купок фанів попід сценою. Не зорганізував: хто собі тихенько штовхався, хто клацав цифрою, хто знімав на мобільні.

 

Досить непоганий звук. Мінімалізоване світло. Одразу називаю шістку гуртів «від Зиріна».Чому «шістку»? А тому що за умовами конкурсу шістка найкращих гуртів може взяти участь і в наступному конкурсі наступного року. До слова, практично всі ці команди нагорі і за внутрішнім музикантським рейтингом, і за «офіційними результатами». Отож: «Кораллі» (віртуозний фольковий хард-кор з елементами шоу, цікаві і органічні фронт-мени), Freddy Marx (потужний, цікавий, відверто європейський проект – і де воно береться!), «Анна»(злива потужної енергетики і звуку), «Гапочка» (колись любила дівка Земфіру, але потужніше, різкіше та своє – одна спідничка чого варта!), Merva (вкрай візуалізовано: один барабанщик – цілий відеокліп, гучно, доволі точно і майстровито), Et Cetera (театралізовано і весело: костюми, манекени, дія на сцені).

 

Саме ці колективи виступили стильно, потужно, цікаво, самобутньо. Виступи звучали різною мовою. Найчастіше рідною, іноді англійською, були навіть спроби французькою врізати. Виходило по-різному. Вкотре пересвідчуюся, що наша жива музика існує, росте, нуртує, шліфується творчо і технічно. Хоча, на жаль, і це не потрапляє до слухача і глядача. Масового. Її не має ні в ефірі «наших» радіостанцій, а тим більше в ефірі «їхніх» телеканалів. Іронією прозвучали слова ведучого вечора Влада Ляшенка про те, що от румуни свій конкурс показують в прямому ефірі. Тут потрібно, напевне, додати – навіть румуни!А телеканали вітчизняні (в лапках) і музичні (два рази в лапках!) тітькі Памели та «вікторини» типу «склади слово з літер «й» «х» та «у» та отримай 500 гривень ( з нашими тітьками на фоні) замість... музики нашої показують.

 

Вищеперераховані команди давно вже готові до ефіру. Будь-якого, і не тільки вітчизняного. Вони готові «порвати» не тільки концертні зали, а навіть, якщо купкою, і стадіони. Занотовуючи назви цих команд, я не пригадав жодних іноземних колективів, на які вони були би схожі. Бо ж це найбільша і наймасовіша біда наших молодих колективів – любов до «когось» або «чогось». Любов до музики, манери, стилю, звуку, жесту – але як правило чужих... Хоча «закосити» іноді вдається відверто майстерно! Але то прямий крок до нічних клубів і не далі. Якщо Buzzmonster, Pins, Dalai lаma і, тим більше, Marakesh прагнуть цього – вони на шляху до перших новорічних збіговиськ. Якщо мета сягнути чогось більшого – треба шукати. І довго, марудно та вперто працювати над звуком, стилем, місцем. Чи не половині з учасників фіналу-2008 залишилося зробити лише один крок у потрібному напрямі. Щоправда, пошук напряму для того маленького кроку іноді може тривати роками...

 

 

P. S. До уваги містечкових борців із расизмом, дискримінацією і так далі: цей текст – про необхідність очищення нашого буття від лайна, а не про те, що ви подумали!

 

 

1. Юрко Зелений (упорядник FDR-вістей)

2. Едуард Лозовий (журналіст, телеканал «1+1»)

3. Олексій Івченко (музикант, бренд-менеджер компанії «РеалМюзік»)

4. Костянтин Дорошенко (журнал «Детектор медіа»)

5. Макс Віхоть (музичний журналіст)

6. Вадим «Deus» (головний редактор порталу Moshpit.ru)

7. Андрій Гулик (директор продюсерської агенції Catapult Music)

8. Птица (незалежний журналіст, екс-редактор журналуХ3М)

9. Вадим Куліков (музичний журналіст, журнали «ТаймАут» та «ШО»)

10. Світлана Кострикіна «SubwaySun» (журналіст, редактор порталу Neformat.com.ua)

11. Міла Кравчук (музичний оглядач порталу Music.com.ua)

12. Володимир Пилипенко (власник продакшн-студії Pilman.tv)

13. Андрій Малигін (саундпродюсер, музикант гурту «Армада»)

14. Борис Таршис (автор, композитор, лідер гурту «Таршис»)

15. Олег «Білий» Шевченко (звукорежисер, власник WhiteStudio, лідер гурту White)

16. Юрій Молчанов (генеральний продюсер телеканалу «Ентер-Музика»)