Наприкінці телевізійного сезону 2008 «ТК» звернулася до фахівців галузі з проханням оцінити результати роботи. Ми запропонували до обговорення такі питання:
1. Яку подію ви назвали би подією сезону у виробництві телеконтенту? Чому?
2. Яку подію ви назвали б антиподією сезону у виробництві контенту? Чому?
3. Яку подію ви назвали би подією на телеринку? Чому?
4. Яку подію ви назвали б антиподією року на телеринку? Чому?
5. Які нові тенденції ви можете відзначити за цей сезон у виробництві телеконтенту?
6. Які нові тенденції ви можете відзначити за цей сезон на телеринку?
Відповідають Григорій Тичина, Дмитро Харитонов, Іванна Коберник, Дмитро Маручок, Андрій Курков, Ірина Костюк, Єгор Чечеринда, Роман Скрипін, Оксана Панасівська, Микола Княжицький, Алла Липовецька, Данило Яневський, Юлія Литвиненко, Андрій Кокотюха.
Григорій Тичина, голова правління ЗАТ «Телекомпанія ТЕТ»:
1. Телесеріал українського виробництва «Зачароване кохання», який виходив на «Інтері» в тому ж слоті, що й суперпопулярний «Тетянин день», і майже втримав такі ж високі показники популярності. Багато в чому завдяки «Зачарованому коханню» високими залишалися й загальні показники популярності «Інтера».
2. Антиподії як такої не бачу. Колеги з інших телеканалів із різним ступенем успіху роблять спроби запроваджувати власне виробництво. Це не можна не вітати, навіть незважаючи на те, що спроби окремих телеканалів стрімко збільшити свою частку й рейтинг за рахунок великих фінансових вкладень у масштабні телепроекти, на жаль, виявилися невдалими.
3. Хочу назвати дві події, вплив яких на телевізійний ринок України в майбутньому лише зростатиме. По-перше, запровадження компанією GFK Ukraine нової панелі вимірювання телевізійної аудиторії, яка включила в себе населені пункти з населенням менше 50 тис. Вимірювання за новою панеллю скоригували рейтингові показники телеканалів, зробили їх більш точними. Крім того, нова панель дозволяє вимірювати рейтинги цифрового телебачення. Саме продовження його впровадження в Україні я б теж назвав подією. Серед її складових – запуск українських супутникових цифрових DTH-платформ – Vision TV та «Поверхность-ТВ»; розподіл між телекомпаніями каналів у загальнонаціональних цифрових мультиплексах – MX-1, MX-2, MX-3 MX-4, здійснений Нацрадою цього року; а також розширення пропозиції цифрових пакетів від кабельних операторів.
4. Антиподією року вимушений назвати тривалу суперечку між телеканалами й Національною радою України з питань телебачення та радіомовлення щодо частки української мови в ефірі. Ця суперечка ще раз висвітлила недосконалість чинної редакції Закону України «Про телебачення і радіомовлення», нечіткість та суперечливість окремих його статей. До речі, хочу нагадати, що Президент України Віктор Ющенко, підписуючи закон «Про телебачення і радіомовлення» у новій редакції, ще на початку 2006 року звертав особливу увагу на те, що закон потребує суттєвого доопрацювання, і пропонував це зробити в місячний термін. Тож питання залишається актуальним і на сьогодні.
5. Програмний продукт стає все більш розважальним. Сьогодні елементи інфотейнменту ми можемо бачити навіть у випусках серйозних політичних новин. І ця тенденція лише посилюватиметься.
6. Поряд із укрупненням телевізійних медіахолдингів, що триває, поява великої кількості українських нішевих супутниково-кабельних телеканалів. Залишається, однак, відкритим питання, чи перетворяться вони на успішні бізнес-проекти, адже зрозуміло, що зараз механізми фінансування більшості з них є інвестиційними. Очевидно, що сьогодні український телеринок не в змозі забезпечити всі ці нові канали коштами, які б дозволили їм працювати хоча б на межі рентабельності. Адже на сьогодні витрати рекламодавців на одного українського телеглядача менші, ніж, приміром, у Росії, утричі, а ринок платного телебачення нерозвинутий.
Дмитро Харитонов, телепродюсер, у минулому – в. о. генерального продюсера ТРК «Київ»:
1. Событие сезона – «Великие украинцы» на телеканале «Интер». При всех проблемах и недостатках этого проекта он был любопытен тем, что показал – мы живем в искусственно сшитой стране с разной историей и разными героями, запад и восток которой имеют совершено различную ментальность. В этом проекте мы взглянули на себя в зеркало и были вынуждены признать великим человека, который жил почти полторы тысячи лет назад. Хорошо, что у нас не было египетского периода истории – иначе за первое место серьезно бы состязались фараоны Рамзес Второй и Тутмос.
2 . Почти полное отсутствие документалистики по украинской истории на телеканалах. Почти полное исчезновение жанра журналистского расследования на телевидении – например, о вопиющих безобразиях, творящихся с реконструкцией стадиона в Киеве. Прекрасная инициатива «Интера» под названием «Доигрались» – с приглашением в «Свободу» Савика Шустера всех госчиновников, причастных к проведению «Евро-2012», оказалась полностью заболтанной людьми, которые после очередной смены в правительстве тихо растворятся на очередных «сладких» местах под другими вывесками. Я в первый раз видел такого растерянного Шустера…
3. Помните анекдот о кукурузнике, который на бреющем полете врезается в сарай, и один украинец говорит другому: «Какая держава, такие и теракты». К сожалению, прошедший телегод мало чем порадовал свои содержанием. В стране с деградирующей экономикой, политикой и моралью телевидение не может не деградировать тоже. Это был один из худших телесезонов за последние пять-семь лет.
4. Антисобытие года – появление и доведение почти до совершенства особого вида телепропаганды (особенно в киевских СМИ) о грядущем строительстве дорог, развязок, мостов, парковок, подавлении инфляции и т. д. При этом в реальности не делается абсолютно ничего. Еще одно антисобытие года – фактический запрет на критику киевского мэра Черновецкого на всех телеканалах во время перевыборов. Что еще раз доказывает: свобода слова в нашей стране – понятие весьма относительное и очень ограниченное.
6. Появление большого количества нишевых каналов, которые, правда, пока весьма слабы.
Іванна Коберник, журналіст, у минулому – ведуча програми «Факти» (ICTV):
1, 2. І в першому, і в другому запитанні хочу відзначити проект «Великі українці». Це прекрасна ідея – спонукати народ замислитися про своїх справжніх героїв, і її необхідно вітати незалежно від недоліків виконання. З іншого боку, шкода, що головними суддями стали саме політики, яких, судячи з поточних подій, важко віднести до моральних авторитетів нації. Адже такий проект мав би не тільки показати видатних людей минулого, а й продемонструвати здатність сучасників, представників еліти оцінювати пройдений країною шлях. А замість цього ми переважно бачили звичне використання історії в «оперативних» інтересах.
5, 6. Тенденцією на телеринку, яка мене турбує насамперед як новинного журналіста, є зниження якості журналістської роботи. Журналісти все рідше ставлять запитання «чому» і в теленовинах все менше ексклюзивної інформації. Друга тривожна тенденція – загальна терпимість до джинси – як економічної, так і політичної. Щоправда, є відчутна різниця – одні канали джинсу завуальовують і оточують збалансованою інформацією, а інші не соромляться перетворювати свої випуски новин на парад прес-релізів чи плід рекламних здібностей комерційного відділу. В першому випадку принаймні журналісти не втрачають всіх навичок фаху, в другому часто можемо спостерігати серйозну професійну деградацію.
Дмитро Маручок, керівник міжнародного відділу програми «Репортер» (Новий канал):
1. Збільшення обсягів власного виробництва. У людей з’являються нові робочі місця. Це позитивний, але суто технічний момент.
2. Майже повна відсутність пізнавальних проектів власного виробництва. Натомість – тяжіння до кримінальної, бульварної та «чорнушної» тематики у багатьох телепроектах і навіть у новинах. На мою думку, телебачення пожовтіло аж до коричневого і навіть отримало відповідний запах. Можна вже передбачити, що у наступному телесезоні ми, можливо, побачимо якесь «щось там із зірками», кримінальні історії з архівів СРСР, документальні історії про життя за часів СРСР, новий серіал про життя маніяків тощо. Але ж потрібно показувати сучасне, нормальне життя. Це, звичайно, дорожче у виробництві, бо потрібні нові зйомки, а не використання архівів Держфільмофонду. Та все ж таки, так званих зірок та віпів глядач уже бачив і так, і сяк, і з підскоком, і з розворотом. У всіх програмах персонажі – ті ж самі.
Тяжіння до жовтизни та бруду... Страшно загадувати, але можливо, що у новинах якогось каналу незабаром з’явиться сюжет про те, в якій білизні той чи інший політик поїхав на закордонний візит, і це буде головною ідеєю матеріалу. А суть візиту, чому і навіщо – залишиться за кадром. Інший негатив – майже повна відсутність дійсно якісної аналітики в інформаційних програмах. І це в країні, де більша частина аудиторії виросла у «найначитанішій і найосвіченішій країні світу».
3. Реорганізація медіаактивів та активний процес створення медіагруп. Перерозподіл власності та реорганізація «струшують» болото. Звичайно, постійний стрес не несе багато позитиву, але він усе ж стимулює ринок до розвитку. Інше питання – до якого розвитку і в який бік. А також яким чином відбувається реорганізація і які вона дає результати – розвиток чи руйнування.
Інша подія – в Україні нарешті зрозуміли необхідність захисту національного інформаційного простору. Було б добре, якби зрештою це питання вирішили правильно. Адже тут інтерес не лише політичний. У цьому повинні бути зацікавлені і власне мовники – з економічної точки зору. Взяти хоча б питання авторських прав або прав на трансляцію. Наприклад, у США (беру цю країну як приклад, бо працював там власкором «Інтера» 4 роки, стажувався в CNN, знайомився з новинним виробництвом ABC News), ви не зможете вільно купити супутниковий тюнер та дивитися телеканали, які «висять» собі на супутнику. Ви можете придбати тюнер у компанії кабельного або супутникового оператора. І в цьому пакеті будуть канали, які відповідають певним вимогам. На телебаченні фільми йдуть спеціально редаговані для показу по ТБ. Там інколи навіть вирізають сцени насилля, еротики. Хочеш повну версію – бери у прокаті або купуй касету чи диск. І тоді ти сам несеш усю відповідальність за перегляд. У телевізійний сигнал прошито кодований сигнал рейтингу програм, а в телевізорах вбудовані блоки контролю рейтингу. Як у DVD-плеєрах – батьківський контроль. І можна блокувати перегляд програм відповідного рейтингу.
4. Значне «омолодіння» телевізійних кадрів. Це вигідно з бізнесової точки зору для телеканалів – молодим менше платять і їх постійна ротація менш відчутна. Але відсутність досвіду в результаті призвела до поверховості в інформаційних програмах, до відсутності теленовин як явища у розумінні новин. В ефірі більшість каналів мають інформаційні програми зі значною кількістю сюжетів «про щось». Такі собі «розказки». Негативна тенденція до надуманості тем сюжетів, до моделюванння інформаційних приводів для зйомок. Але такі «телематеріали» дуже умовно можна назвати новинними. Вони можуть лежати на полиці тижнями. Тож це сюжети для тележурналів, але ніяк не для новин. Можна, звичайно, йти даті, копати і шукати бліх. Говорити: створена таким чином ситуація в телеефірі – це просто ідеальний ґрунт для маніпуляцій інформацією, моделювання інформприводів, використання відомої технології «інформаційного бруду» для створення потрібної громадської думки. Звичайно, можна – якщо провести глибокий аналіз того, що показують українцям.
Також антиподія – значне поглиблення в інформаційних програмах телевізійної тенденції «Україна – найбільша жаба на болоті». Україноцентричність домінує заради самої себе. Дуже багато важливих подій у світі просто не потрапляють до ефіру, бо вони у далекій країні, прямо ніяк не пов’язані з Україною. Світові події висвітлюються з погляду «катастрофа», «скільки загиблих», «негода», «панда-ведмежатко». Але вже навіть сьогодні, наприклад, досить глибоко проаналізувавши результати праймеріз у США, з великою вірогідністю можна визначити, хто найімовірніше стане наступним американським Президентом. Утім, можливо, це моє суб’єктивне бачення, бо я маю більш ніж десятирічний досвід роботи з міжнародною інформацією.
5. Намагання зробити телебачення ближчим до глядача, як це не дивно. Але все, як я вже відзначав, звелося до «залізти під плінтус». Чомусь більшість програм орієнтуються на глядача, наперед загадуючи – це якийсь невіглас, якого цікавить скандальна бульварщина, кримінал, розбірки між політиками, які на виборах загребли «абонемент» до парламенту чи до інших владних інституцій. Добре якось сказав Володимир Познер, відповідаючи на питання про тенденції на телебаченні щодо засилля жовтизни, криміналу та чорнухи і мотивації, що глядач це дивиться і дивитиметься, бо хоче. Він сказав: «Якщо ви запитаєте у своєї дитини, хоче вона бавитися чи вчити уроки, дитина скаже – звичайно, бавитися. Але ж ви не дозволите їй тільки це й робити?». З цим можна сперечатися з огляду на економічну доцільність телеконтенту, з огляду на прибутковість того чи іншого проекту. Але глядач зрештою дивиться те, що йому показують, і звикає це дивитися. А соціальну важливість мас-медіа ніхто не скасовував.
6. Виробництво «концертних» проектів. Можна назвати принаймні три канали, де співають, танцюють, створюють зірок абощо. І це добре. Краще така розважалівка, до того ж власного виробництва, аніж купівля російського «Аншлагу».
Андрій Куликов, ведучий «Свободи слова» (ICTV):
1. Кожний вдалий випуск новин чи аналітичних програм. Тому що не часто такі вдалі випуски можна побачити.
2. Припинення виробництва на Новому каналі програми «Весілля за 48 годин». Це була позитивна за ідеологією програма; без замилування тим, які ми бідолашні; програма, яка давала змогу персонажам діяти і досягати мети завдяки власним зусиллям. І знімали, і монтували її з вигадкою, і Андрій Доманський вів її вправно.
4. Досі не вирішене завдання створити суспільне телемовлення. А також безупинне виникнення телеканалів, творці яких прагнуть робити їх загальнонаціональними. Це зміцнює тенденцію до розпорошення людських ресурсів і, внаслідок цього, до неспроможності багатьох телеканалів виробляти якісний продукт.
Ірина Костюк, директор медіаконсалтингової компанії Media Resources Management:
1. В первую очередь, это сериал «Колдовская любовь» собственного производства канала «Интер» («Про ТВ» по заказу канала), из всех сериалов украинского производства в этом сезоне он был самым успешным.
Беспрецедентно высокий бюджет производства «Телезвезды» на ТРК «Украина». Позитивное ли это событие, или наоборот – смотря с какой стороны оценивать. Если со стороны значимости для рынка, то, несомненно, это шаг вперед в отношении качества, а если со стороны соотношения вложенного бюджета и отдачи (другими словами – рейтинга), то событие не очень позитивное.
Также в некотором смысле событием можно назвать то, что подошел к своему логическому концу и просто исчерпал себя один из самих успешных оригинальных украинского телевидения – «Шанс».
2.Можно перефразировать в «загадку» сезона? Для меня лично остается загадкой, какая логика стоит за решением о производстве второго сезона «Брачных игр». Не оправдали ожиданий документальные фильмы о великих украинцах в рамках одноименного проекта на «Интере». Жаль, что не очень были рейтинги у второго сезона собственного сериала «Бывшая» на Новом канале.
3.Пертурбации с менеджментом на канале «1+1» и главное – переориентация приоритетов на развитие собственного производства. Продажа сериала «Колдовская любовь» в Россию (канал «Россия») за очень адекватную рынку цену. И, естественно, его хорошие показатели в России. Запуск двух DTH-платформ, планы о которых вынашивались уже года три-четыре.
4.Разбушевавшуюся Нацраду по поводу украинского языка и их неадекватные действия по отношению к каналам.
5. Мы как раз провели первое в своем роде исследование, в котором просчитали на каналах первого и второго эшелонов процент закупного и собственного продукта в эфире в весеннем сезоне. Очень много интересных цифр получилось. Например, больше всего собственного производства – на СТБ, более того, оно у них еще и самое эффективное: при том что в эфире такой продукт занимает 37% (у «Интера» – 36%), вклад его в общую аудиторию канала составляет 33%. На всех остальных каналах этот разрыв – намного драматичнее. Больше всего закупного зарубежного продукта – на ICTV и Новом канале (44% и 31% соответственно), но это и так очевидно, а вот хуже всего зарубежный продукт работает на «Интере» – занимает всего 16% эфирного времени, а вклад по аудитории – в три раза меньше: 5%.
Интересная цифра касается продукта, который каналы покупают у независимых украинских продакшнов. В совокупности на шести каналах первого и второго эшелонов украинские закупки занимают 5% эфирного времени, и вклад этого продукта в аудиторию каналов – тоже 5%. Что говорит о следующих вещах: а) продукт украинских независимых продакшнов эффективен (на некоторых каналах даже более эффективен, чем зарубежный продукт или даже собственный); б) этой категории есть место, куда расширяться, то есть в будущем предложения этого продукта на рынке должно стать больше. Другое дело, что продакшны ориентируются скорее на спрос российских каналов, а не украинских.
6. Возрастающий интерес зарубежных инвесторов к нашему телерынку.
Єгор Чечеринда, журналіст:
1. Думаю, що справжніх подій у виробництві телеконтенту цього сезону практично не було. Принаймні, я їх не помітив. Перемикаючи всі без винятку українські канали, здебільшого потрапляв на низькоякісні російські серіали. Єдине, про що хочеться згадати, – це, безумовно, «Великі українці» на «Інтері». Якісно, цікаво, художньо, пізнавально. Шкода лише, що проект ліцензійний, а не авторський, український.
2. Антиподією сезону у виробництві контенту назвав би тих самих «Великих українців». А саме те, що сталося у фіналі проекту. Коли «бабло», як завжди, перемогло все і всіх. Думаю, ідея залучити до створення програми відомих політиків була хибною. Адже весь бруд вітчизняної політичної «кухні» автоматично перенісся у чудовий соціальний проект.
3. Я палкий шанувальник футболу, а тому весь останній місяць провів перед телевізором, переглядаючи майже всі матчі «Євро-2008». Автоматично став шанувальником українського кабельного каналу «Спорт 1». Трансляції футболу разом із обговоренням матчів у студії з експертами та гостями на місяць стали головною «фішкою» «Спорт 1». І хоча вважаю, що ведучий цих спортивних «обговорень» Геннадій Мороз був не надто вдалим студійним модератором (швидше геть невдалим), вдалі гості все ж таки вміло рятували ситуацію. Загалом ефіри вийшли дуже цікавими. Шкодую лише, що, скажімо, мій батько у Запоріжжі, не маючи в своєму кабельному пакеті «Спорт 1», змушений був дивитися футбольні трансляції на Першому національному.
4. Антиподією року, певно, назвав би трансляції «Євро-2008» на тому ж Першому національному. Слухати коментарі Сергія Дерепи – це щось особливе. Одразу здається, що потрапив у дитинство і на дворі 1982 рік, чемпіонат світу в Іспанії… Друзі, але ж ми вже у ХХІ столітті! Коли вже з нашого телеефіру зникнуть ці динозаври ТБ УРСР? Знову ж таки, було щиро шкода всіх футбольних фанів, які мали змогу дивитися «Євро» лише на Першому національному. Перефразовуючи старий радянський жарт, сказав би: «Досить дивитися на футбольний світ очима Дерепи!».
5. Чогось радикально нового я, чесно кажучи, не побачив. Єдине, на що звернув увагу і що мені було справді цікаво, – це поява низки програм журналістських розслідувань. На зразок «За вікнами» на СТБ чи «Агентів впливу» на «Інтері». Щоправда, автора та ведучого «За вікнами» Богдана Кутєпова вже звільнили з СТБ, а рейтинги «Агентів впливу», які робить мій друг і товариш Артем Шевченко, поки залишаються зовсім невисокими. Певно, справжній журналістиці розслідувань нам ще треба повчитися. Бракує досвіду. Згадав би ще і проект мого колишнього колеги по «ТСН» Кості Грубича на «Інтері» – «Знак якості». Вважаю, що Костя просто знайшов свою другу журналістську молодість у цій програмі. Цікаво, інформативно і водночас щиро, оптимістично та весело! Шкода лише, що дуже близький для мене канал «1+1» втратив такого фахового журналіста, як Костя.
6. Думаю, що провідні українські канали головно будуть реалізовувати західні ліцензійні проекти. Адже фінансовий успіх «Танців із зірками» та «Великих українців» надихає вітчизняних телевізійних менеджерів на нові «звершення». Втім, «калька» завжди залишається лише калькою. Дуже хотілося б, аби на телеринку з’явилися нові саме українські ідеї, аби десь у Британії чи Росії створювали програми за українськими ліцензіями. Втім, справжніх новацій поки бракує.
Роман Скрипін, голова Незалежної медіа-профспілки України:
1.«Великі українці», які перевершили очікуванням та відповіли соціальним замовленням з боку суспільства й завершилися із гучним скандалом.
2.Ребрендинг Першого національного, чи то Першого каналу. Я не знаю, як його, врешті-решт, називати. Всі ми його знаємо як УТ-1. Не можу зрозуміти доцільності ребрендингу: те саме, що було, тільки в профіль. Знаходжу пояснення лише у відмиванні бюджетних коштів на «благородну справу».
5. Я бачу все більшу контрольованість журналістів з боку власників. Вибудовується зручна схема ручного керування. В пошані цілковита лояльність до інтересів власника, які зазвичай перетинаються з інтересами політичними. Це не йде на користь телеринку, та й ринку медіа взагалі. Це знижує конкуренцію за змістом, а не обгорткою.
Там, де раніше були журналісти, тепер з’являються диктори. І це вже лякає серйозно. Не знаю, як кому, а мені абсолютно не цікаво слухати повідомлення з вуст «роботів», яким взагалі-то байдуже те, що вони читають. Звичайно, я говорю, переважно, по новини.
Щодо розважального сегменту та кінопоказу, то я не можу зрозуміти такого засилля російських серіалів. Ця вторинність українського ринку є вбивчою. Окрім того, не забуваймо, що в Росії кіноіндустрія має потужну підтримку з боку держави. Відповідно, закладається ідеологічна матриця. Вживлюються певні меседжі. На цьому рівні Україна просто в «мінусах».
Оксана Панасівська, головний продюсер Нового каналу:
1. «Великі українці». Тому що ідея проекту цікава, масштабна, соціально значуща.
2.«Великі українці». Тому що втілення хорошої ідеї було поганим і в телевізійному, і в суспільному сенсі.
3.Зростання показників Нового каналу за аудиторією 14-49 і його впевнене друге місце серед великих каналів.
4.Скандал навколо премії «Телетріумф».
5.Тенденція не нова, але нарешті впевнена – націленість каналів на збільшення обсягів власного виробництва.
Микола Княжицький, генеральний директор ТВі:
1. Поява та успіх українських серіалів та реаліті-шоу. Їх було декілька, але, безумовно, запам’яталася «Колдовская любовь», знята на студії Віктора Приходька, та «Фабрика зірок» на Новому каналі. І хоча «Фабрика» не мала очікуваного акціонерами успіху, це був перший досвід реалізації великого форматного реаліті-шоу на українському телебаченні.
2. Відсутність розвитку в інформаційному мовленні телеканалів. Новини перестали бути фактором суспільного життя і поступаються актуальністю та професіоналізмом інтернет-ресурсам. Знову стало помітним маніпулювання громадською думкою у деяких великих політичних ток-шоу. Здається, що романтичний період «свободи слова», який розпочався в 2004–2005 роках, може завершитися.
3. По-перше, це різкий відрив «Інтера» від конкурентів за часткою перегляду, по-друге – зміни серед акціонерів та менеджменту каналу «1+1» і, по-третє, старт нашого проекту ТВi, який має заявити про себе на повний голос у наступному сезоні.
4. Численні конфлікти між мовниками, провайдерами та регуляторними органами, безумовно, гальмували розвиток ринку в минулому сезоні.
5. Найголовніше – це зростання українського виробництва телесеріалів і поступова підготовка ринку до власного виробництва довгограючих «мильних опер».
6. Укрупнення великих холдингів і створення ними не лише безкоштовних, а й платних нішевих каналів, таких як «Новини» та «Футбол» у холдингу «СКМ», чоловічий канал, про бажання створити який заявив СТБ.
Алла Липовецька, головний продюсер ТРК «Україна», у минулому – продюсер «Фабрики зірок» (Новий канал):
1. «Фабрика звезд» (Новый канал). Во-первых, потому что я делала этот проект, во-вторых – это первое настоящее риэлити на нашей территории.
2. «Великі українці», т. к. все, за кого я голосовала, не прошли в финал.
Данило Яневський, журналіст, телеведучий:
1. Я чи навряд можу бути тут корисним. Для мене як споживача поточний стан вітчизняного телебачення є лише свідченням агонії, яку переживає держава, її інститути, суспільство. Телебачення лише віддзеркалює ці процеси. Окремі порядні речі типу СТБ, наприклад, до певної міри К 1, або деякі інші приємні та гідні виїмки аж ніяк не змінюють загальної тональності – відсутності будь-яких натяків на високі ідеали правди, добра, гуманізму, етики, порядності, любові, пошани до жінки, до сім’ї, до титульної нації, до долі кримських татар, до диявольщини забудови Бабиного Яру etc.
2. У цьому сенсі я став прихильником запровадження жорстокої цензури ЗМІ – аж до повного закриття більшості з них, оскільки під питання опинився сам факт існування нашого народу. Нація, держава мусять обрати: або інтереси власників ЗМІ, або фізична смерть України. Або подальший розвиток метастаз демократії в її сучасному вітчизняному варіанті, або спроба врятувати хоч щось, що може в перспективі регенеруватися, вижити і дати здорових нащадків.
3. Як професійному історику, спеціалісту із системних криз суспільства, проблем становлення та функціонування політичних систем в Україні на початку ХХ століття, а в недалекому минулому – журналісту і телеперсонажу, мені залишається тільки спостерігати за смертю держави та суспільства; але то є їх вибір, і я мушу його прийняти. В цьому сенсі влучно, як на мій погляд, висловився фронтмен легендарного рок-гурту ДДТ Юрій Шевчук: «Прощальным костром догорает эпоха, и мы наблюдаем за тенью и светом – в последнюю осень».
4. В цьому сенсі окремі події або антиподії на нашому медійному ринку не мають значення, як не має значення колір сечі небіжчика, який помер одночасно від СНІДу, сказу та білої горячки. Приблизно так, якщо дуже м’яко.
Юлія Литвиненко, головний редактор журналу «Telecity»:
1.По-перше, це програма «Агенти впливу» на каналі «Інтер». На фоні розмаїття проектів, що спеціалізуються на скандалах і сенсаціях заради скандалів і сенсацій, «Агенти» – чи не перша спроба в сучасному ТБ зробити телебачення корисним глядачеві. Сказати правду і допомогти людям не втратити надію і віру у справедливість – хіба ці принципи не є основою роботи репортерів, вищий пілотаж журналістської майстерності?! По-друге, це телевізійна трансляція матчів «Євро-2008». І не питайте чому.
2.Програма Савіка Шустера про перспективи «Євро-2012» в Україні. Якщо проблем немає – навіщо витрачати такий дорогоцінний ефірний час на переливання з пустого в порожнє? А з програми Савіка було зрозуміло, що в «Багдаді все спокійно». Чи то так просто акценти були розставлені?
3.Зміна менеджменту на каналі «1+1». Тому що будь-які зміни на телебаченні – завжди подія.
5. Новини про Україну дедалі страшніші. Герой Роберта Ретфорда у фільмі «Близько до серця» – метр тележурналістики Воррен Джастіс вивів формулу провінційних новин: кров і смерть – на перше місце. Цей принцип домінує у більшості національних новин.
6.На телебаченні забувають, що роль ТБ не у пафосі і не в тому, аби лише інформувати та розважати. Місія ТБ – у просвітництві, формуванні світогляду, смаку та культурологічних цінностей у глядачів. І у вмінні іронізувати.
Андрій Кокотюха, письменник, журналіст:
1. Розумію суперечливість і провокаційність свого вибору, але – прем’єра серіалу «Апостол» на «Інтері». В мене купа претензій до вирішення фіналу цієї історії, про що я писав. Загальний зміст та спрямованість викликає спротив фахових істориків. Проте – як це зроблено! Тепер для вітчизняних виробників пересічного серіалу «Апостол» – ікона, ознака якості. Причому наголошується не пропагандистський момент, а присутність людської історії. І, звичайно, заявлена мода на відродження військово-пригодницької тематики. Аби ще в українському виконанні і не так пропагандистсько.
2. «Великі українці». Проект провалили політики. Вина за провал лежить на авторах проекту, які не знайшли в собі сили не залучати політиків.
3. За великим рахунком проект Миколи Княжицького і його нішевого каналу ТВі дублювати Штірліца українською мовою я б відніс до антиподії. Але резонанс від ще не реалізованого проекту – до події зі знаком «плюс». Все ж таки Микола – гарний піарник. Ще нічого не зробив, навіть якщо йдеться про дурницю, – а розмови, розмови, розмови… Типовий український телебізнес: процес важливіший від результату. Ми наперед готові не сприйняти проект, але дивитися хочемо. Ці б фішки – та на якісніші справи.
4. Постійні спроби адаптувати українською мовою російській телепродукт. Йдеться, хоч як це парадоксально, про список каналів, які не потребують такої адаптації. Серед них – «Совершенно секретно», «Парк развлечений», RTVi тощо. Приміром, «Інтер» часто користується продукцією каналу «Совершенно секретно», якісною документалкою «другої свіжості». Іноді смикає звідти СТБ. А от де в нас «Совершенно секретно. Украина»? А матеріалу для наповнення програми – тьма.
5. Поява соціально орієнтованих проектів на тлі загального збільшення обсягу продукції власного виробництва. Насамперед – «За вікнами» (СТБ) та «Агенти впливу» («Інтер»). Довкола цих проектів сперечаються. Їх порівнюють. Якість ставлять під сумнів. Але довкола яких проектів ще стільки списів поламано? Сюди ж відношу документальні фільми виробництва СТБ та НТН, серіали і тіві-муві, зняті в Україні українськими командами, нехай і з залученням російських акторів.
Олексій Мустафін, віце-президент СТБ з інформаційного мовлення:
1. «Зачароване кохання», зняте студією Віктора Приходька. Серіал довів, що можна одночасно робити вітчизняне, рейтингове і цілком якісне.
«Невідомі версії» старих радянських фільмів на СТБ – довели, що каналам не обов’язково перетворюватися на кінобудку.
Радий, що явищем стали і «За вікнами». Принаймні для тих, хто цікавиться цим жанром.
2. Якість новин на більшості українських телеканалів. Кондово і примітивно, колеги.
«Великі українці» – непоганий намір, жахливе (за окремими винятками) виконання з поганою пародією на 2004 рік наприкінці проекту. Причетні і непричетні – в лайні, ідею дискредитовано, глядачів посварено…
«Телебордель», що долучився до численних «інтерактивних лохотронів».
3. Вихід Нового каналу на друге місце за рейтингами. Довів, що наполегливість дає результат, а статус не надається довічно. Спроба СТБ створити «чоловічий канал».
4. Скандали між мовниками і Нацрадою. Ззовні виглядає як конфлікт між Конституцією (що гарантує вільний розвиток мов, а без телебачення це неможливе) і законом (про ТБ, що вимагає введення суворої одномовності), але насправді є конфліктом між комерційним інтересом і «совковими» звичками українських чиновників.
Падіння рейтингів «1+1». Канал переживає щось подібне до історії «Інтера» у 2006 році. Власне, зміна менеджменту – це майже той самий вихід, що був випробуваний тим самим «Інтером» у 2007-му. Сподіваюся, без такої крові і скандалів. Contra spem spero.
5-6. Активне створення новинних телеканалів із туманними перспективами. Повальне захоплення «програмами розслідувань», які мало в кого виходять якісними. Намагання мавпувати успішні концепції колег із провальним результатом. Мало не тотальна «джинсизація» новин із поверненням до «передтемниківського» стану відносин між державою, політиками і ЗМІ. Власне, чи не вперше за ці роки побачив і справжній темник. Двічі на ті самі граблі?
«Детектор медіа»