Журналістика – ремесло на грані мистецтва
Таке визначення дав професії ведучий «Свободи слова» Андрій Куликов під час засідання Черкаського медіаклубу.
Журналістика «зоряних рос» і «барвінкових світанків» відійшла в минуле. Зараз визначальним у практичній діяльності журналіста є технологія виробництва новин.
Таку думку озвучив на нещодавньому засіданні Черкаського медіаклубу ведучий програми «Свобода слова» каналу ICTV Андрій Куликов. Він, а також завідувач кафедри міжнародних зв’язків Київського інституту журналістики Ольга Гресько говорили на ньому про необхідність журналістської освіти. Однак не зовсім такої, яку зараз пропонують українські вищі навчальні заклади.
За словами Андрія Куликова, сьогодні в Україні вже близько 40 вищих навчальних закладів, які пропонують дипломи у галузі журналістської освіти. Але часто-густо навчання не підтримано належними практичними навичками, які могли б дати ці школи журналістики. То чи потрібна така журналістська освіта? На засіданні для прикладу згадували деяких редакторів українських ЗМІ, які, шукаючи собі журналістів, готові взяти на роботу швидше випускників фізико-математичних чи історичних спеціальностей, ніж випускників факультетів журналістики.
– Якось з українськими викладачами журналістики ми були в газеті «Гардіан», – розповів Андрій Куликов. – Там (у Великій Британії) є така легендарна особа Лінда Крісмос, яка років десь так 15 тому запровадила революційний курс газетної журналістської освіти. Курс тривав дев’ять місяців. А полягав він у імітації газетного виробництва. Учні приходили на навчання о 9.00 і йшли з цієї імітованої редакції о 18.00, повністю проробивши за цей день технологічний ланцюжок щоденної газети. Вони лише не друкували її. Але все решта було: планерки, збір матеріалів, вичитка, верстка. За дев’ять місяців всі ці люди опанували журналістську роботу. А згодом стали успішними британськими журналістами. Зараз цей курс триває 1,5 роки. Бо туди додано елементи телебачення, радіо та інтернет-публікацій. Прослухавши розповідь Лінди про цю історію, наші викладачі запитали: а скільки ж треба часу, щоб школа випустила вже зовсім підготовлених журналістів в усіх ЗМІ? Лінда подумала і сказала, що, мабуть, два роки, якщо паралельно ще отримувати освіту за спеціальністю. А тоді таки передумала і відповіла, що треба три роки для навчання. Але коли вона дізналася, скільки років навчаються студенти в Україні, то здивувалася: чого, мовляв, можна навчати стільки? Та я певен, що у нас є запас знань, і журналістів можна стільки навчати. Однак шлях, усе-таки, лежить до того, щоб скорочувати теорію і збільшувати практику.
– Мені видається не дуже виправданою та система, за якою у багатьох наших університетах студенти виготовляють газети або радіопрограми, які зводяться до того, що студенти шукають новини з життя факультету або університету, – висловлював далі свою думку Андрій Куликов. – Поки ми будемо навчати студентів, як шукати новини у такому вузькому середовищі, як брати інтерв’ю у таких самих студентів, як вони, то наші випускники не будуть готові до роботи у ширшому середовищі. Я вважаю, і європейська практика підтверджує, що чим раніше студенти почнуть виходити в світ, розширювати коло свого спілкування і працювати з людьми іншого соціального середовища, іншого віку, інших поглядів на життя, тим краще вони по закінченні університету будуть готові до роботи. І тоді саме журналіста вибиратиме головний редактор!
За словами Андрія Куликова, українському суспільству дуже довго нав’язували журналістику «зоряних рос» і «барвінкових світанків». І ми захоплюємося цим досі. Зараз, вважає пан Андрій, ми пішли в інший бік: не зоряні роси, а похмурий ранок, гірший вечір і взагалі жахлива ніч.
– Але журналістика насправді повинна працювати за формулами: це перевірка джерела інформації, звернення до фахівця за поясненням. Сам я не журналіст за освітою, – зізнається пан Андрій. – Тож, у моїй роботі були дуже гарні успіхи і прикрі помилки. Зараз для мене на першому місці стоїть технологія (виробництва новин. – Ред.)… Коли ми навчимо студентів технології нашого ремесла, тоді можна бути спокійним за українську журналістику.
Дуже технологічною назвав журналістську роботу і модератор (ведучий) медіаклубу, головний редактор газети «Нова Доба» Сергій Томіленко. Він розповів про свій редакторський досвід роботи зі студентами-практикантами.
– Не завжди студенти готові до самонавантаження. Але ж треба використовувати всі можливості здобуття знань: а це, крім університетських занять, практика у редакціях, спілкування з досвідченими журналістами, прослуховування спецкурсів, вивчення посібників з журналістики, – наголосив Сергій Томіленко.
До речі, один із засобів удосконалення знань – посібники з журналістики – презентував на засіданні Черкаського медіаклубу Андрій Куликов. Книги були укладені в ході проекту розвитку журналістської освіти «Жорна» разом з Київським інститутом журналістики. Присутні на засіданні медіаклубу також дізналися про відкриття в Черкасах «Школи профільної журналістики». Це системний піврічний курс практичної журналістики, протягом якого студенти других-третіх курсів поглиблюватимуть свої знання з фахової дисципліни, а також матимуть можливість поспілкуватися з фахівцями черкаських ЗМІ. Профільна школа діятиме в Черкасах завдяки посольству США, громадській організації «Медіа-професіонал» та Черкаському прес-клубу.
Тож, як бачимо, можливості навчатися є. Було б у студентів бажання. І це дуже визначально. Адже, за словами гостей, українська журналістика трансформується щодня, і молодь швидше адаптується до змін.
– Завдяки новим знанням журналісти будуть не просто посередниками між джерелом інформації та аудиторією. Вони зможуть направляти суспільство на ті проблеми, які приховуються, – говорила Ольга Гресько. – Йдеться, перш за все, про місію соціальної журналістики.
Ольга Гресько назвала негативні тенденції, що прослідковуються зараз в українських масмедіа: поверхневе висвітлення подій, нерозуміння багатьох питань журналістами та невміння аналізувати події. На викорінення таких негативів і спрямовані подібні засідання.
Даючи визначення журналістиці, Андрій Куликов назвав її ремеслом на грані мистецтва.
– Це як народно-вжиткове мистецтво, де все різне, але все має свою певну мету, – розвивав далі свою думку пан Андрій на Черкаському медіаклубі. – Ми (журналісти) обслуговуємо суспільство і ми маємо певний набір навичок, завдяки якому виготовляємо потрібний суспільству продукт. Навчитися цьому можна лише на практиці.
фото Сергія Косенка
У зв'язку зі зміною назви громадської організації «Телекритика» на «Детектор медіа» в 2016 році, в архівних матеріалах сайтів, видавцем яких є організація, назва також змінена
Назарій Вівчарик, для «Детектор медіа»
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
Коментарі
2
студентка_інша=)
6243 дн. тому
Практики не вистачає, 100%! Але велику кількість часу, що, в принципі, не забирає інститут(!), треба використовувати результативно. Замість того, щоб дивитися ТБ, або гуляти з друзями, можна прикріпитися до певної редакції і отримувати свій дорогоцінні навички. Розповідаю зі свого досвіду. Працюю позаштатником правда недовго, близько 2 місяців. Але результат вже відчувається. Я задоволена! А щодо системи освіти... треба робити більше практики, створення своїх газет, радіопередач, телепрограм, нехай "кустарних", але своїх! Тільки на практиці можна навчитися. У свою чергу цьому повинен сприяти інститут. А поки цього не буде, одні студенти пропускатимуть пари через фахову роботу, інші - будуть слухати розповіді викладачів про чужий журналістський досвід...
студентка
6252 дн. тому
І доки розводитиметься вся ця демагогія? Коли від дня в день всі зацікавлені у тому, щоби пошвидше покинути стіни інституту (і викладачі, і студенти), нічого системного не відбудеться. З перших курсів у студентів на корені відбивають бажання, ініціативність, запал. Натомість формується байдужість. Хочеться чимдуж закінчити вуз і вчитися деінде (на жаль, не в Україні:(
Долучайтеся до Спільноти «Детектора медіа»!
Ми прагнемо об’єднати тих, хто вміє критично мислити та прагне змінювати український медіапростір на краще. Разом ми сильніші!
Спільнота ДМ
