Індійське телебачення: приклад для нас?
Багато індійських телеканалів користуються послугами кіноіндустрії, котра бурхливо розвивається. А суспільне індійське телебачення „Doordarshan” має 21 канал, головний з яких – „ДД-1” – дивляться майже 400 мільйонів індійців.
Досвід стрімкого входження індійського суспільства на глобалізований інформаційний телевізійний ринок наочно показує, що без створення національного українського інформаційного продукту говорити про будь-яку зміну на краще просто не випадає. Від часу здобуття незалежності Україна й досі, за посередництва російського ТБ, перебуває у російському інформаційному просторі, і, як показує безпосередній досвід останніх декількох місяців, з моменту зміни влади засилля російської кінопродукції, на жаль, ні на йоту не зменшилося.
Перша хвиля глобалізації, яка проникала на індійську територію одночасно зі вторгненнями армій, нині все більше і більше замінюється менш сильним, але однаково могутнім глобалізаційним чинником. Мова йде про телебачення, можливо, найбільш домінуючий шлюз глобалізації, котрий кардинальним чином впливає сьогодні на сучасну Індію. У той час, як телебачення було запущене в Індії наприкінці 1950-их, воно досягло широкого розповсюдження у 1980-ті роки, після того, як уряд скасував державну монополію на телеканали. Супутникове телебачення розпочало свої трансляції з 1991 року, привносячи в суспільство індійські версії американського розважального каналу MTV.
Справжній розквіт індійського телебачення розпочався в 1992 році, коли було скасовано державну монополію на трансляцію. Кабельне й супутникове телебачення, котрі пропонують величезне розмаїття каналів, мають в Індії величезну аудиторію. Одним із найбільш популярних недержавних каналів є Star TV (першопроходець супутникового і кабельного телебачення в Азії), який належить транснаціональному гігантові News Corporation та здійснює 24-годинну комерційну трансляцію на території Індії. Причому, найбільшим успіхом користується місцева версія телегри „Хто хоче стати мільйонером”. Проте, на загал, програми новин нерідко збирають навіть більшу аудиторію, ніж розважальні передачі. У країні вже проводять мовлення кілька цілодобових каналів новин, і незабаром повинні з'явитися ще декілька. Багато телеканалів користуються послугами індійської кіноіндустрії, котра бурхливо розвивається. А суспільне індійське телебачення „Doordarshan” має 21 канал, головний з яких – „ДД-1” – дивляться майже 400 мільйонів індійців.
Індійська кіноіндустрія – цілком окрема тема. Завдячуючи її бурхливому розвитку, індійське телебачення має можливість практично щодня пропонувати індійській публіці найновіші фільми місцевого виробництва. „Ласкаво просимо до Болівуду” - написано на великому барвистому плакаті на в’їзді до Film City в Бомбеї, котрий сьогодні за кількістю фільмів є першим у світі кіновиробником. Виробництво фільмів в Індії обходиться у чотири рази дешевше, аніж в Голівуді, де нині знімається близько 500 фільмів на рік (в Індії – 1000 фільмів), але всі ці фільми – високобюджетні. Якщо навіть найменший відсоток американського виробництва переміститься до індійських кіномістечок (про що вже давно мріють індійські продюсери), то американці зможуть значно знизити свої витрати, а на індійців проллється золотий дощ.
Майже всі індійські фільми націлені на внутрішній ринок. Вони незвичні й химерні, а іноді і зовсім малозрозумілі глядачам поза Індією (і набувають популярності, здебільшого, у країнах „третього” світу). Проте, вони надзвичайно вигідні. І у такий спосіб виробники з Болівуду збудували відносно стійку фінансову основу для своєї кіноіндустрії. Крім того, західні кіновиробники залишають Рим, Лондон чи Ванкувер – свої попередні „притулки” від правил Голівуду та його розцінок, котрі істотно збільшують вартість створення кіно, і звертаються в Індії до недорогої кваліфікованої робочої сили в освітленні, звуку, мультиплікації, комп'ютерній графіці й інших галузях. Подібно до інших форм укладання субдоговорів на виконання робіт іноземними виконавцями, це піднімає цінність виробництва Болівуду як ніколи раніше. І тепер Болівуд намагається збільшити глобальну привабливість своїх кінофільмів.
По суті, індійське телебачення не могло мати такої шаленої популярності в населення країни без Болівуду і його численних кінофільмів, котрі, завдяки супутниковому телебаченню, стало можливо дивитися у найвіддаленіших куточках цієї величезної країни. У більш ніж мільярдній за населенням Індії існує приблизно 600 тисяч сіл. Села, котрі розташовані вдалині від головних портів і міст, зазвичай бідніші і менше зачеплені нещодавнім економічним зростанням. Тому індійський уряд має намір розвернути у цих селах основну інфраструктуру і послуги, необхідні їм для економічного підйому. Індійське телебачення передає окрім суто розважальних й чимало освітніх та науково-популярних програм, кількість яких в Україні, на жаль, катастрофічно скоротилася після 1991 року.
Вісім індійських супутників зв’язку стали найбільшою цивільною системою космічних комунікацій в азійській частині Тихого океану. Завдяки їм телевізійний сигнал доступний вже для 90% населення країни. На сьогодні Індія, можливо, єдина країна, де космічна програма є рентабельною, а її послуги досягають найбільш нужденних прошарків населення.
Серед найбільш популярних телеканалів в Індії також і India’s Zee Television (кабельне і супутникове телебачення компанії Zee Group); Sony Entertainment Television (кращий на мові хінді комерційний телеканал сімейних розваг, який охоплює найбільший відсоток індійського населення); Aaj Tak, цілодобовий канал новин (вторгнення в нову сферу діяльності India Today Group, мережа розвивалася таким чином, щоб реалізувати амбітний проект найбільш впливових програм Aaj Tak); New Delhi Television - віщання новин на телеканалах НДТВ-Індія та НДТВ 24х7; Zee Music – цей канал намагається подавати глядачам все найкраще зі світу музики - пісні, відеокліпи, інтерв’ю з зірками шоу-бізнесу та іншу подібну розважальну інформацію.
Після скасування монополії державних каналів і швидкого завоювання симпатій глядачів супутниковими телеканалами, “підривні” впливи й „руйнівні” досягнення набули куди більшого поширення, аніж деінде в світі. Яскравим прикладом руйнування традицій минулого може слугувати той факт, що традиційний одяг у побуті все більше і більше заміняється одягом західного зразка, який глядацька публіка могла спостерігати на телеекрані.
Чинником самої глобалізаційної індійської експансії є поширення на сусідні країни її телевізійної продукції. У той час, коли англійська мова сприймається як домінуюча мова телебачення, на півдні Індії домінуючою мовою телебачення є хінді. Це перетворює сусідні країни на пасивних споживачів індійського ТБ, котре транслюється на хінді та витісняє місцеві мови, подібні бенгалі у Бангладеш й непальській в Непалі. Все більше місцеві мови у самій Індії та в державах на її південних кордонах зникають під тиском хінді після переглядання індійських фільмів та інтерв’ю зі спортивними зірками, котрі стали настільки ж знайомими бангладешцям і пакистанцям, як і самим індійцям.
Іншим чинником телевізійної глобалізації є те, що вона допомагає зберігати свою національну ідентичність індійцям, котрі знаходяться поза Індією й перекидає місток контактів до культури їхнього походження. За різними оцінками чисельна індійська діаспора нараховує від 15 до 22 мільйонів чоловік, які часто є більш освіченими, ніж домінуюче населення, серед якого вони живуть. Індійська імміграція є третім за обсягом прямим іноземним інвестором до Індії після Сполучених Штатів і Великої Британії. Вона не полишає контактів з батьківщиною й послуговується материнською мовою в домашньому побуті по всьому світу.
Субхаш Чандра, засновник одного з найбільш відомих телеканалів India’s Zee Television, пропонує за посередництвом кабельного телебачення трансляцію індійського популярного телеканалу у багатьох країнах світу. Подібна інформаційна глобалізація відбувається й через духовних гуру, чиї бесіди доступні західному і індійському глобальному співтовариству завдяки кабельному телебаченню та Інтернету. Подібним чином Indi-pop music – сплав індійської популярної музики з західними ритмами, який спочатку з’явився серед індійської молоді у Великій Британії, пізніше успішно поширився назад до Індії.
Аналогічно жителі Заходу й індійська діаспора повторно віднайшли індійську класичну музику, котра була відсунута на задній план минулими поколіннями часів Beatles, Раві Шанкара і Алі Акбар Хана. Сьогодні це стало великим бізнесом. Так, деякі класичні музиканти витрачають третину свого часу, даючи концерти за кордоном. За часів глобалізації і революції зв’язку індуси за кордоном (та все більше і більше їхніх західних друзів і сусідів) почуваються ближче до Індії, аніж коли-небудь. Вибух інтересу до індійського кіно є особливо помітним у Сполучених Штатах і Великій Британії.
На сьогодні індійська діаспора в Сполучених Штатах має досить великий вибір перегляду індійських телеканалів. Так, завдяки кабельному телебаченню тільки в районі Сан-Франциско можна дивитися такі індійські телеканали: International Channel (транслює серіали мовою хінді, фільми тижня, новини, програми TV Asia, Zee TV та інші), KTSF (куди входять програми - Namaste America, годинна програма, 40 хвилин відео з піснями з кінофільмів та 20 хвилин індійських новин з субконтиненту); Eye on Asia, півгодинна трансляція новин з південної Азії; Rangeela TV, трансляція фільмів та поп-музики; та телеканал India Waves.
Між тим, індійський досвід міг би стати в пригоді українській державі. Цілком очевидно, що розвиток українського телебачення неможливий без відродження національного кіновиробництва. Лише злагоджений тандем кіноіндустрії з виробниками української телепродукції матиме шанс вивести сучасну телеіндустрію з тієї стагнаційної прірви, куди загнала її політика у сфері культури (а, точнішe - цілковита відсутність такої політики) попереднього політичного режиму на чолі з Леонідом Кучмою. Лобіювання колишнім режимом створення єдиного гуманітарного простору України й Росії призвело до того, від самого українського телевізійного простору в нашій державі, фактично, нічого не залишилось.
Тому від успішного роз’єднання колишніх „телевізійних сіамських близнюків” залежить те, чи існуватиме взагалі надалі український телевізійний простір, а не той сурогатний замінник, котрим нині безмірно „пригощають” всіх нас на вітчизняних телеканалах, котрі в своїй основній масі так і залишилися в руках олігархів „кучминого призову”. Однак індійський досвід є переконливим прикладом того, що коли держава піклується інтересами національного телевізійного простору, телеіндустрія стає не лише економічно рентабельною, а й, безумовно, приносить значні ідеологічні й іміджеві дивіденди тим, хто по-справжньому переймається національними інтересами та піклується долею й процвітанням вітчизняного телебачення.
У зв'язку зі зміною назви громадської організації «Телекритика» на «Детектор медіа» в 2016 році, в архівних матеріалах сайтів, видавцем яких є організація, назва також змінена
для „Детектор медіа”
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
Долучайтеся до Спільноти «Детектора медіа»!
Ми прагнемо об’єднати тих, хто вміє критично мислити та прагне змінювати український медіапростір на краще. Разом ми сильніші!
Спільнота ДМ