Головна політична подія в житті країни – затвердження прем’єр-міністра і Кабінету Міністрів – була відображена в регіональному медіапросторі досить скромно. Зазвичай доленосні рішення та вир столичних пристрастей місцеві ЗМІ висвітлюють кількома стандартними способами. Для друкованих видань найпростіший із них – передрук із центральних газет чи інтернету тих матеріалів, які відповідають політичній орієнтації ЗМІ (власника). Другий і найпоширеніший – компіляція, тобто переказ «своїми словами» повідомлень столичних ЗМІ, приправлений авторськими оціночними судженнями (причому роль інформаційних джерел найчастіше виконують інтернет-ресурси). Виразно політично заангажовані видання практикують так звані редакційні огляди, у яких подія є вторинною і виступає лише як інформаційний привід для того, щоб висловити ставлення до неї. Такі матеріали, як правило, не мають підпису і подаються як редакційна позиція.

 

Не стало винятком і висвітлення голосування за Юлію Тимошенко у парламенті. Причому традиційно активними були радикали – як прибічники, так і противники.

 

Непримиренний опонент помаранчевих, газета «Искра», у матеріалі під промовистим заголовком «Страна непуганых депутатов» від 13 грудня 2007 року радісно протиставила дві події – проголошення Дмитра Медвєдєва наступником Путіна і невдале перше голосування у Верховній Раді. Якщо першу автор вважає «без малейших преувеличений, главным событием мировой политики в уходящем году», завдяки якій «в России все теперь утряслось на многие годы вперед», то у нас «на вольной "окраине" по-прежнему сплошной пир демократии».

 

Вже у наступному номері, 20 грудня 2007 року, після обрання Тимошенко прем’єром цим же автором змальовуються апокаліптичні наслідки її правління: «Создается впечатление, что с помощью леди Ю намерены, во-первых, нейтрализовать дееспособное казачество в Крыму, во-вторых, досрочно вышибить оттуда ЧФ – единственную реальную силу, способную в случае чего предотвратить вторжение "миротворческих контингентов" НАТО на полуостров. Все это происходит на фоне дальнейшего отвердения великодержавной государственности Росфедерации». Завершується матеріал зловтішним прогнозом: «Ничего доброго "оранжевой" Украине это не сулит».

 

Та найбільшим уособленням зла новий прем’єр постала у соціалістичній газеті «Зеркало Запорожья». В принципі, цього слід було очікувати, але у типовій для неї брутальності газета сама себе перевершила. Ось лише початок матеріалу: «Со второй попытки, вручную, поскольку пропихивали ее конкретными частями тела, Юлия Тимошенко прорвалась со своей неизменной раскладушкой в Кабмин».

 

Зате прибічники нового прем’єра замилували своєю категоричною простодушністю. Проб’ютівська газета «Горожанин» 20 грудня 2007 року відгукнулася на перемогу свого кумира у стилі полум’яної радянської риторики: «В Украине вновь появилась надежда избавиться от политической коррупции, которая давно превратилась в раковую опухоль нашего общества», а поведінку Плюща гнівно затаврувала: «Своим предательством он плюнул в лицо миллионам тех, кто еще пытается верить в честность и порядочность».

 

З неприкритою іронією, яка видає негативне ставлення до факту обрання Тимошенко головою уряду, вийшли (назвемо умовно) «перекази побаченого у прямому ефірі» у газетах «Панорама» та «Истеблишмент». Вони не опустилися до лайки, проте підкреслене вживання іронічних евфемізмів на кшталт «дама с косой», або емоційні оцінки як, наприклад, «срывалась на истерические возгласы», налаштовують читача відповідним чином.

 

Зрозуміло, що всі ці матеріали не претендують на аналітику. Хоча вона присутня у вигляді передруку серйозних професійних коментарів і прогнозів, приміром, політолога Андрія Окари, експерта Центру імені Разумкова Василя Юрчишина і т.д.

 

Лише два ЗМІ спробували спроектувати наслідки приходу нового уряду для регіону. Телеканал «ТВ-5» вигідно вирізняється серед регіональних колег завдяки тому, що має власного кореспондента у Києві, а відтак – свіжу й оперативну інформацію, фахові коментарі. Впродовж всіх подій у парламенті в ефірі цього каналу виходили не лише інформаційні сюжети у випуску новин, а й розлогі сюжети з різноплановими коментарями політиків і політологів щодо того, як політика Тимошенко відіб’ється на розвитку великих індустріальних регіонів, до яких належить і Запоріжжя. Цим же шляхом пішла і газета «Остров свободы», котра, хіба що, не маючи столичного власкора, вдовольнилася аналогічними коментарями місцевого політикуму.

 

У суто політичний контекст цих подій несподівано вплелася цікава для запорізьких журналістів інтрига. Йдеться про заяву Олеся Донія, що начебто до збою в системі «Рада» під час першого голосування причетний працівник Секретаріату Президента. Ним є не хто інший, як відомий у Запоріжжі (і скандально – в тому числі) на початку 90-х активіст екологічного руху, який останнім часом осів у столиці, – Євген Костенко. Зрозуміло, що ця інформація посіла чільне місце у пресі. А газеті «Субота плюс» навіть вдалося додзвонитися до героя скандалу, який, утім, відповів, що «глупости не комментирует», але визнав, що на програмуванні знається.

 

Набагато жвавіше і масштабніше протягом всього цього періоду в пресі обговорювалася топ-тема регіонального рівня – доля губернатора Євгена Червоненка. Це цілком природно, оскільки персона Червоненка, котра у Запоріжжі проявилася у всій своїй багатогранності, нікого не залишала байдужим протягом двох років його керування областю. Треба визнати, що таких унікальних стосунків із журналістами не мав і не має жоден місцевий чиновник.

 

Приміром, два роки тому журналісти вперше зустрічали нового губернатора в аеропорту (до цього у нас уже був губернатор київського походження – Олексій Кучеренко, але подібного ажіотажу він не зчиняв). Із цього яскравого шоу вийшли телевізійні і газетні репортажі, через край переповнені захватом від нового очільника. З перших і до останніх днів роботи Червоненко обрушував на журналістів зливу інформаційних приводів – від офіційних, у які він умів вкласти родзинку, до екзотичних і навіть скандальних. Чого варті лише поїздки журналістів на «Ялта-ралі», скандали з побиттям охоронця у Кабміні й розлучення із дружиною. Його прес-конференції були справжнім театром одного актора, який дозволяв публіці собою милуватися, при цьому створюючи ілюзію демократичного і неформального спілкування.

 

Багатьох журналістів він знав по імені, йому запросто можна було зателефонувати на мобільний і взяти коментар – це створювало імідж доступного і відкритого чиновника. Якщо до цього додати емоційність і схильність до епатажу, афористичні вирази, які легко запам’ятовуються, вдалі жарти – виходить довершений образ талановитого самопіарника.

 

З іншого боку, у спілкуванні з пресою губернатор постійно підкреслював свою значущість і потужність – близькість до Президента, роль у Помаранчевій революції, входження до вищих бізнесових кіл, чільна посада в єврейському конгресі тощо. Суміш цих природних даних і вибудуваних схем поведінки дозволила йому стати найяскравішим ньюзмейкером, якого мало Запоріжжя. Завдяки цим своїм талантам Червоненко буквально полонив регіональний інформаційний простір.

 

Звичайно, з часом «кохання з першого погляду» у деяких ЗМІ змінилися іншими почуттями – від критичного погляду до відвертої неприязні. Щоправда, діапазон настроїв медіа змінювався, ґрунтуючись не стільки на аналітичній оцінці реальної діяльності губернатора, скільки під впливом суб’єктивних факторів. Наприклад, телеканал «Алекс» і газета «Остров свободы» «розлюбили» Червоненка після того, як він розбив глек із їхніми власниками. Проб’ютівські газети – «Белая стрела», «Горожанин» і близька до них «Правда» – діяли відповідно до партійних настанов (а ставлення Юлії Тимошенко до свого колишнього міністра загальновідоме). Газета «Наше время» взагалі опинилася в кумедній ситуації. Попри біло-блакитні симпатії, вона змушена була… «полюбити» помаранчевого губернатора за те, що він «пробив» її спонсора (і, до речі, голову міського осередку Партії регіонів) на посаду свого заступника.

 

Все має свій початок і кінець. У даному випадку прийшов кінець улюбленій забаві запорізьких журналістів – «ворожінню», коли і куди піде Червоненко. У грудні ця тема особливо актуалізувалася, отримавши кілька розгалужень. Через «свої» ЗМІ Червоненко сам анонсував претендента на свого наступника, що для місцевого істеблішменту є незвичним; тож інтрига була жваво підхоплена іншими медіа.

 

Восьмого грудня виповнилося два роки його перебування на посаді; про що було згадано у розлогих інтерв’ю, в тому числі замовних (уявлення про їх зміст може дати претензійний заголовок «Политически бессмертный Евгений Червоненко» у «підгодованих» газетах «Іскра» та «Істеблішмент», де постійно виходять ідентичні піар-матеріали).

 

Нарешті, формування уряду, який, на думку (якщо «думкою» можна вважати проплачені матеріали) цих же газет, без Червоненка був би, як мінімум, неповноцінним. І ось під завісу року найбільша інтрига розв’язалася – указом Президента Євгена Червоненка призначено головою Національної агенції з підготовки до «Євро-2012», а його протеже, заступника з аграрних питань Валерія Черкаску – виконуючим обов’язки голови ОДА. З цього приводу, звісно, відбулася прес-конференція з повним аншлагом. На прощання багато журналістів дякували вже екс-губернатору за насичене спілкування і, думається, це були щирі слова як щодо особистості. Як висловилася одна колега, «каждое ваше слово и каждый шаг – это наши гонорары». А от щирість намірів самого Червоненка на кшталт бути «найбільшим лобістом Запоріжжя у Києві», а також самооцінка доробку на губернаторській ниві не викликали такої беззастережної довіри.

 

Прогнозовано підсумок перебуванню Червоненка підбив телеканал «Алекс»: «Двухлетняя запорожская ссылка Евгения Червоненко, о которой он не раз рассказывал столичным изданиям, наконец-то закончилась. В ходе пресс-конференции Евгений Червоненко поблагодарил журналистов за то, что они держали его «в тонусе». По большому счету, ничего нового экс-губернатор, а ныне глава Национального агентства по подготовке и проведению чемпионата “Евро-2012”, не сообщил. В очередной раз повторил, что основной своей заслугой считает примирение и консолидацию разных политических сил на благо интересов Запорожской области. Отдельное спасибо Евгений Червоненко адресовал всем жителям Запорожья. Экс-губернатор заявил, что гордится рейтингом доверия местных жителей. Нет сомнений и в кандидатуре преемника. Новый руководитель Валерий Черкаска пообещал продолжить традиции, основанные два года назад оранжевым спецназом из Киева».

 

У такому ж дусі прокоментувала від’їзд Червоненка й опозиційна до губернатора газета «Правда»: «Указ президента Украины прервал его (Е.Ч. – Авт.) страдания в должности губернатора Запорожской области».

 

Не помічена раніше в упередженості щодо губернатора «Субота плюс» висловилася про його досягнення досить категорично: «Не выполнив практически ни одного своего губернаторского обещания, Евгений Альфредович возвращается в Киев».

 

Можна вважати солідарною і думку газети «МИГ», яка до активу Червоненка занесла «показники», що аж ніяк не мають відношення до соціально-економічного розвитку регіону: «Журналистам, во всяком случае, скучать с таким губернатором не приходилось: “Ралли-Ялта”, драка в Кабмине с прапорщиком, облет области на личном вертолете, громкий развод с супругой, проезд инкогнито в городской маршрутке… Кстати, об этом: пошумели-пошумели, а они как гоняли, так и гоняют».

 

А от місцевими сайтами «гуляв» рейтинг справ губернатора, які найбільше запам’яталися:

 

 

Дивлячись на цей перелік, мимоволі доходиш висновку, що не так-то й багато вдалося зробити людині, яка, за її власними словами, оцінила свою роботу так: «Я зробив у Запоріжжі все, що міг, але не все, що хотів».

 

Можливо, глибокий аналіз запорізького періоду Червоненка ще попереду (велике бачиться на відстані). Але у це мало віриться. Адже на часі чергова інтрига: чи затвердять виконуючого обов’язки на губернаторській посаді... А це, як і майбутні кадрові зміни в місті й області, цікавить споживачів інформації набагато більше, ніж аналітичні хащі.