Невизначеність політичної ситуації наверху протягом листопада відлунювала затишшям у місцевому політикумі і, відповідно, в запорізькому інформаційному просторі. Варті уваги приводи для нагадування про себе знаходили хіба що бютівці. Але треба врахувати, що у Запоріжжі добра половина більш-менш тиражних газет і рейтинговий телеканал «Алекс» відверто заангажовані та симпатизують в основному біло-блакитним, а відтак, не поспішають публічно визнавати перемогу опонентів і надавати їм слово. Самі ж бютівські медіа активи в регіоні не є потужними. Твердими ідейними послідовниками, які здійснюють постійний інформаційний супровід БЮТ, є досить молоді й не розкручені газети. Газета «Горожанин», заснована у 2003 році, з обережного симпатика Юлії Володимирівни, по мірі зростання її популярності та впливовості перетворилася на палкого прибічника. Однак невисокий професійний рівень і однобокість матеріалів, вузькі тематичні рамки, заангажована орієнтація не лише на одну політичну силу, а й на один орган влади – Запорізьку мерію – явно не сприяють зростанню популярності цього видання. По іншому бачиться перспектива іншого прихильника БЮТ – газети «Белая стрела». Вона ще молодша, започаткувала вихід на початку 2006 року саме під потреби парламентської кампанії, але після виборів вибралася з прокрустового ложа партійного рупора. Ні, ідеологічна лінія видання не змінилася, але вона розмилася досить добротними гострими матеріалами суспільного звучання. Очевидно, що «БС» має інформаційні джерела, доступ до документів, завдяки чому тут виходять публікації, які тягнуть на журналістські розслідування, що є рідкістю в регіональних ЗМІ. І якщо надалі ця тенденція буде зберігатися і розвиватися, газета має шанси позмагатися зі своїми рейтинговими колегами. Замикає цей невеликий арсенал обласна партійна газета «Батьківщина», яка радше відіграє роль моральної підтримки, ніж ЗМІ. Але цікаво інше – вона досі (!) виходить (тоді як після виборів-2006 випуск було припинено), що наводить на певні роздуми.

 

До речі, результати дочасних виборів внесли корективи у партійні та кадрові розклади на регіональному рівні, які  вказують на можливість розширення інформаційних ресурсів  БЮТу. Річ у тім, що в обласній раді керування фракцією перейшло у руки фінансового директора «Запоріжсталі» Олександра Рабцуна. (Тут слід пояснити специфіку політики по-запорізьки – регіональні політичні центри базуються на великих підприємствах, з яких черпають фінансові й електоральні ресурси. Оплотом БЮТ у Запоріжжі є завод «АвтоЗАЗ», керівники якого представляють політичну силу в міській та обласній радах, а заступник гендиректора Валерій Крайній, який очолював обласний штаб, тепер делегований у Верховну Раду.) З огляду на те, що автозазівці поділилися політичною владою з запоріжсталівцями,  спостерігачі заговорили про утворення тандему двох промислових гігантів, що, власне, підтверджується рядом узгоджених дій. А це означає, що БЮТ як мінімум отримає безперешкодний доступ до потужного медіаресурсу «Запоріжсталі», куди входять рейтинговий телеканал «ТВ-5», газети «Индустриальное Запорожье» (єдина щоденка в області) та «Запорозька Січ». З призначенням Юлії Тимошенко прем’єром цей ряд може й розширитися.

       

 

Запорізька область опинилася серед тих територій, де природна стихія погуляла на повну силу. Найбільше постраждало приазовське курортне місто Бердянськ. Вже наступного дня після урагану губернатор Євген Червоненко зібрав екстрену прес-конференцію, на якій виклав інформацію про наслідки, жертви, збитки, завдані стихією. Далі журналістів організовано вивезли у Бердянськ, де вони мали змогу емоційно «зарядитися» побаченим, а також послухати на прес-конференції главу області на пару з міністром МНС Нестором Шуфричем щодо того, що влада робить для рятування становища та як буде допомагати потерпілим (а затопило понад 600 житлових будинків). Що з цього отримали читачі/глядачі/слухачі на виході? 

 

Якщо висловитися узагальнено – ретрансляцію наданої інформації та позиції посадовців, приправлену теле- та фото картинами «з натури» (дійсно вражаючими). До Шуфрича і Червоненка питань нема – вони вкотре підтвердили, що чудові ньюзмейкери, які вміють спрямувати увагу в потрібне русло. Не викликає заперечення і висвітлення їхніх месиджів, бо як влада повинна користуватися інструментами для донесення своєї позиції, так і громадськість має знати, що для неї робить влада, надто у таких екстремальних ситуаціях. До речі, у синхронах люди дякували очільникам за оперативне реагування на їхню біду. Отже, завдання чиновників виконано. Але чи має лише цим задовольнитися потерпіла громадськість, представники якої наполегливо наводили журналістів на пошук причини того, що трапилося? Люди стверджували, що й раніше урагани були не меншої сили та й більш тривалі, але до такої руйнації не призводили ніколи! Чому ж так сталося? – це питання, на яке не змогли чи не захотіли відповісти чиновники, залишилося й поза увагою преси. За єдиним винятком – газети МИГ, власний кореспондент якої у Бердянську спробував розібратися саме у причинах. У своєму дослідженні (з посиланням на думку фахівців, конкретними цифрами) він доходить невтішного висновку, що «тут без человеческого фактора  не обошлось» (МИГ №47, 22.11.07). Якщо коротко, полягає він у варварській забудові водоохоронної зони з порушеннями не лише законодавства, ратифікованої Україною Конвенції про водно-болотні угіддя, а й законів природи. Цей матеріал звучить як попередження: адже і забудова триває, а ураган – явно не останній...

 

Один з небагатьох відносно чистих у забрудненому Запоріжжі куточок – Партизанська балка – став ареною позиційних боїв через намір міської влади розмістити тут «полігон твердих побутових відходів», чи просто кажучи, сміттєзвалище.  У затяжне протистояння між громадськістю – жителями мікрорайону Верхня Хортиця, яким загрожує неприємне сусідство, і мерією та частиною депутатського корпусу втягнулися майже всі провідні місцеві медіа. Саме втягнулися, розділившись на пристрасних прихильників той чи іншої сторони конфілкту. Добре всім відомі як лояльні до мерії ЗМІ – газети «Запорозька Січ», «Индустриальное Запорожье», «Горожанин» і ТК «ТВ-5» – безальтернативно зайняли бік влади,  озвучуючи аргументацію чиновників і депутатів. Найбільш убивчий із них – суттєве підвищення тарифу на вивезення сміття в разі розміщення полігону в більш віддаленому місці – ретранслювався особливо масовано й у найрізноманітнішому виконанні.  Свідомо чи ні, але у цій позиції закладено небезпечний маніпулятивний елемент. Адже у разі подорожчання цієї послуги (а вона подорожчає так чи інакше)  неминуче невдоволення частини жителів, особливо тих, які мешкають в інших районах міста. А у влади і пояснення напоготові, мовляв, ми попереджали, хотіли зробити як краще для громади, але нам не дали. Такі натяки вже звучать, що апріорі провокує виникнення напруги всередині громади міста.

 

Протилежна сторона теж має досить масштабну інформаційну підтримку. Найбільш послідовним і запеклим виразником інтересів громадськості Верхньої Хортиці виступає газета «Правда», яка сконцентровано подає контраргументи, причому не лише безпосередньо зацікавлених жителів, а й фахівців, насамперед екологів. Якщо офіційні аргументи лежать в основному в прагматичній площині, то опоненти апелюють здебільшого до культурно-духовних і цивілізаційних цінностей. А саме, полігон збираються розмістити, а згодом і збудувати сміттєпереробний завод у небезпечній близькості до житлових будинків (всього за півкілометра). Неприємного сусідства не уникне і друга за значенням після самої Хортиці пам’ятки Запоріжжя – 700-літній дуб. Науковці та екологи протестують проти нищення унікального куточка природи, на якому зареєстровано кілька видів рослин, занесених у міжнародну Червону книгу.

 

Боротьба аргументів, яка має схилити у той чи інший бік громадську думку, позицію політикуму і влади, яким і приймати рішення, наразі триває.

 

 

Неважко було спрогнозувати, що тема Голодомору прокотиться запорізьким інформаційним простором резонансними хвилями і дискусійними штормами. Якщо факт голоду на 16-му році незалежності заперечення вже практично не викликає, то тлумачення причин, а відтак і політичної оцінки великої трагедії, дуже далеке від одностайності і розфарбоване у політичні кольори. Типову позицію ЗМІ, орієнтованих на політичні погляди колишньої антикризової коаліції, можна проілюструвати промовистим заголовком у газеті «Іскра» №47, 22.11 – «Мозгомор» та цитатою з газети «Верже» №44,1.11.07: «Вне сомнения, и голод 1932-33 годов, и самопожертвование юных борцов за независимость Украины имеют полное право на отражение в летописи Украины, наряду с Великой Октябрьской революцией и индустриализацией страны. Но нас должны объединять вещи, которые работают на нацию и страну, и к ним никак не относятся ни Голодомор, ни гибель студентов под Крутами». Розлоге викладення сентенцій у такому ж дусі завершується... порадою Президенту «поменять приоритеты и больше думать не о мертвых, а о живых».

 

Домінуюча оцінка щодо Голодомору була концентровано виражена на громадських слуханнях, організованих обласною радою (варто нагадати, що там бал править партія регіонів за підтримки комуністів, «вітренківців» і блоку «Не так»). Повну уяву про цю подію надала газета МИГ, навівши красномовні цитати учасників слухань (не забувши зауважити, що більшість з них літнього віку): «голод был, но не только в Украине, а и в великорусских областях", "все организовали троцкисты-бухаринцы, а кулаки прятали хлеб", "говоря о голодоморе, нас хотят поссорить с Россией» і вінець громадянської свідомості і моральності: «репрессии были необходимы, иначе не видать бы нам социализма». Чи  треба казати, що «правильні» медіа в унісон з «громадською думкою» категорично постановили: Голодомор вважати голодом. Тепер у Запоріжжі це свого роду офіційний термін. Напис на пам’ятному знаку, встановленому завдяки старанням облдержадміністрації і відкритому після слухань, зроблено на догоду громадськості: «Жервам голода 1932-1933 годов и сталинизма».

 

Ще більш бурхливу дискусію викликав указ Президента щодо заміни топоніміки і демонтажу пам’ятників особам, причетним до організації голодоморів і репресій. Точніше, навіть не дискусію, а шалений опір, який породив пропозицію на противагу –  встановити пам’ятник Сталіну (на тих же слуханнях). Особливо болісною ця тема є стосовно постаті Власа Чубаря, який у ті роки був головою Раднаркому України. Чубар є уродженцем Пологівського району, де його рідне село названо на його честь Чубарівка. Там встановлено два бюсти Чубареві та є його музей. Саме ці символи підпадають під виконання указу. Односельці стали горою за свого земляка, мотивуючи тим, що він допомагав району – постачав і продовольство, і посівний матеріал, завдяки чому ця територія не так постраждала від голоду. Дилему щодо моральності такого підходу поставила лише газета МИГ (знову МИГ), не пошкодувавши цілої шпальти для добірки матеріалів під спільним заголовком «Почему в Чубаревке не виполняется указ Президента?» (№47, 22.11). З одного боку, позиція вдячних чубарівців (вже відома), які вшановують «видатного діяча комуністичної партії і радянської держави» занедбаними бюстами, давно зачиненим музеєм, куди кореспондент пробрався через розбите вікно. З другого, витяги з постанов РНКУ «О борьбе с саботажем в хлебозаготовках», «О занесении на черную доску сел, злостно саботирующих хлебозаготовки», підписаних Чубарем, які більш ніж прозоро свідчать про організований голодомор. Редакційних коментарів газета не надає, залишаючи читачам право на самостійну оцінку.

 

Перспективі перейменування вулиць найбільш чільну увагу приділила газета «Субота плюс», насамперед, стосовно найдовшого в Європі (як люблять підкреслювати запоріжці) проспекту Леніна. До речі, засилля культу вождя у місцевій топоніміці давно піддавалося у ЗМІ іронії. Та варто було з’явитися Указу, як іронічні шпильки... притупилися. У центрі уваги тої ж газети «Субота», яка позиціонує себе незалежною і демократичною, постали передовсім економічні й побутові наслідки перейменувань. Зокрема, журналісти порахували, що заміна лише табличок на центральному проспекті обійдеться міській скарбниці у 200 тис. грн. Таким чином, формування політичної нації продовжує вимірюватися не ідейними цінностями, а грошовими одиницями. До речі, газета тут же наводить перелік назв, які носили вулиці Запоріжжя у різні часи: Поліцейська, проспекти Сталіна і Гітлера тощо. Цікаво, якби у свій час перейменування упиралося в ціну питання, якими б вулицями ми ходили?

 

Символічно, що на тлі ідеологічних пристрастей навколо історичних подій, ЗМІ анонсували заклик мера до запоріжців висувати номінантом у програмі «Великі українці» засновника Хортицької Січі Дмитра Байду-Вишневецького. На думку мера, це буде підтвердженням, що Запоріжжя – духовний центр України (!?). Наскільки це відповідає дійсності – читайте вище.

 

Олесь Гаврилов, Запоріжжя, для «Детектор медіа»